Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №947/24031/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/24031/26

Провадження № 1-кп/947/1075/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2026 року Київський районний суду м. Одеси у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю при секретаря ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №62025150010004877 від 11.09.2025 року відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Татарбунари, Одеської області, громадянина України, українця, із базовою середньою освітою, одружений, на утримані малолітніх та осіб похилого віку не маючий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України, раніше не судимий, військовослужбовець військової служби за мобілізацією, оператор 2 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос»,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.1 ст.121 КК України

ВСТАНОВИВ:

Так, ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді оператора 2 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки 3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану 23.04.2025 самовільно покинув місце розташування підрозділу за місцем тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_3 без поважних причин, та ухилявся від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби до 15.03.2026, тобто до дня затримання співробітниками відділу поліції N? 4 ОРУП №1 Національної поліції в Одеській області, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 170-А.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України за кваліфікуючими ознаками: самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім того, ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді оператора 2 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки 3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 – 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 15.03.2026 точного часу не встановлено, однак не пізніше 15:00 год., ОСОБА_6 , знаходився за адресою: АДРЕСА_2 де в цей час разом з ним перебувала його співмешканка ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 з якою останній спільно вживали алкогольні напої.

Перебуваючи в приміщенні кухні зазначеної квартири в ході розпиття алкогольних напоїв, між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 почався словесний конфлікт на фоні ревнощів з боку ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та в цей час у ОСОБА_6 виник умисел, направлений на умисне заподіяння тілесних ушкоджень останній.

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_8 правою рукою схопив предмет зовні схожий на кухонний ніж, який лежав на кухонному столі та умисно наніс ОСОБА_7 один удар в область грудної клітки, спричинивши останній тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки зліва по пригрудинній лінії в проекції 2-го ребра, яка проникала в плевральну порожнину та ускладнилася лівобічним пневмотораксом (наявність повітря в лівій плевральній порожнині) та супроводжувалась емфіземою м?яких тканин грудної клітки зліва (наявність пухирців повітря в товщі м?яких тканин), яке відноситься до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч.1 ст. 121 КК України визнав, пояснив, що він дійсно вчинив інкриміновані йому злочини при обставинах викладених в обвинувальному акті, і вони повністю відповідають фактичним обставинам скоєних ним злочинів, фактичні обставини справи не оспорював та підтвердив вищеописані та встановлені судом обставини справи. Так, будучі на військовій службі за мобілізацією та проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_2 , він 23.04.2025 року самовільно покинув військову частину, проводив вільний час на свій розсуд. Крім того, 15.03.2026 року він знаходився в квартирі АДРЕСА_4 , де разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_9 , вживав алкогольні напої, але між ними почалася сварка, вона розмовляла російською мовою, він взяв ніж, яким наніс один удар потерпілій в область грудної клітини, але наміру вбити її у нього не було якщо він хотів її вбити то перерізав би їй горлянку. Швидку допомогу потерпіла ОСОБА_7 викликала собі особисто, він лише надав їй серветку.

Потерпіла ОСОБА_7 надала до суду заяву, про відсутність вимог матеріального та морального характеру до обвинуваченого, призначення виду та міри покарання покладає на розсуд суду. З цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, потерпіла не зверталася.

Прокурор в судових дебатах зазначив, що під час судового розгляду кримінального провадження встановлено, що інкриміновані ОСОБА_6 кримінальні правопорушенні, передбачені ч.5 ст. 407, ч.1 ст. 121 КК України вчинено обвинуваченим, що доведено належними доказами. Прокурор просив визнати обвинуваченого ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі строком 5 років 1 місяць, за ч.1 ст. 121 КК України призначити покарання в виді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст. 70КК України, призначити покарання в виді 5 років 1 місяць позбавлення волі, яке буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого,і спів розмірності з вчиненим. Вирішити питання про долю речових доказів у відповідності до ст. 100 КПК України, стягнути судові витрати.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 визнав свою вину у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч.1 ст. 121 КК України, у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким з учасників не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_6 та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності їх позицій немає, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_6 , та дослідженням матеріалів характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_6 .

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Таким чином, суд, приходить до висновку, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, знайшла своє підтвердження і кваліфікує його дії наступним чином.

- ч. 5 ст. 407 КК України, за кваліфікуючими ознаками - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

- ч.1 ст.121 КК України, за кваліфікуючими ознаками - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд приходить до таких висновків.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання, необхідні і достатні для її виправлення та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає визнання вини.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлені.

Разом з тим, при призначенні покарання ОСОБА_6 , суд враховує Закон України № 2839-ІХ від 13.12.2022 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці», який набрав чинності 27 січня 2023 року, згідно якого посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, внесені зміни до ч. 1 ст. 75 та статті 69 КК України, а саме яким перелік кримінальних правопорушень, за якими виключається можливість застосування положень ч. 1 ст. 75, ст. 69 КК України, доповнено статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчиненими в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Крім того, суд звертає увагу, що, з огляду на системне тлумачення законодавства та судову практику, щире каяття, яке характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та в готовності нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належне критичне оцінювання винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Отже, той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки, але з показів ОСОБА_6 наданих в суді, не вбачається щире каяття с приводу нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 .

Враховуючі обставини кримінальних правопорушень, суд не може прийняти до уваги думку прокурора про те, що обвинуваченому ОСОБА_6 можливо призначити фактично мінімальний розмір покарання у вигляді 5 років 1 місяця позбавлення волі, з наступних підстав: обвинувачений вчинив декілька тяжких злочинів, одне із яких проти життя та здоров`я потерпілої, відсутнє щире каяття, вчинив дії проти встановленого порядку несення військової служби, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи.

Зогляду на вищенаведене, враховуючи сукупність вищезазначених обставин, характер, та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, на обліку у психіатра та нарколога не значиться, негативно характеризується за місцем військової служби, з врахуванням визнання вини у вчиненому та відсутності у потерпілої вимог матеріального характеру, з урахуванням тієї обставини, що інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, було вчинене останнім, після набрання чинності Закону Україну «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 року, враховуючі, що ОСОБА_6 вчинив злочин проти життя та здоров`я потерпілої, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд вважає, що виправлення ОСОБА_6 та його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, і йому слід призначити покарання у вигляді позбавленням волі, яке буде необхідне й достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує позиції Верховного суду, викладені в постановах по справі № 750/2773/22, провадження № 51-3061км22 від 22.12.2022 та справі № 726/78/23, провадження № 51-1772км23 від 11.07.2023, з яких вбачається, що кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби свідчать про підвищену суспільну небезпечність, оскільки можуть призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому застосування іншого покарання ніж позбавлення волі, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення таких дій.

Саме, це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Питання щодо вирішення речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати стягнути з ОСОБА_6 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 369, 370, 371, 373, 374, 392, 393, 395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.407, ч.1 ст. 121 КК України та призначити покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 6 (шість) років;

- за ч. 1 ст. 121 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК Україниза сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 (шість) років.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 , залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 за цим вироком, рахувати з 12.05.2026 року.

На підставі частини 5 статті 72 КК України, в строк відбування призначеного покарання зарахувати період перебування ОСОБА_6 під вартою з 12.05.2026 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.

Скасувати арешт накладений ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08.05.2026 року на предмет ззовні схожий на ніж з руків`ям чорного кольору.

Речовій доказ: предмет ззовні схожий на ніж з руків`ям чорного кольору, знищити.

Речовій доказ: кофта синього кольору, вважати повернутою ОСОБА_6 .

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення судово – біологічної експертизи у розмірі 7839 (сім тисяч вісімсот тридцять дев`ять) гривень 09 копійок.

Вирок може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Одеси протягом 30 діб з дня його проголошення. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1