Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №947/21613/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/21613/26

Провадження № 2-а/947/180/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 року м.Одеса

Київський районний суд міста Одеси в складі: головуючого судді Мальованого В.О. за участі секретаря Кочіашвілі А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника Дубіни Олександра Анатолійовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №R532406 від 13.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. В обґрунтування позову зазначено , що 13.05.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесено Постанову № R 532406, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17000,00 грн. Згідно постанови, військовозобов`язаний ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені в повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Позивач не погоджуюсь з даною постановою у зв`язку з тим , що постанова в порушення ст.283 КУпАП не містить взагалі конкретний опис обставин встановлених під час розгляду справи . В постанові не зазначено саме дата повістки , та дата і час до якого саме ТЦК та СП необхідно було прибути ОСОБА_3 . В постанові відсутні дані про те , у який сам е спосіб повістка адресована позивачу, спрямована на його адресу чи вручена особисто. Позивач має постійну адресу проживання АДРЕСА_1 , та стверджує , що на його адресу не надходило впродовж 2024-2026 року ніяких повісток від будь яких ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вчасно обновив дані через мобільний за стосунок «Резерв+» , має статус внутрішньо-переміщеної особи та відповідно до діючого законодавства України про оборону , мобілізаційну підготовку та мобілізацію став на облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем реєстрації АДРЕСА_1 , яке зазначено у довідці ВПО та військово-обліковому документі. Вважає постанову незаконною та необґрунтованою, оскільки її винесено за результатами неповного й необ`єктивного розгляду справи про адміністративне правопорушення та просить її скасувати провадження у справі закрити. Стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2026 року було відкрито провадження ухвалено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження. Позивач подав до суду заяву про розгляд адміністративного позову в його відсутність, на задоволенні адміністративного позову наполягав з підстав, зазначених у позові. Представники відповідача в судове засідання не з`явилися , відзиву на позов не надали, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило. Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд доходить до наступного висновку . В силу ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів. Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України). Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію під час особливого періоду тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 19 травня 2024 року військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію». Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Згідно ч. 1 ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані, зокрема: - з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України- за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 . Під час вручення повістки здійснюється фото-, і відео фіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото та відео фіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським. У разі вручення повістки з належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є: 1) особистий підпис про отримання повістки; 2) відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2) а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки (пункт 41 Порядку № 560). Отже особистий підпис про отримання повістки є один з способів підтвердження вручення повістки або ознайомлення з її змістом. Відеозапис є альтернативним способом доведення, якщо особистий підпис відсутній або виникає спір щодо особи, яка поставила підпис на повістці. Судом встановлено, що 13.05.2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 виніс Постанову № R 532406 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 17000,00 грн. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників , військовозобов`язаних та резервістів , встановлено , що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені в повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Разом з тим у постанові відсутні відомості на яку саме дату та час , до якого ТЦК та СП був викликаний ОСОБА_1 згідно повістці, не визначено у зв`язку із чим така повістка виносилось. Також відсутні докази і про направлення вказаної повістки за місцем проживання або роботи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст..283 КУпАП постанова серед іншого має містити відомості про дату час , місце вчинення адміністративного правопорушення , опис обставин встановлених під час розгляду справи. Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а. Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. При цьому, суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, а факт визнання вини особою, яка притягається до адміністративної відповідальності за відсутності інших належних доказів винуватості такої особи не є належною та єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності. Обов`язок доказування всіх елементів складу адміністративного правопорушення покладено на орган, який веде провадження. Належних доказів вчинення адміністративного правопорушення позивачем стороною відповідача до суду не надано. За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а. На підставі всебічного дослідження матеріалів справи суд встановив, що позов підлягає задоволенню, а постанова № R532406 від 13.05.2026 року скасуванню. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України слід скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відтак, у даному разі, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 665,60 коп. Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., суд виходить з наступного. Відповідно до ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. На підтвердження вказаних витрат позивачем до суду надано:

-копію договору про надання правової допомоги №2504/01/26 від 25.04.2026;

-акт приймання передачі наданої правничої допомоги від 22.05.2026 та квитанція до прибуткового касового ордера №22 від 22.05.2026 року на суму 10000,00 грн.4

-ордер на надання правничої допомоги серії ВВ №1059772 від 22.05.2026;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Дубіна Олександр Анатолійович , серії ЛГ №000151.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правову допомогу в зазначеному розмірі в сумі 10000,00 грн., адже цей розмір, окрім іншого має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд вважає за необхідне врахувати, що справа є нескладною, те що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час, даний спір є типовим і особливої складності не представляє.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись ст. 241-246, 255, 286, 293 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати постанову начальника РТЦК та СП ОСОБА_2 № R532406 від 13.05.2026 року про притягнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 ( РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять ) гривень 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 ( три тисячі ) гривень 00 копійок, а всього 3665 ( три тисячі шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Суддя В. О. Мальований