Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №344/21933/24 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/21933/24

Провадження № 2/344/397/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Антоняка Т.М.,

секретаря Чабанюк Ю.Б.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Попович В.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Івано-Франківськ справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що усе своє життя проживав та проживає, зареєстрований у будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою/штампом у паспорті, витягом з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання. Відповідно до свідоцтва про народження батьками позивача є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Батьки також проживали та були зареєстровані у будинку ще до його народження, що підтверджується відповідними довідками 2008, 2010 років. Мати досі проживає та зареєстрована, а батько ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 21.04.2008.

Після смерті батька, згідно його заповіту, відкрилася спадщина (спадкова справа № 883/2016), у межах якої його мати та дружина спадкодавця письмово відмовилась від своєї частки будинковолодіння на користь сина (позивача). Відповідно, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.04.2017 року він став єдиним спадкоємцем та власником спадкового майна, що підтверджується також витягами про реєстрацію у спадковому реєстрі, витягом з ДРРП на нерухоме майно від 13.04.2017, інформацією з ДРРП на нерухоме майно про відсутність іншого права власності на інше майно від 03.05.2018.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , його площа складає 26,4 м.кв., житлова площа - 13,3 кв.м. (коридор, кладова, кухня, житлова), складові домоволодіння погріб та колодязь, що перебувало та перебуває у користуванні його сім`ї/родини у цілому. Водночас, як вбачається із правовстановлюючих документів на спадкове майно, про яке йде мова у справі - фактично право власності за його батьком було зареєстроване лише на 5/8 часток будинковолодіння, згідно договору купівлі-продажу від 1971 року, а решта 3/8 частки залишались у користуванні/власності колишньої власниці цілого будинку, яка більш як 20 років тому померла, але у будинку і своїй частці майна з 1971 року не проживала. З того часу та з часу його свідомого життя фактично у цілому будинку проживали він та його батьки, а в даний час і його дружина.

Він та члени його сім`ї проживали та проживають у будинку, утримували та утримують його у належному стані, проводять ремонтні роботи при потребі, оплачують комунальні послуги, що підтверджується договорами із комунальними підприємствами та квитанціями про оплату таких послуг, проведено інтернет.

Таким чином, його батьки з 1971 року, а він з 2008 року відкрито, добросовісно та безперервно володіють будинковолодінням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , він несе тягар його утримання повному обсязі, а також земельною ділянкою, на якій він розміщений.

Зазначено, що у силу впорядкування документації щодо земельної ділянки, на якій розміщений будинок, в рамках вимог Земельного кодексу України (ст. 377 та ст. 120) йому було відмовлено у приватизації земельної ділянки під будинком. Зазначено, що попередня власниця не оформляла право власності на земельну ділянку, на якій розміщений будинок, користувалась нею без правовстановлювальних документів, відповідно так само і утримання ділянки разом з будинком здійснювалось його сім`єю та ним без таких документів з 1971 року. Разом з тим, ні органи місцевого самоврядування, ні інші особи за весь цей час (53 роки) не мали жодних претензій, вимог чи інших зауважень щодо наведеного.

Отже, в силу вимог закону та загальновідомих правил і обов`язків власників, орендарів, користувачів нерухомого майна щодо того, щоб добросовісно відноситись до належного особі майна, утримувати його в належному стані, тощо, позивач вважає за можливе звернутися до суду з даним позовом щодо визнання права власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 у цілому, шляхом визнання права власності на 3/8 частки майна за набувальною давністю.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить визнати за ним право власності на 3/8 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку, погріб, колодязь, загальною площею 26,4 м.кв., житловою площею 13,3 м.кв., за набувальною давністю.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги. Просив позов задовольнити. У подальшому не прибвав у судові засідання, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала позовні вимоги, вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Зазначила, що відкритість і безперервність користування позивачем майном з 2008 року не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 3/8 частки будинковолодіння залишилось у користуванні/власності колишньої власниці цілого будинку, яка більше як 20 років тому померла, і у своїй частці майна з 1971 року не проживала, а отже вказане свідчить про те, що позивач знав, що заволодів чужою річчю, а тому таке володіння не призводить до набуття права власності, незалежно від тривалості такого володіння. Крім того позивачем не надано жодних доказів про смерть колишньої власниці 3/8 вказаного будинковолодіння і про те, що вона не проживала у вказаному будинку з 1971 року. А також не зазначено доказів та фактів, які б підтверджували/спростовували наявність інших спадкоємців щодо майна 3/8 частки будинковолодіння та які б мали право на спадкування у визначеному законодавством порядку. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У подальшому представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9, 11).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 , його батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 12).

ОСОБА_2 - батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.04.2017 року, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_2 , 1933 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається: з 5/8 (п`ять восьмих) часток домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Будинок житловий, житловою площею 13,3 кв.м., загальною площею 26,4 кв.м., зазначений в плані літерою «А», погріб, зазначений літерою «Б», колодязь, за «№». Вказане майно належить спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі дублікату, виданого ОСОБА_5 , державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори 14 листопада 2003 року по реєстру № 6-1601 Договору купівлі-продажу, посвідченого Мацуською Х.П., нотаріусом Івано-Франківської державної нотаріальної контори 10 червня 1971 року по реєстру № 312/Д, зареєстрованого в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації 06.01.2004 року за реєстраційним номером 4278651, номер запису: 517, в книзі: 4 (а.с. 16).

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , його площа складає 26,4 м.кв., житлова площа - 13,3 кв.м. (коридор, кладова, кухня, житлова), складові домоволодіння погріб та колодязь (а.с. 22-24).

Згідно Інформації з з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.07.2024, ОСОБА_1 є власником 5/8 частки домоволодіння у АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Матеріалами справи встановлено, що на підставі Свідоцтв про право особистої власності від 24.07.1962 року на домоволодіння по АДРЕСА_2 , половина домоволодіння належало померлому ОСОБА_6 та половина домоволодіння ОСОБА_7 . Вказані Свідоцтва видано на підставі рішення виконкому Станіславської міської Ради депутатів трудящих від 13.07.1962 року № 357 (а.с. 132, 133).

Згідно рішення виконкому Станіславської міської Ради депутатів трудящих від 13.07.1962 року №357 «Про визнання права власності на домоволодіння, які знаходяться в м. Станіславі за окремими громадянами», п. 11 вирішено підтвердити право особистої власності на ціле домоволодіння АДРЕСА_1 за померлими ОСОБА_6 та ОСОБА_8 . Це право підтверджується договором купівлі-продажу від 25 травня 1906 року №1584/7 та актом обстеження від 13/У1-1962 року (а.с. 152-155).

Як вбачається із заяви про реєстрацію власності (переклад з польської мови): «З метою правового оформлення відносно домобудівлі, яка згідно земельних книг находиться в ОСОБА_9 , ми підписані ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , заявляємо, що віддаємо нашій сестрі ОСОБА_12 на власність по одній восьмій частині домобудівлі, згідно земельних книг міста ОСОБА_9 . Це майно ми отримали як спадщину по нашій матері ОСОБА_13 , дівоче прізвище ОСОБА_14 . Це майно вже давніше було у володінні сестри. Дозволяємо, щоб зареєструвати на власність ОСОБА_15 по одній восьмій частині домобудівлі, згідно земельних книг міста Станіслава. Попередньо ми були зареєстровані як власники по одній восьмій частині вищезгаданої домобудівлі. Дана заява датована 8 липня 1931 року, переклад нотаріуса 24 липня 1962 року (а.с. 131).

Відповідно статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно статті 16 ЦПК України може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у їх сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Добросовісність володіння, як підстава для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Таким чином, тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Звернувшись до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на будинковолодіння, позивач вказує на добросовісне, відкрите та безперервне володіння майном, фактично обмежившись доведенням відкритого та безперервного володіння. Між тим, обставин, які свідчать про добросовісне заволодіння майном позивачем, позивачем не доведено.

Вирішуючи спір у частині застосування статті 344 Цивільного кодексу України, суд виходить із правової природи добросовісності заволодіння майном як обов`язкової умови набуття права власності за набувальною давністю.

Так, позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вказав, що спірні 3/8 частки будинковолодіння залишилось у користуванні/власності колишньої власниці цілого будинку, яка більше як 20 років тому померла і у своїй частці майна з 1971 року не проживала.

Вказане свідчить про те, що позивачу було відомо, що він заволодів чужою річчю, а тому таке володіння не призводить до набуття права власності, незалежно від тривалості такого володіння.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів про смерть колишньої власниці 3/8 вказаного будинковолодіння і про те, що вона не проживала у вказаному будинку з 1971 року.

Також позивачем не зазначено доказів та фактів, які б підтверджували/спростовували наявність інших спадкоємців щодо майна 3/8 частки будинковолодіння та які б мали право на спадкування у визначеному законодавством порядку.

За таких обставин суд належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Відтак, слід констатувати, що позивач не є добросовісним набувачем 3/8 частки спірного домоволодіня, оскільки проживаючи у ньому, йому було відомо про те, що 5/8 частки будинку належали його батькові ОСОБА_2 , згідно Договору купівлі-продажу від 1971 року, а решта 3/8 частки житлового будинку залишились у користуванні/власності колишньої власниці цілого будинку, яка більше як 20 років тому померла, але у будинку та своїй частці майна не проживала з 1971 року.

За правилами статті 344 ЦК України відкритість та безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього, відтак у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2026 року

Суддя Антоняк Т.М.