Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №927/34/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2026 р. Справа№ 927/34/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Шуба Станіслав Анатолійович»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2026 (повний текст рішення складено 24.03.2026)

та

на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2026 (повний текст рішення складено 13.04.2026)

у справі № 927/34/26 (суддя - Белов С.В.)

за позовом Фермерського господарства «МП Горизонт»

до Фермерського господарства «Шуба Станіслав Анатолійович»

про стягнення 993846,26 гривень

Короткий зміст позовних вимог

ФГ «МП Горизонт» (надалі також позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області із позовом до ФГ «Шуба Станіслав Анатолійович» (надалі також відповідач) про стягнення 681841,47 гривень інфляційних втрат та 312004,79 гривень 3% річних, що нараховані на заборгованість стягнуту рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2025 у справі № 927/320/25.

Позовні вимог обґрунтовані тим, що станом на день подання позову та протягом періоду нарахування інфляційних втрат та 3 % річних рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/320/25 відповідачем в повному обсязі виконано не було, а тому наявні підстав для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за правилами ст. 625 ЦК України за період існування прострочення.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2026 позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з ФГ «Шуба Станіслав Анатолійович» на користь ФГ «МП Горизонт» 312004,79 гривень 3% річних за період з 03.03.2025 по 12.01.2026, 681841,47 гривень інфляційних втрат за період з 03.03.2025 по 19.12.2025.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив із обставин доведення позивачем та не спростування відповідачем існування протягом визначеного в позові періоду, невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення безпідставно отриманих грошових коштів, щодо яких судом було прийнято рішення, що набрало законної сили про їх стягнення.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2026 заяву позивача задоволено частково, присуджено до стягнення з ФГ «Шуба Станіслав Анатолійович» на користь ФГ «МП Горизонт» 14000,00 гривень витрат на професійну допомогу.

Короткий зміст апеляційних скарг

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями ФГ «Шуба Станіслав Анатолійович» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, в яких просить скасувати основне та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги на основне рішення відповідач в цілому посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 75 ГПК України щодо преюдиції; не встановив належним чином момент виникнення прострочення; безпідставно використав договірну вимогу № 15 від 27.01.2025, як доказ початку прострочення у позадоговірному зобов`язанні; не надав мотивованої оцінки істотним запереченням відповідача; допустив помилкові висновки щодо стану виконання рішення у справі № 927/320/25; передчасно визнав правильним та обґрунтованим розрахунок позивача.

Скаржник зазначає, що у справі № 927/320/25, суди дійшли взаємовиключних висновків щодо правової природи взаємовідносин сторін: з одного боку, зазначили про наявність між сторонами усного договору позики, укладеного шляхом конклюдентних дій, а з іншого боку - стягнули залишок коштів саме на підставі ст. 1212 ЦК України як майно, набуте без достатньої правової підстави. Тобто в межах цієї судової справи існувала правова невизначеність щодо того, чи йдеться про договірне грошове зобов`язання, чи про позадоговірне кондикційне зобов`язання, що має визначальне значення для вирішення спору у справі № 927/34/26, оскільки момент виникнення прострочення у договірному зобов`язанні та у зобов`язанні за ст. 1212 ЦК України визначається за різними юридичними підставами.

Вимога позивача № 15 від 27.01.2025, на підставі якої суд встановив момент виникнення обов`язку повернути грошові кошти до 03.03.2025, обґрунтована не нормами ст. 1212 ЦК України, а посиланням на ч. 1 ст. 1049 ЦК України, тобто з підстав існування між сторонами договірних відносин, а звернення позивача до відповідача саме з вимогою про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави здійснено не було.

Отже, суд, з одного боку, визнав, що сума 12129144,75 гривень є майном, набутим без достатньої правової підстави, а з іншого боку - визначив початок прострочення за правилами договірного зобов`язання, виходячи з вимоги про повернення поворотної фінансової допомоги.

