Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №199/4497/21 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №199/4497/21

2/760/8106/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Букіної О.М.,

при секретарі - Щепановій І.І., Кавун В.В., Черчукан В.О., Самченко Д.О., Пилипенко Д.М.,

за участі - позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданник Ігор Віталійович, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання особи спадкоємцем, зміну черговості та одержання права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року позивач звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданник Ігор Віталійович, в якій просить суд:

- встановити факт, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вела спільне господарство з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з травня 2013 року й по день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати ОСОБА_1 спадоємцем четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- змінити черговість та визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом всієї спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у першій черзі спадкоємців за законом.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач проживала з ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 2013 року до дня смерті останнього, ІНФОРМАЦІЯ_1.

23.05.2013 позивач разом з ОСОБА_7 придбали у рівних частках квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій і стали проживати разом як чоловік і дружина, тобто, мали усталені відносини, притаманні подружжю, спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, інтересами, вели спільне господарство, мали спільні витрати, спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім`ї, спільно купували майно для спільного користування, разом їздили на відпочинок, виховували сина позивача від першого шлюбу, який вважав та називав ОСОБА_7 батьком, допомогали та підтримували один одного, зокрема, позивач забезпечувала догляд ОСОБА_7 у зв`язку з його тяжкою хронічною хворобою та безпорадним станом.

В підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_7 позивач посилалася на наступні докази: договор купівлі-продажу квартири, відомостями про реєстрацію місця проживання у паспотних даних, договорами про здійснення ремонтних робіт та на придбання меблів, кредитним договором, а також спільними фотознімками та показами свідків.

Після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на належне йому майно.

ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданника І.В. із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини, проте державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності підтвердження факту проживання останньої із померлим ОСОБА_7 , про що виніс постанову.

Позивач зазначає, що після смерті ОСОБА_7 до Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори звернулась мати померлого, ОСОБА_5 , із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим між останньою та позивачем виник спір про право, який має бути вирішений в порядку позовного провадження.

У зв`язку з викладеним у позивача виникла необхідність у судовому порядку встановити факт спільного проживання із померлим без реєстрації шлюбу. А також, для отримання можливості успадкувати спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_7 , нарівні з його матір`ю у порядку першої черги на спадкування за законом на підставі ч. 2 ст. 1259 ЦК України, відповідно до якої фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

На підтвердження наявності п`яти обставин, необхідних для зміни черговості, позивач зазначає, що ОСОБА_7 був інвалідом І групи з 12.05.2017 і довічно, відповідно до довідки МСЕК потребував стороннього догляду, міг працювати лише в спеціально створених умовах на дому. Позивач самотужки здійснювала догляд за ОСОБА_7 , забезпечувала його всім необхідним. Стан здоров`я ОСОБА_7 з 2017 року став поступово погіршуватись, останній частіше потребував госпіталізації для нормалізації самопочуття та підтримки здоров`я, та постійно проходив курси лікування.

У подальшому позивач разом із ОСОБА_7 відвідували клініку «Брестская обласная больница» у Республіці Білорусь за направленням лікаря, де останній проходив лікування, а позивач, як дружина, перебувала разом з ним. А з 23.06.2020 у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я ОСОБА_7 був госпіталізований та вже більше не мав змоги самостійно забезпечити умови свого життя, і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Вказує, що вищевказане та медична документація свідчить про перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані, оскільки він не мав змоги самостійно забезпечавати свої потреби та потребував постійного стороннього догляду, який йому забезпечувала саме позивач.

Позивач постійно опікувалась ОСОБА_7 , разом з ним відвідувала сеанси гемодіалізу за призначенням лікарів, займалась закупівлею та транспортуванням ліків, готувала їжу за встановленою лікарями дієтою, навіть виступала донором крові для останнього, допомогала пересуватися на інвалідному візку.

Позивач з 2013 року працювала в КП «Радіостанція «Голос Києва», та отримувану заробітну плату витрачала в спільних інтересах сім`ї, у тому числі на потреби ОСОБА_7 , який, хоча в силу свого діагнозу, групи інвалідності та стану здоров`я, і працював дистанційно, проте його заробітної плати не вистачало на придбання необхідних для нього ліків.

При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що мати ОСОБА_7 , тобто відповідач по справі та його рідний брат, дізнашись про необхідність пересадки померлому нирки, яка могла би врятувати йому життя, відмовились від власного донорства, а також надання матеріальної допомоги сину та брату.

За вказаних вище обставин, позивач просить, змінити її черговість у праві на отримання спадщини разом із спадкодкодавцею першої черги, тобто відповідачем по справі.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

18.06.2021 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження головуючому судді Ростовської Т.О.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2021 було відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

І з даного часу Амур-Нижньодніпровським районим судом м. Дніпропетровська проводився розгляд даної цивільної справи, під час якого суддею заслуховувались пояснення сторін, допитувались заявлені свідки та досліджувались письмові докази.

Проте, ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2023 дана цивільна справа була передана за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва на підставі ч. 1 ст. 30 ЦПК України, а саме, за місцем знаходження нерухомого майна.

17.07.2023 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19.07.2023 дана справа була прийнята до провадження суддею, та призначена до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за првилами загального позовного провадження.

18.09.2023 від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 19.09.2023 заяву представника відповідача було задоволено та надано можливість останньому брати участь у судових засіданнях по даній цивільній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

15.09.2023 від третьої особи Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

13.11.2023 від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання за його участі в режимі відеоконференції.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16.11.2023 заяву представника було задоволено та надано можливість останньому брати участь у судових засіданнях по даній цивільній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Суд ухвалою від 21.11.2023 постановив витребувати у Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, завденої після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.12.2023 на виконання ухвали суду Дев`ята Київська державна нотаріальна контора надала копію спадкової справи, завденої після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 04.04.2024 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 .

У судовому засіданні позивач позов підтримала та просила суд його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Також надала суду додаткові пояснення, вказавши, що факт її проживання з ОСОБА_7 підтверджується наданими нею доказами, та не заперечується відповідачем. З приводу зміни черговості одержання права на спадкування, позивач звернула увагу суду на те, що ОСОБА_7 дійсно працював інженером-програмістом та був висококваліфікованиим працівником, не зважаючи на статус особи з інвалідністю. Специфіка його роботи, графік та облаштування робочого місця дозволяли ОСОБА_7 виконувати свої обов`язки вдома, навіть не піднімаючись із ліжка.

Також вказує, що можливість працювати та заробляти кошти не виключають перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані, оскільки останній не міг самостійно без сторонньої допомоги забезпечувати свої життєві потреби. Вказує, що чоловік не міг самостійно пересуватись, адже після погіршення стану здоров`я, пересувався виключно на інвалідному візку, і потребував допомоги дружини. Заробітна плата, яку заробляв ОСОБА_7 не покривала навіть витрати на придбання останньому необхідних ліків та проходження постійних процедур гемодіалізу. Позивач, у свою чергу, витрачала свою заробітну плату в інтересах родини.

Позивач також наголошує на тому, що мати ОСОБА_7 та його рідний брат, не навідували померлого, жодної допомоги від них не надходило, як матеріальної, так і фізичної . Суттєву допомогу у догляді за ОСОБА_7 позивачці надавала її власна мати, яка приїжджала до родини позивача два рази на місяць та допомогала опікуватись ОСОБА_7 , а також син позивача від першого шлюбу, який завжди був готовий домомогти ОСОБА_7 , якого вважав своїм батьком.

У родини в наявності є автомобіль, яким керує позивач, адже ОСОБА_7 в силу своїх захворювань та постійого погіршення стану, не міг керувати автомобілем. Тому позивач завжди сама відвозила свого чоловіка до лікарні, завжди була поруч із ним під час проходження останнім медичних процедур, опікувалась його здоров`ям, слідкувала за дотриманням встановленого лікарями режиму, навіть була переведена на дистанційну роботу для того, щоб під час погіршення стану ОСОБА_7 перебувати разом з ним і не полишати його навіть на короткий проміжок часу. Після смерті останнього, позивач займалась його похованням.

З огляду на викладене, позивач просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача підтримав у повному обсязі та також просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач у судове засідння не з`явилась, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Подала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги заперечувала та просила суд відмовити в їх задоволенні. На її переконання її син, ОСОБА_7 , хоча і мав тяжке хронічне захворювання, першу групу інвалідності, проте не перебував у безпорадному стані, адже до останнього дня свого життя працював та заробляв чималі кошти, які суттєво перевищували дохід позивача. Сторонньої допомоги ОСОБА_7 не потребував, адже був взмозі самостійно доглядати за собою, він керував сам автомобілем, навіть за декілька тижнів до потрапляння в реанімацію, її син перебував за кермом. Відповідач також зазначила, що вона та її молодший син постійно приїжджали до померлого, допомогали йому по господарству та доглядали настільки, наскільки дозволяв стан здоров`я відповідача. А також відправляли померлому ліки.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необгрунтованими та недоведеними матеріалами справи, а тому просила суд відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача підтримав позицію відповідача та також просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Треті особи у судові засідання не з`являлись, надавши суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи й подані докази, суд дійшов наступного висновку.

Щодо позовних вимоги позивача про визнання факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без шлюбу, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києв) від 14.07.2020.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належне йому спадкове майно, а саме:

- частину квартири АДРЕСА_2 , яка належала останньому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 2026.

З копії спадкової справи № 572/2020, заведеної 10.09.2020 державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ОСОБА_1 10.09.2020 подала заяву про прийняття спадщини після смерті останнього.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 61610702 спадкова справа після смерті ОСОБА_7 була заведена та зареєстрована у спадковому реєстрі за № 66387889 від 10.09.2020.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_7 за життя заповіт не складав.

Постановою державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданником І.В. було відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав відсутності підтвердження факту проживання останньої з померлим однією сім`єю.

Вищевикладене і стало підставою звернення ОСОБА_1 до суду.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, серед іншого, проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законои не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що у разі, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, зокрема суди повинні розглядати заяви про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю та постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.

Відповідно до ст. 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу прав на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У цьому випадку при відкритті спадщини слід довести, що особа проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

З огляду на вимоги ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, для встановлення факту проживання жінки та чоловіки без шлюбу та визнання їх сім`єю необхідне встановлення фактів їх спільного проживання, ведення ними спільного побуту та наявність взаємних прав та обов`язків даних осіб.

Суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 проживали однією сім`єю як чоловік і дружина без шлюбу з травня 2013 року і до смерті ОСОБА_7 , виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється відповідачем у справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 знали один одного задового до їх спільного проживання разом, оскільки разом навчалися у школі.

У квітні 2011 року між позивачем та ОСОБА_7 виникли романтичні стосунки та невдовзі ОСОБА_7 переїхав з м.Дніпро до місця проживання позивача, тобто у м.Хмельницький.

Згодом ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вирішили переїхати до м.Києва у зв`язку з чим ними було придбано нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_7 придбали у рівних частках квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що піттверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 23.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю., зареєстрованого в реєстрі за №026.

Відповідно до копій сторінок паспорту громадянина України ОСОБА_1 та ОСОБА_7 місце проживання останніх зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , з 16.09.2014 та 28.05.2013 відповідно.

Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу також підтверджується копіями договорів про встановлення натяжної стелі № 1691 від 21.08.2013 з додатком, про замовлення кухонних меблів від 26.01.2014 № 3/01-14, договором замовленням про поставку та встановлення дверей від 14.02.2015 № 001-15.

У даних договорах замовником значиться ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , адреса замовлення: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 здійснювла ряд платежів за вказаними договорами, що підтверджується копіями квитанцій.

