Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №240/22348/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/22348/26

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08.06.2026 ВП № 76731174 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн;

- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08.06.2026 ВП № 76731174 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з постановою № 76731174 від 08.06.2026 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ) накладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (боржника) штраф у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду, а саме: щодо правильності нарахування пенсії. Вказує, що Головним управлінням в межах наданої компетенції проведено комплекс заходів для повного та неухильного виконання рішення суду №240/15701/24.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, з викликом сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначає, що у виконавчому листі, виданому на виконання рішення суду від 22.07.2022 у справі №240/15701/24, чітко вказано порядок його виконання та спосіб, а саме: зобов`язання боржника здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії з 01.05.2024, а також встановлено її розмір, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Даний виконавчий документ не скасований і підлягає виконанню v поряду та у спосіб визначний Закон України «Про виконавче провадження», Конституцією України та Законами України. Оскаржена постанова винесена державним виконавцем у зв`язку із невиконанням рішення суду в повному обсязі без поважних на з тих причин, шо станом на 08.06.2026 відповідно до наданої відповіді боржником, вбачається що виплата по статі 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначена рішенням суду не виконується.

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2026 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

У ході судового розгляду справи судом заслухано пояснення представника позивача та відповідача, досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи, та відповідно до протокольної ухвали суд на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 у справі №240/15701/24 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 травня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Вказане рішення набрало законної сили 22.10.2024, у зв`язку з чим Житомирським окружним адміністративним судом на виконання рішення суду від 20.09.2024 у справі №240/15701/24 видано виконавчі листи.

06.12.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76731174 з виконання виконавчого листа №240/15701/24, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 22.11.2024, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 травня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

03.06-2026 року державним виконавцем підготовлено та направлено вимогу державного виконавця, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду з урахування позиції викладеній у Постанові ВС України № 600/1438/25-а від 20.05.2026.

На вимогу державного виконавця від 03.06.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 05.06.2026 повідомило, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік прожитковий мінімум для непрацездатних осіб встановлено у розмірі 3028,00 грн. В результаті перерахунку пенсії на виконання рішення суду розмір пенсії на 24.06.2024 становить 9191,31 грн, в тому числі 6056,00 грн - підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному на виконання рішення суду (3028,00 грн.х2). За період з 01.05.2024 по 31.12.2024 нарахована доплата з урахуванням фактично виплачених коштів в розмірі 31349,07 грн. З 01.11.2024 виплата пенсії здійснювалась в розмірі визначеному на виконання рішення суду. Статтею 45 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» врегульовано питання встановлення доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення. Сума заборгованості за минулий період на виконання Рішення № 240/15701/24 включена Головним управлінням до переліку рішень суду, за якими здійснювалась виплата згідно з Порядком.

08.06.2026 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100,00 грн так як розмір щомісячного підвищення до пенсії, на який має право стягувач, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, відповідним роком є календарний рік, у якому здійснюється нарахування та виплата коштів.

Позивач, вважаючи постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відтак особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу до боржника є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.

Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.

Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Перевіряючи наявність підстав для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови від 08.06.2026 у ВП №76731174 та застосування до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу за невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/15701/24, суд зазначає наступне.

Згідно зі спірної постанови, штраф на позивача накладений за невиконання без поважних причин рішення суду у встановлений виконавцем строк, оскільки державний виконавець встановив, що рішення суду не виконано в повному обсязі: заборгованість не виплачена та поточний розмір доплати не відповідає розмірам, визначених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого визначено законом про Державний бюджет України.

Матеріали справи свідчать, що з 24.06.2024 ОСОБА_1 нараховано підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі – 6056,00 грн (3028 грн х 2).

Поряд з цим, суд враховує, що за умови зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у кожному році, боржник має обов`язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов`язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно із законодавством змінюється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Щодо доводів державного виконавця про виплату доплати до пенсії у поточному році (2025 рік) в розрахунку, що не відповідає розмірам, встановленим рішенням суду, суд зазначає наступне.

Позивач стверджує, що з 01.01.2025 взагалі не нараховувалась та не виплачувалась на підставі ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Суд зазначає, що статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі Закон України №4059-IX) визначено:

“Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.”

Суд наголошує, що позивач був зобов`язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати стягувачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(ІІ)2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України зробив висновок, що принцип розподілу влади очевидно зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень.

Таким чином, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, визнано рішенням суду в адміністративній справі 240/15701/24, яке є остаточним та повинно бути виконане відповідно до його резолютивної частини.

Застосування позивачем статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" свідчить про фактичне невиконання позивачем рішення суду в адміністративній справі №240/15701/24, яким визнано право ОСОБА_1 на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Рішенням суду в адміністративній справі №240/15701/24 встановлено проведення нарахування в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Застосування позивачем положень статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", якою передбачено зменшення суми доплати, є протиправним, оскільки Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (зокрема, щодо відповідності Конституції положень законів про Державний бюджет) наголошував, що держава не може скасовувати чи зменшувати гарантовані законом соціальні виплати шляхом внесення змін до закону про бюджет на відповідний рік. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені. Зміни до законів, які встановлюють розміри пільг та компенсацій, зокрема Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», можуть вноситися виключно окремими законами, а не в межах бюджетного процесу.

Вказаний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 в справі №600/1438/25.

Суд враховує, що Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 20.09.2024 у справі №240/15701/24 зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 травня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Однак відповідач безпідставно припинив позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08.06.2026 ВП № 76731174 про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу за невиконання судового рішення у справі №240/15701/24 винесена за наявності законодавчо визначених підстав для її прийняття, а відтак є обґрунтованою.

За наведених обставин справи суд вважає правомірним застосування до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафної санкції за невиконання рішення суду у справі №240/15701/24, у зв`язку з чим приходить до висновку про правомірність оскаржуваної постанови від 08.06.2026 про накладення штрафу у ВП № 76731174.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Хмельницького міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України (майдан Соборний, 1,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 45798761) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.С. Токарева

07.07.26