Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №505/337/26 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/337/26

Провадження № 2/505/2492/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Білоуса В.М.

секретаря судових засідань Негрескул Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м.Подільськ Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона домовилась із відповідачем про купівлю житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим 24 травня 2023 року між ними був укладений письмовий договір купівлі-продажу, який не було посвідчено у нотаріальному порядку. Сторони домовились про усі суттєві умови договору, відбулось повне виконання договору. Крім того, згідно п.3.1 даного договору, продавець зобов`язується передати покупцю житловий будинок у фактичне користування, не чинити перешкод покупцю у користуванні та володінні будинком та протягом одного року з моменту підписання цього договору та розписки, тобто до 24 травня 2024 року з`явитись разом із покупцем до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та оформлення права власності на будинок на ім`я покупця. Згідно п.3.2. даного договору покупець зобов`язується прийняти житловий будинок, сприяти оформленню договору у нотаріуса, нести витрати, пов`язані з нотаріальним оформленням, якщо інше не буде погоджено сторонами. Однак відповідач ухиляється від посвідчення укладеного договору купівлі-продажу у нотаріальному поряду. Просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку від 24 травня 2023 року та визнати за нею право власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак подала суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує повністю, просить суд розглянути справу без її участі та задовольнити позовні вимоги повністю. Проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про час і місце розгляду справи, причину неявки в судове засідання не повідомила. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26698107 від 13.07.2010 відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 30092869.

Відповідно технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 27.05.2025, нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_1 складається із житлового будинку та прибудови літ. «А, а», загальною площею 57,6 м2, в тому числі житлової площі 42,8 м2, літньої кухні літ. «Б», погрібу під частиною будівлі літ. «б», гаража літ. «Г», сараїв літ.літ. «Д», «Ж», «К», «З», вбиральні літ. «Е», вимощення «І», колодязя питного «ІІ», огорожі №№1-3.

24 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 домовилась із відповідачем ОСОБА_2 про купівлю житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . В той же день було укладено відповідний письмовий договір купівлі-продажу, який не було посвідчено у нотаріальному порядку, однак сторони домовилися про усі суттєві умови договору, крім того, відбулось повне виконання договору, а саме відповідач передала позивачці нерухоме майно, технічний паспорт та правовстановлюючі документи на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , а позивачка передала відповідачу обумовлену суму коштів у розмірі 35000 грн, що підтверджується відповідною розпискою відповідача від 24 травня 2023 року. Також сторони домовились, що протягом одного року з моменту підписання цього договору та розписки, тобто до 24 травня 2024 року з`явитись до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та оформлення права власності на будинок на ім`я покупця.

Проте, до теперішнього часу договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, оскільки відповідач в обговорений строк не з`явився до нотаріуса. Усі спроби позивачки та вимоги до відповідача щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу були безрезультатними. Відповідач ігнорує позивачку, на телефонні дзвінки не відповідає, та безпідставно відмовляється від зустрічі у нотаріуса, та не вживає заходів з посвідчення договору у встановленому порядку.

З огляду на наведене позивачка вважає, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку від 24 травня 2023 року.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду докази в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом з тим, між сторонами була досягнута взаємо згода відносно всіх істотних умов договору, оскільки позивачка передала продавцю обумовлену суму коштів, а продавець передав позивачці нерухоме майно в натурі та документи на нього.

Згідно норм ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно матеріалів справи, сторонами, при укладанні договору купівлі продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах, крім того відбулось повне виконання договору, а саме відповідач передав позивачці нерухоме майно та документи на нього за договором купівлі-продажу від 24 травня 2023 року, а остання, у свою чергу, передала відповідачу обумовлену суму коштів, що підтверджується розпискою відповідача від 24 травня 2023 року, позивачка прийняла нерухоме майно, фактично вступила у володіння цим майном.

Відповідач жодного разу не висувала вимоги щодо повернення об`єкту нерухомості, не заперечувала проти визнання права власності за позивачкою.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 218 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №05/1468/16-ц (провадження № 61-9087св21) зроблено висновок про те, що визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України норми допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми без нотаріального посвідчення зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно частини другої статті 218 ЦК України, можлива за наявності таких умов: 1) вчинення однією стороною правочину дії, зокрема спрямованої на виконання правочину; 2) підтвердження вчинення цієї дії іншою стороною, зокрема шляхом прийняття виконання. Визнання дійсним дво- чи багатостороннього правочину (конвалідація) на підставі частини другої статті 218 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина друга статті 220 ЦК України).

Визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Конвалідація, згідно частини другої статті 220 ЦК України, можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення. Визнання договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України є окремим способом захисту і висновок суду про визнання дійсним має міститися і як в мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України, вбачається, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (частина перша статті 188 ЦПК України).

У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог (пункт 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України). Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року в справі № 359/4793/16 (провадження № 61-19393св18) вказано, що «за змістом абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. При цьому випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо в частині другій статті 937 ЦК України та частині третій статті 949 ЦК України».

Підстав, які не дозволяють визнання права власності за позивачкою, судом не встановлено. Таким чином, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги.

З врахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 220, 328, 368, 657 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 50, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Договір купівлі-продажу від 24 травня 2023 року, за яким ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 прийняла у власність житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 - визнати дійсним.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право приватної власності на нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_1 і складається із житлового будинку та прибудови літ. «А, а», загальною площею 57,6 м2, в тому числі житлової площі 42,8 м2, літньої кухні літ. «Б», погрібу під частиною будівлі літ. «б», гаража літ. «Г», сараїв літ.літ. «Д», «Ж», «К», «З», вбиральні літ. «Е», вимощення «І», колодязя питного «ІІ», огорожі №№1-3.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року.

Суддя: