Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №369/14465/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14465/23

Провадження № 2/369/871/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12.06.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В. при секретарі судового засідання Лисяк К.О., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Василенко Н.В., першого відповідача ОСОБА_2 , представника першого відповідача Бузанова Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 369/14465/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки сім`єю без шлюбу, визнання договору недійсним та поділ спільного сумісного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:

встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2012 по 31.05.2019;

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224, укладений 27.06.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Баршацькою Ольгою Юріївною за реєстровим № 947;

визнати, що квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224, колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, державний номерний знак НОМЕР_4 , та колісний транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_5 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_6 , були набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у спільну сумісну власність;

у порядку поділу спільного сумісного майна:

визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224;

визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224;

залишити у власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсацію вартості його частки у спільному сумісному майні у розмірі 50 325,00 грн.

Свої позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви ОСОБА_1 мотивував наступним.

ОСОБА_1 зазначив, що, не пізніше ніж з 01.01.2012 та не довше ніж по 31.05.2019 він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу та фактично перебував у шлюбних стосунках з ОСОБА_2 .

Від спільного проживання у них народився син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як зазначив ОСОБА_1 , за час проживання однією сім`єю у серпні 2013 року він та ОСОБА_2 придбали на ім`я останньої автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

За твердженнями ОСОБА_1 , цей автомобіль він привіз з-за кордону на територію України.

ОСОБА_1 вказав, що 05.12.2018 ОСОБА_2 оформила довіреність на право використання та розпорядження вищезазначеним автомобілем на його ім`я строком до 05.12.2023. Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзаком С.О. за реєстровим № 1697.

ОСОБА_1 наголосив, що саме він весь цей час оплачував страхування, ремонт та обслуговування вищевказаного автомобіля.

Крім цього, оскільки у вересні 2017 року сторони мали фактичні шлюбні відносини, ОСОБА_1 було також придбано на ім`я ОСОБА_2 транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_6 .

Вказаний транспортний засіб, як стверджує ОСОБА_1 , він привіз з Німеччини на територію України.

ОСОБА_1 також зазначив, що придбав транспортний засіб марки MAZDA за кошти, які попередньо взяв у борг у свого товариша ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 вказав, що 05.12.2018 ОСОБА_2 оформила довіреність на право використання та розпорядження транспортним засобом марки MAZDA на його ім`я строком до 05.12.2023.

ОСОБА_1 наголосив, що користувався транспортним засобом марки MAZDA та опікувався ним, будучи з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах.

За час фактичних шлюбних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18.12.2017 на ім`я останньої у їх спільну сумісну власність також було набуто квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. за реєстровим № 7512.

Відповідно до договору міни від 18.12.2017 спірна квартира була виміняна на земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:02:002:0428, яка, у свою чергу, була набута ОСОБА_2 фактично за кошти ОСОБА_1 , які він отримав від продажу ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3222486200:02:002:0427, що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу від 10.02.2017, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. за реєстровим № 374, та від 31.03.2015, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З.І. за реєстровим № 735.

Зі змісту зазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок чітко вбачається одна й та сума договору – 149 900 грн.

Такі обставини, на думку ОСОБА_1 свідчать про те, що спірна квартира була набута для їхнього спільного проживання як сім`ї у спільну сумісну власність фактично за його кошти.

Крім того, 05.12.2018 ОСОБА_2 оформила довіреність на право управляти та розпоряджатися належною їй квартирою АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 строком до 05.12.2023. Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзаком С.О. за реєстровим № 1703.

Як стверджує ОСОБА_1 за час проживання однією сім`єю він та ОСОБА_2 мали спільний бюджет, вели спільне господарство та займались благоустроєм вищезгаданої квартири АДРЕСА_2 , зокрема робили ремонт, замінювали вікна та двері, встановлювали нову сантехніку та натяжні стелі, купували меблі.

ОСОБА_1 також вказав, що у період спільного проживання він та ОСОБА_2 від`їжджали з України на відпочинок до Туреччини.

Як зазначив ОСОБА_1 , у травні 2019 року стосунки між ним та ОСОБА_2 погіршилися, тому з 31.05.2019 вони припинили спільне проживання, проте саме він залишився проживати у спірній квартирі та користується нею.

Не зважаючи на розірвання стосунків, ОСОБА_1 продовжував оплачувати комунальні послуги за квартиру.

Проте, 25.06.2019 ОСОБА_2 скасувала довіреність на право управляти та розпоряджатися належною їй квартирою АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 .

Більше того, 27.06.2023 всупереч вимогам законодавства, діючи без відому та письмової нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , як співвласника вищевказаної квартири, ОСОБА_2 подарувала її своєму батьку ОСОБА_3 попри те, що ця квартира була набута у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх спільного проживання за спільні кошти.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 стверджує, що він та ОСОБА_2 в період з 01.01.2012 по 31.05.2019 проживали разом однією сім`єю як чоловік та дружина.

При цьому вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, піклувались один про одного, формували спільний бюджет, купували речі та майно за спільні кошти.

Також ОСОБА_1 зазначив, що під час їхнього спільного проживання жоден з них у шлюбі не перебував, ніяких правочинів щодо спільного сумісного майна вони не укладали.

ОСОБА_1 наголосив, що факт спільного проживання з ним підтвердила сама ОСОБА_2 у протоколі допиту потерпілого, де вона вказала, що проживала зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 9 років до їхнього розриву стосунків у вересні 2020 року. Однак, ОСОБА_1 звернув увагу суду, що у вищезгаданому протоколі ОСОБА_2 неправильно вказала період відносин з ОСОБА_1 , зазначивши, що сторони розійшлись у вересні 2020 року, так як спільне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 тривало саме до 31.05.2019.

Так як вирішити цей спір у позасудовому порядку не вдається за можливе, ОСОБА_1 був змушений звернутись за захистом своїх прав до суду із цим позовом.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.09.2023 було:

відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження;

витребувано у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Баршацької Ольги Юріївни (08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Волошкова, 30, прим. 102) належним чином засвідчені копії договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 27.06.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за реєстровим № 947, та всіх документів, на підставі яких він був посвідчений.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.09.2023, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.06.2024, було:

задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Василенко Наталії Володимирівни про забезпечення позову;

накладено арешт на належну на праві власності ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224;

заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії (записи) державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо належної на праві власності ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224;

накладено арешт на належний на праві власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

16.10.2023 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .

У своєму відзиві ОСОБА_2 заперечила проти доводів та вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.

ОСОБА_2 вказала, що була знайома із ОСОБА_1 з 2008 року, однак їх стосунки не можна називати шлюбними в період до січня 2019 року, вони товаришували, а ОСОБА_1 виконував її доручення за винагороду або виконував суто прохання ОСОБА_2 , які вимагали чоловічої сили, навичок та вмінь ОСОБА_1 , таких, як догляд за авто, доставку товарів, ремонтні роботи, пошук покупців на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_2 на праві приватної власності.

ОСОБА_2 зазначила, що вона та ОСОБА_1 фактично почали проживати разом вже після того, як в квартирі, яка була придбана ОСОБА_2 в грудні 2017 року та за її дорученням ОСОБА_1 в квартирі зробив ремонт, за рахунок коштів, які вона надавала, а ОСОБА_1 взяв на себе лише організаційну частину ремонту, тому на нього були виписані квитанції за придбання будівельних матеріалів, виконання робіт, тощо.

ОСОБА_2 у своєму відзиві наголосила, що до січня 2019 року між нею та ОСОБА_1 були виключно інтимні стосунки, вони мали спільні зустрічі, але не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. Крім того, в період з 2014 року до 2017 року у ОСОБА_2 був також інший чоловік, з яким вона зустрічалась. Таким чином, спільна дитина сторін народилась не від спільного проживання з ОСОБА_1 , а від того, що ОСОБА_2 мала інтимні стосунки із ОСОБА_1 , останній навіть сумнівався до 2019 року в тому, що є батьком дитини, робив дослідження ДНК.

