Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №320/49250/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м. Київ справа №320/49250/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області №Ф-116738-51-У від 16 жовтня 2023 року, згідно якої стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ГУ ДПС у Київській області суми в розмірі 43 461,40 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вважає оскаржувану вимогу протиправною, оскільки з 23.01.2018 зареєстрована державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а також вказує, що є пенсіонером за віком, а тому звільнений від сплати ЄСВ.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав пояснення по суті спору, в яких зауважував, що оскаржувана вимога сформована на підставі даних інтегрованої картки платника податків позивача, та, згідно з наявною інформацією в ІКП позивачу, на підставі рішення ДПС, прийнятого за результатами розгляду Скарги, поновлено штрафні санкції та пеню за рішенням від 19.04.2021 № 0071582406, за наслідком чого й було сформовано оскаржувану вимогу. З огляду на викладене вважає, що контролюючий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений діючим законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією Паспорта громадянина України Серія НОМЕР_2 , виданого Яготинським РВ ГУ МВС України в Київській області 05.08.1997, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 з 11.08.1995, що підтверджується копією паспорта громадянина України, наявного в матеріалах справи та копією довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 05.07.2005 по 23.01.2018, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявного в матеріалах справи, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області (Яготинська ДПІ).

30 травня 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0010701304, якою з ОСОБА_1 вимагається сплатити недоїмку з ЄСВ у сумі 82628,00 грн.

Вказана вимога була направлена на податкову адресу ОСОБА_2 , та отримана останнім особисто 19.06.2018, що підтверджується корінцем рекомендованого повідомлення про вручення, наявного в матеріалах справи.

2 листопада 2018 року старшим державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Сидоренком О.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 57577594 від 02.11.2018 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДФС у Київській області недоїмку, штрафи та пеню в сумі 93265,55 грн. на підставі вимоги Ф № 116738/51 виданої 03.08.2018.

15 січня 2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-116738-51 У, якою з ОСОБА_1 вимагається сплатити недоїмку з ЄСВ у сумі 37904,95 грн.

26 березня 2020 року старшим державним виконавцем Яготинського районного відділу виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диченко Оксаною Миколаївною, Постановою від 26.03.2020 відкрито виконавче провадження № 61634615 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Київській області 37904,95 грн. на підставі вимоги Ф № 116738-51 У, виданого 15.01.2020.

19 квітня 2021 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску № 0071582406 на загальну суму 45760,92 грн. (у т.ч. штрафна санкція в розмірі 9124,63 грн., пеня в розмірі 36636,29 грн.) за період з 03.07.2018 по 25.03.2021 на суму боргу, яка нарахована на вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-0010701304 від 30.05.2018 на загальну суму 82628,00 грн., розрахунок якої, згідно пояснень відповідача, здійснено на підставі даних ІС «Податковий блок».

Рішення № 0071582406 від 19.04.2021 було направлено на податкову адресу ОСОБА_1 , та отримано ним особисто 27.04.2021, що підтверджується копією корінця рекомендованого повідомлення про вручення, наявного в матеріалах справи.

08 лютого 2022 року старшим державним виконавцем Яготинського відділу виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренком Олександром Васильовичем відкрито виконавче провадження № 68543058 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Київській області 84037,37 грн. на підставі вимоги Ф № 116738-51 У, виданої 02.12.2021. Копія вимоги Ф № 116738-51 У наявна в матеріалах справи, та відповідно до її змісту, така сформована на підставі даних інформаційної системи податкових органів.

16 жовтня 2023 року Головним управлінням ДПС у Київській області сформована оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-116738-51 У, якою з ОСОБА_1 вимагається сплатити штрафні санкції з ЄСВ у розмірі 36636,29 грн. та пеню 6825,11 грн. (загалом 43461,40 грн.).

Вказана вимога була направлена на податкову адресу ОСОБА_1 , проте повернута на адресу контролюючого органу за закінченням терміну зберігання, що підтверджується корінцем рекомендованого повідомлення про вручення, наявного в матеріалах справи.

14 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Яготинського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Ларисою Василівною відкрито виконавче провадження № 74160167 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Київській області 43461,40 грн. на підставі вимоги Ф № 116738-51 У, виданої 16.10.2023.

Позивач вказує, що 14 березня 2024 року Яготинським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було ознайомлено ОСОБА_1 із вимогою Ф № 116738-51 У від 16.10.2023, будучи не згодним із нею, позивач оскаржив її в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України від 12.04.2024 № 10626/6/99-00-06-02-01-06 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вимогу від 16.10.2023 № Ф-116738-51 – без змін.

Не погоджуючись з вказаною вимогою, та оскільки досудове врегулювання спору не призвело до бажаного результату, позивач звернувся до суду із цим позовом про її скасування.

Крім цього, позивач у позовній заяві вказує, що з нього неодноразово було стягнуто у примусовому порядку податкову заборгованість, при цьому, судом встановлено, з наданих сторонами документів, що Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 адміністративний позов Головного управління ДПС у Київській області задоволено позов Головного управління ДПС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів. На підставі виконавчого листа № 320/6845/19, виданого Київським окружним адміністративним судом 18.05.2021, старшим державним виконавцем Яготинського відділу виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сидоренком Олександром Васильовичем 2 вересня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69770738 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Київській області 228435,34 грн. податкового боргу.

Судом означене судове рішення проаналізовано, та встановлено, що до стягнення контролюючим органом було заявлено суму боргу у загальному розмірі 228435,34 грн., що виник на підставі не сплачених у повному обсязі сум нарахованих за: ППР від 30.05.2018 №0010691304 на суму 8366,63 грн., а також за весь період заниження бази оподаткування, на підставі ст.129 ПК України, нараховано пеню в розмірі 381,43 грн. з військового збору; ППР від 30.05.2018 №0010681304 на суму 111555 грн. а також за весь період заниження бази оподаткування, на підставі ст.129 ПК України, нараховано пеню в розмірі 5868,10 грн. з ПДВ; ППР від 30.05.2018 №0010671304 на суму 100399,50 грн., а також за весь період заниження бази оподаткування, на підставі ст.129 ПК України, нарахованої пені в розмірі 4577,12 грн. з ПДФО; ППР від 30.05.2018 №0010661304 на суму 510 грн. та ППР від 30.05.2018 №0010651304 на суму 340 грн. з адміністративних штрафів (всього на суму 850 грн.).

Тобто вказане вище виконавче провадження було відкрито не з метою стягнення заборгованості з ЄСВ, а з огляду на наявність податкового боргу позивача за іншими податковими зобов`язаннями.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464, з поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Суд під час вирішення справи по суті враховує наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на. загальнообов`язкове державне соціальне страхування», особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками ЄСВ виключно за умови. їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що від сплати єдиного внеску звільняються, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які. обрали спрощену систему оподаткування, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах, за умови отримання такими особами пенсії за віком або наявності у таких осіб інвалідності, або досягнення, ними віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зазначений висновок підтверджується сталою практикою Верховного Суду України у аналогічних правовідносинах (наприклад, справи. №21-90а15, №21-59а14, №21-56а15, №822/4655/14), а також правовими висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у справах №1640/2837/18, №805/2195/17-а.

Позивач обґрунтовуючи позов вказує, що він є пенсіонером, а також зазначає, що з 23.01.2018 припинив підприємницьку діяльність, тому звільнений від обов`язку сплати ЄСВ.

Суд зазначає, що процедура взяття на облік платників податків регламентується Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за 1562/20310 від 29.12.2011 із змінами та доповненнями (далі Порядок № 1588).

У відповідності до підпункту 1 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку № 1588 підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою.

Дата зняття з обліку фізичної особи-підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

За підпунктом 4 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку № 1588 державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування штрафних санкцій і нарахування пені за їх невиконання.

Згідно з підпунктом 6 пункту 11.18 розділу ХІ Порядку № 1588 після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.

Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що розпочата процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для проведення документальної позапланової перевірки такої особи, а нормами Податкового кодексу України не передбачено обмежень щодо призначення такої перевірки після проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Більш того, положення Порядку № 1588 вказують на те, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, адже після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності і така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності та подати декларацію за останній базовий податковий (звітний) період.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.04.2021 у справі № 480/2004/19, від 04.11.2021 у справі № 320/1375/19.

Отже, після внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, за власним рішенням, вона зобов`язана була провести остаточні розрахунки з бюджетом.

Згідно наданих пояснень відповідача, у травні 2018 року посадовими особами податкового органу було проведено позапланову документальну виїзну перевірку на предмет дотримання відповідачем вимог податкового законодавства, за період діяльності з 01.01.2017 по 25.04.2018, за результатами якої було складено Акт №384/10-36-13-04/ 216460423 від 10.05.2018.

На підставі вказаного акту контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.05.2018 № Ф-0010701304 та рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені від 30.05.2018 № 0010761304 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою, звітності в сумі 2040,00 грн.

При цьому позивач не заперечує, що з його доходів у примусовому порядку було стягнуто суми боргу з ЄСВ.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в межах цього адміністративного спору позивач оскаржує вимогу, якою стягується не сума єдиного внеску, а штраф та пеня.

При цьому Рішенням № 0071582406 від 19.04.2021 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за не дотримання позивачем вимог ч.10 та п.2 ч.11 ст. 25 Закону України №2464-ІV, з огляду на те, що сплата ЄСВ за вимогою від 30.05.2018 за період з 03.07.2018 по 25.03.2021 відбувалась з затримкою.

Вказані обставини не заперечуються позивачем.

Як встановлено судом, зокрема на підставі інформації, що міститься в ІКП позивача, копія якої наявна в матеріалах справи, на підставі Акту документальної позапланової виїзної перевірки контролюючим органом було сформовано вимогу від 30.05.2018 № 0010701304 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 82628,00 грн. та, з урахуванням облікованої переплати, у позивача, станом на 02.07.2018 сформувалась недоїмка з ЄСВ у розмірі 74782,24 грн., яка збільшилась у результаті застосування штрафної санкції рішенням від 30.05.2018 № 0010761304 до суми 93265,55 грн.

Сума боргу сплачувалась поступово нерівномірними платежами, шляхом стягнення у примусовому порядку, з огляду на що 19.04.2021 контролюючим органом було сформовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені № 007158240.

Отже, саме формування первісної вимоги, зобов`язання по якій стягувалось у примусовому порядку слугували підставою для прийняття всіх наступних вимог, у тому числі оскаржуваної в межах цієї адміністративної справи.

Вирішуючи питання обґрунтованості/необґрунтованості оскаржуваної вимоги суд зазначає наступне.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску врегульовано Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 499).

Згідно з ч. 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком б до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.

Відповідно з ч. 3 розділу VI Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій«

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону № 2464-IV недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами, у випадках, передбачених цим Законом.

Строк давності для нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску не застосовується. Розстрочення та відстрочення сум заборгованості з єдиного внеску не передбачена, а також така заборгованість не підлягає списанню у відповідності до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон 2464-IV).

Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-ІV єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №. 2464-IV є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-IV за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф- у розмірі 20 відсотків своєчасно несплачених сум.

Згідно пп. 2 п. 2 розділу VII Інструкції 449, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464-IV).

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включи (ч. 13. ст. 25 Закону № 2464-IV).

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних ІКС.

Згідно ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-IV строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Таким чином, враховуючи, що недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску ОСОБА_1 не була погашена повністю та своєчасно, навіть враховуючи примусове стягнення, при цьому, з огляду на те, що платежі вносились частинами, є обґрунтованим нарахування пені в автоматичному режимі та застосування штрафних санкцій, беручі до уваги наведені вище приписи законодавства, якими врегульовані спірні правопорушення.

З огляду на викладене, суд зазначає, що, оскільки, ОСОБА_1 не було виконано обов`язку щодо своєчасного розрахунку з бюджетом, що призвело до формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30.05.2018 № 0010701304, зобов`язання по якій було сплачено із затримкою, що слугувало підставою для застосування штрафних санкцій та пені, суд дійшов висновку, що податковим органом обґрунтовано сформовано оскаржувану вимогу, з огляду на що суд не знайшов підстав для її скасування.

З урахуванням вище викладених обставин позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

У той же час суд повторно зазначає, що викладені доводи позивача у позовній заяві щодо відсутності обов`язку у пенсіонера сплачувати ЄСВ безпідставними, оскільки оскаржуваною вимогою стягується не сума єдиного внеску, а штраф та пеня за період з 03.07.2018 по 25.03.2021 на суму боргу, яка нарахована на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.05.2018 № Ф-0010701304.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність формування оскаржуваної вимоги, з огляду на що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 72-77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 6 липня 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.