Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №703/3937/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3937/26

2-а/703/49/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа – Відділ державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа – ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так, 08 березня 2022 року позивача було призвано на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_3 .

10 липня 2022 року його звільнено з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку зі здійсненням постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю I групи підгрупи «А».

Після звільнення позивач продовжив перебувати на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та, за його твердженням, має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з необхідністю догляду за батьком з інвалідністю. У мобільному застосунку «Резерв+» відображалася інформація про перебування позивача на військовому обліку та наявність відстрочки.

12 квітня 2026 року після оновлення інформації у мобільному застосунку «Резерв+» позивач виявив повідомлення про перебування його у розшуку територіальним центром комплектування та соціальної підтримки та передачу відповідної інформації до органів Національної поліції.

14 квітня 2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 для з`ясування підстав оголошення його у розшук. За поясненнями працівників центру, підставою стало неприбуття позивача 13 січня 2026 року за повісткою для уточнення військово-облікових даних. Позивач зазначає, що такої повістки не отримував, про її направлення поштовим зв`язком не знав та про дату виклику повідомлений не був. Цього ж дня інформація про перебування його у розшуку з мобільного застосунку «Резерв+» була видалена.

08 червня 2026 року через мобільний застосунок «Дія» позивач отримав постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 квітня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Того ж дня банком було повідомлено про накладення арешту на його банківський рахунок.

Ознайомившись із матеріалами виконавчого провадження, позивач встановив, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 862 від 14 квітня 2026 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням штрафу у розмірі 17 000 грн. Зазначена постанова була направлена до органу державної виконавчої служби супровідним листом від 03 червня 2026 року.

Зі змісту постанови № 862 вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено його неприбуття 13 січня 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за повісткою, яка була направлена рекомендованим поштовим відправленням 21 грудня 2025 року та повернулася відправнику з відміткою оператора поштового зв`язку про відсутність адресата за місцем проживання. Відповідач дійшов висновку, що днем належного повідомлення є дата проставлення відповідної відмітки поштовим оператором.

Позивач зазначає, що про існування постанови від 14 квітня 2026 року дізнався лише 08 червня 2026 року після відкриття виконавчого провадження, оскільки копія постанови йому не вручалася.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що його зареєстроване місце проживання збігається з фактичним місцем проживання. Відомості про адресу проживання, номер телефону та адресу електронної пошти були уточнені ним у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів 29 жовтня 2025 року.

Позивач зазначає, що жодних повідомлень про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки через мобільний застосунок «Резерв+», електронну пошту чи інші засоби зв`язку не отримував.

Також, за його твердженням, працівники поштового зв`язку не повідомляли його про надходження рекомендованого листа шляхом телефонного дзвінка, SMS-повідомлення або залишення повідомлення у поштовій скриньці.

Позивач вважає, що сам по собі факт повернення рекомендованого поштового відправлення без вручення не підтверджує належного повідомлення особи про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а тому у нього не виник обов`язок з`явитися 13 січня 2026 року за зазначеною у повістці адресою.

Крім того, позивач зазначає, що не мав підстав ухилятися від явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки має законні підстави для відстрочки від призову під час мобілізації у зв`язку з доглядом за батьком з інвалідністю.

Посилаючись на положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, Правил надання послуг поштового зв`язку, а також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 285/1535/15-а, позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 17 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали, копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 та ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського МРУ МЮ, однак своїм правом на подання відзиву та доказів відповідач не скористався.

Частиною 5 ст. 262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАСУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що 14 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковником ОСОБА_2 , було винесено постанову№862 відносно ОСОБА_1 , відповідно до якого останній порушив вимоги абз.2 ч.1 ст.22 ЗУ «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: з`являтись за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк та місце, зазначені в повістці, для визначення призначення на особливий період.

Також в постанові зазначено, що ОСОБА_3 не з`явився на 09.00 год. 13.01.2026 по повістці №6110089 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних, що необхідно для визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період, яку було направлено рекомендованим повідомленням 21.12.2025. Вищезазначена повістка повернулась до ІНФОРМАЦІЯ_4 та СПз відміткою Укрпошти про неможливість вручення через відсутність особи за місцем проживання. Відповідно до абз.4 пп.2 ст.41 Порядок проведення призову, належним підтвердженням оповіщення ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 - є день проставлення відмітки, про одержувач відсутній за вказаною адресою – 29.12.2025.

Окрім цього, в постанові зазначено, що ОСОБА_1 не визнав факт неявки за повісткою та пояснив, що повістку не отримав.

Частиною першою статті 210 -1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною третьою статті 210-1 КУпАП за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

На підтвердження свої вимог позивач долучив до матеріалів справи: оскаржувану постанову №862 від 14.04.2026; військовий квиток ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , в якому зазначено, що останній 11.07.2022 взятий на військовий облік; Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.07.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 , у зв`язку з наявності батька та матері із числа осіб з інвалідністю І та ІІ групи, вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 ; довідки до акту огляду медико –соціальною комісією за №303298 та 354622, відповідно до яких ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають безтермінову інвалідність; постанову гол. Державного виконавця ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського МРУЮ МЮУ про відкриття виконавчого провадження ВП№81207355 від 08.06.2026 та постанову про арешт коштів ВП №81207355 від 08.06.2026.

Згідно розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв+», наявна інформація щодо контактних даних ОСОБА_1 , а саме адреса реєстрації та проживання, мобільний номер телефону, електрона пошта, дата уточнення даних -29.10.2025.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є, зокрема,Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, для реалізації даного конституційного принципу, у відповідності до ст.ст.7, 245 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Це означає, що ця норма Закону встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, було порушення абз.2 ч.1 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: з`являтись за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці, для визначення призначення на особливий період.

Суд надаючи оцінку доводу щодо строку притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, зазначає наступне.

Відповідно до пп.2 ст. 41 Порядку проведенні призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого КМУ №560 від 16.05.2024, зазначено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Згідно абз.2 п.82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 зі змінами, внесеними постановою КМУ від 08.10.2024 №1147 рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».

Крім того, суд звертає увагу, що про факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП відповідачу стало відомо 13 січня 2026 року.

Разом з цим, лише 14 квітня 2026 року відповідачем було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП за неявку військовозобов`язаного з`явитись за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці.

Відповідно до ч.1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у ч.ч.9, 10 цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Так, ч.9 ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відтак, за змістом ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

КУпАП не містить визначення поняття "триваюче" правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, у неявці позивача по повістці за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , не носить характеру триваючого та вичерпується фактом неявки в конкретну дату, а саме 13.01.2026.

Також, суд акцентує увагу на тому, що початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення слід пов`язувати з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення слід вважати день, коли уповноважений на винесення постанови про адміністративне правопорушення орган отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення чи винесенню постанови.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах №461/1393/16-а від 21 листопада 2019 року та №149/2498/17 від 28 лютого 2019 року.

Суд зазначає, що строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до позивача перебіг такого строку почався 13 січня 2026 року.

Однак, спірна постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 210-1 КУпАП прийнята 14 квітня 2026 року, тобто поза межами тримісячного строку, передбаченого ч.9 ст. 38 КУпАП.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.

За таких умов, суд вважає, що адміністративне стягнення було накладене відповідачем поза межами строку, встановленого ст. 38 КУпАП, крім того відповідачем не доведено, що позивач був належним чином повідомлений про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим провадження в адміністративній справі підлягало закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Отже, суд вважає, що наявні підстави для скасування постанови №862 від 14 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 139 КАС України.

Відповідно до частини першої наведеної статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду з наведеним позовом представник позивача приєднала до матеріалів квитанцію до платіжної інструкції про сплату 665,60 грн. судового збору.Відтак, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача 665,60 грн. судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 72-77, 90, 241-243, 245, 246, 250, 295-297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа – Відділ державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.

Скасувати постанову №862 від 14 квітня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 (шістдесят) коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06 липня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 .

Головуючий: Ю. В. Крива