Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №916/5046/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5046/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026, прийняте суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст складено 24.04.2026,

у справі №916/5046/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"

про стягнення 234 597,44 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 234597,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу №КУ1210/2025 від 21.10.2025 в частині поставки позивачеві товару, вартість якого було сплачена останнім шляхом здійснення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 29.12.2025 відкрито провадження у справі №916/5046/25.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/5046/25 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" попередню оплату у розмірі 234597,44 грн, судовий збір у розмірі 2815,17 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15386 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту невиконання відповідачем взятих на себе за договором купівлі-продажу №КУ1210/2025 від 21.10.2025 зобов`язань з поставки товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про повернення суми попередньої оплати, перерахованої Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" на виконання вказаного договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/5046/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що позивачем до суду першої інстанції не подано належних доказів перерахування відповідачеві суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу №КУ1210/2025 від 21.10.2025 у розмірі 234597,44 грн, оскільки у матеріалах справи відсутній оригінал платіжної інструкції №7336 від 07.11.2025 з відміткою банку про проведення відповідної оплати.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 27.05.2026 (вх.№1880/26/Д2 від 28.05.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України", а рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/5046/25 – залишити без змін, посилаючись на те, що наявні у матеріалах справи платіжна інструкція №7336 від 07.11.2025 та виписка по рахунку позивача за 07.11.2025 є належними доказами на підтвердження перерахування останнім на користь відповідача коштів попередньої оплати за договором купівлі-продажу №КУ1210/2025 від 21.10.2025, при цьому відповідачем не надано доказів на спростування вказаної обставини.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3328 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (234597,44 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 14.05.2026 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

21.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу товару №КУ1210/2025 (далі – договір №КУ1210/2025 від 21.10.2025), за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар в асортименті та за цінами відповідно до пункту 2 цього договору, а Покупець – прийняти і оплатити його згідно з умовами даного договору.

Право власності на товар виникає у Покупця з моменту повної його оплати. При цьому Покупець несе відповідальність за товар з моменту його отримання (пункт 1.3 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025).

В силу пункту 2.1 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 Продавець передає товар у власність Покупцеві згідно з виставленим Продавцем рахунком-фактурою в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 Покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок Продавця у національній валюті – гривні на підставі рахунку-фактури у порядку та у розмірах, зазначених у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Пунктами 4.1-4.3 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 визначено, що порядок і строки доставки товару зазначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Мінімальна партія товару становить кількість товару у розмірі 2 штуки. Акти прийому-передачі товару повинні бути підписані Покупцем у момент їх отримання.

У пунктах 5.1, 5.2 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 вказано, що Покупець зобов`язується своєчасно прийняти поставлений товар і забезпечити за свій рахунок його вивантаження і звільнення транспорту. Протягом 10-ти робочих днів Покупець зобов`язується підписати та повернути видаткову накладну Продавцю.

За умовами пункту 7.1 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.

Згідно з пунктом 10.2 договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами договору своїх зобов`язань.

Положеннями пункту 10.4. договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 передбачено, що невід`ємною частиною цього договору є специфікація.

03.11.2025 між сторонами було підписано специфікацію №1 до договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025, в якій погоджено здійснення поставки товару (контейнерів) на наступних умовах: базис поставки – DDP (Інкотермс 2020; продавець бере на себе повну відповідальність і всі витрати з доставки товару до узгодженого пункту призначення, сплати мит, податків та ризиків до моменту передачі товару), м. Черкаси, вул. Хоменка, 19 (пункт 1.1); термін поставки – до 21 дня з моменту передплати відповідно до пунктів 1.6.1 та 1.6.2 цієї специфікації (пункт 1.2); тип контейнера, ISO – 45R1 (40-футовий рефрижераторний контейнер), вживаний, 2012 р.в., Carrier (пункт 1.3) у кількості 2 шт., часткова поставка дозволена (пункт 1.4); ціна одного контейнера – еквівалент 14000 доларів США за курсом НБУ на дату специфікації, а саме: 41,8924 грн за 1 долар США, що становить 586493,60 грн, враховуючи суму ПДВ у розмірі 97748,93 грн (пункт 1.5).

Відповідно до пунктів 1.6.1, 1.6.2 специфікації №1 від 03.11.2025 до договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 Покупець здійснює попередню оплату товару на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 40% загальної вартості першого контейнера у строк до 05.11.2025 включно. Другу частину загальної суми специфікації Покупець сплачує за графіком: 12% вартості одного контейнера – протягом 30 банківських днів від дати доставки першого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 60 банківських днів після доставки першого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 90 банківських днів після доставки першого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 120 банківських днів після доставки першого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 150 банківських днів після доставки першого контейнера. Покупець здійснює попередню оплату товару на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 40% загальної вартості другого контейнера у строк до 05.12.2025 включно. Другу частину загальної суми специфікації Покупець сплачує за графіком: 12% вартості одного контейнера – протягом 30 банківських днів від дати доставки другого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 60 банківських днів після доставки другого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 90 банківських днів після доставки другого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 120 банківських днів після доставки другого контейнера; 12% вартості одного контейнера – протягом 150 банківських днів після доставки другого контейнера.

