Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №332/1777/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.06.2026 Справа № 332/1777/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/1777/25 Головуючий у І інстанції: Завіновська А. П.

Провадження № 22-ц/807/1327/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Пантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової Ірини Іллівни, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

У С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової І.І. - через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 .

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебували у цивільному шлюбі без реєстрації шлюбу у РАЦС.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 познайомились 21.02.2012 під час прогулянки з собакою, та ще деякий час спілкувались. Вони сподобались один одному. Майбутній чоловік гарно себе поводив, був ввічливим та дуже уважним, дарував їй квіти, залицявся як справжній джентльмен. З 01.09.2012 вони почали спільно проживати повноцінною сім`єю разом без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 від першого шлюбу має доньку, яку ОСОБА_6 називав своєю дитиною, а вона його - татом. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 жили як спільна повноцінна сім`я. ОСОБА_6 повністю забезпечував спільне життя, піклувався про родину та про доньку заявниці як про рідну дитину, оскільки також мав доньку від першого шлюбу, та мав навички спілкування з дітьми, що дало йому можливість як батькові, знайти спільну мову з донькою заявниці.

ОСОБА_4 мав дитину від першого шлюбу, офіційно шлюб розірваний у 2014 році (справа №332/847/14-ц, провадження № 2/332/398/14).

У вересні 2014 року вже колишня дружина вийшла заміж за іншого чоловіка, та з цього часу ОСОБА_6 не спілкувався зі своєю донькою ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що мати не дозволяла їм зустрітись.

Незважаючи на протистояння матері дитини ОСОБА_6 щомісячно сплачував на утримання доньки аліменти. Та разом із заявницею вони відкладали кошти на коштовні придбання для його доньки.

Навесні 2013 року ОСОБА_4 залишився без роботи, до вересня 2014 року подружжя жило на зарплату заявниці. Це були тяжкі часи для сім`ї. ОСОБА_1 працювала медичною медсестрою в СЗДО № 179, її донька навчалася у ВНЗ, та потребувала коштів на оплату навчання.

У вересні 2014 року ОСОБА_4 повернувся на його стару роботу, оскільки протягом довгого часу не міг знайти нової.

У березні 2014 року батьки ОСОБА_1 подарували їм дачу про яку мріяв ОСОБА_4 , де вони проводили час разом однією сім`єю, влаштовували свята, проводили вихідні дні, обробляли дачну ділянку. ОСОБА_5 порався по господарству, обробляв дерева та облаштовував дачний будинок. Туди подружжя запрошувало близьких родичів заявниці, та проводили сумісне дозвілля, рибалили, проводили час разом, як повноцінне подружжя.

ОСОБА_1 і ОСОБА_4 називали одне одного чоловіком та дружиною.

Також ОСОБА_4 постійно запрошував свою матір, ОСОБА_2 , та вітчима, ОСОБА_8 , але вони були не частими гостями у їхньому домі. Мати відмовлялась від частих запрошень на сімейні свята, посилаючись на те, що її чоловік не любить розважальних заходів. Однак вона завжди була проти спільних зустрічей, та не хотіла проводити час разом, зокрема у зв`язку з тим, що її чоловік ОСОБА_9 мав складні відносини з ОСОБА_6 .

ОСОБА_10 та ОСОБА_6 жили окремо у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить заявниці.

ОСОБА_1 зазначала, що у їх родини були добрі відносини з сім`ями її подруг, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 часто їх відвідували. Зі своїми друзями ОСОБА_6 проводив час самостійно, та у разі складнощів у їх сім`ях, запрошував їх додому з ночівлями.

Про факт сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у цивільному шлюбі знали батьки, друзі та сусіди, які виклали свої твердження у поясненнях. Це люди, які проживали поряд тривалий час, та бачили подружжя під час прогулянок, проведення сумісного побуту, зустрічі гостей, сумісних покупок та ін.

ОСОБА_1 і ОСОБА_4 постійно проводили час разом як подружжя, організовували спільне дозвілля, мали спільний побут, мали взаємні права і обов`язки. ОСОБА_5 заробляв грошові кошти, а ОСОБА_10 вела домашнє господарство. Разом вони вирішували, куди витрачати грошові кошти та як розподіляти сімейний бюджет.

Окремим підтвердженням відносин є переписка, між ними як подружжя, а також наявність у заявниці всіх оригіналів документів цивільного чоловіка (паспорта, посвідчення УБД, ідентифікаційного коду, тощо).

Довідкою голови ОСББ «Гончарова 109» від 14 березня 2024 року підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_1 проживали разом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

З 2017 року ОСОБА_1 з ОСОБА_4 вирішили самостійно зробити ремонт, іноді просили допомоги у своїх матерів, усі матеріали купували разом, спільно вирішували, що і як робити в їхній квартирі.

У 2018 році розпочали ремонт на кухні, чоловік робив його самостійно, за необхідності звертався за допомогою до двоюрідного брата заявниці - ОСОБА_11 .

Після завершення ремонту подружжя купило побутову техніку (витяжку та меблі на замовлення). Вибором техніки займався безпосередньо ОСОБА_5.

У період спільного проживання однією родиною, для покращення побуту, ОСОБА_4 купував побутову техніку, телевізор, холодильник, духову шафу, мікрохвильову піч та ін.

За взаємною згодою подружжя оформлювало кредити на придбання техніки, що підтверджуються договором №94420573000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 05.04.2018 року який був оформлено у ПАТ "УкрСиббанк" з графіком погашення на 8 місяців, який був оформлено на придбання LCD телевізора/плазмова панель/телевізор/ телевізор LG 32LJ594U; договором № 93876589000 про надання споживчого кредиту від 21 червня 2017 року, який був оформлено в ПАТ "УкрСиббанк", з графіком погашення на 11 місяців, оформлений на ім`я мого чоловіка, з графіком погашення до 23.04.2018; договором №94420573000 про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку від 05.04.2018, який був оформлено у ПАТ "УкрСиббанк" з графіком погашення на 8 місяців, який був оформлено на придбання LCD телевізора/плазмова панель/телевізор/ телевізор LG 32LJ594U.

За час спільного проживання подружжя за спільні кошти тричі купувало автомобілі. Продавали попереднє авто, накопичували кошти, та купували нове. Кожного разу за спільною згодою авто записували на ім`я ОСОБА_1 , однак, оскільки вона не мала водійського посвідчення, керував ними ОСОБА_4 .

Так, під час керування ТЗ, що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_4 потрапив у ДТП, про що складено відповідне повідомлення, в якому зазначено, що ДТП відбулось 19 лютого 2022 року, а вже 21 лютого 2022 року Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодувало ОСОБА_1 кошти.

Крім того заявниця зазначала, що сімейна пара ніколи не сварились, ОСОБА_4 був уважним до неї, дарував подарунки на знакові свята.

У грудні 2022 року ОСОБА_4 втратив роботу, кілька разів намагався працювати в службі таксі.

У березні 2023 року він пройшов лікування в Університетській клініці м. Запоріжжя з діагнозом компресійно-ішемічна нейропатія малогомілкового нерва праворуч, помірний парез стопи праворуч, але після виписки захворювання рецедувало, під час лікування ОСОБА_10 підтримувала ОСОБА_6 , купувала ліки, відвідувала його в лікарні, після лікування він потребував догляду. Оскільки ОСОБА_10 реабілітолог, вона допомагала чоловіку відновлюватись удома.

У грудні 2023 року ОСОБА_4 мобілізований та доставлений до учбової частини. «Аркуш вивчення військовослужбовця з урахуванням особистих бесід», що заповнюється під час мобілізації, містить персональні дані ОСОБА_4 , у графі «сімейний стан» зазначено: «цивільний шлюб»; а в полі «дружина» зазначена ОСОБА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; мобільний телефон: НОМЕР_1 . У рядку «фактична адреса проживання» зазначено: АДРЕСА_1 .

Після призову на військову службу ОСОБА_6 та ОСОБА_10 вирішили зареєструвати шлюб, проживши разом 11 років, після того як чоловіка переведуть до іншого міста.

Під час навчання та перебування на завданнях ОСОБА_6 , ОСОБА_10 підтримувала його, допомагала купувати необхідні речі, як для навчання так і для виконання бойових завдань із захисту Батьківщини.

ОСОБА_1 постійно спілкувалася з ОСОБА_4 як подружжя у месенджерах, Viber, WhatsApp, Telegram, після того, як він змінив місце дислокації на учбову частину спілкувалися виключно через застосунок Signal до дати його зникнення.

10.02.2024 ОСОБА_4 відправили на Донецький напрямок де ОСОБА_10 підтримувала з ним зв`язок та засобами комунікації намагалась підбадьорити, але з переписки було зрозуміло, що йому було дуже важко.

26.02.2024 ОСОБА_4 пішов на завдання, і ОСОБА_10 втратила з ним зв`язок.

09.03.2024 знайомі військові її чоловіка повідомили, що він зник безвісті та зв`язку з ним немає.

З дня, коли цивільна дружина ОСОБА_12 дізналася про зникнення ОСОБА_4 , вона не полишала спроб знайти його та зверталася з заявами до численних організацій, серед яких:

заява до Національного інформаційного бюро від 13.03.2024;

заява до Міністерства Внутрішніх справ України від 18.06.2024;

заява до Міжнародного Комітету Червоного Хреста від 15.03.2024;

заява до Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення від 15.03.2024;

заява до Координаційного штабу від 31.07.2024;

заява до уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 30.04.2024;

заява до Комітету Уповноваженого з питань осіб зниклих безвісті за особливих обставин при Міністерстві реінтеграції ОСОБА_13 група «Патріот» від 26.04.2024;

заява до ГО "Сила пошуку" від 18.07.2024;

заява до ГО "Плацдарм" від 17.07.2024;

заява до ГО "Харківська правозахисна група" від 30.05.2024;

заява до Гуманітарної ініціативи "Пошук. Полон" від 15.06.2024;

заява до Пошуку полонених та зниклих безвісті від 04.08.2024;

заява до робочої групи ООН від 18.08.2024.

З метою збору документів для розшуку свого чоловіка ОСОБА_1 подавала запити до всіляких організацій та закладів, проте всюди їй відмовляли, у зв`язку тим, що вона не має офіційного статусу дружини.

Сповіщення про зникнення ОСОБА_4 безвісти надійшло на адресу його матері, оскільки ОСОБА_1 на той час перебувала за межами України, та не мала можливості отримувати поштову кореспонденцію.

Сповіщення про смерть ОСОБА_4 також надійшло на адресу його матері, хоча на той час ОСОБА_10 проживала за адресою постійного проживання.

З метою звернення до військової частини та інших організацій ОСОБА_10 звернулася до матері ОСОБА_6 , щоб та надала їй копію Сповіщення про смерть, свідоцтва про смерть, висновку про причину смерті, акту службового розслідування про факт смерті, проте вона відмовила, не пояснивши причини.

Заявниця використовувала всі методи як цивільна дружина, усі наявні документи, виписки, відомості, та зверталась з усними та письмовими заявами до частини, військових 79 ДШБ, волонтерів, Міжнародного Комітету Червоного Хреста та інших організацій для встановлення місця перебування ОСОБА_4 .

Військова частина не надала інформації відносно безвісті зниклого ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що заявниця не є його дружиною чи близьким родичем.

ОСОБА_1 як цивільна дружина ОСОБА_4 зверталася до Заводського ВДРАЦС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства Юстиції (м.Одеса) щодо повторного отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , який загинув під час виконання бойового завдання в районі с. Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Листом № 120/32.9-01-26 від 26.02.2025 її повідомили, що вона не є подружжям чи близьким родичем померлого, тому враховуючи те, що не було надано документів, які б підтверджували родинні відносини з ОСОБА_4 або рішення суду про встановлення факту спільного їх проживання, правова підстава для надання документів відсутня.

Крім того, 05.10.2022 заявниця зверталася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, проте відповіді не отримала.

Отримати відомості у родичів ОСОБА_4 дуже складно, адже вони не сприймають ОСОБА_10 дружиною ОСОБА_6 , вважають її сторонньою особою.

Заявниця зверталася до всіх органів, які наділені повноваженнями на проведення експертиз, на обмін полонених, проте отримувала відмови, оскільки не офіційною дружиною ОСОБА_4 .

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не зареєстрували шлюб, заявниця не може в повному обсязі реалізувати свої права, а саме належним чином комунікувати з органами військового управління, подавати заяви до уповноважених органів відносно свого чоловіка, оскільки тільки члени родини можуть бути наділені повноваженнями та мати відповідний процесуальний статус відносно чоловіка, який загинув, заявляти про своє право прийняти спадщину, отримувати як дружина загиблого виплати та компенсації.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової І.І. - просила суд установити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.09.2012 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (дата загибелі).

Рішенням від 01 серпня 2025 року Заводський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив заяву.

Установив факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 08.06.2013 до 09.03.2024.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, 24 квітня 2026 року Міністерство оборони України через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що про існування вказаного судового рішення Міноборони дізналося з матеріалів судової справи № 280/2471/26 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

23.04.2025 суд відкрив провадження у справі № 332/1777/25, вказана ухвала отримана Міноборони лише 02.04.2026. Попри це, оскаржуваним рішенням заяву було частково задоволено, при цьому в мотивувальній частині формально зазначено, що в судове засідання не з`явився представник Міністерства оборони України, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Таке твердження не відповідає дійсності.

Згідно з облікованими даними Міністерства оборони України та відомостями підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», Міністерство оборони України не отримувало у визначений процесуальним законом строк ні заяв по суті справи, ні ухвали про відкриття провадження, ні судових повісток, ні копій судових рішень. Отже, Міністерство оборони України було фактично позбавлене можливості реалізувати процесуальні права учасника справи, гарантовані статтями 43 та 58 ЦПК України.

Крім того, Міністерство оборони зазначає, що звертаючись до суду, заявниця визначила Міноборони як заінтересовану особу, проте інтерес Міноборони у цій справі ніяк не аргументувала.

Матеріали справи не містять доказів того, заявниця належить до категорії осіб, які б у разі встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, надавали їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Таким чином, встановлення вказаного факту не породжуватиме для неї права на отримання одноразової грошової допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняк-Кранг І.В. - заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, зазначає, що згідно з квітанцією № 3157856 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС :Дата, час доставки: 10.04.2025 о 02:46 год. Міністерство оборони України (ЄДРПОУ 00034022) отримано копію заяви та всі додані до неї документи. З 10.04.2025 Міністерство оборони України було обізнане про подання заяви до Заводського райсуду м. Запоріжжя, а також обізнане з обґрунтуванням заяви і доказами на підтвердження викладених обставин, однак Міністерство не виявило активної поведінки, не відслідковувало перебігу справи, та в апеляційній скарзі не навело жодних вагомих доказів або аргументів, які могли вплинути на розгляд справи. Крім того, оскільки рішення суду напряму впливає на права заявника в подальшому щодо отримання державних коштів із бюджету, яким розпоряджається Міноборони, відомство та/або відповідний ТЦК/ військова частина, такі особи залучаються до процесу як заінтересовані особи, проте сам спір вирішується між заявником та іншими можливими претендентами на виплату. Внаслідок чого, залучення Міністерства оборони України було правомірним, оскільки воно є особою, яка в подальшому буде розглядати заяви дружини загиблого військовослужбовця. ОСОБА_1 чітко вказала цілі своєї заяви, однак важливим у подальшій юридичній площині є не те, який перелік осіб для нового статусу ОСОБА_1 буде необхідним, а саме статус, в якому вона буде представляти свої інтереси (член сім`ї загиблого військовослужбовця). І саме з огляду на це було зазначено і заінтересованих осіб і предмет справи. Апелянт не вказав жодних порушень норм матеріального та/або процесуального права при розгляді справи та ухваленні оскарженого судом рішення. Нових вагомих доказів, які не було досліджено в суді першої інстанції не наведено та не додано, більш того, незгода скаржника з ухваленим рішенням суду не змінить наявні у справі документи, покази свідків та родичів загиблого військовослужбовця, що були досліджені та заслухані в суді.

У судовому засіданні представник Міністерства оборони України - ОСОБА_18 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні заяви.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Железняк-Кранг І.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просила залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід частково задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає повною мірою.

Задовольняючи вимоги в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 08.06.2013 до 09.03.2024, суд першої інстанції виходив з того, що цей факт підтверджений належними письмовими доказами та показами свідків, наданими в судовому засіданні, цього факту не заперечувала й матір ОСОБА_4 - заінтересована особа у справі - ОСОБА_2 , тому цей факт є доведеним.

Вимогу щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01.09.2012 суд визнав такою, що суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки попередній шлюб ОСОБА_4 розірваний з 08.06.2013.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи, вимогам матеріального закону, однак суд першої інстанції допустив процесуальні порушення, які свідчать про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували її учасники, що солдат ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був призваний на військову службу 31.12.2023 ІНФОРМАЦІЯ_7 , та з 09.03.2024 вважається таким, який зник безвісті під час виконання бойового завдання (а.с. 38).

Згідно з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 19.02.2022, та учасником якої був ОСОБА_4 , саме ОСОБА_1 отримувала страхове відшкодування, завдане внаслідок ДТП іншою особою, як власник транспортного засобу (а.с. 31).

Матеріали справи містять спільні фотокартки заявниці та ОСОБА_4 , їх переписку з месенджерів мобільних додатків, банківські перекази, з яких можна дійти висновку про наявність факту проживання однією сім`єю заявниці та ОСОБА_4 тривалий час (а.с. 32-34, 56-66, 93).

З анкети військовослужбовця ОСОБА_4 встановлено, що саме ОСОБА_1 зазначена в графі «дружина» (а.с. 41).

З довідки голови правління ОСББ «Гончара 109» встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , станом на 14.03.2024 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 48).

Відповідно до формуляру для подання повідомлення до групи з насильницьких чи недобровільних зникнень, ОСОБА_1 як цивільна дружина здійснювала заходи щодо пошуку зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_4 (а.с. 50-54).

Крім того, матеріали справи містять аналогічні звернення ОСОБА_1 до Об`єднаного центру з пошуку та звільнення полонених Служби безпеки України, Уповноваженого Верховної ради з прав людини (а.с. 67-73).

30.12.2006 Заводський ВДРАЦС Запорізького міського управління юстиції зареєстрував шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ) (а.с. 130, 131-133).

Рішенням від 07.05.2013, що набрало законної сили 08.06.2013, Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя розірвав вказаний шлюб.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснила, що вона є матір`ю загиблого ОСОБА_4 . Не заперечувала, що заявниця та її син проживали разом однією сім`єю приблизно з 2012-2013 року.

Свідок ОСОБА_16 пояснила суду, що знає заявницю ОСОБА_1 з 2006 року, з моменту навчання у Класичному приватному університеті. З цих пір вони підтримують дружні стосунки, свідок часто бувала в гостях у заявниці, а тому знає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 2012 року проживали однією сім`єю та вели спільний побут.

Свідок ОСОБА_17 пояснила суду, що вона є головою ОСББ по АДРЕСА_2 , що поряд з будинком, в якому мешкали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , знає, що вони проживали однією сім`єю, оскільки вони часто спілкувалися, разом вигулювали собак.

Отже, за матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не перебували у зареєстрованому шлюбі, а тому у заявниці виникли труднощі через відсутність офіційного статусу дружини, у комунікації з органами, які здійснюють розшукові дії щодо зниклих безвісті військовослужбовців, що обумовило звернення до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відповідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 статті).

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім' єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В свою чергу, за положеннями ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, заяви, анкети, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи /служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком і жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

Наведені висновки узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справа №524/10054/16), від 30 листопада 2022 року (справа №757/23617/15-ц), 7 червня 2023 року (справа№509/3416/18), від 17 серпня 2023 року (справа №348/1829/16), 4 грудня 2023 року (справа №543/563/22 та інших.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18).

Наведена судова практика свідчить про те, що питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів.

Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зауважує, що документи з військової частини, де проходив службу ОСОБА_4 підтверджують той факт, що загиблий вважав заявницю своєю дружиною, тому співробітники військової частини в його анкетних даних зазначили саме її як цивільну дружину.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. В порядку ч. 4 вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За положеннями частин 1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Положеннями ст. 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ці положення є виключенням, а отже особи, які проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені ст. 74 СК України, не набувають.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і, за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

Колегія суддів зауважує, що перебування ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_14 унеможливлює встановлення судом факту його спільного проживання з заявницею однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 08.06.2013, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам ст. 25 СК України.

Враховуючи вищевказані обставини справи, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням показань свідків та інших доказів, колегія суддів вважає доведеним факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 з 08.06.2013 до 09.03.2024.

Доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Однак, відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 211 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про місце, дату і час судового засідання.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За змістом частини третьої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено висновок, що: «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. […] У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи містять копію Розпорядження керівника апарату Заводського районного суду м. Запоріжжя № 176 від 01 квітня 2026 року про доручення внести в ОСК у справі № 332/1777/25 дані заінтересованої особи - Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 000340022) (а.с. 236).

З Акту службового розслідування Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2026 року, зокрема, встановлено, що згідно з доповідною запискою секретаря судового засідання, усі процесуальні документи (ухвали, повістки, рішення тощо) направлялись заінтересованій особі - Міністерству оборони України в електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджено відповідними довідками про доставку електронного документу. Водночас, установлено, що в електронному кабінеті ЄСІТС неправильно зазначено код ЄДРПОУ заінтересованої особи Міністерства оборони України, замість правильного - 000340022, внесено код 04011970 (а.с. 243).

Таким чином, матеріали справи не містять доказів про повідомлення Міністерства оборони України про дату, час і місце розгляду справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника Міністерства, не повідомивши належним чином Міністерства оборони України про дату, час та місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням статей 8-12, 128-130, 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, зважаючи на встановлене апеляційним судом порушення вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення Міністерства оборони України про час та місце проведення судового засідання з огляду на ухвалення рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року за відсутності представника Міністерства оборони України, чим заявник обґрунтував свою апеляційну скаргу, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року з ухваленням нової постанови про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2025 року - скасувати. Увалити в цій справі нову постанову, якою:

«Заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ускової Ірини Іллівни, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - задовольнити частково.

Установити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 08 червня 2013 року до 09 березня 2024 року ».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 03 липня 2026 року.

Головуючий

Судді