Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №213/1425/26 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/1425/26

Номер провадження 1-кп/213/203/26

В И Р О К

Іменем України

06 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі кримінальне провадження, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 06.11.2025 року за № 62025170030024937 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Широке Солонянського району Дніпропетровської області, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався. Останній раз - Указом Президента України № 40/2026 від 12.01.2026 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 строком на 90 діб. Даний Указ затверджено Законом України № 4757-ІХ від 28.01.2026.

Так, 03.07.2025 ОСОБА_4 був призваний за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 до ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №269 від 29.08.2025 солдата ОСОБА_4 прийнято на військову службу за мобілізацією та призначено на посаду навідника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 5 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця і під час проходження військової служби повинен, окрім іншого, дотримуватися вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 6, 11, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. З ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає :бов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

При цьому, ОСОБА_4 діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 .

Так, ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час загальної мобілізації військової частини НОМЕР_1 , підрозділ якої дислокується у ППД « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у м. Кривий Ріг, перебуваючи на посаді навідника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи військовий обов`язок нести військову службу, у порушення вимог абзаців 2, 3, 5, 7 ст. 11, ст. 16, абзаців 5, 8, 9 ст. 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, та абзаців 2 та 6. ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999 року, о 07.00 годині 23.09.2025 року був відсутній під час ранкової перевірки особового складу військової частини НОМЕР_1 , за місцем дислокації підрозділу, а саме у ППД « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у АДРЕСА_2 , тобто самовільно залишив військову частину, командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, поки 05.02.2026 року не був затриманий працівниками правоохоронних органів за адресою АДРЕСА_2 , та тим самим вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин) було припинене.

Дії ОСОБА_4 , кваліфіковано за ознаками кримінальногор правопорушення за ч.5 ст.407 КК України - самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби).

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи у порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, та показав, що залишив військову частину оскільки хворіє, на скарги на здоров`я у військовій частині не реагували, тому вирішив повернутися додому. У вчиненому розкаюється.

Беручи до уваги, що ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні, його показання відповідають змісту пред`явленого обвинувачення, суд, за згодою обвинуваченого, прокурора, захисника відповідно до вимог ст. 349 КПК України, вважає недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не заперечуються, обмежившись показаннями обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу останнього.

З урахуванням викладеного, суд приходить до переконання про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у самовільному залишенні військової частини, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), доведена у повному обсязі.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого.

Обставиною, що пом`якшує покарання є щире каяття, обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, за місцем служби хактеризується посередньо.

З урахуванням вищевикладеного, обставин справи, тяжкості скоєного, особи винуватого, суд вважає, що покарання ОСОБА_4 слід призначити у межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, без застосування ст. 69, 75 КК України. Таке покарання на думку суду є справедливим та у розумінні ст. 50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити у виді тримання під вартою.

Долю речових доказів по справі вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлено, витрати на залучення експерта відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 100, 124, 349, 368-376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 залишити у вигляді тримання під вартою.

Початок відбуття покарання рахувати з моменту затримання в порядку ст. 208 КПК України, а саме з 05 лютого 2026 року.

У строк відбуття покарання зарахувати термін перебування під вартою з 05 лютого 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речовий доказ: мобільний телефон Pharos, який упаковано у спеціальний пакет НПУ NPU 5704755 та передано на зберігання до камери схову речових доказів ВП №7 КРУП – повернути обвинуваченому ОСОБА_4 .

Матеріали кримінального провадження № 62025170030024937 зберігати при справі №213/1425/26.

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою статті 394 КПК України.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Резолютивна частина вироку проголошена 06 липня 2026 року відповідно до ч.15 ст.615 КПК України.

Суддя: ОСОБА_1