31.01.2017 ОСОБА_7 уклав з ПАТ «Креді Агріколь Банк» кредитний договір №1/1995568, відповідно до умов якого останньому був наданий кредит у розмірі 254 340,26 грн на купівлю транспортного засобу зі щомісячною оплатою відповідно до графіку платежів.

ОСОБА_1 здійснювала щомісячно оплату даного кредиту в розмірі 11 000,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями.

Зазначені вище договори та платіжні квитанції (чеки) у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання позивача із ОСОБА_7 , придбання останніми за спільні кошти в інтересах сім`ї нерухомого майна, облаштування його меблями, оплатою ремонтних робіт для створення комфортних умов проживання родини, придбання спільним коштом автомобіля.

Відповідно до копії договору-замовлення № 00902 від 14.07.2020 на організацію та проведення поховання встановлено, що ОСОБА_1 здійснила поховання померлого ОСОБА_7 .

Факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 підтверджується спільними фотографіями, на яких зображений ОСОБА_7 разом зі ОСОБА_1 за період з 2012 по 2020 роки під час сімейних свят, спільних подорожей та відпочинку.

Факт спільного та тривалого проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_7 також підтверджується показами свідків, допитаних під час судового розгляду.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що є сімейним лікарем ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з 2013 року. Останній був важким хворим із тяжкою хворобою - ниркова недостатність. У зв`язку зі спеціфікою хвороби ОСОБА_7 потребував постійного стороннього догляду, даний догляд йому забезпечувала дружина - ОСОБА_1 . Останні проживали разом як сімейна пара, з приводу того, чи перебували вони у зареєстрованому шлюбі свідку не відомо. Свідок ОСОБА_8 повідомила також, що вважає ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звичайною сімейною парою.

ОСОБА_8 також повідомила, що ОСОБА_7 перебував у важкому стані, з 2016 року проходив процедуру гемодіалізу, він не міг жити без очищення крові, дана процедура продовжувала тривалість його життя. Чоловік потребував нагальної пересадки донорської нирки, йому навіть було видане направлення на пересадку в кліниці в Республіці Білорусь, куди ОСОБА_7 і поїхав разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 .З 2017 року процедура перинатального гемодіалізу не давала бажаного результату, внаслідок чого хвороба ОСОБА_7 стала прогресувати. Свідок пояснила, що ОСОБА_7 перебував у безпорадному стані, потребував постійного догляду, не міг самостійно пересуватись, навіть не міг самостійно відкривати двері. У всьому йому допомогала ОСОБА_1 , яка постійно перебувала поряд, супроводжувала останнього під час всіх лікарських процедур.Відповідача, ОСОБА_5 свідок бачила всього пару разів у квартирі ОСОБА_7 десь у 2017 році.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомила суду, що є другом родини ОСОБА_1 та ОСОБА_7 вже досить тривалий період часу. Останні почали проживати як пара ще у м. Хмельницькому з 2011 року, а в 2013 році разом переїхали до м. Києва. Свідок зазначила, що вони їздили один до одного в гості. У ОСОБА_1 і ОСОБА_7 були дуже теплі сімейні стосунки, побудовані на взаємних почуттях любові та поваги один до одного. З приводу укладення шлюбу між парою свідок думала, що вони офіційно одружені, проте, як зазначав ОСОБА_7 , він хотів влаштувати гарне та пишне весілля. Проте через стан здоров`я дана подія постійно відкладалась. Після смерті ОСОБА_7 організацією поховання займалась ОСОБА_1 та мати позивача. У родини був у власності автомобіль, на якому їздили як ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , проте останній після погіршення стану здоров`я самостійно керувати автомобілем не міг.

Свідок ОСОБА_9 також повідомила суду, що ОСОБА_7 був тяжко хворим, з 2017 року постійно перебував у лікарні. Пересувався на милицях, проходив процедуру гемодіалізу. Свідок оцінює стан ОСОБА_7 за своїм внутрішнім переконанням і вважає, що останній перебував у безпорадному стані, адже потребував постійного стороннього догляду. Не міг самостійно вийти на вулицю, йому було важко сидіти за столом, постійно перебував у напівлежачому стані. Крім основного захворювання ниркова недостатність, мав ще супутні хвороби, часто втрачав свідомість, позивач надавала йому першу домедичну допомогу. Відповідача ОСОБА_5 свідок бачила лише один раз, коли ОСОБА_7 перебував у лікарні у реанімації, проте вона займалась в той момент власним здоров`ям. Більше відповідач до важкохворого сина не приїжджала.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомила суду, що є матір`ю ОСОБА_1 її донька стала проживати із ОСОБА_7 з 2011 року як подружня пара. У 2013 році переїхали разом до Києва, де купили спільну квартиру, гроші на яку давала свідок разом зі своєю матір`ю, а ОСОБА_7 частину коштів сплатив з продажу квартири, яку він отримав у спадщину після померлої бабусі. Пара проживала разом, мала спільний бюджет, але не перебували у зареєстрованому шлюбі. Свідок часто відвідувала ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , два рази на місяць, привозила продукти харчування та допомогала ОСОБА_1 доглядати за хворим чоловіком.

Свідок ОСОБА_10 також повідомила, що ОСОБА_7 перебував у тяжкому стані і вже з 2017 року, коли стан його здоров`я почав різко погіршуватись, останній не міг нічого робити без сторонної допомоги, яку йому надавала ОСОБА_1 , яка до самого моменту смерті чоловіка опікувалась ним, допомогала пересуватися, вставати. Забезпечувала йому комфортні умови настільки, наскільки це було можливим. Також привозила ліки.

Свідок звернула увагу суду на те, що відповідач ОСОБА_5 не надавала жодної допомоги хворому сину, ні матеріальної, ні моральної. Остання навіть відмовилась стати донором нирки для свого важкохворого сина. Відповідач приїжджала до сина лише два рази, коли сама потребувала стаціонарного лікування, та під час перебування останнього в реанімації.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні повідомила суду, що є сусідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , працює медичною сестрою, родину знає ще з 2013 року. Відвідувала родину майже кожного дня, ставила крапельниці ОСОБА_7 . Свідок знала про тяжке захворювання ОСОБА_7 , про те, що останній проходив постійні процедури гемодіалізу та потребував постійного стороннього догляду та допомоги. ОСОБА_1 весь час була поряд із чоловіком. Останні проживали як пара, і свідок навіть не здогадувалась, що вони не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Також свідок зауважила, що ОСОБА_7 потребував постійного догляду, оскільки не міг самостійно забезпечувати свої потреби. Вся квартира була підлаштована під нього, у ній знаходилась просто величезна кількість коробок з ліками, призначеними для гемодіалізу. ОСОБА_7 з 2017 року не міг самостійно пересуватися, навіть вийти з дому без сторонньої допомоги. Чоловік постійно втрачав свідомість і ОСОБА_1 просила про допомогу свідка для приведення його до тями, якщо самостійно не могла із цим впоратись.Відповідача ОСОБА_5 свідок бачила лише два рази за весь час знайомства з ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Суд, заслухавши та оцінивши пояснення свідків, допитаних безпосередньо під час судового засідання, приходить до висновку, що вони у повній мірі підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2013 року, адже як підтвердили всі свідки, останні проживали разом як подружня пара, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки відносно один одного, опікувалися одним одним.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_7 з травня 2013 року і до дня смерті останнього, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловіка і дружини належними та допустимими доказами, а тому позовна вимога позивача у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання ОСОБА_1 спадоємцем четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає за необхідне відмовити у її задоволенні, оскільки судом вже встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_7 з травня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Встановлення даного факту вже свідчить про те, що ОСОБА_1 в силу положень статті ст. 1264 ЦК України належить до четвертої черги права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому дана вимога не підлягає додаткового застереження у формі визнання за позивачем відповідного права.

