Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №592/764/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/764/26

Номер провадження 22-ц/816/2411/26

Категорія - 60

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Нестеренка М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

в присутності позивачки - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.05.2026, ухваленого під головуванням судді Шияновської Т.В. у справі № 592/764/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Сумська міська державна нотаріальна контора Сумської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом, сформованим в системі «Електронний суд» про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що після смерті її матері - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкова справа не заводилась.

17.02.2025 позивачка звернулася до Сумської міської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте нотаріус їй відмовив у прийнятті заяви у зв`язку з тим, що вона пропустила строк на прийняття спадщини. На момент смерті спадкодавця проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з донькою – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; онукою – ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та правнуком – ОСОБА_2 .

Зазначила, що у зв`язку з похилим віком матері, вона постійно проживала разом з нею, доглядала її, забезпечувала ліками та всім необхідним. Після смерті поховала матір за свій рахунок, взяла всі витрати по лікуванню та похованню своєї племінниці також на себе. Посилаючись на великі витрати на поховання матері, сестри, племінниці, скрутним матеріальним становищем, вона вказала про поважність пропуску звернення до нотаріуса, оскільки не мала можливості оплатити послуги нотаріуса при відкритті спадкової справи.

А тому просила суд визначити їй додатковий трьох місячний строк для подання заяви для прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.05.2026 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачка не надала суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які б перешкоджали поданню нею цієї заяви у встановлений законом строк.

Короткий зміст апеляційної скарги

05.06.2026 ОСОБА_1 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.05.2026, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заявниця зазначає про те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що вона на момент смерті ОСОБА_4 проживала разом з нею, піклувалась про неї, поховала її за свій рахунок. В подальшому померли сестра та племінниця, і смерть близьких людей негативно вплинули на її здоров`я.

Вважає, що нею доведено існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для своєчасного подання заяви для прийняття спадщини, що є підставою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та задоволення таких вимог.

Крім того зазначила, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.09.2020 у справі №130/2517/18. Вказала, що виконуючи завдання цивільного судочинства суди повинні застосовувати принципи: справедливості, добросовісності та розумності.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 16.06.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Протокольною ухвалою колегія суддів відмовила у клопотанні позивача про долучення доказів, а саме: договір – замовлення від 30.11.2022 про надання ритуальних послуг, необхідних при похованні ОСОБА_4 разом з квитанцією про сплату 8399 грн. від 30.11.2022; договір – замовлення від 30.11.2022 про надання ритуальних послуг, необхідних при похованні ОСОБА_4 разом з квитанцією про сплату 2405 грн. від 30.11.2022; договір – замовлення від 16.06.2025 про надання ритуальних послуг, необхідних при похованні ОСОБА_5 разом з квитанцією про сплату 2091 грн; договір – замовлення від 15.06.2025 про надання ритуальних послуг, необхідних при похованні ОСОБА_5 разом з квитанцією про сплату 15415 грн. від 15.06.2025; угоду № 1-01-2026; платіжну інструкцію.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про долучення нових доказів, колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №638/12578/17, від 15.04.2020 у справі №409/2909/18 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Враховуючи викладене, те що позивачка не мотивувала чому вона не подала зазначені докази до суду першої інстанції, не надала доказів неможливості їх подання раніше, колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті доказів, які не були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи відповідачі не з`явились.

Від представника ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що відповідач є малолітньою особою, про час і місце розгляду дізнався лише 06.07.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16.03.2026 у справі №128/1272/18, від 14.03.2025 у справі №203/3889/23, від 21.12.2023 у справі №686/23143/20, від 27.04.2020 у справі №802/562/18-а, від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які беруть участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом першої інстанції встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності зареєстрована за ОСОБА_4 – 1/4 частка, ОСОБА_6 – 1/4 частка, ОСОБА_2 – 1/4 частка, ОСОБА_5 – 1/4 частка, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 10.02.2020 (а.с. 21).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Суми у віці 79 років померла мати позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 01.12.2022 (а.с. 7, 9, 18).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Суми у віці 30 років померла племінниця позивачки ОСОБА_7 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті (а.с. 8, 19).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Суми у віці 53 роки померла сестра позивачки ОСОБА_8 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 від 16.06.2025 (а.с. 23).

Згідно витягу з реєстру Сумської територіальної громади та листа Державного нотаріуса Сумської міської державної нотаріальної контори № 4837/01-16 від 17.12.2025 ОСОБА_4 на момент смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з донькою – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; онукою – ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та правнуком – ОСОБА_2 (а.с. 11-13,15,31).

17.12.2025 Держаний нотаріус Сумської міської державної нотаріальної контори Калініченко Є.Ю. відмовила ОСОБА_1 у прийнятті заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку із закінченням встановленого законодавством строку для прийняття спадщини та ненаданням спадкоємцем документів, що підтверджують факт прийняття спадщини шляхом спільного проживання або рішення суду про надання додаткового строку прийняття спадщини (а.с. 15).

За відомостями наданими Сумською міською державною нотаріальною конторою Сумської області № 433/01-16 від 06.02.2026 спадкові справи після померлих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не заводились (а.с. 34-37).

Позивачка ОСОБА_1 з 04.03.1987 по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).

Причиною пропуску строку для прийняття спадщини позивачка вказала скрутне матеріальне становищем та відсутність можливості оплатити послуги нотаріуса за відкриття спадкової справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, тимчасові несприятливі погодні умови тощо.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 14 лютого 2024 року у справі № 357/8183/22.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі № 650/48/20, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 754/3327/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом. В такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Судом першої інстанції встановлено, що смерть ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована 01.12.2022. При цьому часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця або день, з якого спадкодавця оголошено померлим, незалежно від часу державної реєстрації смерті.

Із заявою про прийняття спадщини позивачка звернулася лише 17.12.2025, тобто з пропуском встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України строку.

На обґрунтування підстав поважності пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 посилалася на її скрутне матеріальне становище та пригнічений стан, у зв`язку зі смертю близьких людей.

Суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою причинам пропуску нею строку для прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 , а також поданим доказам на підтвердження поважності таких причин у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Доводи позивачки, що нею доведено існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для своєчасного подання заяви для прийняття спадщини не підтвердженні доказами, які були досліджені в суді першої інстанції і перевірені апеляційним судом, а тому не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а зводяться до незгоди відповідачки з висновками щодо їх оцінки.

Водночас позивачкою не надано обґрунтованих, належних та допустимих доказів неможливості подати нею заяву про прийняття спадщини у строк до 29.05.2023.

Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 зазначила, що спадщину після смерті матері не мала наміру приймати, з матір`ю проживала її сестра - ОСОБА_5 , яка фактично і прийняла спадщину. І лише, коли захворіла ОСОБА_5 , саме вона за нею доглядала, і остання мала намір оформити на неї заповіт, але не встигла.

Тобто, позивачка фактично не заперечувала, що свідомо, в установлений законом строк для прийняття спадщини не зверталась до нотаріуса.

Безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини може бути визнано порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є нелегітимним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановив обставини справи та надав належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності.

Посилання заявниці на висновки Верховного Суду у постанові від 21.09.2020 у справі №130/2517/18 щодо застосування принципів: справедливості, добросовісності та розумності не спростовують правильності прийнятого рішення судом першої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.05.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Д.В. Сізов

М.В. Нестеренко