Спірна квартира сторін, як стверджує ОСОБА_2 , була придбана не за час фактичних шлюбних відносин, про що прямо зазначено в договорі міни від 18.12.2017. Так, спірна квартира була об`єктом обміну на земельну ділянку, яка також була у власності ОСОБА_2 , оскільки була придбана у рідного брата ОСОБА_1 за її власні кошти, а саме за договором від 10.02.2017, в якому також є пункт, який свідчить про те, що рідний брат, тобто продавець за цим договором, ознайомлений із заявою покупця - ОСОБА_2 про те, що вона в зареєстрованому шлюбі не перебуває та не проживає ні з ким однією сім`єю.

Як зазначила ОСОБА_2 , вказане доводить той факт, що якби вона приховувала факт проживання з ОСОБА_1 , то очевидно, що його рідний брат знав би про це та заперечив би проти цього пункту в договорі, вимагав би заяви ОСОБА_1 про те, що він не заперечує проти цього правочину, що він здійснюється за спільні кошти.

ОСОБА_2 вказала, що кошти на придбання земельної ділянки кадастровий номер 3222486200:02:002:0428, яка була об`єктом обміну на квартиру у неї були з продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3222486200:02:002:0427, яку вона дійсно придбала у ОСОБА_1 за 149 000 грн, а продала за 149 300 грн згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 04.07.2016. Цей договір також містить застереження про ознайомлення сторін договору із заявами сторін про неперебування на дату правочину у зареєстрованому шлюбі або непроживання однією сім`єю ні з ким (п. 14 Договору).

Куди ОСОБА_1 витратив отримані від ОСОБА_2 за договором від 31.03.2015 кошти в сумі 149 000 грн., їй не відомо.

На думку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 фактично видаються бажані обставини за дійсні, оскільки в договорах купівлі-продажу суму визначають сторони договору за попередніми переговорами, крім того в договорах вказується сума грошової оцінки земельної ділянки, і сторони очевидно при укладенні угоди відштовхуються від реальної ринкової вартості, яка зазначається в звітах про експертну грошову оцінку. Так, в договорі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 31.03.2015 продаж вчинено за 149 000 грн. (п. 4 договору), а оцінка становила 166 290 грн. 60 коп. (п. 6 договору), тобто продавець продав нижче ринкової вартості, напевно через потребу в грошових коштах. ОСОБА_2 , в свою чергу, 04.07.2016 продала цю ж земельну ділянку трохи вище вартості за експертною оцінкою – 149 300 грн (п. 3 договору), ринкова вартість 149 292 грн. (п. 4 договору). І це жодним чином не перетворює власні кошти, отримані з продажу земельної ділянки, на спільні сумісні кошти. При цьому, як зазначає ОСОБА_2 , кошти, які отримав ОСОБА_1 від неї за продаж їй земельної ділянки він вважає своїми власними, а кошти набуті нею спільними.

ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 повідомляє факти, які протирічать один одному, оскільки, якщо спірна квартира придбавалась для спільного проживання сторін, то яка мета була в тому, щоб отримати він неї довіреність, якою вона уповноважила робити ремонт ОСОБА_1 , та продати цю квартиру. ОСОБА_2 зазначила, що мета була єдина – вона хотіла покращити за рахунок ремонту спірну квартиру, та продати її, за що отримати дохід у вигляді різниці між вкладеними 149 900 грн, за які купила земельну ділянку у рідного брата ОСОБА_1 , та вкладеними коштами на ремонт, який робив ОСОБА_1 , оскільки був уповноважений довіреністю, то ніс витрати, збирав підтверджуючі чеки, витрати ОСОБА_2 йому компенсувала, він позиціонувався як фахівець з цих питань і вона йому довіряла. Також, на думку ОСОБА_2 , вказане підтверджується тим, що фактично ремонт і усі витрати було здійснено за останні 3 місяці до того, як ОСОБА_1 схилив ОСОБА_2 до спільного проживання в квартирі на той час, поки вона буде продаватись. Однак, як вже виявилось після подання позову наміри в ОСОБА_1 були підступні, а саме - отримати частку в цьому майні, а також грошові кошти у вигляді компенсації.

ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 є засновником і керівником одноособово ТОВ «СПЕЦСТРОЙТЕХ». За цих обставин ОСОБА_2 і видала довіреність, видами діяльності цього ТОВ є: 77.32 надання в оренду будівельних машин і устаткування (основний); 43.12 підготовчі роботи на будівельному майданчику; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.91 роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.

ОСОБА_2 стверджувала, що ОСОБА_1 та вона дійсно були разом із дитиною в Туреччині, однак ця подорож була виключно з метою оздоровлення дитини, на чому наполягав сам ОСОБА_1 . Вказане, на думку ОСОБА_2 ніяк не пов`язано із спільним проживанням, оскільки навіть витрати під час відпочину вони несли кожний за себе окремо.

З позиції ОСОБА_2 , спільне проживання з ОСОБА_1 не припинилось через погіршення стосунків, а через те, що стосунки стали нести загрозу для життя та здоров`я ОСОБА_2 та дитини. Спільне проживання стало неможливим, тому вона була вимушена піти зі своєї власної квартири, однак це сталося не 31.05.2019, а 06.09.2020, після чергової сварки та погроз застосувати до неї фізичну силу.

ОСОБА_2 стверджувала, що ОСОБА_1 фактично та протиправно заволодів квартирою, яка належить їй. В подальшому ОСОБА_1 таки застосував до неї фізичну силу, за цим фактом вона і зверталась в правоохоронні органи. ОСОБА_2 зазначила, що кримінальне провадження зараз перебуває на стадії судового розгляду в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області (справа 369/7198/22).

16.10.2023 на виконання ухвали суду від 18.09.2023 на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшли належним чином засвідчені копії Договору дарування квартири, посвідченого 27.06.2023 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Баршацької Ольги Юріївни за реєстровим № 947, та документи на підставі яких такий договір був укладений.

23.10.2023 від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , я кому ОСОБА_3 заперечив проти доводів та вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.

ОСОБА_3 вказав, що його донька дійсно була давно знайома з ОСОБА_1 і народила від нього дитину, проте факт народження дитини ні в юридичному, ні в звичаєвому аспекті не підтверджує створення сім`ї. Для сім`ї характерним є існування відносин, притаманних подружжю, піклування та турбота, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та побуту тощо. ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_2 завжди сама піклувалася про себе, забезпечувала свої фінансові потреби та потреби дитини, створювала власний побут та побут сина, власними силами та працею придбала у ОСОБА_1 у 2015 році земельну ділянку, від продажу якої у 2017 році придбала земельну ділянку у його брата, яку і обміняла за договором міни на квартиру, у якій доручила ОСОБА_1 зробити ремонт. Спільного бюджету та побуту у них не було, що автоматично підтверджує відсутність ознак фактичних шлюбних відносин.

На думку ОСОБА_3 , підтвердженням відсутності фактичних шлюбних відносин у зазначений ОСОБА_1 період є відповідні пункти договорів, які є чинними та дійсними, зокрема: пункт 17 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2015, укладеного між ОСОБА_2 (покупцем) та ОСОБА_1 (продавцем); пункт 14 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2017, укладеного між ОСОБА_2 (покупцем) та ОСОБА_6 (продавцем, братом ОСОБА_1 ; пункт 5 договору міни від 18.12.2017, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , про обмін земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:02:002:0428 на квартиру АДРЕСА_1 .

З позиції ОСОБА_3 , у такому випадку підлягає застосуванню презумпція правомірності правочину. Зазначена в договорах інформація про не перебування сторін у шлюбі та фактичних сімейних стосунках свідчить про відсутність підтвердження факту проживання чоловіка та жінки сім`єю без реєстрації шлюбу, взаємних прав та обов`язків подружжя тощо. На думку ОСОБА_3 , акт придбання ОСОБА_2 земельної ділянки у позивача, факт сплати йому особистих коштів, придбання за гроші, отримані від її продажу, іншої землі, яка в подальшому і була обміняна на квартиру, безумовно свідчить про те, що в шлюбних відносинах сторони не перебували. Як зазначає ОСОБА_3 , спірна квартира, на яку в незаконний спосіб хоче претендувати ОСОБА_1 , набута ОСОБА_2 у приватну власність за особисті кошти, що беззаперечно доведено хронологічними подіями обставин справи та доказами у ній.

ОСОБА_3 стверджує, що самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права. ОСОБА_3 вважає, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не обґрунтував і не довів належними та допустимими доказами, які саме його права та яким чином порушені у зв`язку із укладанням між відповідачами за первісним позовом договору дарування, тобто недоведеним є сам факт порушення таким договором прав та законних інтересів ОСОБА_1 , які б підлягали захисту в судовому порядку. Більше того, оскільки вимоги спрямовані на приведення сторін правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину, ОСОБА_1 не обґрунтував, як відновиться його становище, оскільки реституція у цьому випадку призведе до відновлення права приватної власності на спірну квартиру ОСОБА_2 , яка набула таке право на підставі договору міни.

На переконання ОСОБА_3 , у контексті цієї справи очевидним є питання суперечності дій ОСОБА_1 , який у 2015 році, діючи свідомо, спочатку продає земельну ділянку ОСОБА_2 , зазначаючи та визнаючи ту обставину, що він у зареєстрованому шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах не перебуває, земельна ділянка, що є предметом договору купівлі-продажу, не є об`єктом спільної сумісної власності та належить йому на праві приватної власності. Покупець ОСОБА_2 також у зареєстрованому шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах не перебуває, далі достеменно знає, що ОСОБА_2 продала цю землю і за вилучені кошти від продажу придбала у його рідного брата іншу земельну ділянку за кадастровим номером 3222486200:02:002:0428, яку в подальшому за договором міни обміняла на спірну квартиру (всі договори є чинними, недійсними чи неукладеними не визнавалися), а тепер ініціює позов про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, а також ініціює питання без належних на те правових підстав для визнання договору дарування недійсним. ОСОБА_3 вважає, що вказані дії не можуть вважатися добросовісними.

10.11.2023 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2 , у якій він заперечив проти тверджень ОСОБА_2 та в підтримку своїх вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 звернув увагу суду, що факт спільного проживання з ним підтвердила сама ОСОБА_2 у протоколі допиту потерпілого в рамках кримінального провадження, про яке ж вона сама і згадала у своєму відзиві. У вказаному протоколі ОСОБА_2 вказала, що проживала зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 9 років до їхнього розриву стосунків у вересні 2020 року. Разом з цим, ОСОБА_1 знову підкреслив, що у вищезгаданому протоколі ОСОБА_2 неправильно вказала період відносин з ОСОБА_1 , зазначивши, що сторони розійшлись у вересні 2020 року, так як спільне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 тривало саме до 31.05.2019.

ОСОБА_1 заперечив щодо доводів ОСОБА_2 про те, що він був як її найманий працівник, який виконував її доручення, за які отримував грошову винагороду. ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_2 не надала жодного доказу на підтвердження своїх тверджень: ні договору доручення, ні договору підряду, ні розписок, ні чеків, ні квитанцій, абсолютно нічого. З огляду на зазначене, на думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 навпаки тільки підтверджує той факт, що вони вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, як у подружжя.

ОСОБА_1 наголосив, що за час проживання однією сім`єю він та ОСОБА_2 мали спільний бюджет, вели спільне господарство та займались благоустроєм спірної квартири, зокрема робили ремонт, замінювали вікна та двері, встановлювали нову сантехніку та натяжні стелі, купували меблі. Чеки та накладні дійсно збереглися саме у ОСОБА_1 , адже саме він зазначався в договорах, пов`язаних з ремонтом квартири, як замовник та здійснював оплати наданих робіт та послуг. ОСОБА_1 звернув увагу на те, що в цих правочинах він діяв не як представник чи інший повірений ОСОБА_2 , а саме як прямий замовник та отримувач товарів та послуг.

ОСОБА_1 вважає, що обставина того, що в період з 2014 року до 2017 року у ОСОБА_2 був інший чоловік, з яким вона зустрічалась, жодним чином не вказує на те, що він та ОСОБА_2 не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. На думку ОСОБА_1 , про таке можна було б говорити, якщо б ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі, що виключало б можливість встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 . ОСОБА_1 також наголосив, що ОСОБА_2 не надає на підтвердження таких обставин жодного доказу. Так само й посилання на обставину того, що він робив ДНК дослідження, на думку ОСОБА_1 , жодним чином не вказує на те, що він та ОСОБА_2 не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. Більш того, ОСОБА_2 не надала жодного доказу і цього та й не могла надати його, так як цього не було.

ОСОБА_1 зазначив, що пункт 5 договору міни від 18.12.2017, на який посилається ОСОБА_2 , свідчить лише про те, що ОСОБА_2 заявляла третій особі про те, що вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі та не проживала з чоловіком сім`єю. Разом з тим, вказане не спростовує тверджень та вимог ОСОБА_1 , оскільки таку заяву робив не він, а саме ОСОБА_2 . Те ж саме стосується і договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2017, укладеного з братом позивача. Той факт, що брат позивача не заперечував заяви ОСОБА_2 про непроживання її сім`єю з чоловіком, також позицію ОСОБА_1 не спростовує, оскільки він отримав свої кошти, а інші нюанси його не хвилювали, більш того, він знав, що ці факти ніяк не вплинуть на купівлю-продаж його земельної ділянки.

У своїй відповіді на відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 наголосив, що відповідно до договору міни від 18.12.2017 спірна квартира була виміняна на земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:02:002:0428, яка, у свою чергу, була набута ОСОБА_2 фактично за кошти ОСОБА_1 , які він отримав від продажу ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3222486200:02:002:0427. У свою чергу, куди ОСОБА_2 витратила отримані за продаж земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 04.07.2016 грошові кошти в сумі 149 300 грн. йому невідомо.

Разом з тим, як зазначив ОСОБА_1 , він продавав ОСОБА_2 земельну ділянку, що була приватизована та перебувала в його особистій приватній власності, тому й кошти, отримані від її продажу, є його особистими. При цьому, він розуміє, що в подальшому в спірну квартиру було вкладено на ремонт та інше облаштування досить значні кошти зі спільного з ОСОБА_2 бюджету, тому він висуває вимоги не стосовно всієї квартири, а лише щодо її половини.

ОСОБА_1 вказав, що оскільки спірна квартира фактично була набута за його кошти, то цілком логічно, що ОСОБА_2 , на ім`я якої була зареєстрована вказана квартира, оформила довіреність на право управляти та розпоряджатися вказаною квартирою ОСОБА_1 . ОСОБА_1 вважає, що не логічним та суперечливим є твердження ОСОБА_2 про те, що вона оформила довіреність на право управляти та розпоряджатися належною їй квартирою з метою покращити за рахунок ремонту квартиру, та продати її, за що отримати дохід у вигляді різниці між вкладеними 149 900 грн, оскільки вона надала дозвіл ОСОБА_1 управляти та, що найголовніше, розпоряджатися належною їй квартирою, а саме: надала дозвіл ОСОБА_1 продати квартиру за ціну та на умовах саме на його розсуд.

ОСОБА_1 також вказав, що твердження ОСОБА_2 про те, що фактично ремонт і усі витрати було здійснено за останні 3 місяці до того, як він схилив ОСОБА_2 до спільного проживання в квартирі, на той час поки вона буде продаватись, жодним чином не відповідають ні дійсності, ні логіці. Крім того, з того часу пройшло майже 5 років, а квартира ще й досі не продана, хоча знаходиться у спальному районі поблизу Києва, де квартири просто купуються за лічені дні. Жодного договору з брокером, жодного оголошення про продаж цієї квартири ОСОБА_2 в підтвердження таких обставин не надала.

ОСОБА_1 зазначив, що до сфери діяльності ТОВ «СПЕЦСТРОЙТЕХ», засновником і керівником якої він є, не відносяться ремонтні роботи і у разі надання таких послуг було б підписано відповідний договір, виставлено рахунок, на підтвердження оплати послуг було надано ОСОБА_2 платіжний документ, проте таких доказів вона суду не надала. ОСОБА_1 наголосив, що робив весь ремонт та обстановку в квартирі як її співвласник, довіреність була видана лише для полегшення вчинення всіх дій, оскільки юридично право власності на частку в квартирі на ім`я позивача не було зареєстровано. Більш того, як стверджує ОСОБА_1 , після розірвання стосунків саме ОСОБА_2 пішла зі спірної квартири, а не виселила його з неї, залишивши ОСОБА_1 всі правовстановлюючі документи на цю квартиру, що вказує на те, що вона чітко знала, що ОСОБА_1 є не чужою людиною і є співвласником спірного житла.

ОСОБА_1 , поруч з іншим зазначив, що ОСОБА_2 не підтвердила, що вона несла витрати по поїздці до Туреччини сама за себе. ОСОБА_1 зауважив, що ОСОБА_2 безпідставно інкримінує йому вчинення ним злочинів передбачених КК України, об`єктом яких є життя та здоров`я особи.

ОСОБА_1 наголосив на тому, що він ніколи за час їхнього спільного проживання з ОСОБА_2 не ніс ніякої загрози їй чи їхній дитині. Саме тому ОСОБА_2 і не надала суду жодного доказу цього. Провадження у кримінальній справі, на яку ОСОБА_2 посилається наразі закрито за заявою самої ОСОБА_2 про її відмову від обвинувачення. ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що ОСОБА_2 до свого відзиву на позовну заяву не надала жодного вироку суду, що набрав законної сили та підтверджував би протиправні дії ОСОБА_1 , що вказує на надуманість та недоведеність таких доводів.

Також ОСОБА_1 зазначив, що він та ОСОБА_2 , у заявлений ним період проживання однією сім`єю вели спільний бізнес за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується змістом протоколу допиту потерпілого від 04.08.2022, в якому сама ж ОСОБА_2 вказала про це.

Також від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_3 у якому він заперечив проти тверджень ОСОБА_3 та в підтримку своїх вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 вказав, що до зазначеної в договорах інформації, на яку посилається ОСОБА_3 , жодним чином не можна застосувати презумпцію правомірності правочину, оскільки презумпцію правомірності правочину можна застосувати лише до тих прав та обов`язків, які були породжені цим правочином.

Разом з цим, вказаними договорами сторони лише встановлювали та набували прав та обов`язків продавця та покупця майна, щодо якого ці договори укладались. Натомість зміст договорів, на які посилається ОСОБА_3 , взагалі не стосується питання встановлення чи спростування юридичного факту та в жодному разі не може спростовувати факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Стосовно пункту 17 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2015, ОСОБА_1 зазначив, що вказана в ньому інформація взагалі є формальною і не мала ніякого впливу та наслідків на укладання цього правочину, оскільки земельна ділянка, право власності на яку було предметом цього договору, була отримана ним внаслідок приватизації та була виключно його особистим майном. Щодо пунктів у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2017, укладеного з братом ОСОБА_1 , та у договорі міни від 18.12.2017, ОСОБА_1 вказав, що вони свідчать лише про те, що ОСОБА_2 заявляла третім особам про те, що вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі та не проживала з чоловіком сім`єю. Разом з тим, вказане, на думку ОСОБА_1 не спростовує тверджень та вимог позивача, оскільки таку заяву робив не він, а саме відповідачка. ОСОБА_1 стверджує, що той факт, що його брат не заперечував заяви ОСОБА_2 про непроживання її сім`єю з ОСОБА_1 також не спростовує його позицію, оскільки він отримав свої кошти, а інші нюанси його не хвилювали, більш того, він знав, що ці факти ніяк не вплинуть на купівлю-продаж його земельної ділянки. Як зазначив ОСОБА_1 , у даному випадку презумпція дійсності правочину щодо договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2015 та від 10.02.2017, а також договору міни від 18.12.2017 не має відношення до предмету доказування у цій справі, так як у цій справі не йде мова про визнання недійсними цих договорів. Достовірність чи недостовірність наданої сторонами цих правочинів інформації про їх шлюби та проживання чи непроживання ними сім`єю без шлюбу не впливає на їх дійсність, поки вони не будуть оспорені з цих підстав, проте і не робить цю інформацію автоматично достовірною.

ОСОБА_1 також зазначив, що визнання договору дарування недійсним приведе сторін правочину до такого стану, який вони мали до його укладення, адже реституція у цьому випадку призведе до того, що спірна квартира буде знову повернута ОСОБА_2 , що дозволить здійснити її поділ між нею та ОСОБА_1 , оскільки такий поділ неможливий, поки спірна квартира знаходиться у власності ОСОБА_3 , який не є учасником сімейно-майнових правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ОСОБА_1 наголосив, що перебування спірної квартири у власності ОСОБА_3 не дає йому змоги поновити та захистити свої порушені права на спірну квартиру, що і змушує його оспорювати договір дарування.

28.11.2023 від відповідача ОСОБА_3 , а потім 02.12.2023 від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення, в яких вони підтримали свою позицію і спростовували доводи ОСОБА_1 .

08.02.2024 від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про відвід головуючого судді Волчка А.Я.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. від 20.03.2024 постановлено заяву ОСОБА_2 про відвід судді визнати необґрунтованою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 25.03.2024 заяву ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Волчка А.Я. передано в провадження судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 27.03.2024 постановлено відвести суддю Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка Андрія Ярославовича від розгляду справи № 369/14465/23

Згідно з протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 вказану цивільну справу передано на розгляд судді Янченку А.В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.11.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про застосування зустрічного забезпечення позову у цивільній справі № 369/14465/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки сім`єю без шлюбу, визнання договору недійсним та поділ спільного сумісного майна.

27.01.2025 до суду представником відповідача ОСОБА_2 за первісним позовом подана зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя.

У своїй зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності, у розмірі 1/2 вартості відчуженого колісного транспортного засобу марки LEXUS NX 300H, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_7 , об`ємом двигуна 2494 см - 523 785,00 (п`ятсот двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) гривень.

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що ОСОБА_1 було придбано в 2019 році у період їх спільного проживання, в тому числі і за рахунок ОСОБА_2 , транспортний засіб марки Lexus NX 300Н, про що ОСОБА_1 не вказує в позові, навмисно зменшуючи період спільного проживання. Крім того, як зазначає ОСОБА_2 , використовуючи довіру, ОСОБА_1 за довіреністю, яка була йому видана, продав належний ОСОБА_2 транспортний засіб MAZDA СХ-5, рік випуску 2013, номерний знак НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_5 , чорного кольору, придбаний нею за 363 848,76 грн., дата реєстрації 28.09.2017, про що ОСОБА_2 стало відомо під час підготовки до подання відзиву з інформації Головного сервісного центру МВС від 03.10.2023. За цією інформацією вказаний ТЗ був переоформлений на іншу особу, 03.01.2020 за 417 500 грн, яких ОСОБА_2 не отримала.

ОСОБА_2 зазначила, що щодо стягнення грошових коштів за продаж ОСОБА_1 транспортного засобу MAZDA CX-5, нею подано позовну заяву до Києво-Святошинського районного суду м. Києва. Ухвалою від 04.11.2024 у справі 369/17990/24 відкрито провадження.

ОСОБА_2 вказала, що вона дійсно проживала разом із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2019 року до вересня 2020 року, а доказами цього є листування між нею та ОСОБА_1 в застосунку «Viber», яка містить інформацію про участь вказаних осіб у вихованні дитини, придбання у власність транспортних засобів, зокрема митне оформлення транспортного засобу Lexus NX 300Н, 2016 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 , VIN НОМЕР_7 , об`єм двигуна 2494 см3, який був придбаний 29.08.2019 на ім`я ОСОБА_1 на підставі виданої Київською митницею ДФС митної декларації № UA100110/2019/182190, тобто за час спільного проживання та частково за кошти ОСОБА_2 , а в подальшому 27.07.2023 був перереєстрований на ОСОБА_9 , матір ОСОБА_1 , без згоди ОСОБА_2 з метою приховування спільного майна від поділу.

Як стверджує, ОСОБА_2 , колісний транспортний засіб придбаний сторонами у період проживання без реєстрації шлюбу, відтак це майно є спільним сумісним майном і підлягає поділу між сторонами по 1/2 частини за кожним.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.01.2025 було прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя для спільного розгляду з первісним позовом № 369/14465/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки сім`єю без шлюбу, визнання договору недійсним та поділ спільного сумісного майна.

21.03.2025 від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , у якому він заперечив проти доводів та вимог ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

ОСОБА_1 наголосив, що твердження ОСОБА_2 про те, що сторони проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2019 року до вересня 2020 року не відповідає дійсності, оскільки на підтвердження цього, ОСОБА_2 надає лише переписку у застосунку «Viber», яка велася між сторонами у вказаний період. Як зазначив ОСОБА_1 , надана ОСОБА_2 переписка, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. На думку ОСОБА_1 , один лише факт спілкування сторонами у зазначений період не є достатньою підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. Крім того, спільні фото, які містяться у наданій ОСОБА_2 переписці не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання. ОСОБА_1 зазначив, що спілкування між сторонами у період з 01.06.2019 було зумовлено наявністю спільного майна (квартира, автомобілі), а також спільної дитини і саме тому переписка багато в чому стосується питань про те, яку їжу чи ліки купити дитині, та про те, хто зможе забрати дитину з садочка чи відвезти її до гуртка, і щодо ремонту у спірній квартирі. ОСОБА_1 наголосив, що з наданої ОСОБА_2 переписки чітко вбачається, що з 12.06.2019 між сторонами вже є конфлікт і що ОСОБА_1 проживає окремо, та що дитина знаходиться то з батьком, то з матір`ю і батьки не проживають разом.

ОСОБА_1 також зазначив, що вказівка на те, що між сторонами здійснювалося пересилання коштів також не заслуговує на увагу, оскільки вказане не доводить ведення спільного господарства та спільного проживання сторонами. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання ОСОБА_1 коштів на рахунок ОСОБА_2 , самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. ОСОБА_1 вказав на те, що ОСОБА_2 не надала суду належних, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували її доводи щодо спільного проживання сторонами з січня 2019 року до вересня 2020 року, а саме: доводи щодо існування між сторонами відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного транспортного засобу за їх спільні сумісні кошти або спільною працею. Разом з тим, ОСОБА_1 зауважив, що частково зазначений ОСОБА_2 строк спільного проживання відповідає дійсності, а саме, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період по 31.05.2019.

ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що ОСОБА_2 не надала жодного доказу того, що вона своїми коштами брала участь у купівлі спірного транспортного засобу Lexus NX 300Н. Водночас, ОСОБА_1 наголосив на тому, що купляв спірний транспортний засіб Lexus NX 300Н самостійно, без участі ОСОБА_2 , та у період, коли сторони вже сумісно не проживали. Крім цього, як зазначив ОСОБА_1 , оплату за митне оформлення спірного транспортного засобу Lexus NX 300Н у розмірі 149 000,00 грн. здійснювала його сестра – ОСОБА_10 . ОСОБА_1 звернув увагу суду також на те, що у наданій ОСОБА_2 переписці йде мова лише про доплату за митне оформлення у розмірі 15 904,83 грн., при цьому з переписки вбачається, що ОСОБА_2 просить ОСОБА_1 надіслати їй кошти на здійснення такої доплати (25-26 аркуші переписки). На думку ОСОБА_1 , така переписка є нормальною між чоловіком і жінкою, які проживали сім`єю, мають спільного сина і зберегли нормальні відносини, що на той час мало місце, також було нормальним, що колишня дружина допомагала колишньому чоловіку у митному оформленні його авто. ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_2 у ході переписки сама зазначає, що спірний автомобіль належить ОСОБА_1 , що вбачається з 28-го аркушу наданої ОСОБА_2 переписки. Разом з цим, саме ним здійснювалося страхування спірного транспортного засобу Lexus NX 300Н. ОСОБА_1 також вказав, що самостійно за власні кошти замовляв проведення автотоварознавчого дослідження та проведення робіт з індивідуального затвердження КТЗ, а також оплачував транспортування вказаного авто на територію України та його обслуговування. Як зазначив ОСОБА_1 постанови про накладення на нього адміністративного стягнення за порушення ПДР також підтверджують, що спірний транспортний засіб Lexus NX 300Н використовуйся тільки ним. ОСОБА_1 наголосив, що він самостійно, виключно для себе та у період, коли сторони вже не проживали разом однією сім`єю, придбав спірний транспортний засіб Lexus NX 300Н. З огляду на вказане, ОСОБА_1 вважає, що транспортний засіб Lexus NX 300Н, 2016 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 , VIN НОМЕР_7 , об`єм двигуна 2494 см3, не може вважатися спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

27.03.2025 від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, у якому ОСОБА_2 заперечила проти тверджень викладених у відзиві ОСОБА_1 , та в підтримку своїх вимог зазначила наступне.

ОСОБА_2 вказала, що позиція ОСОБА_1 , яка викладена у його відзиві є не обґрунтованою та суперечить наявним доказам у справі, зокрема змісту наданої переписки. ОСОБА_2 зазначили, що ОСОБА_1 не надає переконливих доказів, а лише стверджує без належного обґрунтування, що вона неправильно вказала період спільного проживання у протоколі допиту потерпілого у рамках кримінального провадження. Переписка, яку надала ОСОБА_2 охоплює період з січня 2019 року по вересень 2020 року та містить, як вважає ОСОБА_2 , конкретні деталі, які свідчать про спільне господарство, побут та взаємні обов`язки сторін. На думку ОСОБА_2 надана переписка демонструє, що навіть після червня 2019 року сторони продовжували спілкування, яке свідчить про спільний побут, зокрема узгодження витрат і догляду за дитиною, що суперечить твердженням ОСОБА_1 про припинення спільного проживання 31.05.2019. Також, як вказала ОСОБА_2 , надана переписка свідчить про те, що вона була залучена до процесу придбання автомобіля, зокрема, у повідомленнях (25-26 аркуші) зазначено, що вона надсилає кошти на доплату за митне оформлення у розмірі 15 904,83 грн. Зазначене, на думку ОСОБА_2 , вказує на її безпосередню участь у процесі придбання автомобіля Lexus NX 300Н. ОСОБА_2 стверджує, що надані ОСОБА_1 страхові поліси, акти виконаних робіт та інші документи щодо транспортного засобу Lexus NX 300Н лише вказують на те, що ОСОБА_1 був формальним власником та користувачем автомобіля, але не спростовують факту його придбання за спільні кошти під час спільного проживання. ОСОБА_2 також вважає, що автомобіль Lexus NX 300Н був перереєстрований на матір ОСОБА_1 – ОСОБА_9 27.07.2023 з метою приховування спільного майна від поділу. Таке відчуження, на думку ОСОБА_2 , є порушенням її прав, як співвласниці даного авто, що свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_1

09.05.2025 до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 , яку суд ухвалив прийняти та долучити.

17.07.2025 від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , в якому вона просила відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 та посилалась на схожі обставини, що вона зазначала у своєму відзиві на першу редакцію позовної заяви.

У своєму відзиві на уточнену позовну заяву ОСОБА_2 зазначила, що вона дійсно звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за продаж транспортного засобу MAZDA CX-5. ОСОБА_2 вказала, що з 28.09.2017 їй належав на праві приватної власності колісний транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_6 , придбаний нею за 363 848,76 грн. Павловська також вказала, що згідно з умовами довіреності від 05.12.2018, виданої на підставі усного договору доручення, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С.О. та зареєстрованої в реєстрі за № 1700, вона уповноважувала ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися належним їй транспортним засобом MAZDA CX-5, для чого надавала йому право, зокрема, укладати та підписувати договори щодо розпорядження (купівлі- продажу, міни, оренди, позички) вказаного транспортного засобу, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови договорів та отримати належні їй ( ОСОБА_2 ) за цими договорами гроші. Як зазначає ОСОБА_2 , ОСОБА_1 здійснював страхування вказаних транспортних засобів, оскільки переважний час користувався для виконання її доручень.

ОСОБА_2 наголосила, що купівлю транспортного засобу MAZDA СХ- 5 було здійснено за її особисті кошти. ОСОБА_2 зазначила, що 29.12.2019 ОСОБА_1 продав транспортний засіб MAZDA СХ- 5, 2013 року випуску, за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 5747/19/003779. Згідно з п. 3.1. цього договору за домовленістю сторін ціна складає 417 500 грн. Вказану суму, за твердженням ОСОБА_2 , згідно з дорученням ОСОБА_1 мав передати їй, що ним зроблено не було.

Також ОСОБА_2 вкотре наголосила, що ОСОБА_1 протиправно проживає у спірній квартирі та з метою створення легітимності свого проживання сплачує за спожиті ним комунальні послуги.

ОСОБА_2 зазначила, що не набувала (придбавала) рухомого та нерухомого майна спільно із ОСОБА_1 за спільні кошти чи в спільних інтересах, а тим більше в інтересах сім`ї в період, який зазначає ОСОБА_1 . За твердженнями ОСОБА_2 майнові та фінансові відносини між нею та ОСОБА_1 завжди мали автономний (відокремлений) та самодостатній характер один від одного. Все майно, яке вона придбала (набула) в період останніх декількох років, було придбане (набуте) нею за її особисті кошти, для її особистих цілей. І хоча вона не заперечує регулярних інтимних та романтичних відносин з ОСОБА_1 (спільний відпочинок, спільні подорожі, спільне проведення дозвілля і таке інше), в період з 2012 до 2018 назвати їх сімейними відносинами неможливо. Вже після того, як був зроблений ремонт в спірній квартирі, спільне проживання ОСОБА_1 з нею можливо назвати сімейним, вони разом опікувались про дитину, ОСОБА_2 надавала кошти ОСОБА_1 , при цьому не брала з нього розписки, бо довіряла, він свою довіру до нього підтвердив тим, що добре впорався із тим, що зробив ремонт в квартирі, оскільки в цьому знається. Але, як виявилось, зближення між нею та ОСОБА_1 призвело до постійних сварок та приховування покупок, які він робив, перед тим позичаючи кошти у ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 стверджує, що таким чином ОСОБА_1 було придбано в 2019 році в період спільного проживання, в тому числі і за її рахунок транспортний засіб марки Lexus NX 300 h, про що ОСОБА_1 не вказує в своєму позові, навмисно зменшуючи період спільного проживання, крім того, використовуючи довіру, він за довіреністю, яка була йому видана, продав належний ОСОБА_2 транспортний засіб MAZDA СХ-5, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_5 , чорного кольору, придбаний нею за 363 848,76 грн.

ОСОБА_2 також наголосила, що транспортний засіб MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, довіреність на який була надана ОСОБА_1 05.12.2018 та скасована 25.06.2019, поставлено на облік до ІП «Гарпун» ІКС «ІПНП України» та оголошено в розшук 05.05.2023 в межах кримінального провадження №12023116380000340 від 17.03.2023. Тобто, фактично вказаний ТЗ перебуває у володінні ОСОБА_1 , оскільки після скасування довіреності не був переданий у володіння ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 вказала, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у заявлений ним період. Натомість, як стверджує ОСОБА_2 , вона надає докази саме спільного проживання в період з січня 2019 року до вересня 2020 року, що підтверджується і поясненнями в органах поліції, а також тим, що проживання в цей період, та стосунки між ними вона визнає такими, що є у розумінні Сімейного кодексу спільним проживанням чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Такими доказами є спільні фото та відео, які зроблені нею на її власний мобільний телефон.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.07.2025 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

03.06.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшов текст промови на судових дебатах, згідно з яким сторона відповідача просила ухвалити рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договору дарування недійсним та поділ спільного сумісного майна – відмовити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя – задовольнити.

04.06.2026 від представника ОСОБА_1 надійшов текст промови на судових дебатах, згідно з яким сторона позивача просила ухвалити рішення, яким задовольнити первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки сім`єю без шлюбу, визнання договору недійсним та поділ спільного сумісного майна, та відмовити у повному обсязі у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя.

У судове засідання ОСОБА_1 та його представник з`явились, підтримали первісний позов та просили задовольнити його у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

У судове засідання ОСОБА_2 та її представник з`явились, просили задовольнити зустрічний позов та заперечували проти задоволення первісних вимог, просили залишити його позов без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у своєму відзиві заперечував про задоволення первісного позову.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, заслухавши показання свідків, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 02.08.2023 серії НОМЕР_10 . У вказаному свідоцтві про народження батьками ОСОБА_4 є: батько – ОСОБА_1 , мати – ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З.І. за реєстровим № 735, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:02:002:0427. Продаж вказаної земельної ділянки вчинений між сторонами за 149 000 грн.

Відповідно до довіреності від 31.03.2015, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З.І. за реєстровим № 735, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником в усіх установах та організаціях з усіх питань, пов`язаних з управлінням та розпорядженням (купівля-продаж, міна, передача в оренду, іпотеку) за ціну та на умовах на свій розсуд, земельною ділянкою кадастровий номер 3222486200:02:002:0427.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.02.2017, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. за реєстровим № 374, ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:02:002:0428. За домовленістю сторін продаж цієї земельної ділянки вчинено за 149 900 грн.

Відповідно до договору міни від 18.12.2017, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. за реєстровим № 7512, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224.

Згідно з цим же договором міни вищевказана квартира була виміняна на земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:02:002:0428.

Відповідно до довіреності від 05.12.2018, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзаком С.О. за реєстровим № 1703, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 управляти та розпоряджатися належною їй квартирою АДРЕСА_1 .

Відповідно до заяви від 25.06.2019, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Поліщук С.О. за реєстровим 735, ОСОБА_2 скасувала довіреність, видану на управління та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 .

27.06.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Баршацькою Ольгою Юріївною за реєстровим № 947. За умовами вказаного договору ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224. Вказане вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також безпосередньо підтверджується наданим на виконання ухвали суду, приватним нотаріусом Баршацькою О.Ю., належним чином засвідченою копією Договору дарування вищевказаної квартири.

Згідно із дорученням від 30.07.2013 ПП «Злата-Пять» уповноважило ОСОБА_1 керувати транспортним засобом, перегнати із закордону на територію України, марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11 власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, державний номерний знак НОМЕР_4 , є ОСОБА_2 . Дата реєстрації – 13.08.2013.

Відповідно до довіреності від 05.12.2018, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С.О. за реєстровим № 1697, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися транспортним засобом марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, державний номерний знак НОМЕР_4 , строком на п`ять років.

Згідно з висновком експерта № 08/09 від 03.10.2024 ринкова вартість транспортного засобу MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, становить 287 690,00 грн (двісті вісімдесят сім тисяч шістсот дев`яносто) гривень 00 копійок).

Згідно із розпискою від 10.09.2017 ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 13 000 доларів США.

Відповідно до довіреності від 19.09.2017, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Братушкою А.В. за реєстровим № 2590, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником з питань представництва її інтересів в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, незалежно підпорядкування, в тому числі в митних органах України, органах нотаріату, банківських від форми їх власності установах, у відповідних територіальних сервісних центрах при МВС України, в органах сертифікації, в центрах надання адміністративних послуг, та перед будь-якими іншими юридичними та фізичними особами з питань, пов`язаних з придбанням (купівлею) за ціною та на умовах на свій власний розсуд на її ім`я будь-якого рухомого майна, в тому числі будь-яких транспортних засобів на території України та (або) за кордоном, будь-якої марки (моделі); з питань постановки будь-яких належних мені транспортних засобів на облік в порядку, передбаченому чанним законодавством, отриманням реєстраційних номерів (державних номерних знаків), ввезенням на територію України та митним очищенням на території України транспортних засобів, перевезенням транспортних засобів до місця її проживання на території України; без права відчуження належного їй рухомого майна.

28.09.2017 на ім`я ОСОБА_2 був зареєстрований транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_5 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_6 , що підтверджується листом Територіального сервісного центру № 3246.

Відповідно до довіреності від 05.12.2018, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С.О. за реєстровим № 1700, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися транспортним засобом марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_5 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_6 , строком на п`ять років.

29.12.2019 ОСОБА_1 продав транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу № 5747/19/003779. Згідно з п. 3.1. цього договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 417 500 (чотириста сімнадцять тисяч п`ятсот) гривень.

У протоколі допиту потерпілого від 04.08.2022 ОСОБА_2 , як потерпіла, по суті поставлених запитань дала наступні показання: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно проживаю за вищевказаною адресою протягом тривалого часу разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Хочу зазначити, що з вересня 2020 року я розійшлась зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після 9 років спільного життя….».

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні підтвердив, спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 десь з початку 2009 року. Свідок зазначив, що забирав після виписки з роддому сина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , завозив їх додому, був на дні народженні їхнього сина ОСОБА_12 на 2 роки, де ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були разом як чоловік та дружина. За показаннями ОСОБА_11 , у 2013 ОСОБА_1 купив у Німеччині транспортний засіб MERCEDES-BENZ VITO і вони разом його привезли. Як зазначив ОСОБА_11 , ОСОБА_1 продав тоді свій кредитний Lexus і на залишок купив мікроавтобус, щоб ним можна було перевозити декор на весілля, якими вони разом займалися з ОСОБА_2 . Після продажу Lexus ОСОБА_1 залишився без авто, та брав у нього MERCEDES-BENZ. ОСОБА_11 повідомив, що з липня 2019 року ОСОБА_1 не проживав разом з ОСОБА_2 . У серпні 2019 року ОСОБА_1 придбав спірний Lexus і ОСОБА_11 разом з ним їздив до Німеччини його приганяти. ОСОБА_11 думав, що сторони одружені офіційно, не знав, що живуть сім`єю без шлюбу. ОСОБА_11 вказав, що спірні автомобілі купував ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що є матір`ю ОСОБА_1 . Вказала, що ОСОБА_2 запитувала, чи можна називати її мамою. Повідомила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом їздили в різні країни на відпочинок. Зазначила, що ОСОБА_2 просила, щоб вона попросила ключі у ОСОБА_1 від квартири на ОСОБА_13 , при цьому ОСОБА_2 навіть не знала, на якому етапі ремонт.

Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що він є рідним братом позивача, що сторони проживали саме сім`єю, купівлею спірного майна займався саме ОСОБА_1 . Вказав, що так як ОСОБА_1 був поручителем у банку, тому на ОСОБА_2 оформляв все майно, так як вважав її дружиною і щоб вона була захищена, бо в них є спільний син.

Свідок ОСОБА_14 вказував, що його дружина ОСОБА_15 є хрещеною дитини сторін, тому він був на днях народження сина сторін, а також на днях народження ОСОБА_1 з початку їхнього знайомства. Зазначив, що його дружина робила дизайн в квартирі ОСОБА_1 на ОСОБА_13 у с. Софіївській Борщагівці. Також зазначив, що всі спірні авто належать саме ОСОБА_1 , так як вони були придбані ним. ОСОБА_14 також вважав сторін сім`єю і був впевнений, що в них офіційний шлюб.

Свідок ОСОБА_16 зазначив суду, що сторони були в нього в гостях, знає ОСОБА_2 з початку знайомства сторін, а позивача знає 30 років по спорту. Вказав, що спірні авто придбані саме ОСОБА_1 і за його кошти, так як ОСОБА_2 з простої сім?ї з малим достатком, і вона молода була, без грошей і підприємницького досвіду, а ОСОБА_1 займався постійно підприємницькою діяльністю. Свідок вказав, що був неодноразово разом зі своєю дружиною і своїми дітьми у квартирі по АДРЕСА_4 , а також у квартирі на АДРЕСА_3 .

Допитаний у якості свідка позивач ОСОБА_1 суду повідомив обставини, на які він посилався у своїх заявах по суті позовів.

Свідок ОСОБА_17 повідомила суду, що є подругою ОСОБА_2 , вони разом працювали в готелі, ОСОБА_1 допомагав з декором свят ОСОБА_2 , що вони з останньою спілкувались стосовно ремонту у квартирі, у 2015 році відповідач була вагітна, до народження дитини вона не бачила сторін разом, бачила, що відповідач їздила на ОСОБА_18 , але чиє авто вона не знає. Вказала, що дома у відповідача ніколи не була, знає зі слів ОСОБА_2 , що у 2019 році сторони проживали разом.

Свідок ОСОБА_19 повідомила суду, що є троюрідною сестрою ОСОБА_1 , що у сторін були вільні стосунки, що позивач дивився за спільною дитиною сторін, сумнівався у батьківстві, тому робив тест ДНК. Вказала, що сторони жили разом з 2018-2019 року і до кінця 2020 року, що вона позичала 5000 доларів США, відповідач їздила на спірному авто.

Зважаючи на встановлені обставини, суд враховує наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У ч.ч. 1, 2 ст. 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У відповідності до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.22.2022 у справі № 209/3085/20 зауважила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте в шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових заходів захисту. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни).

Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 в справі № 520/1185/16-ц).

Крім того, у вищезгаданій постанові ВП ВС у справі № 209/3085/20 вважала правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль. ВП ВС констатувала, що внаслідок його виділення у власність відповідачеві й такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

ВП ВС виснувала, що приписи частин 4, 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так: а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Згідно зі ст. 74 CК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, котрі не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові від 17.04.2019 у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18) Верховний Суд зазначив, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Одночасно Верховний Суд зазначив, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

З урахуванням рекомендацій, викладених у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Зважаючи на позицію, викладену у п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. (Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц).

У постанові від 05.10.2020 у справі № 537/78/19 Касаційний цивільний суд Верховного Суду прийшов до такого висновку:

«Установивши, що автомобіль «Toyota Camry», 2008 року випуску, придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.

При цьому висновки судів попередніх інстанцій у повній мірі узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.»

У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 статті 65 СК України).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Частиною 2 ст. 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 № 554/8023/15-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц)

Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків.

Як зазначено Верховним Судом у його постановах від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20, від 25.12.2024 у справі № 501/4442/21 факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, пересилання відповідачем коштів на рахунок жінки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між жінкою та чоловіком склалися та мали місце відносини, які притаманні подружжю.

У постанові від 15.08.2019 у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) Верховний Суд вказав, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012-2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. (Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08.12.2021 у справі 531/295/19). Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12.12.2019 у справі №466/3769/16, від 27.02.2019 у справі №522/25049/16-ц, від 11.11.2019 у справі №712/14547/16-ц, від 24.01.2020 у справі №490/10757/16-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

З огляду на ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підстав яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), ще обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності з приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вказане суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом тривалого часу проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Дослідженими у справі доказами підтверджено не лише факт їх спільного проживання, а й наявність усіх характерних ознак сімейних відносин, визначених статтею 3 Сімейного кодексу України, а саме: ведення спільного побуту, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, спільного виховання дитини та спільного набуття майна.

При цьому суд враховує, що сам факт проживання сторін однією сім`єю фактично визнаний і самою ОСОБА_2 . Зокрема, у протоколі її допиту в межах кримінального провадження ОСОБА_2 зазначала, що проживала із ОСОБА_1 як із цивільним чоловіком протягом дев`яти років. Вказані пояснення узгоджуються з іншими доказами у справі та підтверджують існування між сторонами фактичних сімейних відносин.

Свідків з боку позивача підтвердили, що сторони проживали разом як чоловік та дружина, спільно проводили час, брали участь у сімейних заходах, відпочивали разом, виховували спільну дитину та сприймалися оточуючими саме як сім`я. Такі показання узгоджуються між собою, кореспондуються з письмовими доказами у справі та не спростовані належними і допустимими доказами з боку відповідачів за первісним позовом.

Разом з цим, свідки ОСОБА_2 не повідомили суду відомостей щодо обставин набуття спірного майна, джерел його фінансування або ведення сторонами спільного господарства у спірні періоди. Їх показання фактично ґрунтувалися на загальному спілкуванні зі сторонами та не спростовують обставин, встановлених судом на підставі письмових доказів.

Суд також враховує, що сторони мають спільну дитину, народжену спірний період, спільно брали участь у її вихованні та утриманні, що підтверджується як письмовими доказами, так і показаннями свідків. Наявність між сторонами тривалих сімейних відносин підтверджується і характером набуття та використання спірного майна.

Так, матеріали справи свідчать, що квартира АДРЕСА_1 , а також транспортні засоби MERCEDES-BENZ VITO та MAZDA CX-5 були набуті саме в період фактичного спільного проживання сторін однією сім`єю. При цьому, щодо зазначеного майна ОСОБА_2 оформляла на ОСОБА_1 нотаріально посвідчені довіреності на користування та розпорядження ним. Останній займався ремонтом спірних квартири та авто, придбанням та страхуванням цих авто, хоча це майно було зареєстровано саме за відповідачем ОСОБА_2 . Суд вважає, що такі обставини свідчать про довірчий характер сімейних відносин між сторонами та підтверджують їх спільне сприйняття зазначеного майна як такого, що належить сім`ї.

Крім того, на момент подання позову до суду всі документи на спірне майно залишились саме у позивача, саме він продовжив користуватись спірним транспортним засобом MERCEDES-BENZ VITO та спірною квартирою, а не відповідач.

Оцінюючи всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме у період з 01.01.2012 по 31.05.2019. Саме у цей період між сторонами існували відносини, притаманні подружжю, вони вели спільне господарство, мали спільний побут, спільний бюджет та взаємні права й обов`язки.

Суд також враховує, що після травня 2019 року характер відносин між сторонами дійсно змінився. Зокрема, 12.06.2019 ОСОБА_2 скасувала довіреність, видану ОСОБА_1 щодо розпорядження спірною квартирою, що свідчить про припинення характерних для сімейних відносин довірчих майнових зв`язків між сторонами. Подальше спілкування сторін стосувалося переважно виховання спільної дитини та врегулювання окремих майнових питань, що саме по собі не свідчить про продовження фактичних шлюбних відносин.

Надані ОСОБА_2 фотографії та переписка у месенджерах підтверджують підтримання сторонами контактів з червня 2019 року, однак не підтверджують наявності між ними спільного господарства, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, які є обов`язковими ознаками проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Самі по собі факти спільного відпочинку, участі у святкових заходах або спілкування з приводу спільної дитини не можуть свідчити про існування сімейних відносин у розумінні сімейного законодавства. З цього часу відсутні будь-які письмові документи, що підтверджують, що сторони довіряли один одному розпорядження та використання їх майна, що було раніше.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2012 по 31.05.2019 та відсутність належних і достатніх доказів на підтвердження доводів ОСОБА_2 про продовження таких відносин до вересня 2020 року.

Оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 була набута сторонами під час їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на неї поширюється правовий режим спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за сторонами права спільної сумісної власності на зазначену квартиру та її поділу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що транспортні засоби MERCEDES-BENZ VITO та MAZDA CX-5 були набуті сторонами під час їх спільного проживання однією сім`єю, а тому також є об`єктами їх спільної сумісної власності.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що фактичним користувачем автомобіля MERCEDES-BENZ VITO протягом тривалого часу був саме ОСОБА_1 , який здійснював його утримання, страхування та експлуатацію. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_2 на момент придбання зазначеного автомобіля не мала права керування транспортними засобами, про що вона повідомила суду на запитання представника позивача. За таких обставин суд вважає справедливим та таким, що відповідає інтересам сторін, припинити право власності ОСОБА_2 на автомобіль MERCEDES-BENZ VITO та визнати право власності на нього за ОСОБА_1 з одночасним присудженням ОСОБА_2 грошової компенсації вартості її частки у розмірі 143 845 грн.

Щодо автомобіля MAZDA CX-5 судом встановлено, що він був відчужений ОСОБА_1 за 417 500 грн. Доказів передачі ОСОБА_2 належної їй частки від отриманих коштів матеріали справи не містять. Спору у сторін щодо такої вартості цього транспортного засобу у ході судового розгляду встановлено не було. За таких обставин ОСОБА_2 має право на отримання компенсації у розмірі половини вартості відчуженого автомобіля, що становить 208 750 грн.

Також суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 27.06.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності сторін, її відчуження без згоди іншого співвласника порушує майнові права ОСОБА_1 та суперечить вимогам сімейного законодавства щодо розпорядження спільним майном.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ автомобіля LEXUS NX 300H та стягнення відповідної компенсації суд зазначає таке.

Матеріали справи, як вже було зазначено, не містять належних та достатніх доказів того, що після 31.05.2019 сторони продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Відтак відсутні підстави для поширення правового режиму спільної сумісної власності на майно, набуте після припинення фактичних сімейних відносин між сторонами.

Оскільки автомобіль LEXUS NX 300H був придбаний вже після припинення встановленого судом періоду проживання сторін однією сім`єю, а доказів його купівлі за спільні кошти сторін або внаслідок їхньої спільної праці суду не надано, підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не вбачається.

З огляду на викладене, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Витрати по сплаті судового збору в порядку ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідачів за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки сім`єю без шлюбу, визнання договору недійсним та поділ спільного сумісного майна, - задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2012 по 31.05.2019.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224, укладений 27.06.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Баршацькою Ольгою Юріївною за реєстровим № 947.

Визнати, що квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224, колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, державний номерний знак НОМЕР_4 , та колісний транспортний засіб марки MAZDA, модель СХ-5, 2013 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_5 , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_6 , були набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у спільну сумісну власність.

У порядку поділу спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224;

визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1440463232224;

визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

припинити право власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на колісний транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель VITO III, 2007 року випуску, шасі (кузов, рами) № НОМЕР_3 , білого кольору, тип ТЗ – фургон малотонажний – В, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , компенсацію вартості її частки у спільному сумісному майні у розмірі 352 595,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна чоловіка та жінки, які проживали без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності подружжя – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_12 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 805,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 15 298,80 грн.

Інформація про учасників справи:

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Перший відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Другий відповідач за первісним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації та місця проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_12 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 07.07.2026 року.

Суддя А.В. Янченко