Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №990/132/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2026 року

м. Київ

справа № 990/132/26

провадження № 11-198заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 20 квітня 2026 року(судді Юрченко В. П., Білоус О. В., Гончарова І. А., Ханова Р. Ф., Яковенко М. М.) у справі № 990/132/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Наталія Сергіївна, про визнання ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 березня 2026 року № 494/3дп/15-26 протиправною та нечинною, зобов`язати вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У квітні 2026 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, скаржник, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якій позивач просив:

- визнати, що частина четверта статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суперечить Конституції України в частині неможливості оскарження рішень ВРП та прийняти позовну заяву до розгляду;

- передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990/212/25, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19, від 2 березня 2023 року у справі №640/15229/21 (перелік не є вичерпним);

- визнати ухвалу Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 25 березня 2026 року «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг» №494/3дп/15-26 протиправною та нечинною, скасувати її в частині залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ОСОБА_1 стосовно судді Києво - Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н. С.;

- зобов`язати ВРП відкрити дисциплінарну справу по скарзі від 30 липня 2025 року.

2. На обґрунтування позову скаржник зазначає, що ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 25 березня 2026 року № 494/3дп/15-26 його дисциплінарну справу стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 залишено без розгляду та повернуто.

3. На думку позивача, ВРП формально підійшла до розгляду дисциплінарної скарги, не надавши оцінки викладеним у скарзі обставинам та змісту поданих до скарги документів.

4. ОСОБА_1 не може погодитись з ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 25 березня 2026 року № 494/3дп/15-26, оскільки вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 20 квітня 2026 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВРП, третя особа - суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., про визнання ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 березня 2026 року №494/3дп/15-26 протиправною та нечинною, зобов`язання вчинити певні дії.

6. Касаційний адміністративний суд виходив з того, що Конституція України, закони України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), та від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) надають право будь-якій особі подати дисциплінарну скаргу на суддю.

7. ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до ВРП зі скаргою, у якій навів факти, що свідчили, на його думку, про вчинення суддею дисциплінарного проступку.

8. За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги ОСОБА_1 дисциплінарний інспектор склав висновок про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику.

9. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, Касаційний адміністративний суд констатував, що чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити ухвалу ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ні до ВРП, ні до суду, а тому позов не може бути розглянутий у судовому порядку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

10. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року і подав до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, в якій просить про її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Також просить відступити від висновків Великої Палати, викладених у постановах від 6 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 11 вересня 2025 року у справі № 990/212/25, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19, від 2 березня 2023 року у справі № 640/15229/21, щодо неможливості оскарження рішень Дисциплінарних палат ВРП, зокрема ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги.

12. Скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки не врахував положення статей 3, 8 та 55 Конституції України, які гарантують кожному право на судовий захист та оскарження рішень органів державної влади.

13. Позивач посилається на частину четверту статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої суд у разі встановлення невідповідності закону Конституції України повинен застосувати норми Конституції як норми прямої дії.

14. ОСОБА_1 вважає помилковими висновки Великої Палати, викладені у низці постанов, відповідно до яких законодавством не передбачено можливості оскарження ухвал дисциплінарних палат ВРП про повернення дисциплінарних скарг, а також висновок про те, що скаржник не є безпосереднім учасником дисциплінарних правовідносин.

15. На його переконання, особа, яка звертається зі скаргою на суддю щодо порушення прав, гарантованих Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), є безпосереднім учасником відповідних правовідносин та має право на судовий захист.

16. На підтвердження необхідності відступу від усталеної практики Великої Палати позивач зазначає, що право на доступ до суду є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, а будь-які обмеження цього права мають бути пропорційними та не можуть позбавляти особу ефективного засобу юридичного захисту.

17. Крім того, 25 травня 2026 року ОСОБА_1 направив на адресу Великої Палати доповнення до апеляційної скарги у справі № 990/132/26, в якому, зокрема, просить доповнити пункт 3 прохальної частини таким змістом: «Прийти до висновку, що частина 4 статті 44 Закону № 1798-VIII суперечить Конституції України в частині неможливості оскарження рішень ВРП, та не застосовувати цю норму».

18. Відповідно до частини першої статті 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Винятків із цього правила закон не встановлює.

19. Відтак позивач мав право подати доповнення до апеляційної скарги в межах строку на апеляційне оскарження рішення Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року. Оскільки доповнення до апеляційної скарги позивач подав поза межами такого строку, ці доповнення Великою Палатою не приймаються та не розглядаються під час апеляційного перегляду справи.

Рух апеляційної скарги

20. Ухвалою судді Великої Палати від 6 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

21. 13 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» направив заяву, в якій, серед іншого, просив продовжити процесуальний строк на усунення недоліків, визначених ухвалою судді Великої Палати від 6 травня 2026 року, на п`ять днів.

22. Ухвалою судді Великої Палати від 19 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково та продовжено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

23. 22 травня 2026 року ОСОБА_1 на виконання ухвали суду через підсистему «Електронний суд» надав квитанцію про сплату судового збору.

24. Велика Палата ухвалою від 27 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 червня 2026 року призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 2 липня 2026 року.

Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги

25. 4 червня 2026 року до Великої Палати надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ВРП просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

26. З посиланням на сформовану практику Верховного Суду відповідач вважає, що позов, з яким звернувся позивач, не підвідомчий адміністративному суду, і законних підстав для відкриття провадження у справі за цим позовом немає, а тому ухвала Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року прийнята з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

27. До того ж апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували правомірність ухвали суду першої інстанції.

Позиція Великої Палати

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

28. Велика Палата, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

29. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

30. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

31. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

32. Отже, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

33. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

34. Частина перша статті 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

35. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

36. На підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

37. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.

38. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені статтею 266 КАС України.

39. Відповідно до частин першої та другої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 2); законності актів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 3); законності рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат (пункт 4).

40. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

41. Нормами частини п`ятої статті 266 КАС України установлено, що судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата. Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

42. Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до ВРП зі скаргою на суддю, у якій навів факти, що свідчили, на його думку, про вчинення суддею дисциплінарного проступку.

43. Ухвалою Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 25 березня 2026 року № 494/3дп/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг» зазначену вище дисциплінарну скаргу позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику.

44. Вирішуючи питання можливості судового оскарження таких дій відповідача, Велика Палата зазначає про таке.

45. Норма частини десятої статті 131 Конституції України визначає, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

46. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

47. Згідно із преамбулою Закону № 1798-VIII він визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

48. У частині першій статті 1 Закону № 1798-VIII унормовано, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

49. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1402-VIII (частина перша статті 2 Закону № 1798-VIII).

50. Так, Закон № 1402-VIII містить розділ VI «Дисциплінарна відповідальність судді», який визначає порядок дисциплінарного провадження щодо судді.

51. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIIІ, з урахуванням вимог цього Закону (частина перша статті 108 Закону № 1402-VIII).

52. Аналогічна за змістом норма міститься й у частині другій статті 42 Закону № 1798-VIІI, де також визначено, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

53. Днем початку здійснення дисциплінарного провадження є день отримання ВРП відповідної дисциплінарної скарги або день ухвалення Дисциплінарною палатою ВРП рішення про відкриття відповідної дисциплінарної справи за власною ініціативою чи день отримання ВРП відповідного звернення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

54. Відповідно до змісту частини третьої статті 42 вказаного Закону дисциплінарне провадження включає:

-попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи;

-підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності;

-розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

55. Норма частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII передбачає, що дисциплінарний інспектор ВРП, визначений автоматизованою системою розподілу справ для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач):

-вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону;

-за наявності підстав, визначених пунктами 1, 4 і 5 частини першої статті 44 цього Закону, - залишає без розгляду та повертає дисциплінарну скаргу скаржнику;

-за наявності підстав, визначених пунктами 2, 3 і 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи;

-за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - протягом тридцяти днів з дня отримання такої скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи. Цей строк може бути продовжений дисциплінарним інспектором, але у разі обґрунтованої потреби додаткової перевірки дисциплінарної скарги не більш як на п`ятнадцять днів.

56. Висновок дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача разом із дисциплінарною скаргою та зібраними у процесі попередньої перевірки матеріалами передається на розгляд Дисциплінарної палати (частина друга статті 43 Закону № 1798-VIII).

57. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

58. Водночас відповідно до частини четвертої вказаної статті рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та не оскаржується.

59. Закон № 1798-VIII визначає, що ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), рішення про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.

60. Вказана норма Закону № 1798-VIII також знайшла своє відображення в абзаці першому пункту 13.13 глави 13 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, відповідно до змісту якого за наявності підстав, передбачених пунктами 2, 3, 6 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, Дисциплінарна палата постановляє ухвалу про залишення скарги без розгляду та її повернення, яка не підлягає оскарженню.

61. Зміст наведених правових норм дає можливість дійти висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити рішення Дисциплінарної палати ВРП (дисциплінарного органу в системі правосуддя) про залишення без розгляду та повернення скаржнику дисциплінарної скарги, зокрема, до суду.

62. Велика Палата звертає увагу на те, що в розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIII оскаржуватись до ВРП може рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

63. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII).

64. Відповідно до частини сьомої статті 266 КАС України на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

65. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , реалізуючи своє право, звернувся до ВРП зі скаргою на дії судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н. С., яка, з позиції позивача, вчинила дисциплінарний проступок.

66. 25 березня 2026 року Третя Дисциплінарна палата ВРП винесла ухвалу №494/3дп/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг».

67. Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 1798-VІII рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

68. Велика Палата погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

69. Велика Палата у своїх постановах, зокрема від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/200/19 та від 6 березня 2025 року у справі № 990/11/25, предметом яких були подібні правовідносини, виснувала, що позивач, хоч і має право подати скаргу на дії судді й ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій / рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

71. Отже Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі дійшов обґрунтованого висновку про те, що чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити ухвалу ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги ні до ВРП, ні до суду.

72. Велика Палата також погоджується з тим, що суд першої інстанції правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду віднесено вирішення цього спору, позаяк виходив з того, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» треба тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

73. Велика Палата нагадує, що у цій категорії спорів вже неодноразово висловлювала свою подібну позицію: у постановах від 6 грудня 2018 року у справі № 9901/756/18, від 4 квітня 2019 року у справі № 9901/25/19, від 7 листопада 2024 року у справі № 990/184/24, від 9 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 4 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25 та від 7 травня 2026 року у справі № 990/46/26.

74. Відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо відступу від висновків Великої Палати про неможливість оскарження рішень Дисциплінарних палат ВРП, зокрема ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, Велика Палата зазначає, що предметом цього спору є ухвала ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги.

75. У справах такої категорії Велика Палата сформувала сталу практику їх розгляду, викладену в багатьох постановах, і підстав для відступу від неї не бачить, а ОСОБА_1 у своїй скарзі не навів доводів, які б спонукали Велику Палату поглянути на них по-іншому.

76. Щодо доводів скарги про те, що норми Конституції України, які є нормами прямої дії, гарантують звернення до суду, то Велика Палата звертає увагу, зокрема, на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

77. У контексті мовленого не можна погодитися з доводами скаржника й про те, що суд обмежив його право на доступ до суду. Судове рішення суду першої інстанції про відмову у відкритті позовного провадження зумовлене не небажанням суду з якихось причин розглядати позовні вимоги ОСОБА_1 , а тим, що автор цих вимог не дотримався установлених законом порядку та умов звернення до суду за захистом порушеного права. У цілому право позивача на звернення до суду ніким не було обмежене.

78. Інші доводи та міркування позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо відмови у відкритті провадження, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року без змін.

Керуючись статтями 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 квітня 2026 року в справі № 990/132/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідачка Н. М. Мартинюк

Судді:О. О. Банасько К. М. Пільков

О. В. БілоконьС. О. Погрібний

О. Л. БулейкоН. С. Стефанів

О. А. ГубськаТ. Г. Стрелець

А. А. ЄмецьО. В. Ступак

О. В. КривендаМ. Ю. Тітов

М. В. МазурІ. В. Ткач

В. Ю. Уркевич