Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №759/24552/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 759/24552/25

Провадження № 2/761/7357/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Мальцева Д.О.,

при секретарі: Журавльову М.Б.,

представник позивача: Старча А.В.,

представник відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у залі суду цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача: заборгованість за надані послуги у загальному розмірі 720 378,87 грн. та судові витрати в загальному розмірі 10 805,68 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ним з 01 травня 2018р. здійснюється постачання теплової енергії.

Відповідач є власником групи нежитлових приміщень з № 1 по № 4 (групи приміщень № 32) в літ А, загальною площею 18,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з постачання теплової енергії, яку постачає позивач. Разом з тим. Відповідач в повному обсязі не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у останнього утворилась зазначена вище сума заборгованості.

Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, через що позивач звернувся до суду із вказаним позовом про стягнення суми заборгованості, та в порядку ст. 625 ЦК України, інфляційних втрат, 3,0 % річних.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.10.2025 справу передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва.

У грудні 2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2025 матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.

22.01.2026 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами позовного провадження в загальному порядку.

03.02.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що звичайний підрахунок заявлених боргових зобов`язагь за прохальною частиною позову становить 604 571,80 грн., що зменшує заявлену до стягнення суму на 115 807,07 грн., а розмір судового збору до 9 068,58 грн. Крім того, позивачем не доведено, що відповідач споживав послуги ЦО/ЦПГВ та ТЕ/ПВГ, оскільки у групі нежитлових приміщень АДРЕСА_2 розташованих в літері А, підвальний поверх, відсутнє опалення, що підтверджується технічним поспортом на групу нежитлових приміщень №31 ппо вул. Велика Житомирська, 34 в м.Києві від 21.08.2020, виконаного Київським місьим бюро технічної інвентеризації. Таким чином, нараховані до стягнення з відповідача позивачем суми боргу за теплову енергію, не підлягають стягненню, оскільки розрахунки виконані виходячи з наявності у приміщеннях відповідача приладів опалення, які фактично відсутні на об`єкті відповідача, тобто вихідні дані розрахунку є некоректними, а послуга постачання теплової енергії на об`єкті відповідача не надавалась. К

Протокольною ухвалою суду від 27.04.2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих ними заявах по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в відзиві на позов.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, відповідач на підставі договору купівлі- продажу нежитлового приміщення від 22.09.2020, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гамаль І.М., ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №32 (в літ. А), загальною площею 280,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією зазначеного договору та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.09.2020 року, а також не заперечується сторонами.

КП «Київтеплоенерго» здійснює постачання теплової енергії на потреби житлового будинку АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні встановлено, що договір на постачання теплової енергії між позивачем та відповідачем, як власником нежилого приміщення не укладався.

Однак як зазначає позивач відсутність підписаного сторонами Договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які її використовують без укладення договору, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Разом з тим, відповідач взагалі не вносив плату за поставлену теплову енергію, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що у загальному розмірі становить720 378 грн. 87 коп.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначив що згідно акту №2500643 у приміщенні відповідача відсутні опалювальні прилади, але наявні транзитні трубопроводи ЦО. Тим самим підтверджено заперечення позивача щодо відсутності опалювальних приладів. Крім цього, на адресу АДРЕСА_1 , офіс, надходять рахунки на оплату ТЕ. Так станом на 31.01.2026 КП «Київтеплоенерго» вважає, що наявна заборгованість за Те становить 83 463,91 грн., а заявлена до стягнення сума заборгованості за дійсним позовом - 452394,79 грн. Таким чином відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунки заборгованості не відповідають вимогам, встановленим п. 2 розділу ІІ Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг.

Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не позбавляє його обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) та Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 401/660/20 (провадження № 61-2770св21).

Відповідно до п.п. 18, 20, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання, холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМ України від 21.07.2005 р. №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.

Як випливає з вищенаведеного, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є, окрім встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами, а й правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, згідно з існуючими тарифами та перевірка не тільки розрахунку заборгованості, а й доказів надання комунальних послуг.

Як вбачається зі змісту позовної заяви представник позивача просить стягнути з відповідача на свою користь:

-суму заборгованості основного боргу за теплову енергію за період з 02.2021 року по 10.2021 року в розмірі 41 297,68 грн.;

-суму заборгованості основного боргу за послугу постачання теплової енергії за період з 11.2021 по 06.2025 в розмірі 411 097,11 грн.;

-інфляційну складову - 119 008,71 грн., 3% річних - 29 137,18 грн., пеня 1 497,01 грн.;

-заборгованість внесків за обслуговування вузла комерційного обліку в розмірі 295,20 грн.;

-заборгованість з плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії за період з 01.2024 по 06.2025 в розмірі 761,67 грн.;

-судовий збір у розмірі 10 805,68 грн

Між тим, звичайний підрахунок заявлених боргових зобов`язань за прохальною частиною позову станове 604 571,80 грн., що зменшує заявлену до стягнення суму на 115 807,07 грн., а розмір судового збору до 9 068,58 грн. Отже, позивачем заявлена до стягнення сума нарахованого боргу є завищеною, такою, що не відповідає сумі окремих складових загального розрахунку.

За таких обставин, розрахунки, надані суду позивачем, за своєю суттю викликають у суду сумнів у їх достовірності, оскільки на підставі цих документів суд позбавлений можливості встановити дійсну, правильну та точну вартість поставленої теплової енергії.

Крім того, відповідно до п. 2 розділу І «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року:

- окремі приміщення з транзитними мережами опалення - окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/будинку, та які перебувають у власності або користуванні різних споживачів послуги з постачання теплової енергії;

- опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря;

- приміщення з індивідуальним опаленням - приміщення, що забезпечується тепловою енергією від індивідуального джерела, встановленого у ньому, та що на законних підставах від`єднано від внутрішньобудинкової системи опалення, у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Згідно з п. 3 розділу І Методики, розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Відповідно до п. 3 Розділу ІІІ вказаної Методики, розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (Qопз.б.п) здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення, окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Qвідкл.пр).

Згідно з п. 5 розділу ІІІ Методики, розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії:

1) для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

2) для будівлі/будинку, у якій/якому є приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг розподіленої теплової енергії на опалення i-го опалюваного приміщення, не оснащеного приладами розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою № 14.

Як встановлено з матеріалів справи, група нежитлових приміщень № 31 по АДРЕСА_1 розташована в литері А, підвальний поверх.

Приміщення має наступне інженерне обладнання:

- електрика;

- водопровід;

- каналізація;

Газопровід, ліфт, сміттєпровід, опалення - відсутні.

Наведені характеристики приміщення підтверджуються технічним паспортом на групу нежитлових приміщень № 31 по АДРЕСА_1 від 21.08.2020, виконаного Київським міським бюро технічної інвентаризації.

Отже, нараховані до стягнення з відповідача позивачем суми боргу за теплову енергію, не підлягають стягненню, оскільки розрахунки виконані виходячи з наявності у приміщеннях відповідача приладів опалення, які фактично відсутні на об`єкті відповідача, тобто вихідні дані розрахунку є некоректними, а послуга постачання теплової енергії на об`єкті відповідача не надавалась

Інших доказів на підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» та наявності у відповідача заборгованості в розмірі 720 378,87 грн. суду не надало.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У той час, ч. ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Повертаючись до положень ст.81 ЦПК, суд відзначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

З огляду на наведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя