Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №523/19955/24 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/19955/24

Провадження №2/523/3480/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Аліної С.С.

при секретарі - Томілко М.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, про визнання права власності, про стягнення компенсації -

В С Т А Н О В И В :

До Пересипського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, про визнання права власності, про стягнення компенсації в якій просить суд:

-Припинити право власності ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

-Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частки житлового будинку АДРЕСА_1 , у розмірі 59 876,00 грн. (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят шість гривень 00 копійок), внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Суворовського районного суду м. Одеси (отримувач: UA418201720355249001000005435, код отримувача 26302945; банк отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172) згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №2.78771359.1, від 04.12.2024 року.

-Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з : житлового будинку під літ. «А», загальною площею 50,4 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., та надвірних господарчих споруд, зазначених літерами: 3-сараю, Г-літньої кухні, Д,Ж —вбиралень, К- гаражу, Л- навісу, №1-6,8-10 - огорожі, I,V, VI- цистерн, II, III, IV - мостіння.

-Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 18.10.1969 року - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривень) грн 40 коп., судового збору.

Позивачка обгрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 з 10.08.2002 року - 21 рік, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачу на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фадєєвою Н.О., 10 березня 2023 року, та зареєстрованого в реєстрі за №510, належить частки житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається в цілому з житлового будинку під літ. «А», загальною площею 50,4 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., та надвірних господарчих споруд, зазначених літерами: 3-сараю, Г- літньої кухні, Д,Ж вбиралень, К- гаражу, Л- навісу, №1-6,8-10 - огорожі, I,V, VI- цистерн, II, III, IV - мостіння. Земельна ділянка неприватизована

Право власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №325407188 від 10.03.2023 року, сформованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фадєєвою Н.О.

На спірне приміщення 12 грудня 2022 року виготовлено технічний паспорт.

При оформленні спадщини за заповітом на все вищезазначене домоволодіння у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , від дізналась, що 06 жовтня 1998 року державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., на ім`я її двоюрідного брата ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є громадянином республіки Білорусь і мешкає за адресою: АДРЕСА_2 - видано Свідоцтво про право на спадщину за законом Серії ААА № 937261, що зареєстровано в реєстрі за №1-1659 (Спадкова справа №275/1997) - на частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних господарчих споруджень, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що належало громадянину ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємцем якого заповітом, посвідченого Четвертою одеською державною нотаріальною конторою 11 травня 1990 року за реєстром №2-1345, був його син - ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, на підставі договору про право забудови, посвідченого Одеською обласною нотаріальною конторою 30 червня 1941 року за реєстром №28554, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації під реєстром №130 (16172). на сторінці №80, книга №162.

21.08.2004 року ОСОБА_2 , в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» зареєстрував своє право власності на частку приватної спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , про, що було зроблено відповідний запис №16172 в книзі №162-81.

Наразі відповідач ОСОБА_2 має Громадянство Республіка Білорусь де і постійно проживає зі своєю сім`єю за адресою: АДРЕСА_3 . Спадковим майном, а саме на часткою приватної спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , не цікавиться ним з часу оформлення та реєстрації права власності на ного, та ніколи не проживав за вказаною адресою, та не ставав на реєстраційний облік за вказаною адресою.

Позивач, як власник частин домоволодіння у спірній будівлі має право на захист свого права власності згідно із положеннями ст.ст.16, 392 ЦК України.

Між сторонами виникли неприязні стосунки, а з 1990 року, коли відповідач вибув не постійне проживання до Республіки Білорусь вони не підтримують жодних стосунків і не спілкуються один з одним.

Частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння користування житловим будинком є неможливим, а припинення права відповідача не частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам останнього, який має не праві власності інше житло, а саме - квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується інформацією із Свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 жовтня 1998 року, виданого державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори Романовою В.В., на ім`я ОСОБА_7 .

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Дані обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 07.10.2025 р. відкрито загальне провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання на 05.11.2025 року на 09 год. 40 хв.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 05.11.2025 р. витребувано: - від Пересипської державної нотаріальної контори у місті Одеса належним чином завірену копію спадкової справи №275/1997 - після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - від КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР, інформацію щодо зареєстрованих прав власності всіх співвласників на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з наданням належним чином завірених копій правовстановлюючих документів власників: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 05.11.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 03.12.2025р. на 10год. 05хв.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Коливай С.В. не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином. До суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Коливая С.В. в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, а також проводити розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, про причини не явки суд не повідомив.

У зв`язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача, який був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280-282 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є не обгрунтований, є не доказаний, тому не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом, серія та номер 510, яке видано 10.03.2023 р., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фадєєвою Н.О., відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №325407188 від 10.03.2023 р. (а.с.60,70).

17.02.2026 року до суду надійшли матеріали копій спадкової справи № 275/1997 щодо майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка заведена Четвертою Одеською Державною нотаріальною конторою, на 21 аркушах, які містяться в матеріалах спави ( арк.сп.161-173).

Із матеріалів цивільної справи, а також із матеріалів спадкової справи № 275/1997 від 08.10.1997 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є власником частини домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.10.1998 р., яке видане Четвертою Одеською Державною нотаріальною конторою, 06.10.1998 р., реєстр № 1-1656, (арк.сп. 172).

До своєї позовної заяви позивачка ОСОБА_1 надала, в обґрунтування позовних вимог, по справі письмовий звіт про незалежну оцінку вартості частини житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , - власником якого є відповідач ОСОБА_4 , ринкова вартість якого складає 59 876,00 гривень (арк.сп.71-85, 117-124).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Згідно із ст. 155 ЖК України власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно із ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Положеннями частини першої ст. 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту ч. 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласників на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умовами, що припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Закріплена п. 4 ч. 1 ст.365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач є законним власником частин домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.10.1998 р., яке відповідач набув після померлого батька ОСОБА_8 .

Судом встановлено, що в матеріалах справи взагалі відсутні письмові відомості від відповідача ОСОБА_4 щодо визнання позовних вимог позивачки ОСОБА_1 .

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів в обґрунтування позовних вимог.

Також, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Припинення права власності відповідача на 1/4 частку житлового будинку, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача як співвласнику спірного домоволодіння.

Доводи позивачки, що між нею та відповідачем склалися напружені відносини та неможливості, не можуть бути прийняті судом, як належне обґрунтування позовних вимог, оскільки відсутність близьких дружніх відносин між співвласниками не перешкоджає фактичному володінню, користуванню та розпорядженню своєю часткою майна.

З урахування вищевикладеного визнання за позивачем права власності в цілому на житловий будинок порушує права відповідача ОСОБА_4 та завдасть йому істотної шкоди, при таких обставинах позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При таких обставинах позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, про визнання права власності, про стягнення компенсації – задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 76-81, 89, 95, 200, 206, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 317, 355, 356, 358, 364 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності, про визнання права власності, про стягнення компенсації – відмовити.

Копію заочного рішення направити сторонам по справі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2026 року.

Суддя: Аліна С.С.