Крім того, застосовуючи ч. 4 ст. 75 ГПК України, суд безпідставно надав преюдиційне значення не лише фактам, встановленим рішенням у справі № 927/320/25, але й спірній правовій оцінці цих фактів.

Суд першої інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, дійшов висновку, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України, а не з рішення суду.

Проте навіть за такого підходу суд був зобов`язаний встановити, коли саме у конкретних правовідносинах сторін виник обов`язок повернення безпідставно набутого майна або коли саме відпала підстава його набуття, що має значення для оцінки правомірності заявленого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

В оскаржуваному рішенні суд допустив помилку щодо стану виконання рішення у справі № 927/320/25, вказавши, що станом на день подання позову рішення у справі № 927/320/25 було виконано лише частково, а саме в розмірі 1025924 гривень, і що в іншій частині рішення не виконано, хоча наявні в матеріалах справи докази (платіжні інструкції: від 19.12.2025 на суму 1025924 гривень; від 12.01.2026 на суму 4000000 гривень; від 13.01.2026 на суму 4000000 гривень; від 13.01.2026 на суму 3103220,75 гривень; від 14.01.2026 на суму 181937,17 гривень судового збору) свідчать про повне виконання відповідачем рішення у справі № 927/320/25.

В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення відповідач посилався на те, що до заяви про ухвалення додаткового рішення було долучено документи сторонами, яких є ФОП Чуніхін Олег Миколайович і ФГ «МП Горизонт», тобто стороною виконавцем зазначено саме «ФОП Чуніхін Олег Миколайович», а не адвокат як самозайнята особа, адвокатське бюро чи адвокатське об`єднання, як того вимагають Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

А тому ці документи не могли бути прийняті судом як безумовний і достатній доказ витрат саме на професійну правничу допомогу в розумінні статей 126, 129 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

12.08.2025 за результатами розгляду справи № 927/320/25 за позовом ФГ «МП Горизонт» до ФГ «Шуба Станіслав Анатолійович», Господарський суд Чернігівської області ухвалив рішення, яким вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 12129144,75 гривень боргу та 181937,17 грн судового збору. За наслідками апеляційного оскарження рішення набрало законної сили 09.12.2025 року. На виконання вищевказаного рішення 18.02.2026 було видано наказ.

Розглядаючи справу № 927/320/25 суди дійшли висновку, що заборгованість відповідача у розмірі 12129144,75 гривень підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, як майно, набуте без відповідних правових підстав.

Підставою для таких висновків стало те, що позивачем на поточний рахунок відповідача за період з 02.02.2012 по 12.09.2024 перераховано грошові кошти з призначенням платежу «поворотна фінансова допомога» на суму 83800521 гривень, без укладання договору у письмовій формі, проте частина вказаної суми була повернута відповідачем у розмірі 71671376,25 гривень.

Листом від 27.01.2025 № 15 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу щодо повернення залишку поворотної фінансової допомоги у розмірі 12129144,75 гривень протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги, яка обґрунтована положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

З огляду на те, що протягом зазначеного строку, а саме до 03.03.2025 відповідач грошові кошти у розмірі 12129144,75 гривень не повернув, суди здійснивши власну правову кваліфікацію вимог позивача, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення вказаної суми заборгованості на підставі ст. 1212 ЦК України.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, в межах розглядуваної справи позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 681841,47 гривень за період з 03.03.2025 по 19.12.2025 та 3% річних у розмірі 312004,79 грн за період з 03.03.2025 по 12.01.2026.

