Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №452/3081/25 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа №452/3081/25

Провадження №2/452/413/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Роман Л.І.,

за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самбірського міськрайонного суду Львівської області цивільну справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням осіб без їх виклику за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В :

19 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про розірвання шлюбу між сторонами, який зареєстровано 06 вересня 2008 року у відділі реєстрації актів цивільного стану міста Самбора Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, відповідний актовий запис за №202. Позивач вказала, що сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що спільне життя з відповідачем поступово погіршувалося через часті сварки між ними, а 26 травня 2025 року відповідач наніс позивачу тілесні ушкодження, що призвело до втрати почуття любові та фактичного припинення шлюбних відносин. З вказаного часу сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбно-сімейні відносини, у кожного свій бюджет, окреме харчування та відсутні спільні плани на майбутнє, сім`я розпалася та шлюб носить формальний характер. За таких обставин позивач вимушена була звернутися до суду із відповідним позовом, посилаючись на те, що подальше спільне життя з відповідачем і збереження шлюбу є неможливим, оскільки суперечить її інтересам та інтересам їх дітей. За змістом позову ОСОБА_1 вказала про небажання змінювати своє прізвище на дошлюбне. Крім того, зазначила, що діти проживають разом з нею, спору з відповідачем щодо визначення їх місця проживання немає, відтак просить залишити проживати неповнолітню доньку ОСОБА_2 разом з нею (а.с.1-2).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб без їх виклику та було призначено розгляд справи по суті на 25 лютого 2026 року о 10 год. 00 хв. (а.с.15,22).

24 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав до канцелярії суду клопотання про надання подружжю строку для примирення терміном шість місяці (а.с.23).

24 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 подала до канцелярії суду заяву, в якій наполягала на розірванні шлюбу та прохала позов задовольнити (а.с.24).

Разом з тим, згідно ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 лютого 2026 року частково задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 та надано подружжю строк для примирення

три місяці, тобто до 25 травня 2026 року. Провадження у цивільній справі зупинено до закінчення строку для примирення, визначеного судом (а.с.25-26,30-31).

Після закінчення строку для примирення, визначеного судом, ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2026 року провадження у справі поновлено, проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 07 липня 2026 року о 09 год. 00 хв. (а.с.35).

Позивач ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.36), заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не подавала. Разом з тим, у відповідних письмових заявах, поданих до суду, зазначила, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, бажання зберегти шлюб не має та заперечує проти надання строку для примирення, прохала суд провести розгляд справи без її участі на підставі наявних в матеріалах справи доказів (а.с.24,34,37).

Відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.36 зворотна сторона), заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не подавав, 24 лютого 2026 року подав до суду письмову заяву (а.с.23), в якій заперечував проти розірвання шлюбу, посилаючись на можливість зберегти шлюбні відносини. Разом з тим, після поновлення провадження у справі у зв`язку із закінченням строку для примирення, визначеного судом, будь-яких заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.

Згідно ч.8 ст.178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Виходячи з положень ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи те, що справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також з урахуванням неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10.

Суд, з`ясувавши позицію позивача, викладену в позовній заяві та додаткових заявах, поданих нею до суду, з`ясувавши позицію відповідача, викладену у заяві, поданій ним до суду,ь дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і

на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Із свідоцтва про шлюб, виданного повторно, вбачається, що сторони зареєстрували шлюб 06 вересня 2008 року у відділі реєстрації актів цивільного стану міста Самбора Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 06 вересня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за №202 (а.с.6).

Від шлюбу сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7,8).

З письмових пояснень, зокрема, позивача та матеріалів справи вбачається, що спільне життя з відповідачем поступово погіршувалося через часті сварки між ними, а 26 травня 2025 року відповідач наніс позивачу тілесні ушкодження, що призвело до втрати почуття любові та фактичного припинення шлюбних відносин. З вказаного часу сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбно-сімейні відносини, у кожного свій бюджет, окреме харчування та відсутні спільні плани на майбутнє, сім`я розпалася та шлюб носить формальний характер. При цьому, позивач вважає подальше спільне життя з відповідачем і збереження шлюбу неможливим, оскільки суперечить її інтересам та інтересам дітей (а.с.1-2,4,5,24,34,37).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач ОСОБА_2 , не заперечуючи проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, правом подати відзив на позовну заяву не скористався, а лише звертався до суду із клопотанням про надання подружжю строку для примирення, посилаючись на можливість зберегти шлюбні відносини (а.с.23).

