Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №504/446/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/446/25

Номер провадження 2/504/1009/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 (громадянина Турецької Республіки) до ОСОБА_2 (громадянина Азербайджанської Республіки) про стягнення боргу за договором позики, -

встановив:

Представник позивача звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області із вказаним позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 209 627 грн та інфляційні витрати у розмірі 6 974 грн, у загальному розмірі 216 601 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача вказує, що 08.07.2024 року громадянином Турецької Республіки ОСОБА_3 було надано громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 безвідсоткову позику в розмірі 5 000 доларів США у строк до 30.10.2024 року, тобто укладено усний договір позики. На підтвердження чого 08.07.2024 року громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 було власноруч складено та підписано боргову розписку.

Представник позивача зазначив, що відповідач у строки, визначені у борговій розписці від 08.07.2024 року, позичені грошові кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивачем до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики.

У позовній заяві представник позивача, посилаючись на норми ст. 509, 524, 533, 629, 1049, 1050 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), просить суд повернути йому суму грошових коштів, визначену у зобов`язанні, у грошовій одиниці України – гривні за курсом НБУ на день подачі позовної заяви – 27.01.2025 року.

Також, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, представник позивача вказує на обов`язок відповідача сплатити позивачу суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 року, справу розподілено судді Литвинюк А. В.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 17.02.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, а також призначено судове засідання у справі на 15.04.2025 року о 12:00 годині в приміщенні Комінтернівського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2).

Судове засідання у справі, призначене на 15.04.2025 року о 12:00 годині в приміщенні Комінтернівського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 01.07.2025 року об 11:00 годині.

25.04.2025 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» № 4273-IX. Додатком до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII встановлено заміну найменування Комінтернівського районного суду Одеської області на Доброславський районний суд Одеської області.

Судове засідання у справі, призначене на 01.07.2025 року об 11:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та було відкладено на 10.11.2025 року об 11:00 годині.

У судовому засіданні у справі, призначеному на 10.11.2025 року об 11:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), суд ухвалив відкласти розгляд справи на 04.02.2026 року о 14:00 годині.

Судове засідання у справі, призначене на 04.02.2026 року о 14:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 14.04.2026 року о 14:00 годині.

Судове засідання у справі, призначене на 14.04.2026 року о 14:00 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), не відбувалось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та було відкладено на 20.05.2026 року об 13:30 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 20.05.2026 року об 13:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань №2), учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник позивача звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

В свою чергу, відповідач причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву в установлені строки не скористався.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідач не з`явився у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, про поважність причини неявки суду не повідомив, не надав відзив на позовну заяву, а сторона позивача заперечень щодо заочного розгляду справи не висловила, суд вважає за доцільне у даній справі провести заочний розгляд.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 08.07.2024 року громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер платника податків НОМЕР_1 , посвідка на тимчасове проживання номер: НОМЕР_2 , видана 28.12.2023, орган, що видав: 5103, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 одержав (взяв) у борг від громадянина Турецької Республіки ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер у Туреччині НОМЕР_4 , 5000 (п`ять тисяч) доларів США, які зобов`язався повернути громадянину Туреччини ОСОБА_10 ( ОСОБА_9 ) до 30.10.2024 року без відсотків.

Отримання громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_11 від громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 у позику грошових коштів підтверджується власноручно складеною борговою розпискою від 08.07.2024 року.

В позовній заяві представник позивача посилався на невиконання відповідачем грошового зобов`язання за борговою розпискою від 08.07.2024 року. На підтвердження чого представник позивача надав суду копію вимоги від 18.12.2024 року вих. Ц-18/12-24-1 про повернення відповідачем позичених грошових коштів.

Зазначену вимогу про повернення позичених грошових коштів було направлено засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» на ім`я відповідача за можливими адресами проживання відповідача, а саме АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Відповіді відповідача на вимогу від 18.12.2024 року вих. Ц-18/12-24-1 про повернення позичених грошових коштів матеріали справи не містять.

Вирішуючи питання щодо характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2023 року у справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Істотною відмінністю боргової розписки від договору позики є те, що договір позики є окремим самостійним видом договорів, яким оформлюються боргові правовідносини між сторонами. Натомість, сама по собі розписка не є формою договору позики, вона може лише підтверджувати його укладення.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2023 року у справі № 206/501/20.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, у Постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 369/3340/16-ц.

Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.09.2023 року у справі № 369/7355/21, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Згідно ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Аналізуючи вищевказану норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.

Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25.03.2019 року у справі № 183/2689/17 та від 23.09.2019 року у справі № 385/850/16-ц.

З огляду на наведені положення, суд доходить висновку, що між сторонами спору дійсно виникли правовідносини позики. Власноруч складена відповідачем боргова розписка від 08.07.2024 року є борговим документом, який засвідчує факт передачі позивачем грошових коштів відповідачу у позику. Водночас, самого договору позики, укладеного між позивачем та відповідачем, матеріали справи не містять.

В свою чергу, в матеріалах справи міститься оригінал власноруч складеної та підписаної відповідачем боргової розписки від 08.07.2024 року, яка перебувала у позивача та не була повернута відповідачу.

Відтак, наявність у позивача оригіналу боргової розписки, яка не містить до того ж жодних відміток про часткове повернення коштів, свідчить про неповернення відповідачем отриманих у позику грошових коштів та згідно з положеннями ст. 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики відповідачем не виконано.

Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76, 77 ЦПК України, на підтвердження погашення заборгованості, доказів правомірності відмови у здійсненні такої виплати позивачу матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Отже, судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав свого зобов`язання та не повернув позивачу позичені грошові кошти у строк, визначений у борговій розписці від 08.07.2024 року.

Статтею 99 Конституції України визначено гривню грошовою одиницею України.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Проте, згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, ч. 1 ст. 1049 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16).

У власноруч складеній та підписаній відповідачем розписці від 08.07.2024 року визначено суму позики у доларах США, а саме 5 000 доларів США.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач заявив вимогу щодо стягнення з відповідача в гривні основної суми боргу в розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на момент подачі позовної заяви становить 209 627 грн.

З урахуванням невиконання відповідачем грошових зобов`язань перед позивачем, суд, розглянувши справу в межах заявлених позивачем вимог, доходить висновку про задоволення позовної заяви в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі, еквівалентному 5 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на момент подачі позовної заяви становить 209 627 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09.06.2021 року у справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19)).

Враховуючи те, що сума основної заборгованості відповідача перед позивачем визначена у борговій розписці від 08.07.2024 року у доларах США, тому індексація в даному випадку застосуванню не підлягає, а втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Відтак, заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних втрат не підлягає стягненню з відповідача, тому у задоволенні позовної заяви в цій частині слід відмовити.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в гривні сума заборгованості в розмірі 209 627 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день подачі позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 та п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики позивачем було сплачено судовий збір 2166,01 грн та 25 грн комісії за послуги банку.

Наведене підтверджується копіями квитанцій до платіжних інструкцій на переказ готівки № 0.0.4158375767.1 від 27.01.2025 року, № 0.0.4158375767.2 від 27.01.2025 року.

Враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 209 627 грн, а не у заявленому позивачем розмірі 216 601 грн, то у даному випадку позов задоволено на 96,78% (209 627 грн / 216 601 грн * 100).

У зв`язку з чим, з огляду на часткове задоволення позову, судові витрати зі сплати судового збору та комісії банку при оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, тобто в розмірі 2120,46 грн (2191,01 грн / 100 * 96,78).

Керуючись ст. 11, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 610, 611, 625, 626, 627, 629, 1046, 1047, 1049, 1050, 1051 Цивільного кодексу України, ст. 2, 4, 5, 76, 77, 81, 89, 95, 128, 133, 141, 263, 265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (громадянина Турецької Республіки) до ОСОБА_2 (громадянина Азербайджанської Республіки) про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (громадянина Азербайджанської Республіки), РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 (громадянина Турецької Республіки), паспорт НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 , в гривні суму основного боргу в розмірі 209 627 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (громадянина Азербайджанської Республіки), РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 (громадянина Турецької Республіки), паспорт НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 , судові витрати у розмірі 2120,46 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя : Литвинюк А. В.