Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №490/1218/20 — Миколаївський апеляційний суд

07.07.26

22-ц/812/1257/26

Справа №490/1218/20

Провадження № 22-ц/812/1257/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання - Соловйовим М.А.,

за участі боржника - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2025 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О. А., дата складання повної ухвали не зазначена, за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про видачу дублікату виконавчого листа у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 15 грудня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 85МК/2006, у відповідності до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 69 000, 00 доларів США на термін до 15.12.2016 року зі сплатою відсотків за користування кредитом. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язався щомісяця та у визначені строки здійснювати погашення частини суми заборгованості, за відсотками за користування кредитом, комісією та інші витрати згідно кредитного договору.

В забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 85МК/2006, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

У порушення умов вказаного кредитного договору про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, відповідачі зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконували, позичальник не сплачував щомісячні платежі, в результаті чого станом на 11.12.2019 року ОСОБА_1 мав заборгованість у розмірі 160 936,97 доларів США, яка складається з наступного: 28 453,02 заборгованість за тілом кредиту, 37550,26 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 4 486,62 долари США заборгованість по комісії за користування кредитом, 90 447,07 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь - яку частину суми заборгованості за кредитом.

Таким чином заборгованість до стягнення становить 42 036,88 долари США, яка складається з 37550,26 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом та 90 447,07 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути солідарно вказану суму з відповідачів, а також судові витрати.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року позов АТ КБ " ПриваБанк" до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за відсотками за користування кредитом за кредитним договором № 85МК/2006 від 15.12.2006 року у сумі 13 016,55 доларів США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 623 грн 48 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приват Банк до ОСОБА_3 відмовлено за безпідставністю.

У липні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого документу.

В обґрунтування заяви зазначали, що14 грудня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва видав виконавчий документ № 490/1218/20 за позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на користь АТ КБ «ПриватБанк».

При підготовці виконавчого документу для направлення до органів ДВС виконавчий лист було втрачено. Пошуки не призвели до позитивного результату.

Вказували, що відповідно до п.17.4 перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Посилаючись на викладене, просили видати дублікат виконавчого документу №490/1218/20 від 14.12.2023 року, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2025 року заяву Журбенка М.В., який діє в інтересах АТ КБ "ПриватБанк" про видачу дубліката виконавчого документа задоволено повністю.

Видано стягувачу АТ КБ "Приват Банк" дублікат виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.11.2021 року у справі № 490/1218/20.

Ухвала суду мотивована тим, що заявником доведено наявність доказів відсутності оригіналу виконавчого листа №490/1218/20 від 14 грудня 2023 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 вказує, що ухвала суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заява представника АТ КБ «ПриватБанк» про видачу дублікату виконавчого листа була розглянута судом без повідомлення про це ОСОБА_1 , також йому судом не була надіслана і копія оскаржуваної ухвали. Про існування оскаржуваної ухвали від 05 вересня 2025 року ОСОБА_1 дізнався 30 квітня 2026 року, коли ознайомився з матеріалами справи.

Вказує, що чіткої процесуальної процедури в пункту 17.4 Перехідних положень ЦПК України щодо розгляду заяв про видачу дублікату виконавчого листа не написано, проте суд мав керуватися загальними правилами, встановленими ЦПК України для подачі заяв в процесі виконання судового рішення та правил їх розгляду.

Згідно пунктом 2 частини 2 статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Заявник - представник АТ КБ “ПриватБанк” не надав суду докази надсилання заяви про видачу дублікату виконавчого листа іншим учасникам справи, зокрема ОСОБА_1 . Він не надав ці докази, оскільки таку свою заяву не направляв іншим учасникам справи. На підставі п. 4 вказаної статті ЦПК України суд першої інстанції мав повернути її заявнику. Більш за те, суд першої інстанції не повідомив ОСОБА_1 про розгляд зазначеної заяви про видачу дублікату виконавчого листа. Таким чином, суд першої інстанції грубо порушив право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя та бути повідомленим про розгляд у суді будь-якого питання, яке стосується його прав та інтересів.

Зазначає, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року, яке набуло законної сили 05 січня 2022 року, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у суму 13 016,55 доларів США.

14 грудня 2023 року представником АТ КБ «ПриватБанк» було отримано виконавчий лист. Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання закінчився 06 січня 2025 року.

01 липня 2025 року представником стягувала була подана заява про видачу дублікату виконавчого листа, тобто вже після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа.

