Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №488/4002/25 — Миколаївський апеляційний суд

06.07.26

22-ц/812/1370/26

Провадження № 22-ц/812/1370/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 488/4002/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Коростієнко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником –

адвокатом ДідухКрістіною Олегівною,

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 21 квітня 2026 року суддею Селіщевою Л.І. у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за заявою

ОСОБА_1

про встановлення факту смерті під час бойових дій із забезпеченням заходів з національної безпеки та оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації,

заінтересовані особи:

Корабельний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

Міністерство оборони України,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВЧ НОМЕР_1 ,

ОСОБА_2 ,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаною вище заявою.

Заявниця зазначала, що її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був призваний на військову службу за мобілізацією 23.12.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 2 міномета, мінометного взводу 2, мінометної батареї. Згідно зі сповіщенням №173 з 13.03.2023 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Дубово-Василівка Донецької області.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24.02.2025 року (справа №488/5762/24) його було офіційно визнано безвісно відсутнім.

За результатами службового розслідування, проведеного ВЧ НОМЕР_1 встановлено фактичні обставини його загибелі. Зокрема, очевидці подій — побратими (солдат ОСОБА_4 та солдат ОСОБА_5 ) надали письмові пояснення про те, що 13.03.2023 року під час ворожого штурму та артилерійського обстрілу солдат ОСОБА_3 отримав численні кульові поранення в ділянку грудної клітки, які були несумісні з життям. Через інтенсивність бойових дій та просування противника евакуація тіла загиблого з поля бою виявилася неможливою.

На підставі результатів розслідування військовою частиною складено Акт про настання смерті солдата ОСОБА_3 , в якому зазначено, що загибель пов`язана з виконанням обов`язків військової служби під час захисту Батьківщини.

Посилаючись на викладене заявниця просила встановити факт смерті свого батька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Миколаєва, Миколаївської області, місце смерті село Дубово-Василівка Бахмутського району Донецької області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув під час бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації на території Донецької області.

Узагальнені доводи інших учасників

Представник Міністерства оборони України у поданих суду запереченнях просив у задоволенні заяви відмовити, вважаючи її передчасною. Зазначав, що надані заявницею докази підтверджують лише факт зникнення ОСОБА_3 безвісти під час бойових дій, однак не містять належних і допустимих доказів його смерті. За висновками службового розслідування він обліковується як зниклий безвісти, а не загиблий. При цьому заявницею не надано наказів командування військової частини щодо результатів розслідування та виведення військовослужбовця у розпорядження. Окрім того, відсутні дані щодо звернення до компетентних органів з метою з`ясування можливого перебування особи в полоні.

Інші заінтересовані особи правом подання відзиву на заяву не скористалися.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що місце зникнення ОСОБА_3 є територією активних бойових дій, що унеможливлює отримання повних і достовірних відомостей про обставини його загибелі або місцезнаходження, а тому викладені заявницею обставини можуть бути підставою саме для застосування правового механізму оголошення особи померлою, а не встановлення факту смерті.

Отже, заявлені вимоги фактично спрямовані на підтвердження припущення про смерть особи, що не відповідає предмету доказування у справах про встановлення факту смерті, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення заяви у обраному заявницею способі захисту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 , діючи через свого представника – адвоката Дідух К.О, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізовано положення статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми;

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми;

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом.

Оскільки жодного з перелічених документів заявниця не має, єдиним можливим документом, на підставі якого можливо зареєструвати смерть ОСОБА_3 є лише рішення суду.

Також апелянт вважає висновки, яких дійшов суд першої інстанції, надмірним формалізмом, а саме - надмірно формалістичним тлумаченням процесуальних вимог.

Узагальнені доводи інших учасників

Заінтересовані особи правом подання відзиву на апеляційне скаргу не скористалися.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці ОСОБА_1 – адвоката Дідух К.О., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підялга задоволенню, виходячи з наступного.

Позиція апеляційного суду

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

За змістом частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша, друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе, якщо суд на підставі незаперечних доказів установить обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

В особливих випадках, коли є достатні підстави припускати смерть особи, суд може оголосити її померлою раніше, а саме не раніше шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на території, де перебувала особа або від дня події, що призвела до її загибелі внаслідок воєнних дій (див. постанову Великої палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22).

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Відповідно до положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, які апеляційний суд враховує відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України.

Заявниця ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Дідух К.О., просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , що мав місце ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Дубово-Василівка Бахмутського району Донецької області, який загинув під час бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації на території Донецької області.

Як на правову підставу заявниця посилається на пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України (встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті).

Надані заявницею докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_3 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення про це.

Отже, враховуючи вказані вище норми закону та встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 з тих підстав, що заявлені нею вимоги спрямовані на підтвердження припущення про смерть особи, що не відповідає предмету доказування у справах про встановлення факту смерті.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки заявниця ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги не сплачувала судовий збір як звільнена на підставі пункту 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» розподіл судових витрат апеляційним судом не проводиться.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Дідух Крістіною Олегівною, залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 06 липня 2026 року