Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №143/219/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 143/219/25

Провадження № 22-ц/801/1034/2026

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тітова Т. Л.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича

на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Тітової Т.Л., повний текст якого складено 27 лютого 2026 року

у справі №143/219/25

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» (відповідач)

за участі ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача)

про витребування земельної ділянки, –

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ«ТАС АГРО ЗАХІД» про витребування земельної ділянки, залучивши до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , обґрунтовуючи вимоги тим, що рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.02.2023, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 08.01.2025, її позовні вимоги задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області у власність позивачки .

20.11.2024 нею було зареєстровано право власності на вказану вище земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових правна нерухоме майно від 10.02.2025 їй стало відомо, що між ОСОБА_3 та ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» 08.09.2020 було укладено договір емфітевзису щодо спірної земельної ділянки строком на 49 років, а тому на адресу товариства було направлено письмову вимогу про звільнення земельної ділянки та розірвання договору емфітевзису у зв`язку з наміром власниці самостійно використовувати земельну ділянку. Однак, відповідач відмовився врегулювати спір у добровільному порядку, що стало підставою для звернення до суду.

За вказаних обставин просила витребувати у ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» земельну ділянку, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га, що перебуває у власності ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Путіліна Є.В., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні відповідача, а тому віндикаційний позов про витребування майна є ефективним і таким, що призведе до захисту порушених прав позивача. За таких підстав висновок суду про неефективність цього позову є помилковим.

При цьому апелянт посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Онуфрійчук Д.М. просив залишити судове рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи, що судом правильно встановлено фактичні обставин справи та застосовано норми матеріального права, зокрема статті 387, 391 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу суду від третьої особи не надійшов, проте відсутність такого не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 08 квітня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в апеляційному порядку апеляційної скарги особи ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року у справі №143/41/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання недійсним розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації в частині передачі у власність та затвердження технічної документації ОСОБА_3 , визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису про реєстрацію речового права, припинення права власності та витребування земельної ділянки.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2026 року апеляційне провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Путілін Є.В. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Представник відповідача – Онофрійчук Д.М. проти вимог апеляційної скарги заперечував, підтримав відзив на апеляційну скаргу і просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Третя особа ОСОБА_2 , повідомлена в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилася, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.02.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області в частині передачі у власність та затвердження технічної документації ОСОБА_3 , визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису про реєстрацію речового права, припинення права власності та витребування земельної ділянки – задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, у власність ОСОБА_1 .

Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_5 є матір`ю позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 . На підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) серії ВН № 0165446, виданого Погребищенською районною державною адміністрацією Вінницької області належало право на спірну земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП ім. Шевченка. Відповідач з 1996 року користувався спірною земельною ділянкою на підставі усної домовленості з матір`ю. За дорученням від імені ОСОБА_5 ОСОБА_1 було укладено договір дарування на земельну частку (пай) на користь ОСОБА_3 . На підставі розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області від 12.02.2004 № 61 відповідачу видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, після чого її спадщину прийняла ОСОБА_1 як спадкоємиця, що проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. За висновком судових експертиз у межах кримінального провадження №12017020270000324 встановлено, що підпис ОСОБА_1 у договорі дарування виконаний іншою особою, а отже волевиявлення на укладення правочину було відсутнє. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсним розпорядження Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області в частині передачі у власність та затвердження технічної документації ОСОБА_3 , визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування рішення реєстратора через обрання позивачем неефективного способу захисту прав. Також судом встановлено, що до ОСОБА_1 як єдиної спадкоємиці майна померлої ОСОБА_5 , перейшло право на земельну частку (пай) з моменту видачі ОСОБА_3 державного акта на земельну ділянку, а саме з 24.02.2004, на підставі виготовленої технічної документації та її затвердження із внесенням земельної ділянки до держаного земельного кадастру виник новий об`єкт речових прав. Відтак право на належну ОСОБА_5 земельну ділянку (пай) припинилось. Встановивши, що внаслідок зазначених дій ОСОБА_1 не зможе оформити в позасудовому (нотаріальному порядку) свої спадкові права, виходячи із неукладеності договору дарування земельної частки (паю) ОСОБА_6 , суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки у відповідача у власність позивачки ОСОБА_1 .

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02.05.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

На підставі зазначених судових рішень 20.11.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,295 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, номер запису про право власності 57680499.

Постановою Верховного Суду від 08.01.2025 касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.02.2023, додаткове рішення цього ж суду від 03.03.2023 та постанову Вінницького апеляційного суду від 02.05.2023 – без змін.

Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд зазначив, що ОСОБА_1 , зокрема, просить витребувати спірну земельну ділянку із чужого незаконного володіння, оскільки вона є єдиною спадкоємицею після смерті матері ОСОБА_5 , із власності якої земельна ділянка вибула незаконним шляхом, а саме на підставі підроблених правочинів. А отже, вона має правомірний і підставний інтерес щодо спірної земельної ділянки.

Водночас суд установив, що 08.09.2020 між ОСОБА_3 , як власником земельної ділянки, та ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» в особі генерального директора Смаля І.В., як землекористувачем, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до пункту 1 договору власник передає землекористувачу права володіння та користування земельною ділянкою площею 3,2950 га, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009 з метою використання її для сільськогосподарських потреб, при цьому право розпорядження земельною ділянкою зберігається за власником.

Згідно з умовами договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення, а право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. (п.п. 6.1. п. 6 договору).

Строк дії договору становить 49 (сорок дев`ять) років (п.п. 6.2 п. 6 договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області Башта-Бєляєвою М.О. та зареєстровано в реєстрі за № 619 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» зареєстровано право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису про інше речове право 38080252, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна –1458240505234.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02.11.2023 і після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи від 14.03.2024 № 48/2024 .

10.02.2025 представником позивачки – адвокатом Путіліним Є.В. на адресу ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» направлено рекомендований лист із вимогою в добровільному порядку припинити державну реєстрацію права емфітевзису за договором від 08.09.2020 та повернути земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,295 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, ОСОБА_1 .

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 14 липня 2020 року у справі № 487/1032/14-ц ).

Позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладене у постанові від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц в якій зазначено, що: «70. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Велика Палата Верховного Суду у п. 71 звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (провадження N 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71)).

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18)).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19) Верховний Суд зазначив, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач посилаючись на ст. ст. 387,388 ЦК України (віндикація), звернулась з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Матеріалами справи підтверджується, що 20.11.2024 позивачем ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Підставою реєстрації права власності земельної ділянки стало рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.02.2023 року, яким витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області у власність позивачки ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 .

Водночас як встановлено судом відповідач ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» користується спірною земельною ділянкою на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного 08.09.2020 з ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в установленому законом порядку строком на 49 років. На момент укладення цього договору ОСОБА_3 був зареєстрований власником земельної ділянки та реалізував належне йому право розпорядження.

Проте спірна земельна ділянка не вибула із володіння власника, тобто позивача ОСОБА_1 , а була передана у тимчасове користування відповідачу, тому вимога про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння не може бути задоволеною.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме віндикаційний позов про витребування майна, пред`явлений позивачем є ефективним і таким, що призведе до захисту порушених прав позивача, колегія суддів відхиляє, а посилання на правовий висновок викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 вважає безпідставним.

Віндикаційний позов – це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Разом з тим, ст. 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Відповідно до ч. 1 вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, на яку посилається апелянт, зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Право користування – це фактичне використання майна.

Юридичні перешкоди зазвичай пов`язуються із правом розпорядженням майном.

Отже, за змістом норм Цивільного та Земельного кодексів України негаторний позов спрямований на усунення перешкод у здійсненні права власності, зокрема як фактичних, так і юридичних.

Отже, власник земельної ділянки вправі вимагати усунення будь-яких, у тому числі юридичних, перешкод у здійсненні своїх повноважень володіння, користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.02.2023 у справі №143/41/22 витребувано у ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 0523483800:02:000:0009, площею 3,2950 га, розташовану на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, у власність позивача - ОСОБА_1 .

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку 20.11.2024 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тоді за відповідачем ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» 08.09.2020 зареєстровано право користування спірною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Зазначене підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про неефективність способу захисту права, що обраний позивачем, як підстави для відмови в позові.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Путіліна Євгена Вікторовича залишити без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

І.В. Міхасішин