Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №369/4327/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4327/25

Провадження № 2/369/3288/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 369/4327/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головний державний виконавець Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментах, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася 11.03.2025 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області із вищевказаним позовом.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 30 квітня 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис за №445.

Від цього шлюбу подружжя мають дітей: доньку - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30 квітня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про визначення місця проживання дітей та здійснення батьківських прав та обов`язків, яким було визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх матір`ю. Однак у червні 2021 року відповідач за особисто прийнятим рішенням, всупереч умовам договору, забрав дітей та переїхав до орендованої квартири.

22 вересня 2021 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва у справі №367/3283/21 було розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві (а/з №445).

20.07.2023 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено рішення в цивільній справі №754/3063/22, відповідно до якого місце проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено з батьком ОСОБА_2

03.10.2023 року Деснянським районним судом м. Києва було видано судовий наказ у справі № 754/13869/23, згідно якого стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 02.10.2023 року і до досягнення кожного з дітей повноліття.

01.11.2023 р. державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Архіповим Денисом Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73188105 з виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 03.10.2023 у справі №754/13869/23.

13.12.2023 р. Київським апеляційним судом ухвалено постанову, якою рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20.07.2023 року у справі №754/3063/22 про місце проживання дітей залишене без змін.

22 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову по справі № 754/3063/22, відповідно до якої: задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.07.2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року по справі № 754/3063/22 в частині вирішення позовів про визначення місця проживання дітей скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почергово з кожним із батьків, у такому порядку: місяць з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , місяць з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктами 5 та 6 резолютивної частини вищевказаної постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 року по справі № 754/3063/22 містять наступне: «5. Перший місяць, починаючи з 01 червня 2024 року, діти проживають з батьком. 6. По завершенні місяця, протягом якого діти проживали з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків».

До того ж, на стор. 31 постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 р. по справі № 754/3063/22 вказано: «Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дітей, узгодити порядок несення витрат на утримання дітей».

Зважаючи на зазначене вище спільні малолітні діти мають проживати також і з ОСОБА_1 і перебувати на її утриманні. При цьому строки такого проживання дітей з нею та ОСОБА_2 є рівними. Отже, на думку позивачки, із приписів указаної вище постанови Верховного Суду прямо випливає, що ОСОБА_1 не є тим із батьків, який проживає окремо від дітей та на якого може бути покладено обов`язок щодо сплати аліментів за судовим рішенням (зокрема, за судовим наказом).

07.06.2024 року позивачка звернулась до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про визнання судового наказу у справі № 754/13869/23 таким, що не підлягає виконанню.

21.06.2024 року Деснянським районним судом м. Києва було постановлено ухвалу по справі № 754/13869/23, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

У подальшому виконавче провадження № 73188105 з виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 03.10.2023 року у справі № 754/13869/23 було завершено та з липня 2024 року з заявника було припинено стягнення аліментів.

Не погодившись із ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.06.2024 року по справі № 754/13869/23, представник ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21.06.2024 року по справі № 754/13869/23. За результатами апеляційного провадження Київським апеляційним судом ухвалено постанову від 22.01.2025 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Якименком М.М., задоволено, ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21.06.2024 року по справі № 754/13869/23 скасовано та ухвалено нове судове рішення наступного змісту: «У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2023 року таким, що не підлягає виконанню, відмовити».

21.02.2025 року Головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вахрушевою Радою Миколаївною відкрито виконавче провадження № 77281759 з виконання судового наказу № 754/13869/23 від 03.10.2023 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва від 19.02.2025 року.

Оскільки позивачка до червня 2024 року сплачувала аліменти (поки в судах вирішувалось питання визначення місця проживання дітей), то нарахування аліментів у виконавчому провадженні № 77281759, як вказує позивачка, буде відраховуватись саме з липня 2024 року, а зважаючи на те, що виконавче провадження відкрито у лютому 2025 року, то у заявника виникне заборгованість по сплаті аліментів.

26.02.2025 року позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказану вище постанову Київського апеляційного суду від 22.01.2025 року по справі №754/13869/23.

28.02.2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, відповідно до якої відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Позивачка вважає, що наявність відкритого виконавчого провадження з виконання судового наказу про стягнення з неї аліментів свідчить про порушення її майнового права та інтересу, оскільки вона в рівних частинах з ОСОБА_2 має утримувати дітей, а так як постановою Верховного Суду визначене почергове проживання дітей, то якраз у місяць перебування з нею діти будуть повністю на її утримані, так само як за місяць проживання з ОСОБА_2 .

Водночас, позивачка вказує, що відповідач в останній день червня 2024 року не супроводив (привіз) дітей до її місця проживання та не передав під її фізичну опіку.

Зазначене вище стало підставою для звернення 10.07.2024 р. до Деснянського УП ГУНП України у м. Києві із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення (в порядку ст. 214 КПК України), в саме: невиконання судового рішення.

За вищевказаною заявою внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та присвоєно номер кримінального провадження 12024100030002313 від 05.09.2024 р.

Відповідно до постанови Деснянського УП ГУНП України у м. Києві про визнання потерпілим від 13.09.2024 р. позивачку визнано потерпілою вказаному кримінальному провадженні.

Крім того, відповідач ні протягом липня 2024 року, ні в останній день серпня, а саме 31.08.2024 р., ні протягом вересня 2024 року, ні в останній день жовтня, а саме 31.10.2024 р., ні протягом листопада 2024 р., ні в останній день грудня, а саме 31.12.2024 р., ні протягом січня 2025 р., ні в останній день лютого, а саме 28.02.2025 р., ні станом на день подання позову не супроводив (не привіз) дітей до її місця проживання та не передав під її фізичну опіку.

Вищевказані обставини були неодноразово повідомлені Службі у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Управлінню соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Сектору ювенальної превенції Святошинського УП ГУНП України в м. Києві, Службі у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Управлінню соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Сектору ювенальної превенції Деснянського УП ГУНП України в м. Києві, а також Службі у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Управлінню соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Сектору ювенальної превенції Оболонського УП ГУНП України в м. Києві.

До того ж позивачці стало відомо, що діти не відвідують Київську гімназію східних мов №1, починаючи з 02.09.2024 р.

З метою примусового виконання постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 р. по справі №754/3063/22 Деснянським районним судом міста Києва 06 серпня 2024 року було видано виконавчий лист.

05 вересня 2024 року старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вергелісом Ярославом Ігоровичем було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, відповідно до якого ОСОБА_1 було повернуто виконавчий лист №754/3063/22, виданий 06.08.2024 року Деснянським районним судом міста Києва.

13.11.2024 року Деснянським районним судом міста Києва була постановлена ухвала по справі №754/3063/22, відповідно до якої: задоволено скаргу ОСОБА_1 ; визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вергеліса Ярослава Ігоровича щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання від 05.09.2024 і відповідно до якого ОСОБА_1 повернуто виконавчий лист №754/3063/22 від 06.08.2024 виданий Деснянським районним судом міста Києва; зобов`язано старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вергеліса Ярослава Ігоровича відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого документа, а саме виконавчого листа №754/3063/22 від 06.08.2024 виданого Деснянським районним судом м. Києва.

На думку позивачки, відповідач внаслідок відвертого нехтування чинного законодавства України та існуючого судового рішення про визначення порядку проживання дітей штучно створює обставини, за яких діти фактично проживають з ним, та вимагає від позивачки сплати аліментів. Позивачка вважає, що така обставина не може бути підставою для стягнення з неї на користь відповідача аліментів.

Як на підставу своїх вимог щодо припинення аліментів позивачка посилалась на ст. 18, 273,192, СК України, 273 ЦПК України, щодо звільнення від сплати аліментів – ст. 197 СК України.

У зв`язку з викладеним, позивачка просить задовольнити її позовні вимоги, припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі судового наказу №754/13869/23 від 03.10.2023 р., виданого Деснянським районним судом м. Києва, починаючи з дня звернення набрання судовим рішенням законної сили; звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах за судовим наказом №754/13869/23 від 03.10.2023 р., виданого Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з липня 2024 року по дату ухвалення судом рішення.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 року відкрите провадження у справі, призначене підготовче засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/4327/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головний державний виконавець Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментах.

25 червня 2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову з огляду на таке.

30 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві було зареєстровано шлюб.

За твердженнями відповідача протягом 7,5 років «подружнього» життя (з яких 5 років були в ролі батьків), ОСОБА_1 знущалася своєю бездіяльністю з нього та дітей тим, що проявляла незграбність та недбалість у веденні домашнього господарства, догляді за дітьми, та навіть в елементарному самообслуговуванні, тощо. Через те, що він не міг нічого довірити ОСОБА_1 і ні в чому на неї покластися, перед ним поставав реальний стан речей: або це зробить він самостійно, або діти недоотримають задоволення базових потреб, які зобов`язані надавати двоє батьків в рівній мірі: матеріальне забезпечення, житло, якісна домашня їжа, засоби гігієни, комфортні умови проживання, прогулянки, ігри та розвиток, дошкільна освіта, медичні послуги, забезпечення транспортом, безпечне середовище, соціалізація, розвиток здібностей і талантів тощо. Фактично своєю бездіяльністю, не реагуванням на потреби дітей (та навіть на свої власні), байдужістю до сім`ї та домогосподарства, ОСОБА_1 , на думку ОСОБА_2 , вчиняла психологічне насилля над ним та над дітьми, позбавляючи його права на відпочинок, а дітей права на піклування від обох батьків.

Після припинення шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 внаслідок подружньої зради зі сторони дружини, діти – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишились проживати з батьком.