Як вбачається з матеріалів справи, наразі, відповідач виконав рішення суду у справі 927/320/25 у повному обсязі, перерахувавши 19.12.2025 - 1025924 гривень, 12.01.2026 - 4000000 гривень; 13.01.2026 - 4000000 гривень; 13.01.2026 - 3103220,75 гривень; 14.01.2026 181937,17 гривень судового збору.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо апеляційного перегляду рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2026.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені скаржником у апеляційній скарзі та заперечення на неї, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції полягає у незгоді відповідача із висновками суду щодо задоволення позовних вимог через призму аргументів відповідача про суперечливість висновків суду про правову природу грошових коштів на які нараховано інфляційні та річні, безпідставне визначення моменту, з якого грошові кошти мали бути повернуті з посилання на вимогу позивача, яка не містила вимог у розумінні ст. 1212 ЦК України, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Не спростованим в межах розглядуваної справи є факт існування у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 12129144,75 гривень, щодо стягнення якого судом прийнято рішення у справі № 927/320/25, яке набрало законної сили та, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість у вказаному розмірі існувала у відповідача перед позивачем період з 03.03.2025 та була погашена відповідачем частково платежем від 19.12.2025, а в решті суми заборгованості була погашена у січні 2026.

Задовольняючи позовні вимоги у справі № 927/320/25 суди, надавши власну правову оцінку, дійшли висновку, що оскільки письмового договору про поворотну фінансову допомогу сторонами укладено не було сума боргу, що утворилася підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Щодо моменту з якого у відповідача виник обов`язок вказані грошові кошти повернути суди дійшли висновку, що оскільки в листі від 27.01.2025 № 15 позивач вимагав повернення залишку поворотної фінансової допомоги у розмірі 12129144,75 гривень протягом 30 днів з дня пред`явлення вимоги, такі грошові кошти мали бути повернуті до 03.03.2025.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

При цьому судом першої інстанції підставно враховано, що у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 17.08.2021 у справі № 913/371/20 та від 27.03.2019 у справі № 905/1313/18, щодо моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, визначивши, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

З цього моменту виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 681841,47 гривень за період з 03.03.2025 по 19.12.2025 та 3% річних у розмірі 312004,79 гривень за період з 03.03.2025 по 12.01.2026, та суд першої інстанції дійшов правильних та обґрунтованих висновків про задоволення позову у повному обсязі.

Аргументи скаржника щодо невизначеності моменту виникнення у нього обов`язку повернути кошти оскільки вимога позивача від 27.01.2025 була обґрунтована положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України, а не положеннями ст. 1212 ЦК України колегією суддів відхиляються, як безпідставні.

Як вже було зазначено конструкція ст. 1212 ЦК України передбачає, що обов`язок з повернення безпідставно збереженого майна виникає з моменту отримання такого майна або моменту коли підстава отримання відпала.

Стверджуючи про невизначеність моменту з якого відповідач мав провернути суму заборгованість, він залишає без коментаря той факт, що для нього, як боржника не існувало різниці чи він має повернути заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги чи за правилами ст. 1212 ЦК України.

До того ж, правова підстава для вимоги про повернення залишку заборгованості, зазначена у листі-вимозі позивача не має жодного правового значення для оцінки правильності висновків суду першої інстанції про існування у відповідача невиконаного обов`язку повернути суму заборгованості, як підстави для задоволення позовних вимог для стягнення нарахувань по ст. 625 ЦК України. Факт направлення та отримання вказаного листа відповідачем має значення лише для висновків про обізнаність відповідача про вимоги позивача щодо повернення суми заборгованості. Така вимога взагалі могла не мати посилання на правову підставу повернення, з огляду на фактичні правовідносини, що склалися між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони тривалий час виходили із того, що між ними існують правовідносини з поворотної фінансової допомоги та позивач перерахував відповідачу значну суму грошових коштів, які також у значному розмірі було повернуто відповідачем і спору, в тій частині у сторін не виникало.

Проте у зв`язку із виникненням спору, позивач, намагаючись захистити своє право на повернення решти заборгованості ініціював спір, а суди дійшли цілком передбачуваних висновків про те, що за відсутності договору поворотної фінансової допомоги, укладеного в письмовій формі, сума заборгованості має бути стягнута за правилами ст. 1212 ЦК України.