Згідно положень статті 111 Сімейного кодексу України (далі – СК України) суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Після надання судом подружжю строку для примирення позивач ОСОБА_1 письмово прохала позов задовольнити та наполягала на розірванні шлюбу (а.с.37), а відповідач будь-яких заяв та клопотань з процесуальних питань, у тому числі клопотань про надання подружжю додаткового строку для примирення, а також будь-яких заперечень проти позову з інших підстав з посиланням на відповідні докази не подав.

Відтак, вказане свідчить про те, що сторони не примирились та не виявили бажання зберегти подружні відносини.

Таким чином, на переконання суду, відповідач ОСОБА_2 вищезазначені обставини у справі не оспорював, фактично їх визнав, тому у відповідності до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України такі обставини не підлягають доказуванню.

За таких обставин суд вважає, що сторони не виявили бажання зберегти подружні відносини.

Відповідно до ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

За такої сукупності обставин у справі суд дійшов висновку, що причини, які спонукали позивача ОСОБА_1 на розірвання шлюбу, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними є неможливим, воно суперечить інтересам кожного з подружжя та інтересам дітей, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Позивач ОСОБА_1 у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила своє дошлюбне прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » (а.с.6).

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не зверталась до суду з письмовим клопотанням про відновлення їй дошлюбного прізвища, натомість за змістом позову ОСОБА_1 вказала про небажання змінювати своє прізвище на дошлюбне.

Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_1 залишити прізвище «ОСОБА_6 ».

Спору про поділ спільного майна подружжя після розірвання шлюбу між сторонами на час розгляду даної справи немає.

Разом з тим, щодо залишення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою, восьмою та дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі – Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону).

За змістом позову та його резолютивної частини позивач вказує на доцільність залишити проживати малолітню дитину – доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею, як її матір`ю.

Частинами другою-четвертою статті 29 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком

обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до абзацу першого частини першої ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 (провадження №61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2022 року у справі №405/4659/21 (провадження №61-5775св22) вказав, що враховуючи, що сторони не зверталися до суду при розгляді цієї справи із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з матір`ю, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи та не змінюючи його.

У постанові від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20 (провадження №61-6809св21) Верховний Суд встановив, що зазначення у резолютивній частині рішення суду про те, щоб малолітнього сина залишити на проживання з матір`ю, не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, оскільки суд лише констатував, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання.

Аналіз судової практики вказує на те, що суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, однак таке питання вирішується шляхом залишення дітей з тим із батьків, з яким діти проживали до розірвання шлюбу, без визначення і без зміни їх фактичного місця проживання.

Як встановлено судом, на день розгляду справи малолітня донька сторін – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має повних вісім років (а.с.8).

З матеріалів справи вбачається, що сторони разом не проживають та не ведуть спільне господарство, малолітня донька проживає разом із матір`ю (а.с.1-2).

Судом також встановлено, що між сторонами з того моменту як вони почали проживати окремо, не виникало спору щодо визначення місця проживання дитини. Фактичне проживання доньки разом із матір`ю

вказує на те, що сторони спільно, за взаємною згодою вирішили, що вона залишається з позивачем. Іншого сторонами суду не надано. Відомості про те, що позивач чинить відповідачу перешкоди з цих підстав, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що малолітню дитину – доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу слід залишити проживати з матір`ю – позивачемОСОБА_1 ..

Водночас суд зауважує, що під час розгляду цієї справи не вирішується питання про визначення місця проживання дитини, а тільки констатується факт з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому місце проживання дитини, оскільки після припинення шлюбних відносин дитина сторін - донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,за їх спільною згодою залишилася проживати з матір`ю.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат позивачем не порушувалось.

Керуючись стст.24,110-113,160-161 СК України, стст.12-13,76-82,141,247,259,263-268,274,279 ЦПК України, суд,–

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Калинів Самбірського району Львівської області (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Самбірським МВ ГУМВС України у Львівській області від 11 листопада 2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Самборі Львівської області (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), зареєстрований 06 вересня 2008 року у відділі реєстрації актів цивільного стану міста Самбора Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, відповідний актовий запис за №202 від 06 вересня 2008 року, які мають двох спільних неповнолітніх дітей.

Малолітню дитину – доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 й надалі іменуватися цим самим прізвищем.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового

рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.М. Кущ