Намагаючись вирішити питання утримання дітей, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали Договір про здійснення батьківських прав та обов`язків, згідно з яким ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 кошти на утримання дітей у розмірі 500 тис. грн. через те, що власних коштів в неї не було. Однак, батьківські обов`язки з виховання дітей вона не виконувала, про дітей не піклувалась, діти як і раніше проживали з батьком і саме батько одноосібно повноцінно виховував дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , і був максимально залучений у їх життя в ролі єдиного піклувальника. Разом з тим, ОСОБА_1 під тиском своєї матері та сестри (бабусі та тітки дітей), через майже рік після припинення нею шлюбних відносин, вирішила ініціювати насильницьке відібрання дітей, насильницьку зміну місця їх проживання, у зв`язку із чим спір про розірвання укладеного договору та визначення місця проживання дітей був переданий на вирішення до суду.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання договору, визначення місця проживання дітей з батьком і стягнення коштів задоволено частково – визначено місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року – без змін.

Таким чином, на думку відповідача, судами вже двох інстанцій, за 1,5 роки ретельних судових розглядів, одноголосно було визначене місце проживання дітей саме з батьком.

На підтвердження своїх тверджень відповідач наводить обставини, встановлені рішенням Деснянського районного суду про визначення місця проживання дітей з батьком від 20.07.2023 року, в тому числі показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , що були покладені в основу вказаного рішення суду першої інстанції про місце проживання дітей.

Також відповідач навів свої доводи, пояснення та заперечення й вказував наступне. Позивачка щиро та відверто розповідала йому зі сльозами на очах, як вона пережила в той день те гостре відчуття вбити свою дитину. Причиною цього стала неможливість ОСОБА_1 організувати домашній побут та догляд за дітьми в той день, що призвело до критичного накопичення напруженості у взаємовідносинах з дітьми. Донька спочатку відмовилась їсти (чи просто мало поїла, я точно не пам`ятаю подробиць розповіді відповідачки), потім син попросив грудне молоко, а відразу після початку годування груддю їсти попросила донька. Донька влаштувала істерику і кілька хвилин грудне годування проходило в таких умовах. Потім ОСОБА_1 вирішила, що син недостатньо активно їсть і відірвала його від годування, щоб нагодувати доньку. Після цього істерику вже почав син. Істерика доньки при цьому не припинялась. Коли матір від розпачу і неможливості спокійно врегулювати ситуацію, що склалася, почала істерично кричати на них обох, дитяча істерика, особливо доньки, значно посилилась. Зі слів Відповідачки, вона зупинила себе за мить до того, щоб схопити доньку за ногу і вбити об стіну. При цьому миттєве імпульсивне рішення про те, що вона це зараз зробить, вона для себе вже прийняла. Цю розмову він переніс дуже боляче та зрозумів, що лише дивом тоді не сталась трагедія.

Крім того відповідач наголосив, що на одному з судових засідань Деснянського районного суду під процесуальний запис сама ОСОБА_1 зізналася в тому, що під час прогулянки з дітьми вивихнула старшій доньці руку, різко та агресивно смикнувши її, коли та не слухалась. Як зазначає ОСОБА_2 , такий випадок з навмисним травмуванням їхньої старшої доньки її матір`ю був не один, і він неодноразово мусив після приїзду з роботи їхати з донькою ОСОБА_5 в найближчий травмпункт в місті Буча і вправляти дитині руку, яку їй постійно вивертала її матір, ОСОБА_1 . Додатково він зазначав в судових засіданнях сторона відповідача викладали обставини про те, що позивачка дозволяла собі бити дітей, навіть однорічного сина. Також відповідач зазначав, що підтвердженням імпульсивної поведінки та неконтрольованої агресії ОСОБА_1 є, крім іншого, поданий до Деснянського районного суду висновок психіатричної експертизи, де, крім безлічі вигаданих ОСОБА_1 , на його думку, за порадою її адвокатів подій, зазначені наступні з`ясовані експертами факти: Скарги: на підвищену дратівливість, періодичне зниження настрою, тривожність. Підекспертна постійно перебуває в емоційній напрузі, відчуває безпорадність, має знижений настрій, пригнічення, байдужість… Тому почувається ще більш пригніченою, часто буває знервованою, тривожною, розгубленою. Зазначає, що стала більш замкненою у собі, дратівливою, різкою у стосунках з близькими. У реагуванні на стрес відмічається пасивність, безпорадність, намагання знайти опору та допомогу. Також спостерігається підвищений рівень тривожності, актуалізація негативних емоційних переживань та песимістичних установок. У ОСОБА_1 наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуальнопсихологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості. Відповідач вказував, що така інформація була надана ним Службі у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, на яку ані співробітники служби у справах дітей, ані члени комісії соціальних служб Святошинської РДА належним чином не відреагували і видали, на переконання ОСОБА_2 , протиправне розпорядження. Через це ОСОБА_2 змушений був звернутись у відповідні служби та органи, які так само належним чином не відреагували на знущання матері з дітей, крім Деснянського УП ГУНП, де хоча б провели з ОСОБА_1 бесіду та попередили про відповідальність. ОСОБА_2 вказує, що за таким же упередженим принципом на замовлення Святошинської служби у справах дітей та сім`ї була проведена "робота" в "міському центрі дитини", в результаті якої, були повністю нівельовані свідчення батька дітей, свідчення самих дітей, безліч очевидних обставин та фактів та сама суть звернення про перегляд розпорядження комісії Святошинської РДА про участь матері дітей у вихованні в зв`язку із вчиненням ОСОБА_1 серії протиправних дій щодо малолітніх дітей. Скарги на дії та рішення відповідних посадових осіб а також тих органів та служб, які їх прикривають, ОСОБА_2 подає і досі, оскільки такого кричущого порушення як прав його дітей, так і його особисто, він стерпіти не зміг, не хоче і не має права як свідомий громадянин та відповідальний батько.

Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за головування Синельникова Є.В. від 22 травня 2024 року Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року та Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині вирішення позовів про визначення місця проживання дітей скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, чим визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: місяць з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , місяць з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 повідомив дітям про ухвалене судом рішення, та про те, що з 01 липня 2024 року їм доведеться протягом місяця проживати з матір`ю. Батько заздалегідь намагався підготувати дітей до необхідності переїзду до матері та нагадував їм про прийняте судове рішення. Разом з тим, діти категорично сприймають вказане судове рішення та відмовляються їхати до матері. Діти не бажають змінювати місце свого проживання та усталений спосіб життя.

ОСОБА_2 були подані відповідні скарги на протиправні дії, бездіяльність та рішення певних посадовців: позов до Європейського суду з прав людини № 23257/24 – справа «Pukhter v. Ukraine»; скарга в ДБР на дії та бездіяльність посадових осіб Святошинського УП ГУНП в м. Києві; скарга в окружну прокуратуру на дії та бездіяльність посадових осіб Святошинського УП ГУНП в м. Києві; скарга в ГУНП в м. Києві на дії та бездіяльність посадових осіб Святошинського УП ГУНП в м. Києві; скарга в Вищу Раду Правосуддя на головуючого суддю Верховного Суду Синельникова Є.В.; скарга Київському міському голові на дії та бездіяльність посадових осіб Святошинської служби у справах дітей та сім`ї та Міського центру дитини; скарга Міністру соціальної політики на дії та бездіяльність посадових осіб Святошинської служби у справах дітей та сім`ї та Міського центру дитини; скарга Уповноваженій Президента України з прав дитини на дії та бездіяльність посадових осіб Святошинської служби у справах дітей та сім`ї та Міського центру дитини; апеляційна скарга на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; касаційна скарга на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва і постанову Київського апеляційного суду щодо зобов`язання відкрити виконавче провадження; скарга Освітньому омбудсмену прийняття Київською гімназією східних мов №1 заборони ОСОБА_1 на переведення проживаючих зі ним малолітніх дітей на дистанційну або сімейну форму навчання, а також на видачу особових справ для переведення в іншу школу; заява до Оболонського УП ГУНП про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 184 КУпАП «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей»; заява до Оболонського УП ГУНП про кримінальне правопорушення ОСОБА_1 за ст. 126-1 «Домашнє насильство»; скарга до Оболонського районного суду на бездіяльність відповідальних осіб Оболонського УП ГУНП в м. Києві; скарга Київському міському голові на дії та рішення начальника Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Валерія Танцюру та заступника голови Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації Дмитрія Михальчука; скарга Міністру соціальної політики на дії та рішення начальника Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Валерія Танцюру та заступника голови Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації Дмитрія Михальчука; скарга Уповноваженій Президента України з прав дитини на дії та рішення начальника Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Валерія Танцюри та заступника голови Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації Дмитрія Михальчука.

Також, важливим доказом неодноразового вчинення гр. Беляєвою психологічного та фізичного насилля проти спільних з нею малолітніх дітей, а також навіть факт незаконного позбавлення дітей волі, вказує відповідач, є численні висновки психологів, які ОСОБА_2 замовляв в різні періоди з січня 2022 по червень 2024 року.

Так, у висновку фахівця з психології ОСОБА_11 від 31.01.2022 р. зазначено: Про мати дівчинка стверджує: «у мами настрій поганий, вона кричить на нас дуже сильно, кожного дня» … «мама думає, що любить мене, але вона не вміє любити, постійно кричить, била нас по дупі із братом», «мама не схожа на інших мам, вони (інші мами) на дітей не кричать» … Дані з високою вірогідністю стверджують, що на момент обстеження ОСОБА_5 відчуває до матері страх, бажання дистанціюватись від неї, бажання, щоб дії матері були послідовними, передбачуваними, комфортними. Дії матері викликають у дівчинки напругу та стрес. Вчинки матері (психологічний тиск, підвищений голос) можна ідентифікувати як прояви психологічного насильства; за словами ОСОБА_5 , мати била її та брата по дупі, ці дані можна ідентифікувати як прояви фізичного насильства. Варто звернути увагу, що ОСОБА_5 на момент обстеження виказує категоричне небажання жити з матір`ю та спілкуватись з нею. Свою думку дівчинка пояснює наступним чином – «мама завжди була в телефоні, не любила з нами гуляти, постійно на нас кричала». Дані, отримані у процесі взаємодії з ОСОБА_5 , свідчать про те, що у дитини існує усталене усвідомлення щодо процесів, які відбуваються у сім`ї. ОСОБА_5 включає у коло своєї сім`ї батька ОСОБА_12 , брата ОСОБА_6 , себе. До матері у ОСОБА_5 зафіксовано негативно забарвлені почуття – дитина відчуває бажання відсторонитись, напругу та стрес, страх. Фігура матері для ОСОБА_5 є фруструючою. До батька ОСОБА_5 відчуває прихильність та бажання жити з ним». Дані свідчать про те, що образ матері у ОСОБА_6 забарвлений у почуття страху, перестороги; хлопчик намагається уникати з нею контакту – дані стосунки викликають багато напруги та неприємних емоцій, про що свідчить характер відповідей. Необхідно зауважити, що для дитини вкрай складно постійно витримувати неприємні емоції та сильну напругу, оскільки це може травмувати (розщеплювати) психіку. Про стосунки з мамою ОСОБА_6 стверджує наступне: «мама постійно кричала, била мене по дупі, по голові, за те, що я випадково вдарився або коли я балуюсь», «я не хочу з нею зустрічатись, вона забере мене від тата», «я не сумую за нею, вона з нами мало грається і гуляє, їй не подобається зі мною гратись», «мама кричить, постійно кричить, робить що хоче»… Слова дитини супроводжуються тілесними реакціями – ОСОБА_6 говорить про маму вкрай неохоче, затримує дихання, відводить очі в сторону. Ці тілесні реакції та слова можуть свідчити про ознаку неприємно забарвлених почуттів щодо матері.

В результаті психологічного дослідження 25.04.2024 р. фахівцем ОСОБА_11 було зроблено висновки щодо психологічного стану окремо по кожній малолітній дитині. Виховна поведінка матері ( ОСОБА_1 ) та її вплив на дитину є травмуючими: у дитини сформовано уникаючий тип прив`язаності до матері, ОСОБА_5 не бажає контактувати та бачитись з матір`ю, що підтверджується даними методик. Дівчинка не включає матір у коло своєї родини та бажає від неї дистанціюватись. На момент обстеження виявлено наступні специфічні психологічні особливості ставлення дитини до матері: дівчинка категорично не бажає жити з матір`ю, проводити з нею час, близько контактувати. Дане ставлення є виваженим та сформованим протягом тривалого часу. Зустрічі з матір`ю ( ОСОБА_1 ) дестабілізують психо-емоційний стан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент обстеження мати не враховує потреби дитини та здійснює, за словами дитини, психологічний тиск, постійно кричить. У ОСОБА_3 відсутній безпечний, усталений і налагоджений контакт з матір`ю ( ОСОБА_1 ), дитина бажає уникати контактів з матір`ю, висловила категоричне небажання спілкуватись з матір`ю. Виховна поведінка матері ( ОСОБА_1 ) та її вплив на дитину є травмуючими: у дитини сформовано тривожно-уникаючий тип прив`язаності до матері, ОСОБА_6 не бажає контактувати та бачитись з матір`ю, що підтверджується даними методик. На момент обстеження виявлено наступні специфічні психологічні особливості ставлення дитини до матері: ОСОБА_6 категорично не бажає жити з матір`ю, проводити з нею час, зустрічатися з нею. Дане ставлення є виваженим та сформованим протягом тривалого часу. Зустрічі з матір`ю ( ОСОБА_1 ) дестабілізують психо-емоційний стан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент обстеження мати не враховує потреби дитини та здійснює, за словами дитини, психологічний тиск, постійно кричить. У ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутній безпечний, усталений і налагоджений контакт з матір`ю ( ОСОБА_1 ), дитина бажає уникати контактів з матір`ю, висловила категоричне небажання спілкуватись з матір`ю. На сторінці 4 даного висновку вказано, що спеціаліст ОСОБА_11 попереджена про кримінальну відповідальність за завідома неправдиве свідчення спеціаліста за ст. 384 Кримінального кодексу України, і це засвідчено окремим підписом фахівця.

Кандидат психологічних наук ОСОБА_13 (стаж – 29 років) в своєму висновку фахівця 13.06.2024 р. зафіксувала наступне: За результатами експериментально-психологічного обстеження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виявлено наступне: Дитина контактна, надає інформацію про себе (називає власні ім`я, по-батькові, прізвище, дату народження, вік («8 років»), домашню адресу (« АДРЕСА_3 – приватний будинок), про свою родину: «проживаю з татом і братом». Розповідає про батька: «З татом я весь час, я з ним щаслива». Надає відомості про маму: « ОСОБА_14 проживає у Деснянському районі з дідусем, бабусею, тіткою та чоловіком тітки. Мені з мамою некомфортно, тому що вона над нами знущається, взагалі чути нас не хоче. Била колись, коли ми з нею ще були. ОСОБА_15 і била. Ще вона кричить – просто так». За результатами експериментально-психологічного обстеження ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) виявлено наступне: Дитина контактна, дає про себе відомості, називає власні прізвище, ім`я, по-батькові. Вказує свій вік «7 років» та дату народження. Стосовно домашньої адреси: «Не пам`ятаю, у мене 2 домашніх адреси: АДРЕСА_4 – з татом і ОСОБА_5 я там живу, у мене там дача». Розповідає про місце навчання: « ОСОБА_16 східних мов на Житомирській, там ми вивчаємо японську мову, мені подобається японська мова. І ОСОБА_5 там навчається. Ми навчаємося добре». Про спірну ситуацію у родині говорить: «Не хочу жити з мамою, тому що вона з нас знущається, б`є нас, кричить на нас, не чує нас». З`ясовано, що діти постраждали від стресогенних чинників з боку матері.

У висновку кризового психолога ОСОБА_17 від 18.06.2024 р. з`ясовано наступні факти протиправних дій ОСОБА_1 проти наших з нею малолітніх дітей: Коли мова зайшла про матір, поведінка ОСОБА_5 кардинально змінилася, почали спостерігатися жести адаптери (заспокійливі жести), тон голосу знизився, в мовленні з`явилися паузи, елементи «заїкання», які були відсутні під час обговорення теми стосунків з батьком, братом. Дівчина відповіла: « ОСОБА_14 мене не слухає, не чує». Далі дитина спробувала змінити тему та уникнути питань стосовно матері, що може свідчити про те, що ця тема є для ОСОБА_5 неприємною, а її обговорення сприяє активації захисного механізму психіки такого, як уникнення (несвідомого контролю інформації про джерело неприємного впливу, наявності або характері загрози/небезпеки, обмеження кількості такої інформації). Далі, впоравшись зі своїм хвилюванням, дівчинка сказала: « ОСОБА_14 на нас по дорозі кричала, а коли жили разом вона била мене і брата руками по оцьому (використовує жести-ілюстратори, показує удари правою рукою по сідницям). Я відчувала біль. Брата теж била по оцьому (знову показує рукою на сідниці)» Психолог: « ОСОБА_5 , можеш розповісти більш детально, що значить «сюрприз – Троєщина?» - дитина: «Там вона живе і там 6-ть людей. Вона нас хоче поселити туди, це буде божевілля. Мені не приємно, не комфортно, вона буде знущатися». Психолог: « ОСОБА_18 , будь ласка, що значить «знущатися?» - дитина: « ОСОБА_19 робити не те, що нам потрібно, а те, що вона хоче. Ми з братом хотіли додому, а вона нас везла на Троєщину. Ми просились до тата. Брат плакав, їй все одно». Психолог: «Що було далі?» - дитина: «Ми не хотіли заходити, вона не дозволяла подзвонити тату, Святослав плакав». Психолог: « ОСОБА_20 ще щось додати?» - дитина: «Вона на нас матюкалася, кричала, казала: «бляха муха, нахер, нас тато завжди захищав, нам було страшно, вона ось так (показує) закидала голову і кричала просто так». Беручи до уваги слова дитини (викладені вище) та керуючись стандартами дружніми до дитини, варто зазначити, що мова йде про ознаки фізичного та психологічного насильства зі сторони матері по відношенню до власних дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_21 . Фізичне насильство – це будь яке невипадкове нанесення ушкодження дитині у віці до 18 років, яке також трактується як дії або брак дій із боку батьків або інших дорослих, у результаті яких фізичне або розумове здоров`я дитини порушується або перебуває під загрозою пошкодження. Психологічне насильство – це будь які періодичні або постійні дії: словесні образи, маніпуляції, погрози, приниження людської гідності, які викликають у дитини стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку віковий розвиток її емоційної сфери. Внаслідок подібних дій у дітей може спостерігатися затримка фізичного і психологічного розвитку пролонгована в часі або проблеми в зазначених сферах функціонування особистості, погіршення психоемоційного стану, нездатність розуміти почуття оточуючих і проявляти власні, занижена самооцінка тощо. Я пам`ятаю, коли мама: «Мене била, кричала, в неї були нервові зриви». Психолог: «Підкажи, що значить «нервові зриви?» - дитина: «Вона неконтрольовано кричала, ось так (знову, як раніше під час спілкування, відтворює/демонструє «закидування» голови назад і широко відкритий рот – «крик»). Десь десять хвилин ми (має на увазі себе та брата) ховались в куток, було страшно». Як тільки психолог запитала про матір, настрій ОСОБА_6 різко змінився, зріс рівень тривоги, збільшилась амплітуда дихання (зовнішнє спостереження за рухами грудної клітини), поза змінилася на більш закриту та відсторонену – відвернувся корпусом, зросла кількість пауз та жестів адаптерів (заспокійливих жестів), це все може свідчити про те, що тема взаємодії ОСОБА_6 з матір`ю є для нього неприємною. Намагаючись подолати хвилювання та тривогу хлопчик відповів: «Нудна, точно не хороша (підкріплює сказане невербалікою, рухом голови зі сторони в сторону (заперечення), вона кричить, б`є мене і сестру». Психолог: «Будь ласка, якщо можеш, розкажи детальніше». Святослав: «Ми бачились кілька місяців тому, мені зустріч не сподобалась». Психолог: «Є бажання сказати чому саме не сподобалась?» - дитина: «Вона (має не увазі матір, проте намагається не вживати цього слова у своєму мовленні, використовуючи «вона», подібна «заміна» властива людям, коли суб`єкт, про якого йде мова під час спілкування, викликає в них негативні емоції/почуття) сказала «сюрприз» і повезла мене з ОСОБА_5 на Троєщину, я не хотів, я розплакався (опускає голову, голос стає тихіше). Психолог: «Що було далі?» - дитина: «Вона вмовляла, ми не хотіли їхати і заходити, вона на 20-й раз почула». Психолог: « ОСОБА_6 , хочеш щось додати?» - дитина: «Раніше вона на тата кричала, на нас, казала: « ОСОБА_22 в сраку, бляха муха», матюкалася. Била мене по голові рукою, кричала, била багато разів (при цьому дитина помітно нервує: «тримає / обіймає» себе руками за коліна і декілька разів «покусує» себе за праву руку в області між ліктем та зап`ястком)». Психолог: «Як думаєш, чому/через що вона це робила?» - дитина: «Не знаю, їй щось не подобалось вона на нас (має на увазі себе та сестру) кричала і била». Психолог: «Пам`ятаєш по якій частині тіла?» - дитина: «По голові, я казав, не пам`ятаю чи по попі було, але багато разів». Керуючись стандартами дружніми до дитини, коли її думка має бути почута та врахована у будь якій ситуації, що має для неї безпосереднє відношення, беручи до уваги слова дитини, є основа говорити про наявні ознаки фізичного та психологічного насильства з боку матері щодо власних дітей. Подібні дії, руйнують фундаментальні уявлення людини про безпеку світу, позитивну самооцінку, сенсовий порядок світу та можуть мати відтерміновані в часі наслідки для дитини впродовж усього її життя. Говорячи про матір ОСОБА_5 часто використовувала слово «знущається», пояснюючи дії матері тим, що вона погано ставилася/ставиться до неї та брата: кричала, била, матюкалася, не чула їх думку, робила так як вона вважала за потрібне. На момент дослідження, дитина декілька разів зазначила, що другого шансу матері не дасть. Ставлення ОСОБА_4 до ОСОБА_1 – негативне, з порушеним типом прив`язаності, відсутністю бажання контактувати у будь якому форматі. Основна емоція (крім гніву, суму, образи), яку матір викликає у ОСОБА_6 – це страх, тобто стан хвилювання, що обумовлений загрозою реального або передбачуваного лиха: «… я боюсь, що вона (матір) нас забере» - слова проговорені дитиною багато разів). Переживання сильного переляку, остраху (в цьому випадку – матері та її дій), відчувається та сприймається дитиною як загроза її особистій безпеці, що супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, підвищеною тривожністю, неможливістю контролювати ситуацію. Це емоція, яка викликана інстинктом самозбереження.

ОСОБА_2 вказує, що станом на сьогодні ОСОБА_1 , крім всього іншого, не бере жодної фінансової участі в забезпеченні власних дітей, добиваючись припинення стягнення аліментів та звільнення від заборгованості зі сплати аліментів.

Крім того, в зв`язку з його вимушеним переїздом з дітьми в приватний будинок з власним укриттям, комбінованою системою опалення (в тому числі дров`яною), електрогенератором, власною водною свердловиною, індивідуальною системою газопостачання (незалежною від тиску в газорозподільчій мережі) та іншими перевагами, в Оболонському районі міста Києва, через безпекову ситуацію та сумнівні перспективи зимувати в квартирі на 17-му поверсі без опалення, води, електрики та ліфтів, та потребою перевестися на дистанційну форму навчання дітей, він подав відповідну заяву до школи в Святошинському районі м. Києва (Київська гімназія східних мов №1), яку ОСОБА_1 заблокувала своєю категоричною незгодою у формі зустрічної заяви-заборони і діти фактично не мали змоги ані навчатися очно, ані навчатися дистанційно, ані перевестися в іншу школу – цим самим ОСОБА_1 пішла вже відверто та без докорів сумління проти базового права дітей на освіту. Це зафіксовано в актах оцінки потреб сім`ї Центру соціальних служб, а також в акті Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації та надано соціально-правовий статус таким подіям як перебування дітей у складних життєвих обставинах. Тож, жертвуючи всестороннім розвитком дітей, який вони завжди отримували від батька в максимальній кількості шляхом відвідування різноманітних гуртків та секцій, вони змушені тепер вчитися дистанційно в приватній школі, яка погодилась їх прийняти на навчання без офіційного переведення, а також проходити частину матеріалу самостійно (академічну різницю між освітніми програмами "Росток" та "НУШ" + японська мова), під особистим наглядом батька. Медичне обслуговування, в тому числі лікування спадкових (маминих) хвороб, так само повністю лежить на батькові, і жодної ініціативи жодного разу ОСОБА_1 не проявила в цьому напрямку: сімейний лікар, стоматолог, ортодонт (вирівнювання прикусу у Ярини), офтальмолог (міопія обох очей у Ярини, терапія жорстких контактних лінз), кардіолог (зайва хорда та непропорційне збільшення серцевого м`язу у Святослава, регулярні спостереження), ортопед (дисплазія сполучних тканин) тощо.

Крім того, як вважає відповідач, повністю незаконно ОСОБА_1 намагається через суд відібрати в нього половину його власної квартири, купленої ним за особисті кошти, в якій він і діти зареєстровані (цивільна справа № 369/12297/23).

Також позивачка ініціювала порушення проти ОСОБА_2 , батька та єдиного піклувальника дітей, кримінальної справи (кримінальне провадження №12024100030002313 від 05.09.2024 р.) за наче б то «невиконання» рішення суду про почергове проживання дітей, хоча, на думку батька, чудово знає, що це саме діти ніколи не погодяться на проживання з нею через дії та бездіяльність самої ж гр. ОСОБА_23 по відношенню до спільних дітей.

Відповідач вважає, що існує цілком реальна загроза фізично-силових заходів з боку гр. ОСОБА_1 та/або уповноважених нею осіб проти нього та їхніх дітей задля насильницького відбирання та примусу дітей до проживання з нею, оскільки спроби таких дій вже нею вживалися в 2021-2024 рр. і це було встановлено в ході судових засідань згідно з показаннями свідків та інших учасників процесу, а також в наданих мною документах.

При цьому, на думку ОСОБА_2 вкрай небезпечним фактором є те, що ОСОБА_1 перебуває на службі в ЗСУ, має право на володіння зброєю, а також має, як він вважає, адміністративні важелі впливу на певні рішення певних посадових осіб, що відверто прослідковується в процесі конфлікту. В зв`язку з цим він, як законний представник та рідний батько дітей, змушений захищати права та свободи своїх дітей за допомогою усіх можливих передбачених законом способів.

В чергове про необхідність виконання ухваленого судового рішення ОСОБА_2 повідомив дітям 30 квітня 2025 року, і діти в котрий раз відмовились в добровільному порядку змінювати своє місце проживання на проживання з матір`ю.

Відповідач наголошує на тому, що навіть після прийняття постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №754/3063/22 діти продовжують перебувати під опікою батька та на повному його утриманні.

З урахуванням наведених фактичних обставин справи заперечення відповідача проти позовних вимог ґрунтуються на нормах ст. 3, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. 141, 155, 179, 180, 181, 197 СК України та висновках Верховного Суду, викладених у постановах від 12 травня 2023 року (справа № 686/12480/22, провадження № 61-12518св22) від 07 травня 2025 року у справі №552/5588/23 (провадження № 61-15832св24).

Відповідач вказує на те, що позивачка належними та допустимими доказами не підтвердила ні обставини проживання дітей з нею, ні активну участь у вихованні дітей, ні жодних витрат, які були б нею здійснені на забезпечення потреб та інтересів дітей, в тому числі потреб у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дітей, реалізації їх здібностей, тощо. В той же час, обставини, що примусове проживання з матір`ю завдасть шкоди інтересам дітей, обставини проживання дітей з батьком, обставини перебування дітей на утриманні батька, обставини того, що батько одноособово опікується навчанням, здоров`ям та дозвіллям дітей підтверджується, в тому числі: відеозаписами дітей, які відмовляються від проживання з матір`ю; відомостями про адресу реєстрації місця проживання батька та дітей Актом обстеження умов проживання від 20.09.2024 року та актом проведення оцінки рівня безпеки; актом оцінки потреб сім`ї від 23.09.2024 року; медичними довідками за 2024 -2025 рік; договорами про навчання в школі-дитячому садку «Джерело» та квитанціями про оплату такого навчання; дипломами, що відзначають успіхи дітей у навчанні; свідоцтвами досягнень з Київської гімназії східних мов; висновком психологічного дослідження від 25.04.2024 р. фахівця ОСОБА_11 ; висновком фахівця ОСОБА_13 від 13.06.2024 року; висновком психолога ОСОБА_17 від 18.06.2024 року; заявами батька до поліції, тощо. Враховуючи те, що діти з огляду на їх власне бажання продовжують проживати з батьком, перебувають на повному утриманні батька, і саме батько бере більш активну участь у її вихованні, відсутні підстави для того, щоб припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про звільнення від сплати заборгованості по аліментах, то відповідач вказує, що позивачка не підтвердила належними та допустимими доказами будь-які обставини, які б могли слугувати підставою для звільнення її від сплати заборгованості за аліментами. Викладені у позовній заяві доводи ОСОБА_1 , на думку ОСОБА_2 , свідчать про ухилення нею від обов`язку з утримання своїх дітей. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що виконала та продовжує виконувати свій обов`язок з утримання дітей у інший спосіб ніж сплата аліментів на виконання судового наказу від 03.10.2023р. Деснянського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 02 жовтня 2023 року і до досягнення кожного з дітей повноліття.

Відповідач звертає увагу на те, що Київський апеляційний суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 754/13869/23 (провадження № 22-ц/824/1762/2025) вказав на таке «саме по собі судове рішення, яким визначено місце проживання дітей почергово то з батьком, то з матір`ю, не свідчить про відсутність обов`язку матері утримувати дітей», «сама по собі постанова Верховного суду від 22 травня 2024 року, якою визначено місце проживання дітей, не є підставою для звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати аліменти». Відповідно до частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А тому, та обставина, постанова Верховного суду від 22 травня 2024 року, якою визначено місце проживання дітей, не є підставою для звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати аліменти, є встановленою і не підлягає повторному доказуванню.

Відповідач вказує, що посилання позивачки на судові рішення, ухвалені у справах №347/1227/24 та №754/9262/22 не підлягають врахуванню судом, оскільки такі не являються релевантними до даної справи. Варто наголосити на тому, що у справі №347/1227/24 суди прийшли до висновок про необхідність звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та припинення обов`язку зі сплати аліментів у зв`язку з тим, що дитина на момент вирішення спору проживала з батьком та перебувала на повному його утриманні, а згодом на час ухвалення судових рішень дитина почергово проживала то з батьком, то з матір`ю. Саме такі встановлені судом обставини сталі підставою для звільнення батька від заборгованості зі сплати аліментів за той період, коли дитина проживала з ним та перебувала на повному його утриманні, а також на припиненні обов`язку батька сплачувати аліменти. Разом з тим, в межах цієї справи відсутні буть які докази які б свідчили про те, що діти проживають з матір`ю та перебувають на її утриманні, а отже відсутні і підстави для задоволення позову.

Таким чином, на думку відповідача, вимоги ОСОБА_1 безпідставні, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, не підтверджені належними та допустимими доказами та суперечать найкращим інтересам дітей.

04.07.2025 року позивачка подала відповідь на відзив, за змістом якої заперечувала проти доводів відповідача та стверджувала, що діти залишились з відповідачем всупереч укладеному між ними Договору про визначення місця проживання дітей та здійснення батьківських прав та обов`язків від 30 квітня 2021 року, заперечувала отримання коштів на утримання дітей у розмірі 500 тис. грн, посилаючись на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.07.2023 р. по справі №754/3063/22. Позивачка вказує, що у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року було зазначено, що судами попередніх інстанцій встановлено, що вона належним чином ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризується в побуті та професійній спільноті, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечена та створила належні умови для виховання та розвитку дітей.

Також вказує на те, що у цій постанові Верховного Суду підтверджується те, що ОСОБА_2 чинив їй перешкоди у спілкуванні та побаченні з дітьми, що стало підставою для звернення до суду.

Позивачка зазначає, що відповідач безпосередньо сам налаштовує дітей проти неї та проживання з нею, оскільки він розповідає дітям про проживання з нею не як про щось належне та позитивне, а як про примус щодо них, зокрема, використовуючи слово «доведеться». Також ОСОБА_1 заперечує факти застосування нею фізичної сили до дітей, посилаючись на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 року в справі № 754/3063/22 та вказуючи на те, що її ніколи не притягали ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення домашнього насильства.

Позивачка заперечує проти висновків психологів, наданих Відповідачем, та вказує що такі є неналежним та недостовірним доказом, оскільки психологи роблять висновки лише на основі спілкування з дітьми та застосовують для дослідження лише проективні методики, які є другорядними і недостатньо стандартизованими, обстеження були проведені на замовлення та за активної попередньої участі самого ОСОБА_2 , без отримання дозволу від позивача, без залучення і повідомлення позивачки як матері.

Позивачка стверджує, що у місяць перебування з нею діти будуть повністю на її утриманні, так само як протягом місяця проживання з ОСОБА_2 , тобто вона в рівних частинах з ОСОБА_2 має утримувати дітей в межах строків їх проживання з нею, в той час як відповідач штучно створює обставини, за яких діти фактично проживають виключно з ним та вимагає від неї сплати аліментів, щоб саме він розпоряджався коштами, які належать дітям, але які він витрачатиме на цілі, що залишаться позивачці невідомими. Станом на сьогоднішній день, позивачка беру фінансову участь в забезпеченні дітей саме у вигляді наявного в неї обов`язку із сплати аліментів, незважаючи на те, що після набрання судовим наказом Деснянського районного суду м. Києва від 03.10.2023 р. у справі № 754/13869/23 законної сили, яким з неї стягнуто аліменти, змінились обставини, а саме Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду прийнято постанову від 22.05.2024 р. по справі № 754/3063/22.

Також позивачка повторно посилається на обставини примусового виконання вказаної постанови та прийняті у зв`язку з цим судові рішення та рішення державного виконавця.

07.07.2025 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими отримавши 22.05.2024 року постанову касаційного суду про так звану «спільну фізичну опіку» позивачка не вчинила жодних дій для залагодження непорозумінь з дітьми та батьком дітей, які є невід`ємною складовою «спільної фізичної опіки» (і навіть описані в мотивувальні частині цього експериментального рішення суду), не проявила ініціативу в поверненні наданих їй під розписку коштів на дітей в розмірі 500’000 грн. (еквівалент 18,5 тис. доларів станом на 2021-й рік), що було засвідчено підписом ОСОБА_1 на відповідній розписці, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтенко Л.О. 30.04.2021 р., підписом ОСОБА_1 на спільній заяві про розірвання шлюбу, підписом ОСОБА_1 на документах поштового відправлення спільної заяви про розірвання шлюбу до Ірпінського суду, яке було надіслано нею власноручно 01.05.2021 р. взагалі без участі відповідача, рішенням судді Деснянського районного суду м. Києва 22.09.2021 року ОСОБА_24 про розірвання шлюбу на визначених спільною заявою умовах, а також не припинила протиправні спроби позбавити відповідача законного права власності на квартиру, в якій зареєстровані та іноді проживають він разом з дітьми (в залежності від безпекової ситуації та сімейних обставин), в с. Михайлівка-Рубежівка Бучанського району Київської області.

Відповідач вказує, що перше і єдине, що зробила позивачка відразу після отримання рішення від 22.05.2024 року – це подала заяву про скасування судового наказу на стягнення аліментів, яка була задоволена 21.06.2024 року. Проте постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів – Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2023 року таким, що не підлягає виконанню, було відмовлено.

Відповідач наводить текст постанови Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року та звертає увагу на те, що апеляційний суд вважав, що саме по собі судове рішення, яким визначено місце проживання дітей почергово то з батьком, то з матір`ю, не свідчить про відсутність обов`язку матері утримувати дітей.

Відповідач вважає, що ухвалою Верховного Суду від 28.02.2025 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_25 (суддя доповідач), Гулька Б.І. та Луспеника Д.Д. – Беляєвій відмовили у відкритті касаційного провадження, тим самим фактично підтримавши постанову Київського апеляційного суду від 22.01.2025 року та залишивши на ОСОБА_1 зобов`язання з виконання батьківських обов`язків хоча б фінансово на рівні примусового стягнення аліментів з матері, яка свого часу цинічно покинула сім`ю, розвалила шлюб та, крім всього іншого, самоусунулась від ролі матері практично з народження дітей та повністю зникла з життя дітей виключно зі своєї волі з 2021-го року.

Відповідач у запереченнях вказує на неправдивість тверджень та звинувачень ОСОБА_1 , викладених у відповіді на відзив, в тому числі вказуючи на припинення шлюбних відносин одноосібно позивачкою, на те, що договір про визначення місця проживання дітей та здійснення батьківських прав та обов`язків від 30.04.2021 р., був укладений сторонами вже після того, як відповідач з дітьми переїхав жити в Київ та вони проживали окремо від позивачки, і вона надала на це згоду та перевозила речі. Відповідач вказує, що позивачка перебувала в затяжній глибокій депресії, годи та навіть сприяння, оскільки вона особисто перевозила наші речі – і це було засвідчено відповідною експертизою у наданому ОСОБА_23 відповідному висновку у справі про визначення місця проживання дітей), проявляла недбалість у веденні господарства, апатію до власних дітей та ігнорувала їх базові життєві потреби, залишала їх одних, тощо. Наведене стало підставою для цілком очевидної подальшої втрати актуальності договору від 30.04.2021 р. Водночас Відповідач вказує, що шлюб був розірваний лише 22.09.2021 року, а договір від 30.04.2021 р. мав регулювати правовідносини сторін виключно після розірвання шлюбу. Відповідач зазначає, що на всі його спроби залучити матір в життя дітей позивачка реагувала негативно або ігнорувально, навіть після видачі рекомендацій комісії Святошинської РДА 2022-го року про періодичні зустрічі ОСОБА_1 з дітьми саме відповідач зрештою був ініціатором таких зустрічей, але позивачка часто не з`являлась на них.

Відповідач заперечує проти обставин перешкоджання матері в участі у вихованні дітей та вказує на обставини, встановлені судовими рішеннями першої та другої інстанції, згідно з якими: судом беззаперечно встановлено, що діти на сьогодні проживають разом з батьком ОСОБА_2 , саме він як батько займається їх вихованням, утримує їх матеріально, піклується про них; мати дітей ОСОБА_1 відвідує дітей лише декілька разів на місяць або спілкується по телефону з ними, та фактично не приймає участі у їхньому житті та спілкуванні; однак, ОСОБА_2 не заперечує, щоб мама спілкувалася та піклувалася про своїх дітей, так як їм потрібна турбота мами, але вважає, що краще визначити місце проживання дітей з ним, оскільки діти більше прив`язані до батька та у батька більше можливостей надати все необхідне дітям; не заслуговують на увагу доводи сторони позивачки по зустрічному позову, що батько забороняє дітям бачитися з матір`ю та своїм авторитетом залякав їх, оскільки такі доводи не підтверджені жодним доказом, а крім того, спростовані в судовому засіданні встановленими обставина справи та поясненнями сторін та дітей під час їх вислуховування та посилається на показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , посилається на скаргу подану до Вищої ради правосуддя на суддю Синельникова Є.В. та обставини, викладені у такій скарзі, які на думку відповідача спростовують обставини, встановлені постановою Верховного Суду, вказує на недослівне та перекручене цитування постанови Верховного Суду від 22.05.2024 року.

Крім того, відповідач посилається та надає відповідні докази щодо відкриття 13.12.2024 року кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за статтею 166 Кримінального кодексу України «Злісне невиконання обов`язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування».

На підтвердження своїх заперечень Відповідач додатково вказав, що ним подана касаційна скарга на ухвалу Деснянського районного суду та постанову КАС за скаргою ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дій старшого державного виконавця, які полягають в поверненні виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, на підставі якої відкрите провадження № 61-5871ск25 у справі №754/3063/22 (№ 4-с/754/93/24) ухвалою Верховного Суду від 27.05.2025 р., а також апеляційна скарга на ухвалу Деснянського районного суду за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, на підставі якої відкрите провадження № 22-ц/824/11887/2025 у справі № 754/3063/22 ухвалою Київського апеляційного суду від 01.07.2025 р.

Підсумовуючи, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження того, що діти проживають з нею, або що обставини хоч якимось чином змінились для припинення стягнення аліментів на дітей.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.10.2025 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

03.10.2025 року ОСОБА_2 подав заперечення на дії головуючого, оскільки ухвала про закриття підготовчого провадження у справі № 369/4327/25 від 02 жовтня 2025 року була постановлена за відсутності ОСОБА_2 та/або його представника і за відсутності заяви про розгляд справи без його участь, а судове засідання відбулося у час, коли в Києві була оголошена повітряна тривога.

12.02.2026 ОСОБА_2 подав додаткові пояснення, згідно з якими навіть після прийняття постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №754/3063/22 діти продовжують перебувати під опікою батька та на повному його утриманні та додатково пояснив, що постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у справі №754/3063/22 (вручена в кабінеті Електронного Суду 07.10.2025 року) ухвалено апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року – задовольнити, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року – скасувати, заяву ОСОБА_2 задовольнити, визнати виконавчий лист №754/3063/22 виданий 06.08.2024 р. Деснянським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2025 року у справі № 754/3063/22 (провадження № 61-13472ск25) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року в провадженні за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в справі № 754/3063/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання договору, визначення місця проживання дітей з батьком, стягнення коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Таким чином, постанова Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у справі №754/3063/22 є остаточним судовим рішенням, яке набрало законної сили, яким встановлена неможливість примусового виконання постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі №754/3063/22 про почергове проживання з батьком та матір`ю. На підставі постанови Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у справі №754/3063/22 09 лютого 2026 року Головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Савченко Аркадієм Георгійовичем постановлено закінчити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 754/3063/22, виданого 06.08.2024 року Деснянським районним судом м. Києва.

Отже, на думку Відповідача рішенням, яке постановлене іменем України і набрало законної сили влади іменем України, вкотре наголошено на тому, що судове рішення про визначення місця проживання малолітніх дітей - це рішення немайнового характеру, рішення про визнання. Таке рішення не може бути підґрунтям примусової насильницької зміни усталених сімейних правовідносин та, тим більше, вчинення протиправних дій до малолітніх дітей. Такими протиправними діями, на погляд ОСОБА_2 можуть вважатися як силові методи "доставки" дітей до тієї з батьків, яка проживає окремо від дітей, так і позбавлення дітей їх законного і гарантованого державою Україна права на грошове забезпечення від тієї з батьків, яка проживає окремо від дітей. Таким чином, діти з огляду на їх власне бажання продовжують проживати з батьком, перебувають на повному утриманні батька, і саме батько бере активну участь у їх вихованні, відсутні підстави для того, щоб припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 .

Позивач та її представник адвокат Чиж С.С. подали клопотання про розгляд цивільної справи № 369/4327/25 за відсутності адвоката Чижа Сергія Сергійовича та позивача ОСОБА_1 , зазначивши, що обставини, факти та позовні вимоги, що зазначені в позовній заяві підтримують в повному обсязі і просять розглянути справу за наявними у справі матеріалами та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Якименко М.М. подав клопотання, яким просив вирішувати дану справу без участі відповідача ОСОБА_2 та його представника й у задоволенні позову відмовити повністю з покладенням на останню витрат на правничу допомогу, докази на підтвердження якої будуть надані протягом 5 днів із дня ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою учасників справи фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України).

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та розглянувши подані докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позовна заява та, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

30 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис за №445.

Від цього шлюбу сторони мають дітей: доньку - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30 квітня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про визначення місця проживання дітей та здійснення батьківських прав та обов`язків, яким було визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх матір`ю.

У червні 2021 року відповідач забрав дітей та переїхав до орендованої квартири.

22 вересня 2021 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва у справі №367/3283/21 було розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві (а/з №445).

20.07.2023 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено рішення в цивільній справі №754/3063/22, відповідно до якого місце проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визначено з батьком ОСОБА_2

03.10.2023 року Деснянським районним судом м. Києва було видано судовий наказ у справі № 754/13869/23, згідно якого стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 02.10.2023 року і до досягнення кожного з дітей повноліття.

01.11.2023 р. державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Архіповим Денисом Миколайовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73188105 з виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 03.10.2023 у справі №754/13869/23.

Постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року у справі №754/3063/22 рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20.07.2023 року залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/3063/22 вирішено:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року в частині вирішення позовів про визначення місця проживання дітей скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: місяць з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; місяць з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

4. Щомісячний період проживання дітей з кожним з батьків починається з першого дня місця та завершується останнім днем відповідного місяця.

5. Перший місяць, починаючи з 01 червня 2024 року, діти проживають з батьком.

6. По завершенні місяця, протягом якого діти проживали з батьком чи матір`ю, в останній день той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

7. В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін., рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20.07.2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13.12.2023 року по справі № 754/3063/22 в частині вирішення позовів про визначення місця проживання дітей скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почергово з кожним із батьків, у такому порядку: місяць з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , місяць з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.06.2024 року у справі №754/13869/23 задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Виконавче провадження № 73188105 з виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 03.10.2023 року у справі № 754/13869/23 було завершено та з липня 2024 року було припинено стягнення аліментів.

Постановою Київського апеляційного суду від 22.01.2025 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 21.06.2024 року по справі № 754/13869/23 скасовано та ухвалено нове судове рішення наступного змісту: «У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2023 року таким, що не підлягає виконанню, відмовити».

Київський апеляційний суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 754/13869/23 (провадження № 22-ц/824/1762/2025) прийшов до таких висновків:

«Помилки при видачі Деснянським районним судом м. Києва судового наказу від 3 жовтня 2023 року не встановлено.

Як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , посилався на постанову Верховного Суду від 22 травня 2024 року.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що саме по собі судове рішення, яким визначено місце проживання дітей почергово то з батьком, то з матір`ю, не свідчить про відсутність обов`язку матері утримувати дітей.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заяви ОСОБА_1 тільки з підстав наявності судового рішення є помилковим. Відповідно, постановлена Деснянським районним судом м. Києва 21 червня 2024 року ухвала підлягає скасуванню.

Приймаючи судове рішення по суті заяви ОСОБА_1 , колегія суддів, окрім вищезазначеного, враховує також наступне.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Законодавцем визначено підстави припинення обов`язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у ст.ст. 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення (абз.2 ч.1 ст.273 СК України).

Матеріали справи не містять доказів того, що у визначеному законом порядку ОСОБА_1 звільнено від сплати аліментів за судовим наказом від 3 жовтня 2023 року, виданим Деснянським районним судом м. Києва.

Отже, оскільки сама по собі постанова Верховного суду від 22 травня 2024 року, якою визначено місце проживання дітей, не є підставою для звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати аліменти, помилки при видачі судового наказу не встановлено, відповідно відсутні підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню».

21.02.2025 року Головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вахрушевою Радою Миколаївною відкрито виконавче провадження №77281759 з виконання судового наказу № 754/13869/23 від 03.10.2023 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва від 19.02.2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28.02.2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 754/13869/23.

Позивачка звернулась 10.07.2024 р. до Деснянського УП ГУНП України у м. Києві із заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення (в порядку ст. 214 КПК України), в саме: невиконання судового рішення. За вищевказаною заявою внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та присвоєно номер кримінального провадження 12024100030002313 від 05.09.2024 р. Відповідно до постанови Деснянського УП ГУНП України у м. Києві про визнання потерпілим від 13.09.2024 р. позивачку визнано потерпілою вказаному кримінальному провадженні.

З метою примусового виконання постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 р. по справі №754/3063/22 Деснянським районним судом міста Києва 06 серпня 2024 року було видано виконавчий лист.

05 вересня 2024 року старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вергелісом Ярославом Ігоровичем було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, відповідно до якого ОСОБА_1 було повернуто виконавчий лист №754/3063/22, виданий 06.08.2024 року Деснянським районним судом міста Києва.

13.11.2024 року Деснянським районним судом міста Києва була постановлена ухвала по справі №754/3063/22, відповідно до якої: задоволено скаргу ОСОБА_1 ; визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вергеліса Ярослава Ігоровича щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання від 05.09.2024 і відповідно до якого ОСОБА_1 повернуто виконавчий лист №754/3063/22 від 06.08.2024 виданий Деснянським районним судом міста Києва; зобов`язано старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Вергеліса Ярослава Ігоровича відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого документа, а саме виконавчого листа №754/3063/22 від 06.08.2024 виданого Деснянським районним судом м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2025 р. відкрите касаційне провадження № 61-5871ск25 у справі №754/3063/22 (№ 4-с/754/93/24) за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у справі №754/3063/22.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року постановлено заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, по справі № 754/3063/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання договору, визначення місця проживання дітей з батьком і стягнення коштів та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей з матір`ю – залишити без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у справі №754/3063/22 ухвалено апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року – задовольнити, ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року – скасувати, заяву ОСОБА_2 задовольнити, визнати виконавчий лист №754/3063/22 виданий 06.08.2024 р. Деснянським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2025 року у справі № 754/3063/22 (провадження № 61-13472ск25) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

На підставі постанови Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у справі №754/3063/22 09 лютого 2026 року Головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Савченко Аркадієм Георгійовичем постановлено закінчити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №754/3063/22, виданого 06.08.2024 року Деснянським районним судом м. Києва.

Відповідно до витягу №179 від 01.08.2024 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_5 .

Згідно з Актом обстеження умов проживання дитини (дітей) від 20.09.2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 , для дітей створені умови для проживання.

За змістом актів проведення оцінки рівня безпеки дитини від 20.09.2024, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 , дітям комфортно проживати з батьком.

Відповідно до Акту оцінки потреб сім`ї/особи та висновку оцінки потреб сім`ї, складеним Оболонським РЦСС від 23.09.2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 , базові потреби дитини задоволені, батько здатний задовільнити базові потреби дитини, мати проживає за іншою адресою.

Декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу №0001-М8Н5-29А0, пацієнт ОСОБА_3 , та №0001-2435-29А0 пацієнт ОСОБА_4 підписані батьком ОСОБА_2 як законним представником дітей.

Згідно з довідками від 15.08.2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пройшли обов`язковий медичний профілактичний огляд.

Згідно з довідкою від 25.01.2025 року, виданою лікарем МЦ «Доктор Призма» пацієнт ОСОБА_3 з 16.11.2023 року по 25.01.2025 проходить регулярні огляди у дитячого офтальмолога у супроводі батька ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою від 31.01.2025 року, виданою ТОВ «Есте-Лайн Кідз» пацієнт ОСОБА_3 з 16.07.2022 до 31.01.2025 проходить огляди та лікування у дитячого лікаря та ортодонта у супроводі батька ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою від 31.01.2025 року, виданою ТОВ «Есте-Лайн Кідз» пацієнт ОСОБА_4 з 15.05.2022 до 31.01.2025 проходить огляди та лікування у дитячого лікаря у супроводі батька ОСОБА_2 .

Згідно з договорами, укладеними ОСОБА_2 та ЗНЗ «Школа-дитячий садок «Джерело» від 01.10.2024 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються як вільні слухачі в онлайн-класі.

Згідно з платіжними інструкціями від 21.10.2024, 28.11.2024, 27.12.2024, 04.02.2025, 03.03.2025, 31.03.2025, 01.05.2025, 02.06.2025 ОСОБА_2 здійснював перекази Школа-дитячий садок Джерело, ЗНЗ та ФОП ОСОБА_26 як оплату послуг навчання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , онлайн навчання.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають численні відзнаки за участь в олімпіадах.

Відповідно до змісту довідок №03/06/25/1 від 03.06.2025 р. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 01 жовтня по 28 травня 2025 року здійснювали навчання у ЗНЗ «Школа-дитячий садок Джерело», успішно освоїли навчальні предмети освітньої програми на високому рівні, рекомендовані до переведення на наступний рік навчання.

Згідно зі свідоцтвами досягнень за 2024/2025 рік, виданих Київською гімназією східних мов №1 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 згідно з протоколом №7 від 19.06.2025 переведені на наступний навчальний рік.

Згідно з довідкою про результати перевірки по рапорту ЄО №27674 від 30.06.2024 від 17.07.2024 ОСОБА_2 повідомив, що діти перебувають разом з ним, їхати до матері відмовляються.

Згідно з довідкою про результати перевірки по рапорту ЄО №43920 від 30.09.2024 від 25.10.2024 року 30.09.2024 та 18.10.2024 надійшли заяви від ОСОБА_2 з приводу неналежного виконання обов`язків колишньою дружиною ОСОБА_1 з виховання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4

13.12.2024 року зареєстроване кримінальне провадження 12024100050003862 з приводу невиконання обов`язків щодо догляду за дітьми їхньою матерію ОСОБА_1 , ст. 166 КК України (Злісне невиконання обов`язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування).

Відповідач ні в останній день червня, а саме 30.06.2024 р., ні протягом липня 2024 року, ні в останній день серпня, а саме 31.08.2024 р., ні протягом вересня 2024 року, ні в останній день жовтня, а саме 31.10.2024 р., ні протягом листопада 2024 р., ні в останній день грудня, а саме 31.12.2024 р., ні протягом січня 2025 р., ні в останній день лютого, а саме 28.02.2025 р., ні станом на день подання позову не супроводив (привіз) дітей до її місця проживання та не передав під її фізичну опіку.

На відеозаписах, наявних в матеріалах справи діти відмовляються від проживання з матір`ю.

Згідно з висновком фахівця з психології ОСОБА_11 від 31.01.2022 р.: Про мати дівчинка стверджує: «у мами настрій поганий, вона кричить на нас дуже сильно, кожного дня» … «мама думає, що любить мене, але вона не вміє любити, постійно кричить, била нас по дупі із братом», «мама не схожа на інших мам, вони (інші мами) на дітей не кричать» … Дані з високою вірогідністю стверджують, що на момент обстеження ОСОБА_5 відчуває до матері страх, бажання дистанціюватись від неї, бажання, щоб дії матері були послідовними, передбачуваними, комфортними. Дії матері викликають у дівчинки напругу та стрес. Вчинки матері (психологічний тиск, підвищений голос) можна ідентифікувати як прояви психологічного насильства; за словами ОСОБА_5 , мати била її та брата по дупі, ці дані можна ідентифікувати як прояви фізичного насильства. Варто звернути увагу, що ОСОБА_5 на момент обстеження виказує категоричне небажання жити з матір`ю та спілкуватись з нею. Свою думку дівчинка пояснює наступним чином – «мама завжди була в телефоні, не любила з нами гуляти, постійно на нас кричала». Дані, отримані у процесі взаємодії з ОСОБА_5 , свідчать про те, що у дитини існує усталене усвідомлення щодо процесів, які відбуваються у сім`ї. ОСОБА_5 включає у коло своєї сім`ї батька ОСОБА_12 , брата ОСОБА_6 , себе. До матері у ОСОБА_5 зафіксовано негативно забарвлені почуття – дитина відчуває бажання відсторонитись, напругу та стрес, страх. Фігура матері для ОСОБА_5 є фруструючою. До батька ОСОБА_5 відчуває прихильність та бажання жити з ним». Дані свідчать про те, що образ матері у ОСОБА_6 забарвлений у почуття страху, перестороги; хлопчик намагається уникати з нею контакту – дані стосунки викликають багато напруги та неприємних емоцій, про що свідчить характер відповідей. Необхідно зауважити, що для дитини вкрай складно постійно витримувати неприємні емоції та сильну напругу, оскільки це може травмувати (розщеплювати) психіку. Про стосунки з мамою ОСОБА_6 стверджує наступне: «мама постійно кричала, била мене по дупі, по голові, за те, що я випадково вдарився або коли я балуюсь», «я не хочу з нею зустрічатись, вона забере мене від тата», «я не сумую за нею, вона з нами мало грається і гуляє, їй не подобається зі мною гратись», «мама кричить, постійно кричить, робить що хоче»… Слова дитини супроводжуються тілесними реакціями – ОСОБА_6 говорить про маму вкрай неохоче, затримує дихання, відводить очі в сторону. Ці тілесні реакції та слова можуть свідчити про ознаку неприємно забарвлених почуттів щодо матері.

Згідно з висновком фахівця з психології ОСОБА_11 від 25.04.2024 р.: виховна поведінка матері ( ОСОБА_1 ) та її вплив на дитину є травмуючими: у дитини сформовано уникаючий тип прив`язаності до матері, ОСОБА_5 не бажає контактувати та бачитись з матір`ю, що підтверджується даними методик. Дівчинка не включає матір у коло своєї родини та бажає від неї дистанціюватись. На момент обстеження виявлено наступні специфічні психологічні особливості ставлення дитини до матері: дівчинка категорично не бажає жити з матір`ю, проводити з нею час, близько контактувати. Дане ставлення є виваженим та сформованим протягом тривалого часу. Зустрічі з матір`ю ( ОСОБА_1 ) дестабілізують психо-емоційний стан ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент обстеження мати не враховує потреби дитини та здійснює, за словами дитини, психологічний тиск, постійно кричить. У ОСОБА_3 відсутній безпечний, усталений і налагоджений контакт з матір`ю ( ОСОБА_1 ), дитина бажає уникати контактів з матір`ю, висловила категоричне небажання спілкуватись з матір`ю. Виховна поведінка матері ( ОСОБА_1 ) та її вплив на дитину є травмуючими: у дитини сформовано тривожно-уникаючий тип прив`язаності до матері, ОСОБА_6 не бажає контактувати та бачитись з матір`ю, що підтверджується даними методик. На момент обстеження виявлено наступні специфічні психологічні особливості ставлення дитини до матері: ОСОБА_6 категорично не бажає жити з матір`ю, проводити з нею час, зустрічатися з нею. Дане ставлення є виваженим та сформованим протягом тривалого часу. Зустрічі з матір`ю ( ОСОБА_1 ) дестабілізують психо-емоційний стан ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент обстеження мати не враховує потреби дитини та здійснює, за словами дитини, психологічний тиск, постійно кричить. У ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутній безпечний, усталений і налагоджений контакт з матір`ю ( ОСОБА_1 ), дитина бажає уникати контактів з матір`ю, висловила категоричне небажання спілкуватись з матір`ю. На сторінці 4 даного висновку вказано, що спеціаліст ОСОБА_11 попереджена про кримінальну відповідальність за завідома неправдиве свідчення спеціаліста за ст. 384 Кримінального кодексу України, і це засвідчено окремим підписом фахівця.

Згідно з висновком кандидата психологічних наук ОСОБА_13 від 13.06.2024 р.: за результатами експериментально-психологічного обстеження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виявлено наступне: Дитина контактна, надає інформацію про себе (називає власні ім`я, по-батькові, прізвище, дату народження, вік («8 років»), домашню адресу (« АДРЕСА_3 – приватний будинок), про свою родину: «проживаю з татом і братом». Розповідає про батька: «З татом я весь час, я з ним щаслива». Надає відомості про маму: « ОСОБА_14 проживає у Деснянському районі з дідусем, бабусею, тіткою та чоловіком тітки. Мені з мамою некомфортно, тому що вона над нами знущається, взагалі чути нас не хоче. Била колись, коли ми з нею ще були. ОСОБА_15 і била. Ще вона кричить – просто так». За результатами експериментально-психологічного обстеження ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) виявлено наступне: Дитина контактна, дає про себе відомості, називає власні прізвище, ім`я, по-батькові. Вказує свій вік «7 років» та дату народження. Стосовно домашньої адреси: «Не пам`ятаю, у мене 2 домашніх адреси: АДРЕСА_4 – з татом і ОСОБА_5 я там живу, у мене там дача». Розповідає про місце навчання: « ОСОБА_16 східних мов на Житомирській, там ми вивчаємо японську мову, мені подобається японська мова. І ОСОБА_5 там навчається. Ми навчаємося добре». Про спірну ситуацію у родині говорить: «Не хочу жити з мамою, тому що вона з нас знущається, б`є нас, кричить на нас, не чує нас». З`ясовано, що діти постраждали від стресогенних чинників з боку матері.

Згідно з висновком кризового психолога ОСОБА_17 від 18.06.2024 р.: коли мова зайшла про матір, поведінка ОСОБА_5 кардинально змінилася, почали спостерігатися жести адаптери (заспокійливі жести), тон голосу знизився, в мовленні з`явилися паузи, елементи «заїкання», які були відсутні під час обговорення теми стосунків з батьком, братом. Дівчина відповіла: « ОСОБА_14 мене не слухає, не чує». Далі дитина спробувала змінити тему та уникнути питань стосовно матері, що може свідчити про те, що ця тема є для ОСОБА_5 неприємною, а її обговорення сприяє активації захисного механізму психіки такого, як уникнення (несвідомого контролю інформації про джерело неприємного впливу, наявності або характері загрози/небезпеки, обмеження кількості такої інформації). Далі, впоравшись зі своїм хвилюванням, дівчинка сказала: « ОСОБА_14 на нас по дорозі кричала, а коли жили разом вона била мене і брата руками по оцьому (використовує жести-ілюстратори, показує удари правою рукою по сідницям). Я відчувала біль. Брата теж била по оцьому (знову показує рукою на сідниці)» Психолог: « ОСОБА_5 , можеш розповісти більш детально, що значить «сюрприз – Троєщина?» - дитина: «Там вона живе і там 6-ть людей. Вона нас хоче поселити туди, це буде божевілля. Мені не приємно, не комфортно, вона буде знущатися». Психолог: « ОСОБА_18 , будь ласка, що значить «знущатися?» - дитина: « ОСОБА_19 робити не те, що нам потрібно, а те, що вона хоче. Ми з братом хотіли додому, а вона нас везла на Троєщину. Ми просились до тата. Брат плакав, їй все одно». Психолог: «Що було далі?» - дитина: «Ми не хотіли заходити, вона не дозволяла подзвонити тату, Святослав плакав». Психолог: « ОСОБА_20 ще щось додати?» - дитина: «Вона на нас матюкалася, кричала, казала: «бляха муха, нахер, нас тато завжди захищав, нам було страшно, вона ось так (показує) закидала голову і кричала просто так». Беручи до уваги слова дитини (викладені вище) та керуючись стандартами дружніми до дитини, варто зазначити, що мова йде про ознаки фізичного та психологічного насильства зі сторони матері по відношенню до власних дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_21 . Фізичне насильство – це будь яке невипадкове нанесення ушкодження дитині у віці до 18 років, яке також трактується як дії або брак дій із боку батьків або інших дорослих, у результаті яких фізичне або розумове здоров`я дитини порушується або перебуває під загрозою пошкодження. Психологічне насильство – це будь які періодичні або постійні дії: словесні образи, маніпуляції, погрози, приниження людської гідності, які викликають у дитини стан емоційної напруги, що наражає на небезпеку віковий розвиток її емоційної сфери. Внаслідок подібних дій у дітей може спостерігатися затримка фізичного і психологічного розвитку пролонгована в часі або проблеми в зазначених сферах функціонування особистості, погіршення психоемоційного стану, нездатність розуміти почуття оточуючих і проявляти власні, занижена самооцінка тощо. Я пам`ятаю, коли мама: «Мене била, кричала, в неї були нервові зриви». Психолог: «Підкажи, що значить «нервові зриви?» - дитина: «Вона неконтрольовано кричала, ось так (знову, як раніше під час спілкування, відтворює/демонструє «закидування» голови назад і широко відкритий рот – «крик»). Десь десять хвилин ми (має на увазі себе та брата) ховались в куток, було страшно». Як тільки психолог запитала про матір, настрій ОСОБА_6 різко змінився, зріс рівень тривоги, збільшилась амплітуда дихання (зовнішнє спостереження за рухами грудної клітини), поза змінилася на більш закриту та відсторонену – відвернувся корпусом, зросла кількість пауз та жестів адаптерів (заспокійливих жестів), це все може свідчити про те, що тема взаємодії ОСОБА_6 з матір`ю є для нього неприємною. Намагаючись подолати хвилювання та тривогу хлопчик відповів: «Нудна, точно не хороша (підкріплює сказане невербалікою, рухом голови зі сторони в сторону (заперечення), вона кричить, б`є мене і сестру». Психолог: «Будь ласка, якщо можеш, розкажи детальніше». Святослав: «Ми бачились кілька місяців тому, мені зустріч не сподобалась». Психолог: «Є бажання сказати чому саме не сподобалась?» - дитина: «Вона (має не увазі матір, проте намагається не вживати цього слова у своєму мовленні, використовуючи «вона», подібна «заміна» властива людям, коли суб`єкт, про якого йде мова під час спілкування, викликає в них негативні емоції/почуття) сказала «сюрприз» і повезла мене з ОСОБА_5 на Троєщину, я не хотів, я розплакався (опускає голову, голос стає тихіше). Психолог: «Що було далі?» - дитина: «Вона вмовляла, ми не хотіли їхати і заходити, вона на 20-й раз почула». Психолог: « ОСОБА_6 , хочеш щось додати?» - дитина: «Раніше вона на тата кричала, на нас, казала: « ОСОБА_22 в сраку, бляха муха», матюкалася. Била мене по голові рукою, кричала, била багато разів (при цьому дитина помітно нервує: «тримає / обіймає» себе руками за коліна і декілька разів «покусує» себе за праву руку в області між ліктем та зап`ястком)». Психолог: «Як думаєш, чому/через що вона це робила?» - дитина: «Не знаю, їй щось не подобалось вона на нас (має на увазі себе та сестру) кричала і била». Психолог: «Пам`ятаєш по якій частині тіла?» - дитина: «По голові, я казав, не пам`ятаю чи по попі було, але багато разів». Керуючись стандартами дружніми до дитини, коли її думка має бути почута та врахована у будь якій ситуації, що має для неї безпосереднє відношення, беручи до уваги слова дитини, є основа говорити про наявні ознаки фізичного та психологічного насильства з боку матері щодо власних дітей. Подібні дії, руйнують фундаментальні уявлення людини про безпеку світу, позитивну самооцінку, сенсовий порядок світу та можуть мати відтерміновані в часі наслідки для дитини впродовж усього її життя. Говорячи про матір ОСОБА_5 часто використовувала слово «знущається», пояснюючи дії матері тим, що вона погано ставилася/ставиться до неї та брата: кричала, била, матюкалася, не чула їх думку, робила так як вона вважала за потрібне. На момент дослідження, дитина декілька разів зазначила, що другого шансу матері не дасть. Ставлення ОСОБА_4 до ОСОБА_1 – негативне, з порушеним типом прив`язаності, відсутністю бажання контактувати у будь якому форматі. Основна емоція (крім гніву, суму, образи), яку матір викликає у Святослава – це страх, тобто стан хвилювання, що обумовлений загрозою реального або передбачуваного лиха: «… я боюсь, що вона (матір) нас забере» - слова проговорені дитиною багато разів). Переживання сильного переляку, остраху (в цьому випадку – матері та її дій), відчувається та сприймається дитиною як загроза її особистій безпеці, що супроводжується почуттям невпевненості, незахищеності, підвищеною тривожністю, неможливістю контролювати ситуацію. Це емоція, яка викликана інстинктом самозбереження.

Спірні правовідносини регулюються нормами матеріального права, визначеними зокрема нормами європейського законодавства, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 2 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 141 СК України передбачає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, ст. 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримує на дитину один із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Із урахуванням предмета цього спору, однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживають діти на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником, та період такого проживання.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 361/3494/24 (провадження № 61-9955св25).

Згідно з ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дітей), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживають діти, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд оцінює при вирішенні цього спору наявність підстав для припинення стягнення аліментів з особи, з якою, за встановленими обставинами справи, не проживають діти, а також наявність підстав для звільнення такої особи від сплати заборгованості за аліментами.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дітей, діти проживають з іншим із батьків, який їх повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Позивачка належними та допустимими доказами не підтвердила, що відповідач не витрачає одержані ним аліменти на дітей, а також що діти проживають з позивачкою, і позивачка повністю їх утримує. Більш того, позивачка не надала суду доказів того, що вона приймає участь в утриманні дітей, окрім як у спосіб сплати аліментів на підставі судового наказу.

Як вірно вказав Київський апеляційний суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 754/13869/23 (провадження № 22-ц/824/1762/2025) сторонами у якій були позивач і відповідач «сама по собі постанова Верховного суду від 22 травня 2024 року, якою визначено місце проживання дітей, не є підставою для звільнення ОСОБА_1 від обов`язку сплачувати аліменти».

В той же час, відповідач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що на час вирішення спору діти проживають з ним та перебувають на повному його утриманні.

Щодо підстав для звільнення позивачки від заборгованості зі сплати аліментів, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів існування такої заборгованості станом на момент вирішення спору, а також належних та допустимих доказів існування обставин, як то тяжка хвороба або інша обставина, що має істотне значення, які б надали суду можливість повністю або частково звільнити позивачку від сплати заборгованості за аліментами.

Оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, судом не встановлено обставин, які б свідчили про припинення у позивача обов`язку зі сплати аліментів та наявність підстав для звільнення позивачки від сплати заборгованості за аліментами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головний державний виконавець Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментах є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено наявності підстав для припинення стягнення з неї аліментів на утримання дітей та звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, ст.ст. 18, 179, 181, 192, 197, 273 СК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головний державний виконавець Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ), про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментах залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 07.07.2026 року.

Суддя А.В. Янченко