Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №140/2972/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2972/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 107492,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з 02 вересня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої з 25 серпня 2025 року є Військова частина НОМЕР_1 . За результатами службового розслідуванням встановлено, що солдату ОСОБА_1 було безпідставно нараховано та виплачено грошове забезпечення і додаткову винагороду за період, коли він нібито перебував на стаціонарному лікуванні. Водночас з`ясовано, що у зазначений період відповідач фактично на стаціонарному лікуванні не перебував, а самовільно залишив місце проходження військової служби. Посилаючись на наведені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача суму безпідставно виплаченого грошового забезпечення та додаткової винагороди.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Копія ухвали від 30 березня 2026 року про відкриття провадження в адміністративній справі була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місця проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку, відображена в Єдиному державному демографічному реєстрі: АДРЕСА_1 (а.с.35-36). Проте, поштове відправлення повернулося на адресу суду із довідкою відділення поштового зв`язку адресат відсутній за вказаною адресою, тобто, в розумінні пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України вказана ухвала є врученою (а.с.40-44).

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові, суд встановив такі обставини.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02 вересня 2022 року №245 солдат ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , з 02 вересня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (а.с.17).

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09 грудня 2022 року №343 солдат ОСОБА_1 з 09 грудня 2022 року вважається таким, що перебуває на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні КП “Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради” (а.с.17 зворот).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 серпня 2025 року №240 солдата ОСОБА_1 , зарахованого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24 серпня 2025 року №281-РС до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_2 , з 25 серпня 2025 року зараховано до списків особового складу частини (а.с.19).

Листом від 13 жовтня 2025 року №2518/1.13/2-25 у відповідь на звернення Військової частини НОМЕР_1 , КП “Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради” повідомила, що громадянин ОСОБА_1 , в період з 09 грудня 2022 року по даний час на стаціонарному лікуванні не перебував (а.с.14 зворот).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 листопада 2025 року №1728 “Про результати службового розслідування” встановлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину 04 грудня 2022 року. Зобов`язано начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 врахувати факт самовільного залишення військової частини з 04 грудня 2022 року та здійснити перевірку передплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди (а.с.15).

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 листопада 2025 року №337 ОСОБА_1 з 04 грудня 2022 року вважається таким, що самовільно залишив військову частину та знятий з усіх видів забезпечення (а.с.20).

Актом службового розслідування від 20 грудня 2025 року встановлено факт надлишкової виплати відповідачу грошового забезпечення та додаткової винагороди у сумі 107492,95 грн (а.с.20 зворот -24).

22 грудня 2025 року командиром Військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ №2033 (з основної діяльності) Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 відповідно до якого сума прямої дійсної шкоди інтересам Військової частини НОМЕР_1 в розмір 107492,95 підтверджена та підлягає стягненню за рахунок винної особи ОСОБА_1 .

Розмір переплати підтверджується також довідкою фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 (а.с.13 зворот-14).

Військовою частиною НОМЕР_1 направлено відповідачу листи від 27 січня 2026 року №0989/3/44 та від 16 лютого 2026 року №1060/2610 про добровільне відшкодування завданої шкоди. (а.с.28-30,54). Станом на час розгляду справи відповідач завдану шкоду не відшкодував.

Зважаючи на те, що відповідач самостійно не сплатив заборгованість, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно зі статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, штат військової частини; накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення; призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячна премія не виплачується, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” (далі - Постанова № 168) на період дії воєнного стану передбачено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у розмірі від 30000 до 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі осіб у відповідних діях та заходах.

Згідно з окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29, яким регулювалося питання виплати додаткової винагороди у спірний період, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували, - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.

Суд враховує висновки Верховного Суду, відповідно до яких для припинення виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, достатньо встановленого факту самовільного залишення військовослужбовцем місця служби, підтвердженого матеріалами службового розслідування, та не вимагається наявності обвинувального вироку суду чи внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Встановлення такого факту є достатньою правовою підставою для застосування спеціальних норм, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Як встановлено судом, відповідач у період з 09 грудня 2022 року по даний час (станом на дату надання відповіді на запит Військової частини НОМЕР_1 - 13 жовтня 2025 року) на стаціонарному лікуванні не перебував, до місця проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 не повернувся та обов`язків військової служби не виконував. Факт відсутності відповідача на службі без поважних причин підтверджується наказами командира військової частини НОМЕР_1 та актом службового розслідування.

Отже, за період з грудня 2022 року відповідач не мав права на виплату грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин (пункт 15 розділу І, абзац перший пункту 5 розділу XVI Порядку №260), а також не мав права на отримання додаткової винагороди згідно з Постановою №168 у зв`язку із самовільним залишенням місця служби. Незважаючи на це, відповідачу за зазначений період було нараховано та виплачено грошове забезпечення та додаткову винагороду в загальному розмірі 107492,95 грн.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За усталеною правовою позицією Верховного Суду зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави виникають за наявності таких умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи збереження або їх наявність з подальшим відпаданням. При цьому для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження майна, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не лише за умови початкової відсутності правової підстави, а й тоді, коли первісно така підстава була, але згодом відпала.

Верховний Суд також послідовно наголошує, що кондикційні зобов`язання не є заходом цивільно-правової відповідальності, а тому для стягнення безпідставно набутих коштів у порядку статті 1212 ЦК України доведення вини набувача не вимагається; визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Водночас стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли отримане набувачем майно не підлягає поверненню. Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Системний аналіз наведеної норми, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, дає підстави для висновку, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню лише за одночасної наявності трьох умов: здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі відсутності хоча б однієї із цих умов кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

У цій справі така сукупність умов відсутня. Як встановлено матеріалами службового розслідування, відповідач не перебував на стаціонарному лікуванні та не повернувся до місця несення служби, не повідомив командування про своє дійсне місцезнаходження та про причини неповернення, чим ввів командування Військової частини НОМЕР_1 в оману щодо свого перебування. Саме внаслідок такої поведінки відповідача йому продовжували здійснюватися нарахування та виплати грошового забезпечення і додаткової винагороди до моменту встановлення факту його ухилення від виконання обов`язків військової служби. За таких обставин ознака добросовісності набувача коштів відсутня, а тому пункт 1 частини першої статті 1215 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Суд також зважає на те, що внаслідок самовільного залишення місця служби у відповідача були відсутні правові підстави для отримання грошового забезпечення та додаткової винагороди за спірний період, а отже відповідні кошти не можуть розглядатися як такі, що правомірно набуті ним у зв`язку з проходженням військової служби.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що грошові кошти у загальному розмірі 107492,95 грн, нараховані та виплачені відповідачу з грудня 2022 року по лютий 2023 року, набуті ним за рахунок позивача без достатньої правової підстави, а тому в силу статті 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу.

Розмір безпідставно набутих коштів підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема довідкою фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 та матеріалами службового розслідування, і відповідачем не спростований.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів на спростування доводів позивача, зокрема щодо наявності поважних причин відсутності на службі, повернення до місця несення служби у спірний період або щодо іншого розміру переплати, суду не надав.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Частинами першою, другою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивач є суб`єктом владних повноважень та враховуючи, що у справі позивач не поніс жодних судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, тому підстави для відшкодування судових витрат позивачеві відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти у сумі 107492,95 грн (сто сім тисяч чотириста дев`яносто дві грн 95 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк