Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №240/10844/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/10844/26

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 протокольного рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.10.2025 № 31/с, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні частки одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що на день загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 спільно проживала з ним у незареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 є батьком їхніх двох дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ОСОБА_2 загинув та його смерть пов`язана із захистом Батьківщини, у зв`язку з чим позивачка звернулася до відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця. Однак отримала відмову, в якій комісія Міністерства оборони України зазначила, що ОСОБА_1 не відноситься до одного з подружжя. При цьому зазначила, що рішенням суду хоча і встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однак не встановлено факт перебування на утриманні чоловіка, тому документи повернуто позивачці на доопрацювання. Не погоджуючись із таким рішенням позивачка звернулася до суду з позовом. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі. Згідно з витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31/c від 09.10.2025 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу повторно. В протоколі, зокрема, вказано, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24 не містить висновків щодо наявності у ОСОБА_1 безумовного права на одноразову грошову допомогу у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 . Відповідно до наданих документів заявниця не відноситься до одного з подружжя, оскільки згідно з частиною І статті 21 Сімейного кодексу України подружжя утворюється на підставі шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Ураховуючи зазначене, встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_2 не створює підстав для набуття заявницею статусу одного з подружжя та відповідно, виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги. Позивач, вважаючи рішення комісії протиправним і таким, що суперечить закону, звернулася до суду з позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

08.04.2026 до суду надійшов відзив в якому представник відповідача вказує, що помилка правової позиції позивача полягає у неправильному визначенні моменту виникнення суб`єктивного права на одноразову грошову допомогу та хибному тлумаченні дії норм права у часі. Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців передбачена статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до частини 1 статті 16 одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовців - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”. У пункті 2 вказаної постанови чітко зазначено, що допомога призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги. Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 в редакції станом на 08.11.2022 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. Відповідно до статті 16-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в редакції на дату смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця. Зазначений перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, є вичерпним та розширенню не підлягає. Позивач, незважаючи на наявність рішення суду від 18.06.2024 у справі № 277/589/24, не набула соціально-правового статусу “члена подружжя”. Посилання позивачки на Закон України № 3515-IX від 09.12.2023, який набрав чинності 29.03.2024 та розширив коло отримувачів допомоги, є юридично неспроможним, оскільки ці зміни були внесені після настання юридичного факту - смерті військовослужбовця. Нові положення не мають зворотної сили, і не можуть бути застосовані до подій, що настали до набрання ними чинності.

20.04.2026 до суду надійшли додаткові пояснення від представника позивача, в яких позивач просить позов задовольнити в повному обсязі, оскільки при призначенні одноразової грошової допомоги береться до уваги не день смерті військовослужбовця, а день прийняття рішення.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є матір`ю дітей загиблого ОСОБА_2 та згідно з рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області № 277/589/24 від 18.06.2024 проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .

Позивач звернулась до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем та з яким вона спільно проживала без реєстрації шлюбу.

Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.11.2024 № 37/д, яким повернуто документи ОСОБА_1 на доопрацювання з метою надання документів, яким встановлено факт перебування на утриманні загиблого.

Не погодившись із цим рішенням, позивачка звернулась до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі.

При повторному розгляді заяви згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31/c від 09.10.2025 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу повторно.

У відмові, зокрема, зазначено, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24 не містить висновків щодо наявності у ОСОБА_1 безумовного права на одноразову грошову допомогу у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 .

Відповідно до наданих документів заявниця не належить до одного з подружжя. Відповідно до статті 16-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в редакції на дату смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця. Комісія наголосила, що позивач до цього переліку не входить, а тому права на одноразову грошову допомогу не має.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає вказану відмову протиправною, а своє право на виплату одноразової допомоги порушеним.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або не вчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював низку юридичних позицій, згідно з яким з урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України (абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25.02.1993 № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За приписами статті 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві.

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).

Тобто на Державу покладається конституційний обов`язок посиленого соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.

У постанові від 29.06.2022 у справі № 640/6477/19 Верховним Судом зазначено, що системний аналіз положень Закону № 2011-XII, Порядку № 975, статті 58 Конституції України, з урахуванням Рішень Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, та встановлених судами обставин справи, дають підстави колегії суддів для висновку, що призначення і виплата позивачу спірної грошової допомоги, в тому числі й вирішення питань стосовно обчислення її розміру, необхідно здійснювати в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто станом на дату, що зазначена у свідоцтві про смерть [……], а не на день прийняття відповідачем спірного рішення.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

Відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Суд зауважує, що законодавче регулювання спірних правовідносин зазнало змін, у тому числі в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв`язку з цим для правильного вирішення спору необхідним є визначення, яка саме редакція зазначеної норми підлягає застосуванню у цьому випадку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність з`ясування моменту виникнення права на відповідну виплату.

Згідно з ч. 10 ст. 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 2489-IX від 29.07.2022, у тому числі на момент прийняття ОСОБА_2 на військову службу) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначались відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

В подальшому стаття 16-1 Закону № 2011-XII зазнала змін та в редакції Закону № 3515-IX від 09.12.2023, яка діє з 29.03.2024, частина перша наведеної статті містить приписи про те, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Частиною 4 статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 3515-IX від 09.12.2023) визначено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

- діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

-вдова (вдівець);

- батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

- внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

- жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

- утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною 3 статті 16-2 Закону № 2011-XII визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України (статтю 16-2 доповнено пунктом 3 згідно з Законом № 2489-IX від 29.07.2022 - застосовується з 24.02.2022).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 по даний час продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

Згідно з частинами шостою, восьмою, дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011XIІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - ОГД) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975), тут і надалі - в редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця.

Суд звертає увагу, що аналіз Порядку № 975 в редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця, зумовлене тим, що саме цим Порядком визначається день виникнення права на отримання допомоги (дата смерті) як розрахункова дата для цілей обчислення розміру та порядку виплати допомоги, а не коло осіб, які мають право на її отримання; питання визначення кола таких осіб регулюється статтею 16-1 Закону № 2011-XII, редакція якої підлягає окремому встановленню з огляду на обставини цієї справи.

За приписами пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Як передбачено пунктом 10 Порядку № 975 члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім`ї військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого);свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім`ї, з даними про прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, взаємних прав та обов`язків), може підтверджувати належність позивачки до категорії членів сім`ї у розумінні сімейного законодавства, однак не змінює визначеного спеціальним законом кола отримувачів такої допомоги.

Положення статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення права, мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим застосування норм інших галузей права для довільного розширення або звуження цього переліку є неприпустимим.

Разом із тим встановлення обставин, на підставі яких особа набуває статусу члена сім`ї загиблого (померлого) в розумінні наведеної норми, здійснюється з урахуванням приписів Сімейного кодексу України та практики його застосування.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому-шістнадцятому згаданого пункту, та копію відповідного рішення суду.

Процедури та механізми призначення, обчислення, нарахування та виплати в системі Міністерства оборони України платежів соціального характеру деталізовані нормами Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294/26071 (далі - Положення № 530).

Відповідно до п. 4.6 Положення № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України оформлюються та подаються в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України обласними ТЦКСП.

Отже, суб`єктом права, який наділений повноваженнями на вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України є Міністерство оборони України в особі Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.

Водночас із цим, за змістом п. 4.6 Положення № 530 обласні ТЦКСП для призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) наділені повноваженнями на складання висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї, батькам або утриманцям особи, зазначеної в пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою додатку № 9 (далі за текстом - Висновок).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 за № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, згідно з пунктом 2 якої сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 згаданої Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях таких країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Постанови № 168 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої згаданою постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 згаданої постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

За приписами абзацу 3 пункту 2 Постанови № 168 у разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої згаданою постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з абзацом 4 пункту 2 Постанови № 168 якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому згаданого пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Пунктом п. 21 Постанови № 168 повноваження на визначення порядку і умови виплати одноразової грошової допомоги були передані у відання у тому числі і Міністерства оборони України.

На подальший розвиток п. 21 Постанови № 168 Міністерством оборони України було видано наказ від 25.01.2023 № 45 про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України (далі - Порядок № 45).

Відповідно до п. 1.7 Порядку № 45 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Заява (додаток 1) подається до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) незалежно від місця реєстрації заявника.

Відповідно до пп. 1 п. 2.1 Порядку № 45 орган військового управління, військова частина, установа, військовий навчальний заклад (далі за текстом - військова частина) після видання наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку з загибеллю (смертю внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, що настала не пізніше ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва)), надсилає до відповідного районного (міського) ТЦК та СП: витяг з цього наказу; витяг з послужного списку особової справи (обліково-послужної картки) про склад сім`ї загиблого (померлого внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва)); грошовий атестат з інформацією про розмір виплаченої на дату загибелі (смерті) військовослужбовця додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, або витяг з наказу про виплату такої винагороди на дату загибелі (поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану) військовослужбовця.

Пунктом 3.1 Порядку № 45 визначено, що районний (міський) ТЦК та СП є органом, уповноваженим приймати документи від осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою, оформлювати документи для її призначення та виплати. Доповідь про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою, подається за підпорядкованістю у обласний ЦК та СП.

Пунктом 3.2 Порядку № 45 передбачено, що обласний ЦК та СП є органом, уповноваженим подавати висновок щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги. У разі отримання інформації, яка не відповідає раніше наданому висновку, не пізніше 3 робочих днів подається новий висновок з урахуванням встановлених обставин.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 45 районний (міський) ТЦК та СП приймає від заявника (незалежно від місця його реєстрації) документи, завіряє копії цих документів, не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів надсилає їх обласному ЦК та СП за підпорядкуванням. У разі відсутності документів, які підтверджують загибель військовослужбовця (смерть померлого внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, що настала не пізніше, ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва)), та виплату йому винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, районний (міський) ТЦКСП здійснює розшук відсутніх документів шляхом направлення запитів до військової частини (лікувального закладу), обласного ТЦК та СП підрозділу персоналу військової частини.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 45 обласний ТЦК та СП перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання одноразової грошової допомоги, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи. На підставі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - ДРАЦСГ) перевіряє документи, що підтверджують родинні зв`язки загиблого (померлого) з заявниками, в тому числі щодо зміни прізвища, імені, по батькові, встановлення батьківства, усиновлення, наявності запису відомостей про батька за вказівкою матері (стаття 135 Сімейного кодексу України). Результати опрацювання документів обласним ЦК та СП зазначаються у висновку та доповіді, які разом з іншими документами, зазначеними в додатку 6, надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки).

Як встановлено з матеріалів справи, підставою зазначеною для відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги стало те, що на дату загибелі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 члени сім`ї не являються особами, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а встановлення судом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_2 не створює підстав для набуття заявницею статусу одного з подружжя, та, відповідно, виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд наголошує, що наведені відповідачем підстави для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги вже були підставою для повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до ЗУ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” підтверджують, її перебування на утриманні загиблого.

Водночас, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 59 протокольного рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 37/д від 22.11.2024, яким вирішено документи ОСОБА_1 повернути на доопрацювання з метою надання документів які відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" підтверджують, що вона перебувала на утриманні загиблого (копії документів, виданих Пенсійним фондом України, які підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення пенсії за загиблого, судового рішення про встановлення факту перебування на його утриманні відповідно до згаданого Закону на дату загибелі), що дають право на призначення одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 військовослужбовця ОСОБА_2 з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі.

Постановою сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24 залишено без змін.

При цьому, у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі № 240/25679/24, суди не заперечували, що позивач має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, проте наведені висновки були проігноровані відповідачем при прийнятті оскаржуваного пункту 3 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.10.2025 № 31/с.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Таким чином, процесуальним законом чітко визначено обставини, які мають для адміністративного суду преюдиційне значення.

Окрім того, відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Суд наголошує, що рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 18.06.2024 у справі № 277/589/24, яке набрало законної сили 29.07.2024, також є обов`язковим для врахування при вирішенні питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, яким, зокрема, встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 02.12.2021 до моменту смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24, яке набрало законної сили 26.08.2025, є обов`язковим для врахування при вирішенні питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”. В наведеному рішенні суд, зокрема, дійшов висновку, що відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII ОСОБА_1 має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця.

Водночас суд звертає увагу, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 у справі № 240/25679/24 про затвердження звіту про виконання судового рішення роз`яснено, що правомірність застосування Міністерством оборони України при прийнятті рішення № 31/с від 09.10.2025 норм, чинних на дату смерті ОСОБА_2 , а не норм, чинних на дату звернення позивача із заявою чи на дату прийняття оскаржуваного рішення, не була предметом спору у справі № 240/25679/24, у зв`язку з чим відповідна оцінка в межах виконавчого провадження не надавалася, а підстави, на які посилався представник позивача, було визначено судом такими, що можуть слугувати предметом дослідження під час розгляду нового позову. З огляду на наведене в розумінні частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням у справі № 240/25679/24, мають преюдиційне значення виключно в частині факту спільного проживання позивача із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та її статусу матері його дітей, тоді як питання про те, яка саме редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII - чинна на дату смерті військовослужбовця чи на дату прийняття оскаржуваного рішення - підлягає застосуванню для визначення кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, предметом дослідження та оцінки в межах справи № 240/25679/24 не було, а тому вирішується судом самостійно в межах цієї справи.

Окрім того, суд бере до уваги те, що відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України № 2489-IX від 29.07.2022, у тому числі на момент прийняття ОСОБА_2 на військову службу) передбачалось, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Статтею 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 ) дійсно було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Проте Законом № 2011-XII водночас також було визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до пункту 5 Порядку № 975, який зокрема визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовців (в редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 ) було визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами, у тому числі членам сім`ї.

Окрім того, стаття 16-1 Закону № 2011-XII після смерті військовослужбовця ОСОБА_2 також зазнала змін та в редакції Закону № 3515-IX від 09.12.2023, яка діє з 29.03.2024, визначає, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, члени сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, до яких, зокрема належать жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Наведені обставини свідчать про те, що стаття 16-1 Закону № 2011-XII постійно зазнає змін, то збільшуючи, то зменшуючи коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовців, тоді як до Порядку № 975, який зокрема визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовців, такі зміни одночасно зі змінами у Законі не вносились.

Такі обставини, на переконання суду, свідчать про порушення принципу правової визначеності, принципу належного урядування та принципу верховенства права в цілому.

Вирішуючи питання про те, яка саме редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII підлягає застосуванню, суд враховує позицію відповідача, що ґрунтується на постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 640/6477/19, в якій сформульовано висновок про застосування до спірних виплат законодавства, чинного на день виникнення права на отримання допомоги, тобто на дату смерті військовослужбовця. Разом із тим суд звертає увагу, що зазначена постанова ухвалена до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX, яким коло осіб, що мають право на одноразову грошову допомогу, вперше було розширено за рахунок жінки (чоловіка), з якою (яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Отже, предметом дослідження Верховного Суду у справі № 640/6477/19 не було й не могло бути питання про застосування в часі такого розширеного кола осіб, а самі висновки цієї постанови стосуються порядку обчислення розміру допомоги особам, які мали право на її отримання незалежно від наведених законодавчих змін, а тому не є застосовними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.

Натомість Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 у справі № 420/18799/24 сформулював методологічний підхід, за яким у випадку триваючих правовідносин, коли особа станом на момент виникнення підстави не мала права на отримання відповідної виплати, а станом на момент прийняття уповноваженим суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке право в неї вже виникло внаслідок зміни законодавства, застосуванню підлягає редакція закону, чинна на момент прийняття такого рішення. Суд відхиляє доводи відповідача про нерелевантність цього висновку з тих підстав, що предметом спору у справі № 420/18799/24 було стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки сформульований Верховним Судом підхід стосується загальних засад дії закону в часі за умов триваючих правовідносин, які є універсальними і не обмежуються однією галуззю права. Крім того, у постанові від 05.02.2025 у справі № 120/17960/23 Верховний Суд, аналізуючи зміст і мету одноразової грошової допомоги як виплати компенсаторного характеру, спрямованої на матеріальну підтримку членів сім`ї та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), дійшов висновку про неприпустимість виключення з кола осіб, які мають право на таку допомогу, жінки, яка проживала з військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з тієї підстави, що вона не була включена до переліку осіб за статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця. Розглядаючи касаційну скаргу Міністерства оборони України саме у справі щодо призначення одноразової грошової допомоги, Верховний Суд ухвалою від 16.12.2025 у справі № 160/10766/25 відмовив у відкритті касаційного провадження, не відступивши від наведених правових висновків. Хоча ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження сама собою не є джерелом обов`язкового правового висновку в розумінні статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вона свідчить про сталість і послідовність підходу Верховного Суду до застосування норм права у подібних правовідносинах. За таких обставин суд доходить висновку, що коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , підлягає визначенню за статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення № 31/с від 09.10.2025, тобто з урахуванням змін, внесених Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX.

В Україні є визнаним і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За правовою позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У пункті 127 рішення ЄСПЛ від 14.06.2007 у справі “Свято-Михайлівська Парафія проти України” суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

Вирішуючи даний спір суд також враховує, що у справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип “належного урядування” не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, беручи до уваги висновки наведені у рішенні Ємільчинського районного суду Житомирської області від 18.06.2024 у справі № 277/589/24, яке набрало законної сили, а також у рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 240/25679/24, яке набрало законної сили 26.08.2025, з урахуванням принципу верховенства права, принципу правової визначеності та принципу належного урядування, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 , відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування п. 3 рішення Міністерства оборони України № 31/c від 09.10.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні частки одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_2 з яким проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду у даній справі.

Суд зазначає, що частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення (або навпаки); просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/1457/17, від 11.12.2018 у справі № 802/295/17-а, від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Суд зазначає, що наведені в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги вже були предметом перевірки у справі № 240/25679/24, проте за результатами розгляду цієї справи відповідач протокольним рішенням повторно відмовив у призначенні допомоги, отже належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку із загибеллю особи, з якою вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_2 .

Водночас суд наголошує, що повноваження Міністерства оборони України щодо прийняття рішень пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї померлого військовослужбовця, на підставі статті 16, статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у тому числі встановлення кола осіб, які мають право на таку допомогу та розміру частки кожного з них, є виключними повноваженнями Міністерства оборони України

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, Тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 02.06.2006 у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Водночас, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною. Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

При цьому, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак враховуючи вищевказане, суд не перебирає на себе дискреційні повноваження Міністерства оборони України, а лише застосовує ефективний спосіб судового захисту, спрямований на відновлення порушеного права позивача та недопущення нових судових спорів.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню повністю.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 2, 72-77, 122, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, ЄДРПОУ 00034022) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 протокольного рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.10.2025 № 31/с, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні частки одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_2 .

Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, у зв`язку із загибеллю особи, з якою вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн (тисячу шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 06 липня 2026 р.

06.07.26