Щодо позовної вимоги про зміну черговості та визнання за ОСОБА_1 права на спадкування за законом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у першій черзі спадкоємців за законом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1259 ЦК України, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У Постанові КС від 17.10.2018 у справі № 200/21452/15-ц зазначається, що відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право успадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, якщо вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:

- здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами);

- матеріальне забезпечення спадкодавця;

- надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальних характер, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;

- тривалий час здійснення зазначених вище дій;

- безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого існування, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Тлумачення «безпорадний стан» Верховний Суд також висвітлів у справі № 200/21452/15- від 17.10.2018, де визначив: «Безпорадний стан - такий стан особи, у якому ця особа не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стронього догляду, допомоги, піклування. Для доведення безпорадного стану спадкодаця повинні бути певні медичні документи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 мав І групу інвалідності за загальним захворюванням ХХHV стадія хронічний гломерулонефрит ХНН, АПД з 21.07.2016, анемія, вторинний гіперпаратиреоз системний остеопороз, атеросклеротичний карідосклероз СН 1 ст. з 12.05.2017 й довічно, що підтверджуєтся довідкою МСЕК серії АВ № 0648887 від 12.05.2017, відповідно до якої ОСОБА_7 потребує стороннього догляду, може працювати в спеціально створених умовах на дому.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_7 постійно хворів та перебував на стаціонарному лікуванні: з 04.12.2016 по 30.12.2016, 18.04.2017 по 19.04.2017, 18.12.2017 по 19.12.2017, 17.01.2018 по 18.01.2018, 14.03.2018 16.03.2018, 28.05.2019 по 31.05.2018, 23.06.2020 по 08.07.2020, 08.07.2020 по 09.07.2020, 09.07.2020 по ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого та виписними епікризами із медичної картки хворого.

З 17.01.2018 по 18.01.2018 відповідно до виписного епікризу № 0201 ОСОБА_7 було здійснено операційне втручання, та розпочато повторне проведення гемодіалізу у хірургічному стаціонарі Наукової установи «Практичний центр профілактики етичної та клінічної медицини».

Комісію МОЗ з питань направлення для лікування за кордон було прийнято рішення щодо направлення ОСОБА_7 у клініку «Брестская обласная больница» Республіки Білорусь, що підтверджується листом МОЗ України від 30.11.2018 року № 3.15-24/398-18/31948.

З 17.12.2018 по 21.12.2018 ОСОБА_1 разом з ОСОБА_7 відвідували клініку «Брестская обласная больница» Республіки Білорусь, що підтверджується відміткою в закордонному паспорті вказаних осіб.

З 23.06.2020 у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я ОСОБА_7 був госпіталізований до ВІН НОМЕР_2 , де не міг самостійно забезпечити умови свого життя, було розпочато консервативну терапію.

Вказані вище обставини на наявна у справі медична документація свідчить про наявність у ОСОБА_7 тяжкого захворювання, перебування його на лікуванні, необхідності здійснення за ним постійного догляду та піклування.

Крім цього, тяжкий стан ОСОБА_7 та неможливість самостійно забезпечувати свої власні потреби підтверджено у судовому засіданні показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які підтвердили, що ОСОБА_7 в силу наявних у нього захворювань, не міг самостійно пересуватись, доглядати за собою, навіть вставати та тривалй час перебувати у сидячому положенні, пересувався здібільшого на інвалідному візку, самостійно без сторонньої допомоги не міг вийти навіть з власної квартири. Перебуваючи на постійних процедурах гемодіалізу, які підтримували його життєві сили, останній був безпорадний та потребував постійного догляду та піклування з боку своєї дружини, ОСОБА_1 , яка і здійснювала цілодобовий догляд за останнім.

Слід також звернути увагу на наявність в матеріалах справи висновок експерта (експертиза за матеріалами справи) № 29, від 10.02.2022, складеного у приміщенні КЗ «Дніпровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» відділу комісійних судово-медичних експертиз, відповідно до якого вбачається, що наявні у ОСОБА_7 численні хронічні захворювання обмежували житєдіяльність та спроможність самостійно забезпечити умови свого життя з 12.05.2017, крім цього призвели до неспроможності самостійно забезпечувати свої потреби, що було підставою для встановлення останньому І групи інвалідності. Починаючи з 12.05.2017 ОСОБА_7 потребував постійного стороннього догляду та допомоги. Стан ОСОБА_7 вважається безпорадним з 12.05.2017.

Аналізуючи наявні у справі докази, суд критично ставиться до доводів відповідача та її представника відносно того, що ОСОБА_7 перебував до 2020 року у нормальному стані, міг самостійно здійснювати догляд за собою та навіть керував автомобілем, оскільки, як письмовими доказами, так і показами свідків достовірно підтверджено, що ОСОБА_7 потребував постійного сторонього догляду, не міг самостійно забезпечувати свої потреби.

У свою чергу, відповідачем та її представником не надано суду доказів на обгрунтування зазначених тверджень, а також суд звертає увагу на те, що відповідач ймовірно і не була обізнана про тяжкий та безпорадний стан її сина, адже протягом всього часу його боротьби за життя відвідала останнього лише два рази, що підтвердили допитані у судовому засіданні свідки.

Тобто, з викладеного вбачається, що перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані підтверджується належними та допустимими доказами, дослідженими під час судового засідання, які суд приймає до уваги в підтвердження доводів позивача в обґрунтування позову.

Щодо підтвердження факту здійснення ОСОБА_1 опіки над ОСОБА_7 , тобто надання йому нематеріальних послуг, суд вважає за необхідне зупинитись на такому.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_7 з 12.05.2017 перебував у безпорадному стані та потребував постійного сторонього догляду та допомоги.

Позивач стверджує, що не дивлячись на інвалідність ОСОБА_7 , не покинула його та присвятила своє життя догляду за чоловком та піклування про його життя та здоров`я. Постійно за ним доглядала, разом з ним перебувала у лікарні та проводила самостійно процедуру гемодіалізу, від проведення якої залежало подальше життя ОСОБА_7 .

Факт надання ОСОБА_1 нематеріальних послуг, тобто догляду та піклування ОСОБА_7 підтверджується також показами допитаних в судовому засіданні свідків, які підтвердили, що остання постійно доглядала за чоловіком, вітала зі святами, організовувала їх спільних досуд, що також підтверджуєтся фотографіями, наявними у матеріалах справи.

Підтвердження факту надання ОСОБА_7 допомоги з боку позивача у формі прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири, то позивач, зважаючи на стан здоров`я свого чоловіка, взяла на себе всі хатні обов`язки з приготування їжі, прибирання та сплату комунальних послуг, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг, придбання ліків та продуктів харчування, а також підтверджується показами допитаних у суді свідків.

Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи люблячою та турботливою дружиною, виконувала всі домашні обов`язки та організувала догляд за хворим ОСОБА_7 , у спосіб найкращих та комфортних умов проживання, лікування та навіть праці для останнього.

Щодо підтвердження факту матеріального забезпечення спадкодавця, суд вважає за необхідне зазначити.

У ході розгляду справи знайшло своє підтвердження, що ОСОБА_1 здійснювала матеріальне забезпечення ОСОБА_7 , оскільки здійснювала закупівлю ліків та виробів медичного призначення, необхідних для проходження курсів лікування ОСОБА_7 , сплачувала комунальні послуги, здійснювала погашення кредиту, взятого для сім`ї на придбання автомобіля.

Відповідно до витягу з наказу № 3/1-к від 20.03.2020 ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді у Комунальному підприємстві «Радіостанція «Голос Києва» з 17.10.2013 на посаді керівника комерційного відділу, та за час роботи на займаній посаді остання отримувала гідну заробітну плату, у середньому до 30 000,00 грн на місяць, що підтверджується довідкою про доходи.

А отже, суд вважає, що позивач мала змогу надавати матеріальну допомогу чоловіку.

У матеріалах справи також містяться копія наказу від 12.01.2012 № 043-к, з якого вбачається, що ОСОБА_7 працював на посаді інженера-програміста в ТОВ «Самсунг Електронікс Україна Компані», з 02.04.2018 був переведений на неповний робочий день.

З довідок про доходи вбачається, що розмір заробітної плати ОСОБА_7 у кожному місяці був різних, у середньому останній міг заробити за місяць від 5 000,00 грн до 60 000,00 грн, що залежало від кількості робочих днів та часу перебування останнього на лікарняному.

Суд критично ставиться до доводів відповідача та її представника щодо неперебування ОСОБА_7 у безпорадному стані з огляду на те, що останній до дня своєї смерті працював та отримував високу заробітну плату та міг сам себе забезпечувати.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_7 був особою з інвалідністю І групи та міг працювати лише в домашніх умовах. Факт працевлаштування ОСОБА_7 та сама праця в домашніх умовах не заперечується позивачем, а навпаки, остання неодноразово наголошувала на тому, що її чоловік працює на дому, є висококласним спеціалістом у своїй галузі та робота домомогає йому відволіктися від проблем зі здоров`єм та надає можливість внеси вклад у сімейний бюджет, який і так весь витрачається на придбання дороговартісних препаратів для забезпечення життєдіяльності останнього.

Як зазначає позивач та підтверджують у судовому засіданні допитані свідки з боку позивача, бюджет ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був спільним, витрати узгоджувались подружжям, та, незважаючи на досить високий розмір заробітної плати чоловіка, а також враховуючи його постійне перебування на лікарняному, його заробітної плати вистачало лише на придбання ліків та виробів медичного призначення.

Таким чином, суд вважає доведним належними та достатніми доказами факт матеріального забезпечення спадкодавця з боку позивача,як і такий, що не спростований відповідачем.

Разом з цим, суд вважає також доведеним матеріалами справи та показами допитаних у судовому засіданні свідків з боку позивача факт тривалості часу здійснення позивачем догляду за чоловіком та перебування ОСОБА_7 у безпорадному стані, факту надання позивачем останньому як матеріальної, так і не матеріальної допомоги.

Отже, суд вважає, що в ході розгляду справи по суті знайшли своє підтвердження доводи позивача в обґрунтування позову щодо наявності підстав для зміни черговості позивачу у праві на спадкування в порядку ч.2 ст.1259 ЦК України, а саме: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальних характер, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами у справі, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулася також його мати, тобто відповідач по справі ОСОБА_5 , як спадкоємиця першої черги.

Таким чином, позивач та відповідач є особами, які в силу закону є спадкоємцями померлого ОСОБА_7 та які у передбаченому законом порядку подали заяву на прийняття спадщини, тобто позивач у порядку четвертої черги, а відповідач у порядку першої черги спадкоємців за законом.

З огляду на викладене вище та приймаючи встановлені судом фактичні обставини справи, враховуючи приписи ч.2 ст.1259 ЦК України суд вважає за необхідне змінити черговість ОСОБА_1 у спадкуванні за законом, визнавши за ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_5 на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про зміну черговості та визнання за ОСОБА_1 права на спадкування за законом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_7 у першій черзі спадкування за законом разом з відповідачем, підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина 3 ст.129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно з п.4 ч.3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Позивач довела належними та допустими доказами обгрунтування своїх позовних вимог, а тому позов останньої підлягає частковому задоволенню.

За ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в розмірі 2 724,00 грн за три вимоги немайнового характеру.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, а саме, дві вимоги немайнового характеру з трьох, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору у розмірі 1 816,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1258, 1259, 1262,1264, 1268,1269-1270 ЦК України, ст.ст. 3,74 СК України,ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 133,141, 259, 263-265, 268, 273,315 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: державний нотаріус Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Майданник Ігор Віталійович, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання особи спадкоємцем, зміну черговості та одержання права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги, задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з травня 2013 року і до дня його смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінити черговість ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) у спадкуванні за законом, визнавши за ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцем за законом першої черги ОСОБА_5 на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_12 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 1 816,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06.07.2026.

Суддя О.М. Букіна