Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №140/784/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/784/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану” (далі – Постанова №153); зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.02.2022 проходив військову службу на період мобілізації на посаді осіб рядового, сержантського, старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення.

ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією рф проти України.

14.04.2024 ОСОБА_1 отримав поранення (травму) під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.04.2025 №359, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .

З метою належного захисту прав позивача до відповідача подано заяву від 08.12.2025 з вимогою надати інформацію, чи був виданий наказ командира військової частини про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153 та якщо ні, включити позивача до наказу про нарахування виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153.

Відповідач листом №04.2/29660-25 від 21.12.2025 повідомив, що відповідно до умов Постанови №153 право на отримання винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил та Державної спеціальної служби транспорту, які на момент набрання чинності цією Постановою були молодші 25 років та були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24.02.2022 до 13.02.2025 та проходять військову службу. Водночас військовослужбовцям, які звільнені з військової служби, незалежно з якої причини, виплата винагороди не передбачена умовами Постанови.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та в обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що набув право виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень оскільки:

- прийнятий на військову службу за контрактом до настання 25-річного віку після набрання чинності Постановою №153;

- станом на 13.02.2025 проходив службу як особа рядового, сержантського, старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (тобто, якщо і звільнені з військової служби, таке звільнення допускається лише з 14.02.2025 для збереження права на виплату);

- станом на 13.02.2025 (дата набрання чинності Постановою №153) отримав поранення (травму) під час захисту Вітчизни.

Також позивач звертає увагу, що Військовою частиною НОМЕР_1 не заперечується його безпосередня участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнала та в обґрунтування такої позиції вказала, що позивач, проходив військову службу в лавах Державної прикордонної службі України та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 12.11.2025 №1180-ОС “Про особовий склад” виключений зі списків особового склад та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з 13.11.2025.

Представник відповідача вказує, що Постановою №153 визначено ряд вимог при дотриманні яких передбачено право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме: особа має бути прийнята або призвана на військову службу у віці до 25 років під час дії воєнного стану проходити військову службу та брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій протягом шести місяців або менше (тоді пропорційна виплата).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується позивачем, останній звільнений з військової служби згідно із наказом начальника загону від 12.11.2025 №1180-ОС “Про особовий склад”.

Одноразова грошова винагорода, передбачена Постановою №153 в першу чергу направлена на реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

З наведених підстав, представник відповідача вважає, що Військова частина НОМЕР_1 відмовляючи позивачу у виплаті одноразово грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, діяла у межах та у спосіб визначений законом. Просить в задоволенні позову відмовити.

У зв`язку з відрахуванням зі штату Волинського окружного адміністративного суду 23.03.2026 судді Димарчук Т.М. на підставі наказу голови суду від 25.02.2026 №02-07/4/26 розпорядженням керівника апарату суду від 16.03.2026 №01-87/26/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Костюкевича С.Ф. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою суду від 19.03.2026 дану справу прийнято до провадження.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України та був призваний на військову службу під час мобілізації, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Згідно із довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2026 №08/1090/26 ОСОБА_1 в період з 11.04.2022 по 13.11.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та в період з 12.04.2022 по 02.07.2022; з 21.01.2023 по 27.04.2023; з 07.01.2024 по 14.04.2024 - всього 278 днів безпосередньо брав участь у бойових діях у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідчення від 03.07.2023 серії НОМЕР_3 .

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.11.2025 №1180-ОС “Про особовий склад” старшого солдата ОСОБА_1 (П-081686), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 2 категорії - кулеметника третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 24 жовтня 2025 року №1109-OС за підпунктом «б» (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 13.11.2025.

Представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою від 08.12.2025 №М/108236/00, в якій просив надати інформацію чи був виданий наказ командира військової частини про нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, якщо так, надати копію витягу з наказу про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, якщо ні, включити позивача до наказу про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, а також нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень у відповідності до пункту 4 Постанови №153.

Листом №04.2/29660-25 від 21.12.2025 повідомив, що відповідно до умов Постанови №153 право на отримання винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил та Державної спеціальної служби транспорту, які на момент набрання чинності цією Постановою були молодші 25 років та були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24.02.2022 до 13.02.2025 та проходять військову службу. Водночас військовослужбовцям, які звільнені з військової служби, незалежно з якої причини, виплата винагороди не передбачена умовами Постанови.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 Постанови №153, позивач звернувся з даним позов до суду.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-ХІІ).

Частиною першою статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України..

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Частина шоста статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжений (триває до цього часу).

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі – Постанова №153, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 постанови затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Так на виплату винагороди у розмірі 1 млн. гривень можуть претендувати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які на момент набрання чинності Постановою №153 (13 лютого 2025 року): не досягли віку 25 років і були прийняті/призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153” вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.

Обов`язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та 24.02.2022 був призваний на військову службу під час мобілізації, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.11.2025 №1180-ОС “Про особовий склад” позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 13.11.2025.

Таким чином, позивач був призваний на військову службу у віці до 25 років та на момент набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) проходив військову службу.

Згідно із довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2026 №08/1090/26 та листом №04.2/29660-25 від 21.12.2025 ОСОБА_1 в період з 11.04.2022 по 13.11.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та в період з 12.04.2022 по 02.07.2022; з 21.01.2023 по 27.04.2023; з 07.01.2024 по 14.04.2024 - всього 278 днів безпосередньо брав участь в бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до посвідчення від 03.07.2023 серії НОМЕР_3 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Таким чином, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій становить понад шість місяців.

При цьому, суд зауважує, що позивач міг претендувати на отримання винагороди у повному обсязі й за меншої кількості днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, оскільки 14.04.2024 отримав мінно-вибухову травму, відкриту проникаючу черепно-мозкову травму. Струс головного мозку II ступеня. Акубаротравму з пошкодженням правої барабанної перетинки. Геморагічний забій лівої лобної частки головного мозку. Забійно-рвану рану лівої завушної ділянки. Перелом I ребра ліворуч. Забійну рану грудної клітки. Садна передньої стінки грудної клітки. Трьохкісточковий перелом лівого гомілковостопного суглоба з підвивихом. Обставини отримання поранення (травми): поранення отримано під час безпосередньої участі у бойових діях із захисту Батьківщини. Противник завдав удару FPV-дроном по вогневій позиції «Дрон» у районі населеного пункту Курдюмівка. Унаслідок ворожого удару військовослужбовець отримав зазначені поранення та травми під час виконання бойового завдання у складі ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2025 №359 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Матеріали справи не містять доказів притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно більше шести місяців; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою №153 для отримання одноразової грошової винагороди.

Суд вважає, що беручи на себе зобов`язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови №153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.

Разом з тим, суд відхиляє доводи представника відповідача про звільнення позивача з військової служби з 13.11.2025 як на підставу для не виплати спірної винагороди, оскільки на момент набрання чинності Постановою №153 позивач проходив військову службу та вказана постанова не містить обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.11.2025 №1180-ОС “Про особовий склад” позивача було звільнено з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 12.11.2025 №1180-ОС за підпунктом “б” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, тобто з незалежних від нього обставин, а саме: за станом здоров`я.

Суд зазначає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства”, заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі “Ван Раалте проти Нідерландів” від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі “Пічкур проти України” від 07.11.2013, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні” пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить “фундаментальний” характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру (“S.A.S. проти Франції” (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; “Стрейн та інші проти Румунії” (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).

Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.

Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист (“Фабіан проти Угорщини” (Fбbiбn v. Hungary) [ВП], 2017, §112; “Біао проти Данії” (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; “Іззетін Доган та інші проти Туреччини” (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; “Карсон та інші проти Сполученого Королівства” (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; “Є.Б. проти Франції” (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; “Х та інші проти Австрії” (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; “Дженовезе проти Мальти” (Genovese v. Malta) 2011, §32; “Бікман та інші проти Бельгії” (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на “будь-яке передбачене законом право”, а й навіть ширше (“Союз церков “Слово життя” та інші проти Хорватії” (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу (“Біао проти Данії” (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; “Д.Г. та інші проти Чеської Республіки” (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; “Сампаніс та інші проти Греції” (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу (“Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства” (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; “Хогендейк проти Нідерландів” (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру (“Біао проти Данії” (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; “Д.Г. та інші проти Чеської Республіки” (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми (“Хогендейк проти Нідерландів” (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації (“Зарб Адамі проти Мальти” (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2026 в справі 140/7484/25.

На переконання суду, відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди у в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови №153.

На підставі аналізу положень чинного законодавства України, яким врегульовані спірні правовідносини, та обставин у справі, з огляду на повноваження, визначені частиною другою статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич