Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №140/6155/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6155/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Масюк Петро Михайлович звернувся з позовом в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 ) в якому заявлені наступні вимоги:

1) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.

2) Стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 462 538,00 грн.

3) Визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 на суми грошового забезпечення право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справах №140/4626/21, №140/4223/24, №140/7187/24, №140/13247/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення починаючи з 12.08.2016 по 07.05.2026.

4) Зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 на суми грошового забезпечення право на отримання яких встановлено судовим рішенням у справах №140/4626/21, №140/4223/24, №140/7187/24, №140/13247/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення починаючи з 12.08.2016 по 07.05.2026.

5) Стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 24 067,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2017 №136 звільнено з військової служби та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі №140/4626/21 позивачу 07.05.2026 було виплачено грошове забезпечення в сумі 64287,92 грн.

Крім того, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/4223/24 позивачу 05.05.2026 було виплачено грошове забезпечення в загальній сумі 56698,62 грн.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі №140/7187/24 позивачу 05.05.2026 було виплачено грошове забезпечення в сумі 28194,51 грн.

Крім того, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі №140/13247/24 позивачу 05.05.2026 було виплачено грошове забезпечення в загальній сумі 88111,79 грн.

Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок в/ч НОМЕР_1 здійснено не у день звільнення, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) – 05.05.2026 та 07.05.2026, наявні правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 12.08.2016 по 07.05.2026.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У поданому до суду відзиві на позовну заяву від 03.06.2026 відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Зазначає, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України Порядком № 260. Відповідно до пункту 7 Постанови видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів та дублюється в пункті 8 розділу 1 Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Тобто, для виплат при звільненні відповідач замовляє кошти для виплати в розпорядника бюджетних коштів та виплачує при їх надходженні відповідачу.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів може бути обчислена лише з нарахованої особі до виплати суми, яка не була виплачена у встановлені законодавством строки.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відзиву.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Не є спірною та обставина, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.11.2017 №136 прапорщика ОСОБА_1 , головного сержанта взводу збору, обробки та доведення розвідувальної інформації батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи, 07.11.2017 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; вважається що справи та посаду здав, та виключено до оперативного резерву першої черги на посади згідно військово облікових спеціальностей і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі №140/4626/21, яке набрало законної сили 07.12.2021, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2014 по 10.08.2016 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, та зобов`язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 01.01.2014 по 10.08.2016 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 12.08.2016 по 07.11.2017 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з 12.08.2016 по 07.11.2017 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо недотримання встановленого законом строку надання відповіді, надання неповної інформації на запит ОСОБА_1 від 18.03.2021, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 відповідь на поставлені в пункті 3, 4 , 5, 6, 8, 9, 10 запиту від 18.03.2021 питання в повному обсязі відповідно до норм Закону України “Про доступ до публічної інформації”; визнано протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки; визнано протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

07.05.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі №140/4626/21 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 64287,92 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/4223/24, яке набрало законної сили 31.07.2025, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожні 25 повних років служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ з урахуванням в складі з якого вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожні 25 повних років служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням в складі з якого вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахуванням в складі з якого вони обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахуванням в складі з якого вони обраховуються, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням в складі з якого вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням в складі з якого вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми.

05.05.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі №140/4223/24 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 6829,76 грн, 303,11 грн, 46532,30 грн, 3033,45 грн., всього: 56698,62 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі №140/7187/24, яке набрало законної сили 01.07.2025, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової з 12.08.2016 по 07.11.2017 з урахуванням в складі грошового забезпеченні, з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 12.08.2016 по 07.11.2017 з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

05.05.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі №140/7187/24 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 28194,51 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі №140/13247/24, яке набрало законної сили 12.06.2025, визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожні 25 повних років служби, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням в складі з якого вона обраховується оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожні 25 повних років служби, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням в складі з якого вона обраховується оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби, та раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахуванням в складі з якого вони обраховуються оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби, та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2017 рік, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки з урахуванням в складі з якого вони обраховуються оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби, та раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням в складі з якого вона обраховується оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби та зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням в складі з якого вона обраховується оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби, та раніше виплачених сум.

05.05.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі №140/13247/24 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 1613,12 грн, 69929,37 грн, 11343,78 грн, 5225,52 грн., всього : 88111,79 грн.

Спірні правовідносини у справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації, та стягнення моральної шкоди.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.

Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 березня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 07.11.2017.

Після звільнення з військової служби між сторонами існували спори щодо виплати належного грошового забезпечення у повному розмірі, які були вирішені судом на корись позивача (справа №140/4626/21, №140/4223/24, №140/7187/24, №140/13247/24).

Донараховані кошти надійшли на рахунок позивача 05.05.2026 та 07.05.2026.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата проведена лише 05.05.2026 та 07.05.2026), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 07.11.2017 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) належної суми грошового забезпечення позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи від 25.05.2025 №1/1046 Військової частини НОМЕР_1 виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-вересень 2017 року (тобто за два останні місяці перед звільненням), становить 11247,75 грн.

Проте, суд не приймає до уваги дані з вказаної довідки оскільки у складі довідки про доходи від 25.05.2025 №1/1046 не включені основні та додаткові види грошового забезпечення.

Судом встановлено, що відповідно до довідки від 19.10.2021 №1077/ФЕС, грошове забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-вересень 2017 року (тобто за два останні місяці перед звільненням) з врахуванням основних та додаткових його видів, становить 15727,95 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення становить 257,84 грн (15727,95 грн/61, де 61 кількість календарних днів у жовтні-вересні 2017 року)

У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України, у цій справі є 07.11.2017 – дата звільнення позивача.

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Водночас 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-IX), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Так відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Особливість внесених Законом №2352-ІХ змін полягає у тому, що попередня редакція статті 117 КЗпП України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX (19.07.2022) положення статті 117 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV), а були на момент чинності дії статті 117 КЗпП України уже в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України у попередній редакції Закону №3248-IV; у період з 19.07.2022 - норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону №2352-IX.

Тож у розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні умовно можна поділити на дві частини: з 07.11.2017 (згідно з витягом з наказу позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.11.2017) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Наведене відповідає правовому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №306/2708/23.

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.11.2017 по 18.01.2023 (шість місяців з 19.07.2022) становить 489380,32 грн (257,84 грн х 1898 календарних днів).

Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата зі змісту статті 117 КЗпП в новій редакції, яка доповнила частину першу словами «... але не більш як за шість місяців», виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Враховуючи обов`язковість висновків Верховного Суду, суд взяв до уваги, що нараховане у загальній сумі 237292,84 грн грошове забезпечення було виплачене позивачу після звільнення; ОСОБА_1 вперше звернувся за вирішенням спору про перерахунок і виплату грошового забезпечення у вересні 2021 року (більш як через три роки після звільнення зі служби 07.11.2017). Тож за таких обставин суд уважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

При цьому, суд зазначає, що позивачу при звільненні було виплачено грошове забезпечення за жовтень та листопад 2017 року в сумі 9719,29 грн. На виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду №140/4626/21, №140/4223/24, №140/7187/24, №140/13247/24 позивачу належало до виплати 237292,84 грн (виплачено 05.05.2026 та 07.05.2026).

Таким чином загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення складала 247012,13 грн (237292,84 + 9719,29) грн.

Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів, не виплачених на підставі рішення цієї справи до загальної суми виплат, що мала бути виплачена на день звільнення становить 96,07 % (237292,84 грн х 100 / 247012,13 = 96,07 %)

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 07.11.2017 по 18.01.2023 з урахуванням істотності частки 96,07%, становить: 257,84 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 1898 (кількість днів затримки) х 96,07% = 470147,67 грн.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 470147,67 грн.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд, з урахуванням пункту 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 470395,38 грн, як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №340/3023/18.

Згідно із статтями 1- 3 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення)

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20).

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 сформував правову позицію про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Разом з тим, суд звертає увагу, що рішеннями Волинського окружного адміністративного суду:

- від 28.09.2021 у справі №140/4626/21, зокрема, зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 07.11.2017;

- від 17.06.2024 у справі №140/4223/24, зокрема, зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням в складі з якого вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми;

- від 25.02.2025 у справі №140/13247/24, зокрема, зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням в складі з якого вона обраховується оновлених сум щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до судового рішення по справі №140/7187/24, які належить йому за час проходження військової служби, та раніше виплачених сум.

Враховуючи, що одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій належать до категорії разових платежів, то на них не поширюється дія Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159. Відтак, підстави для нарахування та виплати грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків розрахунку за зазначеними виплатами, які за своєю правовою природою мають разовий характер, відсутні.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову у цій частині у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 12.08.2016 по день фактичної виплати 07.05.2026 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 за весь час затримки виплати з 12.08.2016 по день фактичної виплати 07.05.2026.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 24067,50 грн суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За приписами частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, моральна шкода підлягає відшкодування лише у тому випадку, коли її завдано фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень.

Враховуючи, що судом при розгляді цієї справи не встановлено факту прийняття/вчинення відповідачем незаконних рішень, дій або бездіяльності та порушень прав позивача на оплату праці (зокрема, на отримання повного розрахунку при звільненні), тому правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 24067,50 грн також відсутні.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 470147,67 грн (чотириста сімдесят тисяч сто сорок сім грн 67 коп.).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 12.08.2016 по день фактичної виплати 07.05.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за весь час затримки виплати з 12.08.2016 по день фактичної виплати 07.05.2026.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський