Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №703/1972/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1972/26

2/703/1745/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

встановив:

позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь, належну йому, на підставі укладеного в м. Київ договору купівлі продажу чистопородного собаки від 01.04.2024, собаку кличка «Ляля» породи GERMAN SPITZ TOY/POMERANIAN, ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать FEMALE, колір WHITE, тавро (номер чіпу) НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 в Броварському МО ВГО Кінологічної спілки України бланк 0625737, зобов`язавши відповідача повернути її ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі договору купівлі –продажу чистопородного собаки від 01 квітня 2024 року, укладеного в м. Київ, він придбав за 50000 грн собаку породи GERMAN SPITZ TOY/POMERANIAN, ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать FEMALE, колір WHITE, тавро (номер чіпу) НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 в Броварському МО ВГО Кінологічної спілки України бланк 0625737.

Того ж квітня 2024 року він почав проживати зі співмешканкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Проте, спільне проживання не склалося і в лютому 2026 року відповідач самоправно забрала собаку, особисті і не особисті речі та зникла зі спільного місця проживання. Повернути належну йому собаку позасудових шляхом не вдалося. Відповідач всіляко створює для цього перешкоди, при цьому в переписці визнає, що собака його і вона готова розрахуватися за неї, після того як з`являться кошти. Однак її пропозиція повернути йому кошти його не влаштовує.

Враховуючи викладене, а також те, що він являється власником собаки, позивач звернувся із даним позовом до суду та просить витребувати собаку у примусовому порядку.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02 квітня 2026 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копію наведеної ухвали було направлено сторонам .

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подала до суду відзив на позовну заяву, узагальнені доводи в якому зводяться до такого.

Так, відповідач вказує, що собаку на кличку «Ляля було передано їй добровільно, як подарунок, що узгоджується як із фактичною поведінкою сторін після придбання тварини, так і з супровідними документами, зокрема, ветеринарним паспортом, у якому саме вона зазначена першим власником тварини, тоді як позивач вказаний другим власником. Саме цей документ, виданий щодо конкретної собаки з конкретним номером мікрочіпа, відображає фактичний розподіл статусу власників, який існував між сторонами, та спростовує версію позивача про його виключне і безперервне право на тварину. Також вказує, що факт подарунку собаки підтверджує і пояснювальна записка від її мами ОСОБА_3 , яку додала до відзиву.

З урахуванням вказаного, просить у задоволенні позову відмовити.

27.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, узагальнені доводи в якій зводяться до наступного.

Так, позивач зазначає, що доказів дарування собаки відповідачці останньою не надано. Надані ветеринарні документи датовані 21 лютого 2026 року, в той час як спільне проживання вони припинили 08 лютого 2026 року. Також надає суду супровідний лист ВП № 2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, який було направлено до Шевченківського УП ГУНП в м. Києві за територіальністю, яким спростовується твердження відповідачки щодо добровільної передачі їй собаки та подальше добросовісне, відкрите і безперервне здійснення нею володіння та утримання собаки.

Вважає, що він є власником собаки, відтак просить задовольнити позов.

12.05.2026 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідачка заперечує право власності на собаку за позивачем, вважає її подарункам.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі –продажу чистопородного собаки від 01 квітня 2024 року, укладеного в м. Київ, ОСОБА_1 придбав за 50000 грн собаку породи GERMAN SPITZ TOY/POMERANIAN, ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать FEMALE, колір WHITE, тавро (номер чіпу) НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 в Броварському МО ВГО Кінологічної спілки України бланк 0625737. Відповідно до вказаного договору, разом із собакою покупцю передано метрику цуценяти № 0625737.

Заперечуючи право власності позивача на собаку, відповідачка стверджує, що остання купувалася для неї у якості подарунка, свою версію підтверджує наявністю виписаного на її ім`я (яке зазначено першим) та на ім`я позивача ветеринарного паспорта на собаку.

З метою витребування собаки на свою користь, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до частин першої, другої статті 180 ЦК України тварини є особливим об`єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про тваринний світ» право власності на об`єкти тваринного світу набувається та реалізується відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

За частиною першою та другою статті 7 цього Закону, об`єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Законність набуття у приватну власність об`єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об`єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку.

Отже, тварини є особливим об`єктом цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі, в тому числі правовий режим захисту права власності на річ.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

При цьому, стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦК України, нею врегульовані правила витребування майна від недобросовісного набувача, визначення якого розкрито у частині першій статті 390 ЦК України і яким є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020 року (справа № 369/6892/20), віндикаційний позов до недобросовісного набувача завжди підлягає задоволенню.

Принципово відмінними є правила витребування майна від добросовісного набувача, визначення якого розкрито у частині першій статті 388 ЦК України і яким вважає особа, яка не знала і не могла знати, що придбаває майно в особи, яка не має права його відчужувати.

Так, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння; визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння рухомим майном таке введення полягає або у добровільній передачі власнику його майна особою, яка незаконно володіє даним майном або у примусовому вилученні у такої особи майна з послідуючою передачею майна його власнику.

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2025 року у справі № 727/348/23 вказано, що предметом доказування у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є: факти, що підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння власника (титульного володільця), наявність майна в натурі у особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, і відсутність у такої особи правових підстав для володіння майном.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19.

У справі яка розглядається належність позивачу спірної собаки документально підтверджено (договір купівлі-продаж). Також встановлено, що собака на даний час перебуває у відповідача, що і не заперечується безпосередньо самою відповідачкою.

У частині першій статті 328 ЦК України закріплено правило, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.03.2020 року у справі № 387/554/18 вказано, що як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

У справі яка розглядається, версія відповідачки ґрунтується на тому, що собака була куплена для неї у якості подарунка, при цьому жодним доказом дана обставина не підтверджена. Відповідачкою до відзиву додана пояснююча записка її матері, якою остання підтверджує факт придбання собаки позивачем для відповідачки у якості подарунка, проте, така пояснювальна записка не може бути прийнята судом до уваги, оскільки нормами ЦПК України такий доказ не передбачений.

При цьому, клопотань про розгляд справи з викликом сторін та про допит у якості свідка, сторонами не заявлялося.

Натомість, на підтвердження відсутності добровільного волевиявлення позивача відчужити собаку свідчать заяви ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо незаконного заволодіння собакою відповідачкою.

Зрештою як уже зазначалось вище, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, а законність набуття у приватну власність об`єктів тваринного світу (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують в тому числі факт купівлі-продажу. Такий доказ в матеріали справи надано.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про витребування собаки підлягає задоволенню і одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що в цьому рішенні не вирішується питання про правдивість тієї чи іншої версії щодо обставин вибуття спірної собаки. Її витребування пов`язано виключно з тим, що позивач є власником, а відповідач не підтвердила законності набуття права власності.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають до задоволення, відтак, з відповідачки на користь позивачка слід стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , належну йому, на підставі укладеного в м. Київ договору купівлі продажу чистопородного собаки від 01.04.2024, собаку кличка «Ляля», породи GERMAN SPITZ TOY/POMERANIAN, ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать FEMALE, колір WHITE, тавро (номер чіпу) НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 в Броварському МО ВГО Кінологічної спілки України бланк 0625737, зобов`язавши ОСОБА_2 повернути її ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий: Ю. В. Крива