Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №639/6958/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 639/6958/23 Головуючий суддя І інстанції Ольховський Є. Б.

Провадження № 22-ц/818/508/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лазорка Романа Йосифовича на рішення Холодногірського районного суду м.Харкова від 25 червня 2025 року у справі №639/6958/23 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №500840463 від 25.09.2020 у розмірі 42242,40 грн, а також судових витрат у розмірі 2684,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 25.09.2020 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір №500840463, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію у строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. Станом на 20.12.2021 загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 42242,40 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 25.09.2020 №500840463, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

Згідно з розрахунком заборгованості, за відповідачем станом на 20.12.2021 обліковується заборгованість у розмірі 42242,40 грн, яка складається з тіла кредиту – 28072,32 грн та заборгованості за відсотками – 14170,08 грн, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Холодногірського районного суду м.Харкова від 25 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 25.09.2020 №500840463 у розмірі 42242,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» суму судових витрат у розмірі 2684,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Лазорко Р.Й. подав апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

По-перше, вказує, що висновок суду першої інстанції про необов`язковість направлення відповідачу письмової вимоги щодо дострокового повернення кредиту є помилковим. Суд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц (провадження №14-600цс18), дійшов висновку, що ненаправлення кредитором такої вимоги не позбавляє його права звернутися до суду з вимогою про дострокове стягнення кредитної заборгованості.

Посилаючись на те, що укладений між сторонами договір є договором споживчого кредиту, апелянт зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», що відповідає вимогам ч.3 ст.1054 ЦК України. Наводить положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких у разі прострочення виконання зобов`язання кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту лише за умови, якщо таке право передбачене договором, при цьому він зобов`язаний письмово повідомити споживача про допущене порушення та надати 30-денний строк для його усунення.

Більше того, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), Велика Палата відступила від правового висновку, викладеного у постанові від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, зазначивши, що у спорах, які виникають із договорів споживчого кредиту, підлягає застосуванню спеціальний порядок, встановлений законодавством про захист прав споживачів, який передбачає обов`язкове досудове врегулювання питання дострокового повернення кредиту. З огляду на те, що після 10.06.2017 відповідне регулювання міститься у ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», наведена правова позиція є релевантною і для цих правовідносин.

Враховуючи викладене, вказує, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу позивачем чи первісним кредитором письмової вимоги про дострокове повернення кредиту. Крім того, підписані сторонами оферта та акцепт не містять умови про право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредитних коштів, а інших договорів чи домовленостей із цього приводу матеріали справи не містять. Оскільки кінцевий строк повернення кредиту визначено 28.09.2027, а право вимоги було відступлено 20.12.2021, вимоги про стягнення заборгованості, строк виконання якої ще не настав, є неправомірними, а посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 є безпідставним з огляду на відступ від цього висновку, здійснений постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц.

По-друге, вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про перехід до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права вимоги за кредитним договором на підставі Договору факторингу №4 від 20.12.2021. На думку апелянта, сам договір факторингу не містить умов щодо відступлення права вимоги саме за кредитним договором №500840463 від 25.09.2020, а реєстр прав вимоги, який є його невід`ємною частиною, позивач суду не надав. Наданий Додаток №1-1 не містить підпису уповноваженої особи та печатки АТ «Альфа-Банк», а також відсутній акт приймання-передачі реєстру боржників, у зв`язку з чим факт переходу права вимоги належними доказами не підтверджений.

Посилаючись на статті 517, 519 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, апелянт зазначає, що новий кредитор зобов`язаний належними доказами підтвердити перехід права вимоги, зокрема надати належно оформлені договори відступлення, реєстр переданих вимог та докази виконання умов такого договору. Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №757/37126/18 суд зобов`язаний надати оцінку всім доказам, що підтверджують підстави та розмір заявлених вимог.

Враховуючи викладене, вказує, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами набуття права грошової вимоги за кредитним договором №500840463 від 25.09.2020, а тому правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» відсутні.

По-третє, вказує, що суд першої інстанції помилково відхилив доводи відповідача щодо звільнення від сплати процентів за користування кредитом, пославшись на відсутність доказів проходження ним військової служби у період нарахування процентів.

Посилаючись на п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», апелянт зазначає, що в Україні особливий період триває з моменту оголошення часткової мобілізації та під час його дії військовослужбовцям, які беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, проценти за користування кредитом не нараховуються, за винятком передбачених законом випадків.

Більше того, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 №1/3089 від 02.08.2023, відповідач з 13.11.2022 проходить військову службу, а посвідчення Збройних Сил України серії НОМЕР_2 від 23.07.2023 підтверджує його статус учасника бойових дій. Провадження у справі було відкрито у листопаді 2023 року, коли відповідач уже мав статус військовослужбовця та користувався передбаченими законом пільгами.

Враховуючи викладене, вказує, що відповідач як військовослужбовець під час особливого періоду звільнений від сплати процентів за користування кредитом, тому їх нарахування та стягнення суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і є безпідставним.

Разом з цим апелянт подав заяву про попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Крім того, ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а апеляційну скаргу залишено без руху. На виконання вимог зазначеної ухвали 24 вересня 2025 року апелянт подав заяву про усунення недоліків та сплатив судовий збір у розмірі 3220,80 грн, який також підлягає віднесенню до складу понесених ним судових витрат.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів у межах, визначених ст.367 ЦПК України, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги й дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що, підписавши оферту на укладення Угоди про надання споживчого кредиту №500840463, ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами кредитування та отримав акцепт пропозиції про укладення зазначеного кредитного договору від 25.09.2020.

Суд зазначив, що системний аналіз розрахунку заборгованості свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо надання кредитних коштів із обов`язком їх повернення та сплати процентів на погоджених умовах. Врахувавши наданий позивачем розрахунок заборгованості та відсутність у матеріалах справи доказів, які б його спростовували або підтверджували погашення заборгованості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Разом з тим колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки позивачем – ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не надано належних і достатніх доказів переходу до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором, а також направлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове погашення заборгованості, щодо чого відповідач заперечував як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі.

Судом першої інстанції, відповідно до наявних у справі доказів, встановлено, що 25.09.2020 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) було укладено Угоду про надання кредиту №500840463. Відповідач того ж дня подав анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». За умовами укладеної угоди відповідач отримав від банку кредит у розмірі 28072,32 грн зі сплатою 43 % річних (фіксована ставка) строком на 84 місяці. Сторонами також був підписаний Додаток №1 до угоди про надання кредиту, який є її невід`ємною частиною, та яким визначено графік платежів і розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, а також паспорт споживчого кредиту, що не заперечується сторонами.

Поряд з цим суд першої інстанції вважав доведеним, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 25.09.2020, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, а тому згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20.12.2021 обліковується заборгованість у розмірі 42242,40 грн.

Проте колегія суддів критично ставиться до зазначених висновків з огляду на викладене нижче.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За частиною 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням частини 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Тобто підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав та обов`язків вибулої сторони у цих правовідносинах.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом згода боржника на заміну кредитора у зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється новим кредитором, який за відступленою вимогою набуває обсягу прав, визначеного договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі у її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і настання певних правових наслідків. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №910/7038/17.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належним чином оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані щодо кредитного договору, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено у позовній заяві, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло у АТ «Альфа-Банк» право вимоги за кредитним договором від 25.09.2020, укладеним з ОСОБА_1 .

На підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитора – АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» останнім надано Договір факторингу №4 від 20 грудня 2021 року (а.с.7-11) та Додаток №1-1 до Договору факторингу №4 від 20 грудня 2021 року (а.с.12), який містить характеристику прав вимоги, відступлених клієнтом фактору за договором, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №500840463 від 25.09.2020.

Разом із тим суд першої інстанції, всупереч вимогам статті 89 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки зазначеним доказам, оскільки Додаток №1-1 до Договору факторингу №4 від 20 грудня 2021 року підписаний лише однією стороною договору (фактором) - позивачем, тоді як підпис іншої сторони (клієнта) - представника АТ «Альфа-Банк» відсутні, на що обґрунтовано звернув увагу представник відповідача в апеляційній скарзі.

Крім того, відповідно до змісту п.2.3 Договору факторингу №4 від 20 грудня 2021 року, право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п.4.2 цього Договору. В дату здійснення оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п.4.2 цього Договору сторони підписують Акт приймання-передачі реєстру боржників за формою, встановленою у Додатку №2 до цього Договору. Згідно з п.4.2 Договору факторингу, ціна права вимоги за цим Договором становить 12 878 944,00 грн.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, належним доказом набуття права вимоги за договором факторингу є не лише договір факторингу та реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, а й докази виконання сторонами умов такого договору, зокрема щодо оплати ціни відступлення права вимоги, якщо саме з такою оплатою договір пов`язує перехід права вимоги до нового кредитора.

Проте позивачем на підтвердження наявності права вимоги не було надано суду доказів оплати АТ «Альфа-Банк» ціни права вимоги, а також акта приймання-передачі реєстру боржників.

Враховуючи наведене, не підтверджені належними і допустимими доказами висновки суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 25.09.2020, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору, що позбавляє суд можливості встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для дострокового стягнення з позичальника заборгованості в повному обсязі. При цьому суд першої інстанції, всупереч вимогам статей 89 та 265 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки запереченням представника відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву щодо зазначених обставин.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів направлення досудової вимоги, відсутність у договорі права на дострокове стягнення та неправомірність вимог про стягнення заборгованості, строк виконання якої не настав (з урахуванням кінцевого строку кредитування 28.09.2027 та відступлення права вимоги 20.12.2021), знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» посилалося на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 20 грудня 2021 року у нього наявна заборгованість у розмірі 42242,40 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить відомості щодо складових заборгованості в розмірі 42242,40 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 28072,32 грн та заборгованості за відсотками – 14170,08 грн.

Разом із тим, як вбачається з підписаних ОСОБА_1 оферти та графіка платежів, між сторонами укладено договір про споживчий кредит із кінцевим строком повернення кредиту 28 вересня 2027 року.

Тобто, звертаючись до суду, позивач просив про повне дострокове стягнення заборгованості за тілом споживчого кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 1054 ЦК України, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина 2 статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

Споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року №1734-VIII «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а в частині, що йому не суперечить, – також Закон України «Про захист прав споживачів».

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити, на які потреби було надано кредит, чи здійснювалося кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалося на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (див. постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-223цс16).

Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір укладено у вересні 2020 року, тож регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб після 10 червня 2017 року відбувається з урахуванням приписів Закону України «Про споживче кредитування», а в частині, що йому не суперечить, – також Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина 4 статті 16 зазначеного Закону встановлює обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

При цьому стаття 16 Закону України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка врегульовує правовідносини між сторонами, на відміну від загальної норми права, що визначена в ч.2 ст.1050 ЦК України.

Отже, відповідно до наведених вимог закону кредитодавець має право на дострокове повернення кредитних коштів, якщо таке право передбачене договором, а також за умови пред`явлення споживачу досудової вимоги.

Аналогічного висновку про те, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», інакше у особи не виникає обов`язку дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, дійшов Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі №755/11307/17, провадження №61-14700св21.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або первісний кредитор направляли відповідачу засобами поштового чи іншого зв`язку досудову вимогу про виконання зобов`язання.

Крім того, з умов оферти, графіка платежів, паспорта споживчого кредиту не вбачається, що сторони обумовили право кредитодавця на дострокове повернення кредитних коштів.

За таких умов у споживача як у позичальника відсутній обов`язок достроково повністю повертати кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Враховуючи, що кінцевим терміном кредитування було визначено 28 вересня 2027 року, вимоги банку про стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту, строк погашення якої ще не настав, є неправомірними.

Як вбачається із графіка платежів, виписки з рахунку та розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 мав прострочену заборгованість за щомісячними платежами за період з 25 вересня 2020 року по 20 грудня 2021 року у розмірі 980,18 грн за тілом кредиту та 14170,08 грн за відсотками за користування кредитом.

Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» могли б підлягати лише частковому задоволенню, однак у зв`язку з ненаданням належних доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором щодо відповідача у задоволенні позову слід відмовити.

Водночас посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати процентів за користування кредитом як військовослужбовець на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів не бере до уваги з огляду на відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, відсутність правового значення таких доводів у цьому випадку.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.376 ЦПК України та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, згідно зі ст.141 ЦПК України з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3220,80 грн, сплачений за подання апеляційної скарги (а.с.145).

Представник відповідача подав заяву про попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, однак належних та допустимих доказів фактичного понесення зазначених витрат у суді апеляційної інстанції не надав, у зв`язку з чим колегія суддів позбавлена можливості вирішити питання про їх стягнення на користь відповідача, з огляду на приписи статей 133, 137, 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Лазорка Романа Йосифовича задовольнити.

Рішення Холодногірського районного суду м.Харкова від 25 червня 2025 рокускасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №500840463 від 25.09.2020 у розмірі 42242,40 грн – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (юридична адреса: м.Київ, пл.Солом`янська, буд.2, ЄДРПОУ 40340222) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 3220,80 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 07 липня 2026 року.

Головуючий суддя В.Б. Яцина

Судді колегії О.Ю. Тичкова

Н.П. Пилипчук.