Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №240/6306/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/6306/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування Постанови КМУ від 25.07.2025 №821 до її пенсії, призначеної на підставі заяви від 14.01.2024 у відповідності до Закону від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснювати виплату пенсії відповідно статті 47 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату заборгованості по пенсії за минулий час в повному обсязі відповідно до статті 46 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком, починаючи з 11.01.2024. Однак, відповідач незаконно застосував Постанови КМУ від 25.07.2025 №821 при виплаті пенсії. Зауважує, що рішення суду, на яке посилається відповідач не є рішенням про призначення (нарахування) пенсії за віком. До того ж, орган Пенсійного фонду України не наділений повноваженнями самостійно тлумачити судові рішення або встановлювати додаткові умови їх виконання, не передбачені ні законом, ні самим рішенням суду, такі дії суперечать статті 129-1 Конституції України та статті 370 КАС України.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник Головного управління Пенсійного України фонду в Житомирській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. Зокрема, зазначив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 по справі № 240/3565/24, яке набрало законної сили 11.09.2025 року, Позивачу здійснено нарахування пенсії з 11.01.2024 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та нараховано доплату за період з 11.01.2024 по 31.05.2026 в сумі 80266,10 грн. У відповідності до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного грошового утримання суддям у відставці), призначених на виконання судових рішень, затвердженого постановою КМУ №821 від 14.07.2025, ОСОБА_1 проведено виплату коштів в сумі 26119,41 грн. Станом на 01.05.2026 залишок заборгованості по судовому рішенню від 05.11.2024 по справі №240/3565/24за період з 11.01.2024 по 31.05.2026 складає 54146,69 грн. Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій(щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821. Сума заборгованості за Рішенням № 240/3565/24 включена Головним управлінням до переліку рішень суду, за якими буде здійснюватися виплата згідно з Порядком.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 по справі № 240/3565/24, яке набрало законної сили 11.09.2025 року визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №063350030020 від 16.01.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання у Вільнюському електромехнічному технікумі з 1978 по 1981 роки, періоди роботи з 10.08.1981 по 15.07.1983, з 01.11.1983 по 28.11.1983, з 12.08.1985 по 18.05.1987, періоди проживання дружини військовослужбовця з 28.11.1983 по 12.08.1985, з 18.05.1987 по 12.12.1988, з 04.04.1989 по 21.08.1990, зазначених у довідках ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.09.2001 №293-295, період отримання допомоги по безробіттю з 26.08.1998 по 12.10.1998, повторно розглянути заяву від 11.04.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 по справі № 240/3565/24, яке набрало законної сили 11.09.2025 року, Позивачу здійснено нарахування пенсії з 11.01.2024 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

29.12.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про виплату пенсії у призначеному розмірі.

30.01.2026 відповідач повідомив, що відповідно до Порядку №821, виплату коштів проведено в повному обсязі пропорційно до виділених на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків Пенсійного фонду України, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Не погоджуючись з правомірністю застосування відповідачем Постанови №821, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частина шоста статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до положень статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення політики у сферах соціального захисту.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон №794-VII).

Положеннями статті 1 Закону №794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України (частини перша та друга статті 4 Закону №794-VII).

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

За приписами пункту 3 частини першої статті 20 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, за змістом наведених норм матеріального права Уряд України в межах визначених Законом №794-VII повноважень здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками, та при реалізації цих повноважень останній у своїй діяльності має керуватися Конституцією України, законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, постанови Кабінету Міністрів України повинні відповідати законам України, оскільки постанови мають підзаконний характер, тобто приймаються на основі та на виконання законів. Це означає, що будь-який нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів повинен узгоджуватися з Конституцією, законами та чинними міжнародними договорами, які мають вищу юридичну силу.

Постанови Кабінету Міністрів видаються саме для реалізації та виконання законів, а не для їх зміни чи суперечності їм.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №320/31536/23.

Судом встановлено, що відповідно до пояснювальної записки до проєкту Постанови №821 від 14.07.2025 метою її прийняття є врегулювання питання виокремлення в бюджеті ПФУ видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішеннями суду.

Таким чином, постанову було запропоновано прийняти з метою унормування механізму бюджетного та фінансового забезпечення виплати сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), перерахованих на підставі судових рішень, шляхом виокремлення відповідних видатків у бюджеті Пенсійного фонду України за джерелами фінансування, з огляду на значний обсяг заборгованості та недостатність поточних фінансових ресурсів для їх виплати у повному обсязі. При цьому звернуто увагу на те, що органами Пенсійного фонду України пенсії перераховуються на підставі судових рішень без наявності відповідних рішень Уряду щодо збільшення грошового забезпечення, суддівської винагороди, розмірів доплат та підвищень до пенсій, та за відсутності рішень Уряду щодо перерахунку пенсій відповідним категоріям осіб, та при цьому не враховуються фінансові можливості держави.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 №9-зп зазначив, що положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

За таких обставин, суд зауважує, що відсутність рішень Уряду: а) щодо збільшення грошового забезпечення, суддівської винагороди, розмірів доплат та підвищень до пенсій; б) щодо перерахунку пенсій відповідним категоріям осіб (прокурорам, суддям, особам, звільненим зі служби/військової служби, особам, потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) сама по собі не є підставою для відмови у здійсненні бюджетного фінансування на виплату відповідних сум у разі, якщо право особи на отримання такої виплати було порушено суб`єктом владних повноважень та відновлено у судовому порядку, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначені норми Основного Закону України знайшли свої відображення у процесуальному законодавстві, зокрема у статті 14 КАС України, відповідно до положень якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У Рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховною Радою України прийнято, зокрема, закони України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту також Закон №1404-VIII) та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі по тексту також Закон №4901-VI).

Відповідно до положень статті 1 Закону №1404-VIІІ він визначає сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ними врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган.

Водночас, ані Конституцією України, ані означеними вище законами, Уряд не наділено повноваженнями з визначення порядку виконання судових рішень, зокрема, в яких боржниками є органи ПФУ. Натомість, положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

За приписами абзацу 2 частини другої статті 3 Закону №4901-VI разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Отже, за змістом наведеної норми Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати лише перелік документів та відомостей, які додаються до заяви стягувача при зверненні останнього до уповноваженого органу Державної казначейської служби України.

Суд зазначає, що затверджений постановою № 821 Порядок прямо встановлює: переліки одержувачів виплат; обмеження (пропорційність) виплат відповідно до виділених асигнувань; перенесення невиплачених сум на наступний бюджетний період тощо.

Отже, наведені приписи по суті встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що зміщує баланс від обов`язкового виконання у бік виконання за бюджетною можливістю. Такий підхід суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Порядком, затвердженим постановою №821, звужено джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету / помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, що не передбачено положеннями законодавчих актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України та законів №1404-VIІІ та №4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган (у даному випадку ПФУ).

Застосування до позивача положень Порядку, затвердженого оскаржуваною Постановою №821, на переконання суду, призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями на встановлення порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень шляхом звуження джерел виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету.

Таким чином, звузивши джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету ПФУ на відповідну мету, Уряд де-факто змінив законодавчо встановлений порядок виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає ПФУ, що, у свою чергу, дає підстави для висновку про врегулювання таких питань відповідачем поза межами наданих йому повноважень з огляду на наявність регулюючих такі правовідносини актів.

Також особливу увагу суд вважає за необхідне звернути на те, що затвердженим постановою №821 Порядком введено таку категорію як «перераховані пенсії за рішенням суду», під якими, згідно з пунктом 2 розуміється сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Порядком передбачено, що видатки на такі виплати здійснюються лише в межах бюджетних асигнувань, виплата проводиться пропорційно виділеним асигнуванням, а невиплачені суми переносяться на наступний бюджетний період. Тобто з аналізу конструкції норм Порядку вбачається, що навіть після набрання судовим рішенням законної сили особа після відновлення порушеного права у судовому порядку не набуває права на негайне і повне отримання належної суми пенсії, що зводить нанівець конституційний принцип обов`язковості судового рішення.

Таким чином, Порядок створює ситуацію, за якої суд своїм рішенням встановлює, що особі належить певний розмір пенсії або доплати і що цей розмір мав бути визначений раніше, однак після цього орган Пенсійного фонду України переносить суму належної пенсійної виплати до спеціальної категорії «перерахованих пенсій за рішенням суду» і ця сума виплачується вже не як обов`язковий наслідок судового рішення, а як елемент окремого бюджетного процесу. Іншими словами, постанова трансформує право, встановлене судом, з площини обов`язкового виконання у площину дискреційного бюджетного планування.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 7 Закону №1058 одним з принципів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Натомість запровадження Порядком вищевказаної категорії порушує принцип рівності та недискримінації, оскільки у такому випадку пенсія, нарахована органом Пенсійного фонду України добровільно та без наявності судового рішення, виплачується у звичайному порядку у повному обсязі, у той час як пенсія, право на отримання якої у належному розмірі поновлено судом, стає об`єктом дії спеціального обмежувального механізму. Тобто звернення до суду фактично ставить особу у гірше становище порівняно з особою, право якої на виплату орган визнав добровільно.

Застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області порядку, встановленого постановою КМУ №821 від 14.07.2025 свідчить про фактичне невиконання позивачем рішення суду в адміністративній справі № 240/3565/24, яким визнано право ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

За ст. 46 ч. 2 Закону 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Тобто, саме Закон гарантує позивачу отримання пенсії щомісячно, а не частково та у разі наявності коштів, як встановлено Порядком №821.

Суд наголошує, що встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій (з обмеженнями у виплатах) не звільняє Державу в особі уповноваженого органу (Пенсійного фонду України) від обов`язку виконання приписів Закону №1058-VI та здійснення такої виплати, отже, не може позбавляти особу права на своєчасне отримання належних їй сум пенсій.

Тривала не сплата особі належних їй пенсійних виплат (в тому числі і припинення виплати пенсії, виплата пенсії не у повному обсязі) є втручанням у його право на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, наразі відсутні законні втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений саме законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, запровадженням обмежень у виплати пенсії за минулий час встановленим Порядком №821.

Позивач має право на отримання нарахованої йому пенсії без будь-яких відтермінувань таких виплат та має право на щомісячне отримання пенсії у повному обсязі, та як наслідок, Порядок №821, який встановлює частковість, відтермінування та припинення виплати пенсії позивачу є протиправним тобто, таким, що суперечить приписам ч. 2 ст. 46, ст. 47, ч. 1 ст. 49 Закону №1058 та порушує право позивача на своєчасне отримання належних йому пенсійних виплат.

Враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, можливо прийти до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону 1058-IV.

Також суд зазначає, що відсутність фінансування не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних сум пенсій.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсі (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень затверджених постановою КМУ від 14.07.2025 № 821, при виплаті пенсії ОСОБА_1 є протиправними.

Відтак, вимоги позивача щодо здійснення перерахунку та виплати йому пенсії без урахування Порядку №821, на переконання суду, підлягають задоволенню, адже у такий спосіб забезпечується повний та ефективний захист порушених прав позивача.

Щодо вимоги здійснити виплату заборгованості по пенсії за минулий час, суд зазначає наступне.

Задоволення позовних вимог щодо зобов`язання здійснити виплату позивачу пенсії відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без урахування постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" від 14.07.2025 № 821 є належним способом захисту порушених прав позивача.

Зобов`язання здійснити виплату пенсії покладає на ГУ ПФУ в Житомирській області обов`язок здійснити виплату недоотриманих сум пенсії.

Таким чином, позовні вимоги в частині здійснення виплати заборгованості по пенсії за минулий час є складовою частиною вимог про перерахунок та виплату пенсії та дублюють ці вимоги.

Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку з компенсацією втрати частини доходів за затримку виплати пенсії, судом враховано таке.

Стаття 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 46 Закону №1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів (в тому числі пенсії) у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

В силу статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Таким чином, у разі порушення щомісячного строку виплати пенсії згідно вказаних приписів орган Пенсійного фонду України зобов`язаний виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходів у тому місяці, у якому здійснена фактична виплата заборгованості пенсії за відповідний місяць.

Згідно пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже за змістом вказаних приписів у разі порушення строків виплати нарахованої пенсії орган Пенсійного фонду України в день виплати заборгованості з пенсії за минулий період зобов`язаний нарахувати та виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходу за весь період прострочення.

Водночас період прострочення розраховується починаючи з місяця нарахування пенсії по місяць фактичної виплати заборгованості з пенсії за минулий період, що підтверджується прикладами обчислення суми компенсації, наведеними у Додатку до Порядку №159.

Враховуючи вищезазначені правові норми, суд зазначає, що у зв`язку з відсутністю фактичної виплати заборгованості з пенсії не вдається за можливе встановити період прострочення та здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів відповідно до Порядку №159.

Оскільки фактична виплата заборгованості по сумі доплати пенсії позивачу ще не здійснена, то у відповідача не виник обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, позаяк згідно статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, право позивача на одержання грошової компенсації втрати частини доходів виникне у майбутньому, а саме в день виплати заборгованості з перерахованої пенсії, позовні вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 із застосуванням Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 з відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без урахування постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" від 14.07.2025 № 821.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 1331,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

06.07.26