На виконання договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 відповідач виставив позивачеві рахунок №225 від 06.11.2025 на суму 586493,60 грн.

Вищенаведений рахунок Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" оплатило на суму 234597,44 грн, про що свідчать платіжна інструкція №7336 від 07.11.2025, у графі "Призначення платежу" якої вказано про здійснення оплати за футовий рефрижераторний контейнер згідно з рахунком на оплату №225 від 06.11.2025 (у т.ч. ПДВ 20% – 39099,57 грн), а також банківська виписка по рахунку позивача за 07.11.2025.

Посилаючись на нездійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" поставки товару за договором №КУ1210/2025 від 21.10.2025, позивач спочатку звернувся до відповідача з вимогою №418 від 01.12.2025, в якій просив у п`ятиденний строк передати товар за вказаним договором, а після цього з вимогою №423 від 15.12.2025 про повернення коштів попередньої оплати у сумі 234597,44 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 234597,44 грн суми попередньої оплати за договором №КУ1210/2025 від 21.10.2025.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту невиконання відповідачем взятих на себе за договором №КУ1210/2025 від 21.10.2025 зобов`язань з поставки товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про повернення суми попередньої оплати, перерахованої Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" на виконання вказаного договору.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, у тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за своєю юридичною природою договір №КУ1210/2025 від 21.10.2025 є договором поставки.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, договір №КУ1210/2025 від 21.10.2025 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

В силу статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, у пункті 1.2 специфікації №1 від 03.11.2025 до договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025 сторони узгодили, що товар мав бути поставлений відповідачем протягом 21 дня з моменту здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" попередньої оплати.

Відтак, з огляду на перерахування позивачем на користь відповідача суми попередньої оплати 07.11.2025, перший контейнер Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" було зобов`язане поставити у строк до 28.11.2025 включно.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем поставки вказаного у специфікації товару за договором №КУ1210/2025 від 21.10.2025.

Поряд з цим, подані позивачем до місцевого господарського суду платіжна інструкція №7336 від 07.11.2025 та банківська виписка по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" за 07.11.2025 підтверджують виконання позивачем свого обов`язку з перерахування на користь відповідача грошових коштів у сумі 234597,44 грн (40% вартості товару) на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" рахунку на оплату №225 від 06.11.2025.

В силу частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, приписи вказаної норми містять в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку непоставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може реалізувати своє право у будь-який спосіб: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.

Водночас колегія суддів враховує, що умовою застосування положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.07.2019 у справі №904/4899/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" та "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме: в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування" того, що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43) та "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

За таких обставин, враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №КУ1210/2025 від 21.10.2025, наявність у матеріалах справи доказів здійснення позивачем попередньої оплати вартості товару за вказаним договором у сумі 234597,44 грн та відсутність доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки зазначеного товару, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 234597,44 грн попередньої оплати.

Твердження апелянта про неподання позивачем до місцевого господарського суду оригіналу платіжної інструкції про перерахування коштів попередньої оплати колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, надана Товариством з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" платіжна інструкція №7336 від 07.11.2025, яка містить всі необхідні реквізити платіжного документа (у тому числі відмітку банківської установи) і є додатком до позовної заяви, поданої через систему "Електронний суд", у зв`язку з чим вказаний доказ, з урахуванням положень Інструкції користувача підсистеми "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, вважається засвідченим належним чином (підписаним кваліфікованим електронним підписом); по-друге, відповідачем не подано жодного доказу на спростування факту отримання від позивача коштів, сплачених останнім відповідно до платіжної інструкції №7336 від 07.11.2025, при цьому факт перерахування цих коштів у сумі 234597,44 грн додатково підтверджується банківською випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентрал Фіш" за 07.11.2025, яка відображає фактичний рух коштів за рахунком позивача та є самостійним доказом виконання відповідної платіжної операції.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незаконності/необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15386 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи у суді першої інстанції, у зв`язку з чим, беручи до уваги те, що за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи процесуальний принцип диспозитивності, не вбачає підстав для надання оцінки вказаному розподілу судових витрат.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 24.04.2026 у справі №916/5046/25 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/5046/25 – без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 06.07.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук