Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №160/13868/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Справа № 160/13868/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 22 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати пункт 1.9 рішення військової частини НОМЕР_1 , оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності №2 від 20.02.2026 про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови №168, матері загиблого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому пунктом 2 Постанови №168, як члену сім`ї загиблого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є матір`ю загиблого військовослужбовця. У листопаді 2025 року вона звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , а також одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 гривень, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, а також Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у призначенні вказаної одноразової грошової допомоги на підставі п.2 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з підстав притягнення матері до адміністративної відповідальності відносно її сина - загиблого військовослужбовця. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського оркужного адміністративного суду від 25 травня 2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

16 червня 2026 року від відповідача військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказав, що на підставі отриманої військовою частиною НОМЕР_1 з Єдиного державного реєстру судових рішень інформації ОСОБА_1 за ухиляння від виконання передбачених законодавством обов?язків щодо виховання своєї неповнолітньої дитини визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184

Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та призначено адміністративне стягнення у вигляді попередження. Рішення суду набрало законної сили 01 листопада 2019 року. Оскільки постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 жовтня 2019 року у справі №428/11267/19, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 притягалася до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення щодо її неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , комісія на підставі абзацу першого пункту 2 статті 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Відповідач наголошує, що одноразова грошова допомога не призначається особі, яка притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили. Звертає увагу, що вимоги статті 39 КУпАП не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки пункт 2 статті 16-4 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» імперативно встановлює обмеження в призначенні та виплаті допомоги саме у разі наявності факту притягнення особи до адміністративної відповідальності. З цих підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проходив військову службу в лавах Збройних сил України за контрактом на посаді стрільця роти четвертого відділу Військової частини НОМЕР_3 , про що свідчить витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.02.2025 №59/ДСК.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 .

28 жовтня 2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено на адресу ОСОБА_1 сповіщення сім`ї № А/03/4826, в якому повідомлено про загибель сина позивачки - військовослужбовця ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть секрії НОМЕР_5 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в Донецькій області, Краматорському районі, село Яцьківка.

Лікарським свідоцтвом про смерть № 10-12/2722-ДН125 встановлено, що ОСОБА_2 загинув в Донецькій області, Краматорському районі, село Яцьківка внаслідок бойових дій, отримавши вибухову травму.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 01.02.2026 №2026-0201-2004-4050-0 вирішено, що ОСОБА_2 загинув внаслідок отримання вибухової травми. Травма, яка призвела до смерті, та причини смерті, - так, пов`язані із захистом Батьківщини.

У листопаді 2025 року позивачка звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , а також одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 гривень, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, а також Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Листом від 27.02.2026 № 222/1/4/1624 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачку про те, що постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21 жовтня 2019 року у справі №428/11267/19 позивачку за ухиляння від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та призначено адміністративне стягнення у вигляді попередження.

Враховуючи викладене, відповідно до вимог пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на підставі пункту 2.3 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності від 20 лютого 2026 року №2 командир військової частини НОМЕР_1 прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю солдата ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачка через свого представника звернулася зі скаргою до Міністерства оборони України, однак останнім скаргу позивача було залишено без задоволення.

Не погоджюучись з рішенням військової частини НОМЕР_1 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст.3 Закону №2011-XII встановлено, що дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;

4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Забезпечення виконання Закону №2011-XII, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.4 Закону №2011-XII).

Питання призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця регламентоване статтями 16 -16-4 Закону №2011-XII.

Відповідно до п.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 ст.16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;

9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.1 ст.16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (п.2 ст.16-1 Закону №2011-XII).

Відповідно до п.1 ст.16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Згідно п.2, 3 ст.16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Пунктом 6 ст.16-3 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно п. 7-9 ст.16-3 Закону №2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (п.8 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п.9 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Відповідно до частини 2 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили.

У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Аналізуючи положення частини 2 статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд дійшов висновку, що законодавець установив імперативну заборону на призначення одноразової грошової допомоги особам, чия протиправна поведінка щодо загиблого (померлого) військовослужбовця за його життя була встановлено відповідно до чинного законодавства.

Метою цієї норми є недопущення отримання грошових виплат тими членами сім`ї, які не виконували своїх базових обов`язків перед дитиною або вчиняли щодо неї правопорушення.

Соціальний захист, що гарантується статтею 17 Конституції України, спрямований на підтримку добросовісних членів родини Захисника України. Отримання такої допомоги особою, яка визнана винною в ухиленні від виховання цієї ж дитини, суперечило б засадам справедливості, добросовісності та розумності, що є основоположними принципами права.

Повертаючись до обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги через наявність факту притягнення її до адміністративної відповідальності.

Зокрема, постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 21.10.2019 у справі №428/11267/19 ОСОБА_1 за невиконання у повному обсязі своїх обов`язків по відношенню до свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді попередження.

Відповідно до ст. 184 КУпАП ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Зазначені обставини, з урахуванням положень частини 2 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є підставою для відмови у призначенні спірної одноразової грошової допомоги.

Щодо доводів позивача про те, що притягнення до адміністративної відповідальності не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги, оскільки притягнення до адміністративної відповідальності в 2019 році не розповсюджується на правовідносини щодо отримання одноразової грошової допомоги у 2025 році.

Суд не погоджується з такими доводами позивача, вважає їх помилковими, з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до ст. 39 КУпАП, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

При цьому, наявність у особи статусу такої, що не була піддана адміністративному стягненню, не є тотожним відсутності факту притягнення такої особи до адміністративної відповідальності.

Так, відсутність фактів вчинення позивачкою нових адміністративних правопорушень після 2019 року, не спростовує існування факту притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Також, суд звертає увагу, що положення частини 2 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містять приписів в частині уточнення характеру адміністративного порушення, що робить неспроможними доводи представника позивача про те, що за відсутності факту «злісного ухилення від виконання обов`язків щодо утримання» відмова у призначенні допомоги є протиправною.

Отже, дії відповідача у спірних правовідносинах вчинено у відповідності до вимог Закону, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Розподіл судового збору не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 07 липня 2026 року.

Суддя А.О. Сластьон