Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №376/1008/26 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1008/26

Провадження № 2/376/1339/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

Головуючого судді – Коваленка О.М.,

за участю секретаря - Щур Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та встановлення факту,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила розірвати шлюб між нею й відповідачем та після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_4 ».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Шлюб зареєстровано 26.08.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис за № 1794 та видано Свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_1 . Від даного шлюбу у неї з відповідачем є малолітня дочка – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом останнього часу стосунки між сторонами розладились, через різні погляди на життя, цінності та ведення спільного господарства і побуту.

Вже тривалий проміжок часу, а саме з літа 2025 року кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування, а шлюб розпався та носить лише формальний характер. На даний час, сторони проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Спроби примиритися свого результату не принесли, останнє спілкування позивача з відповідачем виявилися безрезультатними, сімейні стосунки не відновилися, шлюб остаточно припинив своє існування. Позивач зазначає, що вони різні люди, мають різні погляди на життя та у них навіть зникли спільні теми для спілкування. За таких обставин примирення та збереження шлюбу є неможливе, а перебування у шлюбі суперечить її інтересам розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, бути здоровою і нормальною в умовах свободи та гідності. Спору щодо місця проживання дочки не має. Дитина проживає та надалі буде проживати з батьком. Збереження шлюбу вважає недоцільним.

Ухвалою суду від 27.03.2026 відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено судове засідання.

22.04.2026 ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Мазманяна Едгара Рафаіловича подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та встановлення факту.

В обґрунтування своїх вимог, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 26.08.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ним та ОСОБА_6 . Після укладення шлюбу дружині надано прізвище чоловіка – ОСОБА_4 . У шлюбі у них народилася дочка – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, спільне життя між ними не склалося, їм не вдалося створити дійсної сім`ї. В останні місяці спільного проживання відносини між ними погіршувалися, втрачено почуття любові один до одного, зникло взаєморозуміння і взаємоповага. На підставі чого в сім`ї відбувалися сварки, свідком яких нерідко була їхня донька. Вони не мають спільного бюджету, не підтримують сімейних відносин, сім`ї, як такої не існує. Вже тривалий час кожен з них живе своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування з літа 2025 року, а шлюб розпався та має лише формальний характер. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї з ОСОБА_1 неможливе, оскільки відносини між ними не підтримуються уже тривалий час. Перебування у шлюбі суперечить інтересам обох сторін. Примирення є неможливим та недоцільним для них обох. Після фактичного припинення шлюбних відносин позивач з відповідачем проживають окремо. При цьому донька проживає з батьком. Оскільки залишатися в місті Києві стало небезпечно, через тривалі відключення електроенергії, які розпочалися у грудні 2025, позивач розумів, що через відсутність світла будуть проблеми з теплопостачанням, і проживати у Києві без тепла та світла взимку неможливо, тому він був вимушений шукати житло з автономним опаленням у більш безпечному місці та подалі від столиці. Позивач орендував будинок за адресою: АДРЕСА_1 та разом зі своєю донькою переїхав туди жити. Копія договору оренди та акта до нього додаються. Таким чином, з грудня 2025 року ОСОБА_2 проживає за вказаною адресою разом із малолітньою дочкою ОСОБА_5 , яка знаходиться на повному його утриманні. Разом з тим позивач має стабільний дохід, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та свідчить про спроможність позивача і надалі утримувати дитину. Також він клінічно та соматично здоровий, протипоказань до опіки, виховання та догляду за дитиною не має. Він самостійно виховує малолітню дочку ОСОБА_5 тривалий час, що підтверджується характеристикою, виданою ліцеєм, у якому навчається дитина. Також він дбає про здоров`я дитини, що підтверджується довідкою від сімейного лікаря. Мати здоров`ям дитини не цікавиться, рідко спілкується з дочкою та взагалі не проявляє інтерес до її життя. Участі у вихованні та утриманні не бере. Отже, на даний час він самостійно виховує та утримує свою малолітню дочку ОСОБА_5 , однак законодавство не передбачає можливості встановлення даного факту в позасудовому порядку. Житлове приміщення, яке він винаймає, облаштоване усім необхідним для розвитку та відпочинку дитини.

Всі питання щодо навчання, медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дитини, вирішує він самостійно. Також ОСОБА_2 з дитиною відвідують сімейного лікаря. За таких обставин, існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання дитини та виховання, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення за потреби медичних втручань (зокрема щеплень, відповідно до медичного календаря) у медичних закладах та, у майбутньому, закладах освіти. Також через військову агресію російської федерації на території України введено воєнний стан, проходять бойові дії, війська держави-агресора періодично обстрілюють всю територію України, тому нагальним є питання стосовно переміщення дитини у безпечне місце.

Крім того, враховуючи зміну дитиною місця проживання, у подальшому необхідно буде обирати місце навчання дитини, що також буде ускладнено без встановлення факту самостійного виховання і утримання позивачем дитини. Встановлення даного факту має юридичне значення, оскільки, з метою облаштування життя та розвитку дитини в безпечних умовах, позивачу необхідно оформити відстрочку від призову на військову службу. Для оформлення відстрочки від призову на військову службу, законодавець покладає на особу (військовозобов`язаного) обов`язок вчинити відповідні активні дії, зокрема подати заяву про відстрочку з долучення до такої заяви документів, які надають право на її отримання. Враховуючи те, що іншим шляхом неможливо підтвердити факт самостійного виховання дітей заявником як батьком, оскільки законодавство не передбачає можливості встановлення даного факту в позасудовому порядку, він звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 30.04.2026 (том 1 а. с. 35,36) зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та встановлення факту об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначено судове засідання.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась. Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Кучерук Максим Васильович направив до суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без її участі, позовну заяву підтримав та просив задовольнити, проти задоволення зустрічного позову не заперечував та зазначив, що дитина дійсно проживає разом з батьком та на даний час знаходиться на його повному утриманні й вихованні (а.с. 41 том 1).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Його представник адвокат Мазманян Едгар Рафаілович надіслав до суду заяву, в якій не заперечував щодо задоволення позовних вимог за первісним позовом, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, розгляд справи просив здійснювати без участі відповідача та його представника (а.с. 38 том 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення у справі при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. 211, 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Судом встановлено, що 26.08.2015 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 26.08.2015, актовий запис № 1794 (а.с.17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_8 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (а.с.18).

Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, вони проживають за різними адресами, ведуть окреме господарство, мають різні бюджети, що не заперечується сторонами по справі та їх представниками.

ОСОБА_2 проживає разом з дочкою ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 та самостійно її виховує, що підтверджується копією Договору оренди від 15.12.2025 (а.с. 15,16 том 2)та копією Акта прийому-передачі будинку від 15.12.2025 (а.с. 17), відповідно до яких будинок наданий в оренду для проживання орендаря ОСОБА_2 та його доньки ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 створено умови для проживання та розвитку дитини, дочка має окрему кімнату, яка облаштована всім необхідним для її розвитку та відпочинку. Всі питання щодо медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дитини, завжди вирішує батько.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 участі у вихованні та утриманні дитини не бере. Вона проживає окремо у м. Києві, що останньою не заперечується та додатково підтверджується відміткою про зареєстроване місце проживання у її паспорті громадянина України (а.с. 4 том 1).

Сторони, як подружжя не проживають, не ведуть спільного господарства, шлюбні відносини фактично припинені. Кожен живе своїм життям. Мати участі у вихованні дитини не бере, що підтверджується характеристикою з навчального закладу дитини, у якій зазначено, що батько ОСОБА_2 забезпечує навчальний процес доньки, піклується про відвідування нею позашкільних гуртків, активно спілкується з класним керівником, цікавиться успіхами дитини, відвідує батьківські збори (а.с. 13 том 2).

У ОСОБА_2 відсутні хронічні хвороби чи інші показання медичного характеру, які б вказували на неможливість виконання батьківських обов`язків, що підтверджується медичними довідками та висновком про стан здоров`я (а.с. 10,11 том 2).

ОСОБА_2 працює у ТОВ «НЕДЛЕС», має стабільний дохід та може забезпечувати матеріальні потреби свої та дитини у повному обсязі що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с. 12 том 2).

ОСОБА_2 необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки з метою облаштування дитині безпечного середовища для життя та розвитку, мати можливість належним чином дбати про фізичний розвиток та стан здоров`я дитини, її виховання та навчання, що сприятиме якнайкращому забезпеченню прав дитини, а також для оформлення відстрочки відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя відповідно до ст. 110 СК України. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.

Відповідно до вимог ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушення до їх збереження - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

Частиною 2 ст. 112 СК України визначено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них чи інтересам їхньої дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (ч. 3 ст. 115 СК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дитини має бути встановлений судом оскільки законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 дійшов висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.

Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року) не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.

У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Разом з тим, в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку повністю відповідає правовій меті законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений суддями Великої Палати Верховного Суду в окремій думці у доповнення до постанови Великої Палати від 11.09.2024, ухваленої у справі № 201/5972/22.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий правовий висновок наведений у постанові від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2025, постановленій у цій же справі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Конвенція ООН про права дитини 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), в статті 3 закріплює наступне – в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

За таких обставин у даній справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає, що збереження шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 буде суперечити інтересам сторін, а також інтересам їх дитини, тому надалі є недоцільним. Також суд доходить висновку, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження заявлений факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 його малолітньої дитини ОСОБА_5 , який не заперечувався відповідачкою за зустрічним позовом і буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За таких обставин, суд вважає, що первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 56 Конституції України, ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265, 315, 319,351, 352, 354 ЦПК України, ст. 24, 56, 110, 112, 114, 115, 150,157 СК України, ст. 3,27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, ст. 8,11,12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 1,26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України», ст. 4,23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити в повному обсязі.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та встановлення факту - задовольнити в повному обсязі.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві 26.08.2015, актовий запис № 1794.

Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_10 прізвище – « ОСОБА_4 ».

Встановити факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, а саме свою малолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З текстом рішення можливо ознайомитися за електронною адресою: https://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О. М. Коваленко