Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №320/12765/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року Справа № 320/12765/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №358318 від 11 квітня 2023 року, прийняту Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що на думку позивача, чинне законодавство не встановлює імперативного обов`язку обладнання транспортного засобу тахографом у випадку здійснення внутрішніх перевезень для власних потреб, а норми пунктів 6.1 та 6.3 Положення №340 є колізійними. Крім того, позивач наголошує, що підприємство не здійснює господарської діяльності з перевезення вантажів як окремого виду діяльності, а використовує транспорт виключно для забезпечення власних виробничих потреб у межах господарської діяльності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» про забезпечення позову – відмовлено.

Відповідачем подано відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову та вказав, що норми Закону України «Про автомобільний транспорт» зобов`язують автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують перевезення, зокрема протокол адаптації тахографа ТЗ. Відтак, відсутність на момент проведення рейдової перевірки зазначених документів стало підставою для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, позивач повторно зазначає, що здійснював перевезення виключно для власних потреб у межах господарської діяльності, а тому не може вважатися автомобільним перевізником у розумінні законодавства. Просить позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.02.2023 уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення від 20.02.2023 №016010 проведено рейдову перевірку транспортних засобів.

Під час проведення зазначеної перевірки було зупинено транспортний засіб марки АВ СПЛАВ, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Авер-ТЕХ» та використовувався для перевезення вантажу.

За результатами перевірки складено акт №348718 від 24.02.2023, у якому зафіксовано порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме відсутність на момент перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

За вчинення вказаного правопорушення начальником Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Кривобоком Віктором прийнято постанову про застосування адміністративно господарського штрафу відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17 000 грн.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу необґрунтованою, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 4 Положення передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

У відповідності до абзацу 1 пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 №1579-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби України з безпеки на транспорті» утворені територіальні органи Державної служби України з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком, зокрема, Відділ державного нагляду (контролю) у м. Києві.

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює функції з управління автомобільними дорогами загального користування та має право вимагати дотримання законодавчих та нормативних актів з питань дорожнього руху.

З огляду на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, а також є органом наділеним спеціальною компетенцією, якому надано повноваження щодо реалізації політики держави з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування

Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Відповідно до пункту 14 Порядку №1567, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 12 Порядку №1567 визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Пункт 15 Порядку №1567 визначає, що одними із питань, що перевіряється при проведенні рейдової перевірки є: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (надалі по тексту – Закон №2344-III) надає визначення основних термінів, які вживаються у даному законі, зокрема:

- автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

- вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт - перевезення для власних потреб.

Перевізник - фізична або юридична особа – суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

Відповідно до статті 48 Закону №2344-III, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Водночас, перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону №2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У свою чергу, Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція №385)

За правилами пункту 1.3 Інструкції №385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4 Інструкції №385 перевізники це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

У постанові від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 Верховний Суд зазначив, що положеннями статті 48 Закону №2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією №385 та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 (далі - Положення №340).

Статтею 49 Закону №2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Положення №340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку (п.п. 1.2-1.4 Положення № 340).

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Відповідно до пункту 6.1 Положення №340 визначено що автобуси, які використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.3 Положення №340 зазначено, що Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Отже, в Положенні №340 законодавець певною мірою розмежував ведення обліку робочого часу і часу відпочинку водіїв за такими критеріями, як протяжність маршруту та вага автомобіля.

Тому, саме в пункті 6.1, цього Положення законодавець виокремив автобуси, що здійснюють пасажирські перевезення на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, і вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн.

Саме з 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн.

Тобто, законодавцем було надано перевізникам, які використовують вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн, адаптаційний період для забезпечення обладнання транспортних засобів діючими тахографами з 07.06.2010 по 01.06.2015 року.

У спірних правовідносинах щодо позивача є правозастосовним пункт 6.1 Положення №340, оскільки згідно свідоцтва про реєстрацію, повна маса транспортного засобу, понад 3,5 тонн, тому у автомобільного перевізника наявний обов`язок з обладнання транспортного засобу діючим та повіреним тахографом, і це саме обов`язок а не право автомобільного перевізника, оскільки пункт 6.1 Положення № 340 містить слово «повинен», а не слово «може».

Вимога п.6.1 Положення №340 є імперативною, і її невиконання позивачем не повинно звільняти його від відповідальності, за умови, що транспортний засіб підпадає під вимоги п.6.1 Положення №340.

Разом з тим, підлягає увазі той факт, що якби законодавець передбачав певні альтернативи вимогам визначеним в п.6.1 Положення № 340, то такі були б зазначені саме цьому Положенні.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17 де суд зазначає: «…У відповідності до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами…».

Схожі висновки відображені в постанові Верховного суду від 20.05.2020 у справі №804/5737/16: «... Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Мінтрансзв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами

Крім того, позивачем не спростовано встановлене рейдовими перевірками порушення щодо не оформлення протоколу адаптації тахографа, оскільки відповідного документу не було надано ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судом, а також позивачем не наведено жодного обґрунтування щодо відсутності у нього обов`язку щодо оформлення такого протоколу…».

У постанові Верховного суду від 14.05.2020 у справі №340/5660/22 касаційний суд також зазначає саме про обов`язок обладнання транспортного засобу тахографом який має повну масу понад 3,5 тонн, а не про таке право : «...Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340). вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення №340).

Водночас, пунктом 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 №40, передбачено, що пункт 6.1. Положення №340 (щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами) набирає чинності з 01.06.2015.

Таким чином, вимоги пункту 6.1 Положення №340 для вантажних автомобілів понад 3,5 тонн, встановлення тахографів є обов`язком, а не правом. Отже, з 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн…».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.05.2019 у справі №816/124/17 та від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 «…нормами чинного законодавства прямо встановлено, що тахограф має бути в обов`язковому порядку встановлений при здійсненні вантажних перевезень, у тому числі внутрішніх, автомобілями повною масою понад 3,5 тонн…».

Таким чином, оскільки в спірних правовідносинах здійснювалось вантажне перевезення, при цьому повна маса автомобіля становила більше 3,5 тонн, позивач повиненн був тахограф мав бути встановлений.

Отже, позивачем не було виконано вимогу пункту 6.1 Положення № 340, та не було обладнано його транспортний засіб діючим та повіреним тахографом, та відповідно не оформлено протокол адаптації тахографа до такого транспортного засобу, цей факт позивачем спростованим не був.

Матеріали справи також не містять доказів звернення позивача до відповідних уповноважених суб`єктів (пунктів сервісу тахографів), і отримання відмови з установлення на його транспортному засобі тахографа. Маса перевіреного транспортного засобу, що належить позивачу становить більше 3,5 тонн, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ.

Як вбачається із позовної заяви, основним аргументом позивача, є те, що товариство здійснювало перевезення для власних потреб, а тому не є суб`єктом відповідальності відповідно до вимог Закону №2344-ІІІ. Однак, враховуючи викладене, такі доводи позивача є помилковими.

Відповідно до зазначеного у статті 1 Закону №2344-ІІІ визначення, наведеного по тексту вище, автомобільними перевізниками є, зокрема фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що товариство, навіть за відсутності статусу суб`єкта господарювання на момент перевірки, в розумінні статті 1 Закону №2344-ІІІ є автомобільним перевізником, тому на нього поширюються вимоги цього Закону щодо наявності законодавчо визначених при здійсненні вантажних перевезень документів і щодо притягнення до відповідальності у разі порушення таких вимог.

Отже, відсутність у позивача статусу суб`єкта господарювання не звільняє від відповідальності, передбаченої Законом №2344-III.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;

- заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п. 2.6 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 №385, ПСТ виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог ЄУТР (994_016) періодично кожні два роки, а також у разі:

- установлення або заміни тахографа;

- ремонту тахографа;

- зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу;

- якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа

Пунктом 2.7 Інструкції №385 визначено, що за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1.

З урахуванням приписів Положення №340 транспортний засіб може бути не обладнаний тахографом, якщо його маса не перевищує 3,5 тонни

Разом з тим, оскільки маса транспортного засобу, що належить позивачу, становить понад 3,5 тонни, тож він повинен бути обладнаний тахографом, і відповідно до вимог чинного законодавства позивач зобов`язаний забезпечувати належну експлуатацію тахографу, а водій такого транспортного засобу повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку, протоколу перевірки та адаптації тахографа, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, до осіб, які здійснюють перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно пункту 26 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Судом встановлено, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт зафіксованих в акті №348718 від 24.02.2023 було призначено на 11.04.2023 з 10:00 до 15:00, про що позивача повідомлено листом від 17.03.2023.

Абзацом 2 статті 27 Порядку № 1567 визначено, що за наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Враховуючи зафіксовані порушення законодавства, 11.04.2023 було винесено оскаржувану постанову №358318 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн, відповідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність на момент проведення перевірки документів визначених статтею 48 цього Закону (протоколу перевірки та адаптації тахографу).

Отже, непред`явлення зазначених у статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

З урахуванням встановлених обставин справи суд зазначає, що позивач належними та допустимими доказами не спростував встановленого в ході перевірки порушення, а тому відповідачем правомірно застосовано до нього штраф згідно з оскаржуваною постановою.

Решта доводів позивача не мають вирішального значення та висновків суду по суті справи не змінюють.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.022010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, враховуючи докази позивача, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.