Із заявою про поновлення пропущеного строку пред`явлення до виконання виконавчого листа стягувач не звертався. Ніяких поважних причин пропуску строку пред`явлення до виконання стягувач не наводив у своїй заяві і не просив його поновити.

Також стягувачем не були надані належні докази втрати виконавчого листа. У заяві зазначається лише, що «пошуки не призвели до позитивного результату», але ніяких доказів того, що ці пошуки взагалі здійснювались, суду не було надано.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2025 року без змін.

У судове засідання представник стягувача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до заяви просив розглядати справу за відсутності представника стягувача, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні боржник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, просив про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, боржника ОСОБА_4 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.11.2021 року позов АТ КБ " ПриваБанк" до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за відсотками за користування кредитом за кредитним договором № 85МК/2006 від 15.12.2006 року у сумі 13 016,55 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 623 грн 48 коп.

18 січня 2022 року представник позивача Журбенко М.В. звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа у вказаній цивільній справі.

Відомостей про видачу виконавчого листа та його отримання представником позивача на підставі цієї заяви матеріали справи не містять ( т.2 а.с. 52).

Повторно із заявою про видачу виконавчого листа представник позивача Журбенко М.В. звернуся 08 грудня 2023 року.

14 грудня 2023 року представник позивача ОСОБА_5 отримав виконавчий лист, виданий Центральним районним судом м. Миколаєва по справі №490/1218/20 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості( т.2 а.с.55).

Із відповіді Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Миколаєві, вбачається, що в ході моніторингу автоматизованої системи виконавчого провадження, а саме: розділу "Пошук ВП/ВД", "Пошук ВП/ВД", "Пошук ВП"Вд (архів)", встановлено, що станом на 24.06.2025 року на виконанні у Відділі відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №490/1220/ від 14.12.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 13016,55 доларів США( т.2 а.с.62).

При вирішенні питання щодо розгляду справи за відсутності учасників справи суд першої інстанції керувався тим, що сторони у судове засідання, зокрема боржник не з`явився, про причини неявки суд не повідомили.

Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

У пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 13 грудня 2011 року у справі "Trudov v. Russia", принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Доказів надіслання (отримання) поштової судової кореспонденції, як і інших належних доказів повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце засідання суду, судом першої інстанції матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції, розглядаючи заяву АТ КБ «ПриватБанк», на зазначене уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення сторони боржника ОСОБА_4 про розгляд справи в суді, який закінчився постановленням ухвали від 05 вересня 2025 року.

Про вказані обставини свідчать і доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 , що позбавило його можливості бути присутнім в судовому засіданні під час розгляду справи, а також використати наявні засоби захисту щодо надання пояснень стосовно заявлених вимог та заперечень проти заяви стягувача.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази повідомлення належним чином про дату, час і місце розгляду справи, суд першої інстанції порушив його право на участь у судовому розгляді, не забезпечив можливості обґрунтувати свої заперечення щодо заяви і, таким чином, не взяв до уваги вимоги статі 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

За такого в цій частині доводи апеляційної скарги боржника ОСОБА_4 знайшли своє підтвердження.

Отже, ухвала першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті вимог заяви.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

З наведеними конституційними положеннями кореспондується частина перша статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 вказав, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом (частини перша, третя статті 431 ЦПК України).

У пункті 10-2 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII, доповненого згідно із Законом України від 15 березня 2022 року "Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", який набрав чинності 26 березня 2022 року, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що "якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви".

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 260/2595/22 зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України "Про виконавче провадження" як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Отже, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №490/1218/20 від 14.12.2023 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 перервався у зв`язку з введенням воєнного стану та внесенням відповідних змін до Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, з огляду на положення пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження", заява АТ КБ «ПриватБанк» про видачу дублікату виконавчого листа, подана 01 липня 2025 року є такою, що подана у межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а тому доводи апеляційної скарги про те, що стягувач не звертався із заявою про поновлення строку та поважних причин для його поновлення не навів не заслуговують на увагу.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 186/871/14-ц (провадження № 14-97цс24) вказано, що "аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України) дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 201/4043/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/14604/20-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 2-1053/10, від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10, від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/1418/23.

Видача дубліката втраченого виконавчого листа є необхідною умовою для завершення судового провадження.

При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили.

У цій справі стягувач стверджував, що оригінал виконавчого листа у нього відсутній, оскільки був втрачений, на виконанні у виконавчій службі не перебуває.

Слід зазначити, що ЦПК України, як і Закон України «Про виконавче провадження», не передбачає форми конкретного доказу про втрату виконавчого документа, а, отже, за сукупності факту відсутності у стягувача виконавчого документу і відсутності виконавчого документа в органах виконавчої служби, то таке свідчить про втрату виконавчого документа.

Із наданої відповіді Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві, вбачається, що в ході моніторингу автоматизованої системи виконавчого провадження, а саме: розділу "Пошук ВП/ВД", "Пошук ВП/ВД", "Пошук ВП"Вд(архів)", встановлено, що станом на 24.06.2025 року на виконанні у Відділі відсутні відкриті виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №490/1220/ від 14.12.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 13016,55 дол. США.

Надані відповідачем копія виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 14 грудня 2023 року по справі 490/1218/20 щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» судового збору у розмірі 4623 грн.48 коп., постанови приватного виконавця Баришнікова А.Д. від 28 грудня 2023 року про відкриття ВП №73689655 та постанови від 29 грудня 2023 року про закінчення цього виконавчого провадження, у зв`язку з повним фактичним виконанням (п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» не спростовує аргументи заяви стягувача про видачу дублікату виконавчого листа щодо втрати стягувачем виконавчого документу щодо стягнення з боржника ОСОБА_4 основної суми боргу у розмірі 13016. 55 доларів США.

Як пояснив у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_4 , зі слів приватного виконавця Баришнікова А.Д., виконавчий лист щодо стягнення з нього ( ОСОБА_4 ) основної заборгованості на виконанні у вказаного приватного виконавця не перебував.

За такого доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи належних доказів, які підтверджують втрату оригіналу виконавчого листа, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 2-6471/06, від 28 травня 2020 року у справі № 1003/6035/12.

Відмова у видачі дубліката виконавчого листа призведе до порушення права стягувача на справедливий суд, гарантований статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та мотивував тим, що при зверненні до суду заявником до заяви не долучено доказів, які мали підтвердити надіслання засобами поштового зв`язку та/або надання ОСОБА_1 як учаснику справи копії заяви разом із додатками, що зумовлювало застосування судом першої інстанції наслідків, передбачених частиною 4 статті 183 ЦПК України.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини 2 статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина 4 статті 183 ЦПК України).

Разом з тим, можливість звернення стягувача чи виконавця до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, із заявою про видачу дублікату виконавчого документа у разі його втрати, передбачена підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною другою статті 183 § 2 "Заяви з процесуальних питань" глави 1 Розділу III "Позовне провадження" ЦПК України регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, які подаються виключно з процесуальних питань при розгляді справ позовного провадження, в тому числі на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 569/12949/20 (провадження № 61-15532св20) та від 28 липня 2021 року у справі № 509/4648/14-ц (провадження № 61-7851св21), які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, положення частини 2 статті 183 ЦПК України не стосуються та не регулюють питання подачі саме заяви про видачу дублікату виконавчого листа, оскільки вказані процесуальні правовідносини регулюються підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних заяв.

Також, колегія апеляційного суду враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства захистом прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення, а контроль за цим виконанням здійснює суд.

Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Виходячи з викладеного та встановивши, що дублікат виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року у справі №490/1218/20, виданий цим судом 14 грудня 2023 року в частині стягнення з боржника основної заборгованості у розмірі 13061.55 доларів США було втрачено, а строк пред`явлення його до виконання стягувачем не пропущений, станом на день розгляду справи рішення суду не виконано та враховуючи, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви та видачі АТ КБ «ПриватБанк» дублікату виконавчого листа , виданого 14 грудня 2023 року Центральним районним судом м. Миколаєва у справі №490/1218/20 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 13016.55 доларів США.

Видача стягувачу АТ КБ «ПриватБанк» дубліката виконавчого листа № 490/1218/20 не порушує права ОСОБА_1 та не покладає на нього будь-яких додаткових зобов`язань, оскільки дублікат виконавчого листа повністю відтворює втрачений виконавчий лист, у тому числі містить дату його видачі.

При цьому апелянтом не надано доказів на підтвердження наявності ризику існування двох виконавчих документів одночасно.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції, яка постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви АТ КБ «ПриватБанк» про видачу дублікату виконавчого листа.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про видачу дублікату виконавчого листа задовольнити.

Видати стягувачу Акціонерне товариство Комерційний банк "Приват Банк" дублікат виконавчого листа про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2021 року у справі №490/1218/20.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 07 липня 2026 року.