Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №127/41610/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/41610/24

Провадження № 22-ц/801/1725/2026

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Березовської О.А.,

у справі №127/41610/24

за позовом ОСОБА_2 (позивач)

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (відповідач)

за участі Вінницької міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

встановив:

Короткий зміст вимог заяви

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , залучивши третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вінницьку міську раду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, обґрунтовуючи вимоги тим, що 01.08.2019 між нею та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики, за яким вона передала відповідачу 4 000 доларів США строком до 01.08.2023. На підтвердження укладення договору позики була надана відповідна розписка.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2023 у справі №127/23316/23 стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за договором позики від 01.08.2019 в сумі 4 000 доларів США.

Першим відділом ДВС у місті Вінниці відкрито виконавче провадження № 74058085. Станом на 10.09.2024 з заробітної плати боржника стягнуто 9 119,13 грн, залишок боргу складає 144 327,82 грн.

На час укладення договору позики у власності відповідачки ОСОБА_3 перебувала частка трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . Документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно були надані їй відповідачем ОСОБА_3 для підтвердження платоспроможності та наявності майна, за рахунок якого позивач зможе задовольнити свої вимоги у разі неповернення боргу.

Проте вище зазначене майно було відчужено ОСОБА_3 , що підтверджується рішеннями судів у справі №127/16528/20.

За вказаних обставин просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 21.01.2020, в частині продажу ОСОБА_3 частки житлової квартири по АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_5 (права та обов`язки якого переведено на ОСОБА_4 постановою Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №127/16528/20), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 , через свого представника -адвоката Чернілевську Р.В., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що укладення відповідачем ОСОБА_3 договору купівлі-продажу 21.01.2020 року, тобто під час наявності у неї боргових зобов`язань перед позивачем, є нічим іншим, як превентивним фраудаторним правочином, з метою уникнення від виконання зобов`язань за договором позики. А тому вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що продаж відповідачкою частки квартири не можна вважати її недобросовісними діями.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду 19 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 29 червня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено її розгляд.

Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Клопотання представника позивача – адвоката Чернілевської Р.В. про відкладення розгляду справи до задоволення не підлягає, так як представником надано документи про справу, призначену на 10, тоді як дана справа призначена до розгляду на 10-30 год 07 липня 2026 року.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Оскільки поважність причин неявки представника відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача та його представника не порушуватиме його прав та охоронюваних законом інтересів.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 4 000 доларів США терміном на 1 рік, які зобов`язалась повернути до 01.08.2022 або не пізніше ніж протягом місяця після продажу належної їй частини квартири АДРЕСА_2 . На підтвердження договору позики та його умов складено відповідну розписку. З умов договору позики, які вказані в рішенні суду про стягнення боргу за договором позики, вбачається, що сторони обумовили в договорі можливість укладення позичальником договору-купівлі продажу належної їй частки у праві власності на квартири АДРЕСА_2 фактично з метою повернення коштів за договором позики, які вона мала повернути протягом місяця після вчинення продажу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2023, яке набрало законної сили 26.12.2023, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.08.2019 в сумі 4 000, 00 доларів США. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

З листа Першого відділу державної виконавчої служби у місту Вінниці ЦМУ МЮ (м. Київ) від 10.09.2024 вих. №161868 вбачається, що на виконанні перебуває ВП № 74058085 з виконання виконавчого листа №127/23316/23 від 25.01.2024, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 01.08.2019 в сумі 4 000 доларів США. Станом на 10.09.2024 з заробітної плати боржника стягнуто 9 119,13 грн, залишок боргу складає 144 327, 82 грн та 14 432, 82 грн виконавчого збору.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, виданого 24.12.2007 за № 3258 Вінницькою міською радою, вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , частка кожного у праві власності – .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 404423441 від 19.11.2024 слідує, що об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_4 : на підставі договору купівлі-продажу частини квартири, виданого 21.01.2020 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. та постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №127/16528/20 від 17.08.2022; на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 24.12.2007, виконавчим комітетом Вінницької міської ради .

З рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2021, постанови Вінницького апеляційного суду від 26.08.2021, постанови Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №127/16528/20 вбачається, що у провадженні судів перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 про переведення прав і обов`язків покупця, стягнення коштів та скасування державної реєстрації. Постановою Верховного Суду від 17.08.2022 касаційна скарга ОСОБА_4 задоволена, скасовані рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2021 та постанова Вінницького апеляційного суду від 26.08.2021 та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено, переведено на ОСОБА_4 права та обов`язки покупця частин квартири АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 21.01.2020, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , який було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. та зареєстровано в реєстрі за №119. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 167 400,00 грн, шляхом перерахування з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Вінницькій області, які були внесені ОСОБА_4 . Скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_9 , запис про право власності вчинений 18.08.2020 № 37811798, на частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії договору купівлі-продажу частки квартири від 21.01.2020, вбачається, що ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відчужено ОСОБА_5 за цим договором частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , у власність. Продаж вчинено за 167 400, 00 грн, які покупець повністю сплатив, а продавці отримали в рівних частках кожен до підписання договору. У відповідності до висновку про вартість зі Звіту про експертну оцінку, виданого 10.01.2020 ТОВ «Трендинг», ринкова вартість частки квартири, станом на 10.01.2020 складає 167 400,00 грн.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом вих. 2025/02-14 від 17.11.2025 Перша вінницька державна нотаріальна контора повідомляє, що згідно відомостей Спадкового реєстру відсутня спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору позики, укладеного сторонами, свідчать про відсутність недоброчесності в діях відповідача ОСОБА_3 при укладенні договору купівлі-продажу її частки, бо такі дії прямо були передбачені договором позики. Як встановив суд, позивачем не доведена й друга ознака фраудаторного правочину, оскільки з умов договору позики, метою укладання оспорюваного правочину було не приховування майна від звернення на нього стягнення, а повернення коштів позикодавцю. При цьому, як вважав суд першої інстанції, факт неповернення коштів відповідачем ОСОБА_3 позивачу після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не призводить до його фраудаторності. Крім того, оскільки оспорюваний правочин був укладений до настання строку платежу за договором позики, до ухвалення судового рішення про стягнення боргу, це на думку суду, свідчить про його спрямованість на виконання зобов`язання за договором позики відповідно до його умов.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм .

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає;

цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (висновок Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (висновок Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2024 ( справа № 916/379/23) зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24), пункт 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25)).

Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23)).

Для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги).

В даній справі судом встановлено, що укладаючи договір позики позичальник – відповідач ОСОБА_3 передала позикодавцю – позивачу ОСОБА_1 копію Свідоцтва на право власності на житло на підтвердження своєї платоспроможності, а також наявності майна, за рахунок реалізації якого вона зможе повернути позику, про що зазначено у виданій позикодавцеві розписці й навіть встановлено строк, впродовж якого позичальник повинна повернути позику у випадку продажу зазначеного майна – один місяць. Поведінка ОСОБА_3 під час укладення договору купівлі-продажу частки нерухомого майна, а також після такого, свідчить про спрямованість її дій не на погашення боргу, а на уникнення такого, використання отриманих грошових коштів на інші потреби, тоді як їй достовірно відомо про наявне боргове зобов`язання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що:

«очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається встановлено, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що договір купівлі-продажу частки трикімнатної квартири від 21 січня 2020 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (права та обов`язки якого переведено на ОСОБА_4 ) та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М., не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, натомість дійсні наміри його учасників полягають у свідомому уникненні в подальшому цивільно-правової відповідальності за договором позики.

Верховний Суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису та зробив висновок про те, що необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (постанова від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23).

А тому помилковим є посилання суду на те, що оспорюваний правочин був укладений до настання строку платежу за договором позики, до прийняття рішення про стягнення боргу та видачі виконавчого листа судом, свідчить про його спрямованість на виконання зобов`язання за договором позики відповідно до його умов, а не на приховування майна від звернення на нього стягнення кредитором за зобов`язанням боржника, бо строк платежу за договором позики ще не настав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував та не звернув уваги, що універсального характеру для кваліфікації правочину як вчиненого на шкоду кредитору набула така «формула»: пункт 6 статті 3 ЦК України + стаття 13 ЦК України = фраудаторність правочину; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Як встановлено апеляційним судом, оспорюваний договір купівлі-продажу від 21 січня 2020 року укладений на час існування у ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 невиконаного зобов`язання із повернення позики за розпискою від 01 серпня 2019 року.

Будь який правочин, вчинений боржником у період наявності у нього активного зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Аналіз оспорюваного договору, а також хронологія подій, яка передувала укладенню оспорюваного правочину та після його укладення, свідчать про те, що внаслідок його укладення відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно ОСОБА_3 для погашення боргу на користь кредитора-позивача.

Отже, відчуження належного боржнику нерухомого майна за наявності невиконаних грошових зобов`язань та в умовах примусового виконання судового рішення об`єктивно спрямоване на зменшення майнової маси боржника і унеможливлення звернення стягнення на таке майно кредитором. Такі дії не відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним статтями 3, 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та свідчать про зловживання цивільними правами з метою уникнення виконання судового рішення.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначені обставини справи і відповідні їм норми матеріального права залишилися поза увагою суду першої інстанції, який вважав, що відповідний правочин, що має всі ознаки фраудаторності, є вчиненим добросовісно.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки цією постановою рішення суду першої інстанції скасовується, з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_3 , якою порушено права позивача, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по справі у загальному розмірі 3 027,40 грн, що складаються зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Вінницької міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 21.01.2020, в частині продажу ОСОБА_3 частки житлової квартири, що розташована по АДРЕСА_1 покупцю ОСОБА_5 (права та обов`язки якого переведено на ОСОБА_4 на підставі постанови Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №127/16528/20), який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О.М., зареєстрований в реєстрі за № 119.

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по справі зі сплати судового збору у розмірі 3 027,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

І.В. Міхасішин