Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №910/2995/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2026 р. Справа №910/2995/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Майданевича А.Г.

Барсук М.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Везом"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 (повний текст складено 14.05.2026)

у справі №910/2995/26 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Везом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут"

про стягнення коштів у розмірі 26 392 354,84 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Везом" (далі - ТОВ "Везом") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (далі - ТОВ "Твій Газзбут") заборгованості у розмірі 26 392 354,84 грн, з яких: 21 622 737,33 грн - основний борг, 3 604 923,95 грн - інфляційні втрати, 1 164 693,56 грн - три проценти річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Везом" посилається на порушення ТОВ "Твій Газзбут" умов договору на виконання робіт по наданню послуг розробки в Internet IT-проекту від 01.08.2022 №ТВЕ-6, в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 21 622 737,33 грн. Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3 604 923,95 грн інфляційних втрат та 1 164 693,56 грн трьох процентів річних.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 зупинено провадження у справі №910/2995/26 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №927/994/23.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи підстави передачі справи №927/994/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду має бути сформований висновок про застосування мораторію на виконання грошових зобов`язань, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова №187), до юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є особа, на яку накладені персональні економічні санкції та правових наслідків застосування такого мораторію. З огляду на наведене, з метою дотримання принципу єдності судової практики, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі №910/2995/26 підлягає зупиненню до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №927/994/23 (з перегляду судового рішення у подібних правовідносинах) на підставі приписів пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Везом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 та направити справу №910/2995/26 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, відповідно такою, що підлягає скасуванню.

Так, скаржник посилається на те, що відповідно до усталеної судової практики, будь-яке процесуальне рішення суду має бути належним чином вмотивованим, із зазначенням фактичних та правових підстав його ухвалення. В оскаржуваній ухвалі відсутнє належне обґрунтування щодо необхідності зупинення провадження у даній справі.

На переконання скаржника, у справі №927/994/23 особа, на яку було накладено економічні санкції, являлась кінцевим бенефіціаром позивача, на користь якого стягувались кошти в судовому порядку. В даній справі, особа, на яку накладено економічні санкції, являється кінцевим бенефеціарним власником саме відповідача, з якого стягуються грошові кошти. Отже, висновки судової палати, які будуть сформовані у справі №927/994/23, не можуть застосовуватися до даної справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Везом" у справі №910/2995/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Майданевич А.Г., Чаплян С.Є.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Везом" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/2995/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2995/26. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 11.06.2026.

04.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2995/26.

Головуюча суддя Сітайло Л.Г. перебувала у відпустці з 16.06.2026 до 03.07.2026.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026, у зв`язку з перебуванням судді Чапляна С.Є. з 01.07.2026 до 16.07.2026 у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 справу №910/2995/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Майданевич А.Г., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 визначеним вище складом колегії суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ "Везом" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/2995/26.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

11.06.2026, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Везом" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/2995/26 - без змін.

Так, відповідач у відзиві зазначає, що продовження розгляду позову у цій справі до ухвалення рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду означатиме, що суд першої інстанції буде змушений оцінювати доводи сторін щодо можливого порушення публічного порядку, а також щодо дійсності чи недійсності спірного договору за відсутності остаточно сформованого та узгодженого правового підходу Верховного Суду до застосування санкцій у подібних правовідносинах. За таких умов існує об`єктивний ризик ухвалення судового рішення, яке ґрунтуватиметься на правовій позиції, що на момент його ухвалення ще перебуває у стадії формування та може бути змінена, уточнена або істотно скоригована об`єднаною палатою Касаційного господарського суду під час розгляду справи №927/994/23. У свою чергу, ухвалення судового рішення за відсутності сформованого правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах може призвести до неоднакового застосування норм матеріального права судами, що суперечить завданню господарського судочинства та принципу правової визначеності, як складової верховенства права. Таким чином, зупинення апеляційного провадження у даній справі до ухвалення рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/994/23 є необхідним та обґрунтованим. Такий підхід спрямований на забезпечення однакового та послідовного застосування норм матеріального права судами, дотримання принципу правової визначеності, а також на уникнення ситуації, за якої суд апеляційної інстанції ухвалює рішення з правового питання, щодо якого Верховним Судом саме формується узгоджений правовий висновок.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

За приписами пункту 12 частини 1 статті 255 ГПК України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31-34 частини 1 статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, встановив наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21).

Отже, за змістом вказаної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком суду. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об`єднана палата, Велика Палата Верховного Суду, здійснює перегляд справи (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, від 13.01.2023 у справі №911/3023/19, від 20.11.2023 у справі №910/14224/20, від 18.11.2024 у справі №907/1115/23, від 22.01.2025 у справі №910/8568/23).

Пунктом 7 частини 1 статті 228 ГПК України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права.

Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносини необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. Після цього, порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин,

згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). За частиною 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 названого Закону).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 та абзаці 1 підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема, у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 №3-р(І)/2019).

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumаrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява №76943/11).

Передаючи справу №927/994/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд в ухвалі від 23.10.2025 зазначив, зокрема, таке:

- спірне питання, передане на розгляд касаційного суду, полягає у тому, чи правомірним є стягнення заявлених у позові грошових коштів з відповідача - СТОВ "Батьківщина" на користь позивача - ПрАТ "Украгро НПК", при тому, що: кінцевим бенефіціарним власником позивача є особа, на яку накладені персональні економічні санкції, - ОСОБА_1 , крім того його дружина є громадянкою російської федерації; договір є недійсним, оскільки був укладений під впливом тяжкої обставини та з перевищенням директором відповідача своїх повноважень, а також нікчемним, оскільки порушує публічний порядок і законодавство про захист економічної конкуренції; відсутнє порушене право кредитора і невиконане зобов`язання боржника, оскільки судом у межах справи №927/730/25 вжито заходи забезпечення позову, якими, зокрема, заборонено позивачу та відповідачу виконувати умови договору;

- указом Президента України від 24.06.2021 №266/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до якого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 строком на 3 роки; указом Президента України від 24.06.2024 №376/2024 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24.06.2024 "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до якого застосовано (скасовано або змінено) персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до означеної вище особи строком на 10 років;

- відповідно до пункту 1 Постанови №187 до прийняття та набрання чинності Законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (особи, пов`язані з державою-агресором): (І) громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; (ІІ) юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; (ІІІ) юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації; (IV) юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті;

- якщо застосовувати правову позицію, викладену у постановах від 27.05.2025 у справі №910/17647/18 та від 15.04.2025 у справі №910/1418/23, то у разі з`ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у пункті 1 Постанови №187 як такі, що "пов`язані з державою-агресором", це є підставою для відмови в позові; за змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.11.2024 у справі №927/994/23, у разі з`ясування, що позивач підпадає під визначення осіб, зазначених у пункті 1 Постанови №187 як такі, що "пов`язані з державою-агресором", це не впливає на можливість задоволення позову, однак є підставою для зупинення виконання майбутнього судового рішення під час виконавчого провадження;

- існує неоднакове правозастосування Верховним Судом пункту 1 Постанови №187 в аспекті того, чи підлягає застосуванню зазначений у цьому пункті мораторій щодо виконання грошових зобов`язань на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, на будь-якій стадії судового процесу, обмежуючи суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) у реалізації ними права вимоги до зобов`язаної сторони, як шляхом звернення за судовим захистом, так і шляхом примусового виконання, чи вказаний мораторій, як такий, що означає відстрочення виконання певних зобов`язань, а не звільнення юридичних осіб України від виконання зобов`язань за укладеними ними угодами, не має бути підставою для припинення зобов`язання та відмови у захисті порушеного права;

- законодавець передбачив певні особливості, пов`язані із примусовим виконанням рішень, якщо стягувачами у виконавчому провадженні є особи, пов`язані з державою-агресором, з метою акумулювання майна для майбутнього звернення стягнення; водночас законодавством не передбачено такої підстави для відмови в позові про стягнення заборгованості як пов`язаність особи з державою-агресором або введення мораторію на виконання грошового зобов`язання.

При цьому в ухвалі Верховного Суду від 23.10.2025 у справі №927/994/23 зазначено, що відповідач наполягає на тому, що оскільки кінцевий бенефіціарний власник товариства (позивача) є особою, на яку накладені персональні економічні санкції, крім того його дружина є громадянкою російської федерації, позивач є особою, "пов`язаною з державою-агресором" в розумінні пункту 1 Постанови №187, а тому на нього поширюється мораторій на виконання грошових зобов`язань, за якими позивач є кредитором.

Враховуючи наведене вище, аналіз підстав передачі справи №927/994/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за результатами розгляду справи №927/994/23 може бути сформований висновок щодо застосування санкцій (їх поширення), до юридичної особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є особа, на яку накладені персональні санкції та щодо правових наслідків застосування таких санкцій.

Ухвалою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2025 прийнято до розгляду справу №927/994/23.

Враховуючи, що правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/994/23 може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у цій справі, з метою єдності судової практики, а також з огляду на те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про необхідність зупинення апеляційного провадження у справі №910/2995/26, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228, пункту 11 частини 1 статті 229 ГПК України, до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №927/994/23.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду залишає апеляційну скаргу ТОВ "Везом" без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/2995/26 без змін.

Розподіл судових витрат

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на ТОВ "Везом".

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Везом" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/2995/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі №910/2995/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2995/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді А.Г. Майданевич

М.А. Барсук