Отже колегія суддів не вбачає жодної невизначеності у розглядуваних правовідносинах, а висновки суду, як у справі № 927/320/25 так і у цій справі не породжують невизначеності та є цілком передбачуваними та зрозумілими, а обов`язок відповідача сплатити на користь позивача суму заборгованості очевидним та беззастережним, що в свою чергу, підставно породжує і обов`язок відповідача сплатити суму заборгованості з урахуванням положень ст. 625 ЦК України, адже факт безпідставного утримання відповідачем грошових коштів, щонайменше з 03.03.2025 є неспростовним, як з позиції існування між сторонами договірних правовідносин, так і з позиції виникнення кондиційних.

Колегія суддів ще раз наголошує на тому, що для дотримання добросовісності у взаємовідносинах із позивачем відповідачу було достатньо сплатити решту коштів, які було отримано за спільною домовленістю сторін як «поворотна фінансова допомога», що унеможливило б виникнення цього спору, проте відповідач свого обов`язку не виконав, а всі заперечення зводяться до формальних та беззмістовних зауважень до прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Саме по собі посилання суду першої інстанції на преюдиційність висновків № 927/320/25 для вирішення цієї справи не є порушенням норм процесуального права, адже до певної міри факти, встановлені судовими рішеннями у цій справі є преюдиційними, зокрема щодо руху коштів, розміру заборгованості, направлення вимоги і тд.

Правова ж оцінка спірних правовідносин, надана під час розгляду судом цієї справи, відповідачем спростована не була, правильність кваліфікації правовідносин сторін за ст. 1212 ЦК України сумнівів не викликає, адже відповідачем не представлено доказів, які б свідчили про те, що між сторонами існує письмовий договір, що виключало б застосування ст. 1212 ЦК України.

Посилання скаржника на те, що в рішенні суд допустив фактичну помилку щодо стану виконання рішення у справі № 927/320/25, вказавши, що станом на день подання позову рішення у справі № 927/320/25 було виконано лише частково, колегією суддів оцінюються як беззмістовні, адже жодним чином не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

З матеріалів справи беззастережно вбачається, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних враховує проведені відповідачем платежі, а також те, що безспірним вбачається, що протягом часу з 03.03.2025 по 19.12.2025 розмір заборгованості був сталим.

Отже, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2026 у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Щодо апеляційного перегляду додаткового рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2026

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені відповідачем у своїй апеляційній скарзі на додаткове рішення, а також заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції полягає у незгоді відповідача із висновками суду щодо задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу через призму аргументів відповідача про те, що відповідні послуги було надано позивачу на підставі договору, укладеного із ФОП Чуніхін Олег Миколайович, а не з адвокатом, як самозайнятою особою, а тому витрати не можуть кваліфікуватися, як витрати на професійну правничу допомогу в розумінні статей 126, 129 ГПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, в цій частині з таких мотивів.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути, зокрема, договір про надання правничої допомоги та ордер.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Частиною 1 ст.13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

З матеріалів справі вбачається, що представництво інтересів позивача в цій справі здійснював адвокат Чуніхін О.М. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1120), який діяв на підставі ордеру адвоката, виданого згідно Договору № 1/02/01-2026 від 02.01.2026 .

В матеріалах справи також наявний договір про надання правничих (адвокатських) послуг № 01/02/01-2026 від 02.01.2026, укладений між ФГ «МП Горизонт» (Замовник) та ФОП Чуніхіним Олегом Миколайовичем (Виконавець).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.02.2022 у справі № 910/10935/20 зробив висновок про те, що укладання договору адвокатом як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому не впливає на порядок розподілу судових витрат у справі, у разі, якщо наявні докази, що він приймав участь при розгляді справи як адвокат.

Подібні висновки викладено Верховним Судом також у постановах від 09.04.2024 у справі № 905/342/23, від 29.10.2024 у справі № 911/22/24.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначення у договорі про надання правничої допомоги Чуніхіна О.М., який має право здійснювати адвокатську діяльність, статусу «фізична особа-підприємець» не змінює його обсягу правомочностей та не позбавляє статусу адвоката.

З огляду на викладене доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм права під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2026 прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування не вбачає.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Фермерського господарства «Шуба Станіслав Анатолійович» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.04.2026 у справі № 927/34/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06.07.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко