Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №2-319272008 — Львівський апеляційний суд

Справа № 2-319272008 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/2881/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника Львівської міської ради – Гордєєвої О.В.,

представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом.

Позов мотивували тим, що після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилося спадкове майно, яким він не розпорядився, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31.1 кв.м.

Після відкриття спадщини вони успадкували особисті речі спадкодавця та продовжують проживати у спірному будинковолодінні, роблять ремонт в цьому будинку, сплачують комунальні платежі, обробляють земельну ділянку та користуються зібраним урожаєм, а відтак, фактично прийняли спадщину, вступивши у володіння спадковим майном, будучи спадкоємцями першої черги за законом.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від права на спадкування відмовилися на їхню користь, із заявою про прийняття спадщини протягом встановленого законом строку не зверталися.

З метою оформлення спадкових прав вони звернулися до державного нотаріуса, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їм відмовлено.

З наведених підстав просили визнати за ним право власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31.1 кв.м, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року позов ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 право власності в рівних частинах (по 1/3 частині) житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 31.1 кв.м. та за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з присвоєнням номера АДРЕСА_1 загальною площею 157.5 кв.м. у порядку спадкування за законом.

Визнано за ОСОБА_5 , ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований гараж (позначений літ. «Б»).

Зобов`язано ОКП ЛОР МБТІ зареєструвати за ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 право власності в рівних частинах (по 1/3 частині) житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 31.1 кв.м., право власності на самочинно збудований тамбур (позначений літ. О-1) і сарай та за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з присвоєнням номера АДРЕСА_1 загальною площею 157.5 кв.м. та право власності на самочинно збудований гараж (позначений літерою «Б») та видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року оскаржила Львівська міська рада.

В апеляційній скарзі покликається на те, що територіальні громади здійснюють управління та розпорядження майном через органи місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень, а питання щодо прийняття рішень про відчуження комунального майна, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської рад.

Суд вирішив питання щодо набуття власності на об`єкт нерухомого майна, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , не залучивши до участі у справі Львівську міську раду як уповноважений орган, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2026 року виключено ОСОБА_5 з числа учасників справи № 2-319272008 за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом у зв`язку з її смертю (а.с. 206-208).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Львівської міської ради – Гордєєвої О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на їх заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі після відкриття спадщини користуються всім майном спадкодавця, сплачують належні платежі та обробляють присадибну ділянку, а відтак вчинили дії, що свідчать про прийняття ними спадщини у встановлений законом строк, що є підставою для визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися з наступних мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих Четвертою львівською державною нотаріальної конторою 15 лютого 1988 року за реєстровим № 722 та 07 квітня 1987 року за реєстровим № 1492 ОСОБА_6 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 31.1 кв.м.

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 1686139 від 13 жовтня 2005 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 13 жовтня 2005 року державним нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори Матвіїв Л.І., зареєстрованим в реєстрі за № 1-4407, спадкоємцем 1/3 частини майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син – ОСОБА_1 (а.с. 7).

У свідоцтві про право на спадщину за законом № 1-4407 від 13 жовтня 2005 року зазначено, що спадкове майно, на яке у вказаній частці видане це свідоцтво складається з житлового будинку зі всіма господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Житловий дерев`яний будинок А-1 складається в цілому з однієї кімнати, житловою площею 15.1 кв.м. та кухні, загальна площа будинку становить 31.1. кв.м. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: цегляний сарай – В, цегляна вбиральня – Г, металеві хвіртки – 1,2, металеві ворота – 3, огорожа з металевої сітки – 4, асфальтове замощення – І, колодязь з бетонних кілець – К. Самовільні будівлі та споруди в дане свідоцтво не входять.

Свідоцтва про право на спадщину на 2/3 частини спадкового майна видані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Згідно з наданим позивачем новим технічним паспортом від 01 вересня 2008 року загальна площа будинку АДРЕСА_1 становить 188.6 кв.м. До дерев`яного житлового будинку 1918 року побудови здійснено житлову цегляну прибудову А`-1, тамбур О-1 та бетонні сходи, у 2007 році – житлову цегляну надбудову А`-2 та житлову прибудову А-2, а також залізобетонний балкон – б, гараж – Б.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 в суді першої інстанції пояснив, що його батько самочинно добудував до будинковолодіння АДРЕСА_1 будівлі, на які йому не видано свідоцтво про право власності, оскільки на час відкриття спадщини не було відповідних правовстановлюючих документів, що підтверджується протоколом судового засідання від 21 жовтня 2008 року (а.с. 17-18).

При цьому з позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом ОСОБА_4 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, зазначивши відповідачами свою сестру – ОСОБА_3 , та брата – ОСОБА_4 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК України).

Статтею 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Зокрема, виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18.

Таким чином, спірні правовідносини виникли між сторонами саме із приводу нерухомого майна.

Оскільки спір стосується спадкових прав, пов`язаних з набуттям права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на території Личаківського району м. Львова, на який поширюється територіальна юрисдикція (підсудність) Личаківського районного суду м. Львова, даний спір відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 ЦПК України підсудний саме Личаківському районному суду м. Львова.

З огляду на наведене, судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), що є підставою для його скасування.

Пред`являючи позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, в тому числі і на об`єкти самочинного будівництва, ОСОБА_4 зазначив відповідачами інших спадкоємців першої черги за законом – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач – це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21.

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 932/163/21.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка має сумніви в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).

Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 376 ЦК України свідчить, що у справі за позовом власника земельної ділянки належним відповідачем за позовною вимогою про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо земельна ділянка, на якій воно побудоване, на час здійснення самочинного будівництва не була у власності позивача, проте згодом позивач набув право власності на таку земельну ділянку, є територіальна громада (в особі відповідної ради), в якій знаходиться відповідна земельна ділянка, та власники (користувачі) сусідніх земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 211/6854/21.

Оскільки заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради та власників сусідніх земельних ділянок із земельною ділянкою, на якій спадкодавцем самочинно здійснено будівництво, такі вимоги не можуть бути розглянуті і вирішені судом без залучення їх відповідачами у справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17.

Враховуючи те, що Львівська міська територіальна громада в особі Львівської міської ради та власники сусідніх земельних ділянокдо участі у даній справі як співвідповідачі не залучені, заяв чи клопотань про залучення останніх позивач не заявляв, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають у зв`язку із неналежним складом учасників справи та розглядом справи судом першої інстанції з порушенням правил територіальної підсудності.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав клопотання про залишення апеляційної скарги Львівської міської ради на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року без розгляду у зв`язку з пропуском строку на її подання, мотивуючи тим, що про оскаржуване рішення Львівська міська рада дізналася не з матеріалів інвентаризаційної справи, як зазначено в апеляційній скарзі, а під час розгляду Личаківським районним судом цивільної справи № 463/6781/24, в межах розгляду якої 29 листопада 2024 року долучено оскаржуване рішення суду.

З метою перевірки зазначених обставин Львівським апеляційним судом витребувано цивільну справу № 463/6781/24 за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Відділу №2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа: Львівська міська рада, ОСОБА_1 , про визнання протиправною технічної документації, визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 02 грудня 2024 року у справі №463/6781/24 протокольною ухвалою суду задоволено клопотання від 29 листопада 2024 року про доручення додаткових доказів (т 3 а.с. 182-191).

Серед доказів, доданих до клопотання від 29 листопада 2024 року міститься в тому числі і рішення Дрогобицького районного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року у даній справі № 2-319272008 (т. 3 а.с. а.с. 148-149).

Пунктом 1 частини 2 статті 354 ЦПК України передбачено право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду у разі подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, визнання причин пропуску строку поважними відноситься до дискреційних повноважень суду.

Для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є отримання ним повного судового рішення, без ознайомлення з ним неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.

Таким чином, визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є наявність повного судового рішення.

Однак, матеріали справи № 463/6781/24 не містять доказів, що клопотання про доручення доказів від 29 листопада 2024 року разом з додатками, в тому числі і оскаржуваним рішенням суду в даній справі, було надіслано іншим учасникам справи, зокрема, Львівській міській раді, відтак відсутні підстави вважати, що Львівська міська рада отримала копію оскаржуваного рішення саме у листопаді 2024 року.

У додаткових поясненнях, наданих Львівською міською радою 12 травня 2025 року у справі № 463/6781/24 вказано на суперечності в датах судового рішення, на підставі яких зареєстровано право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, як вбачається з даної справи № 2-31927200806 травня 2025 року та 09 травня 2025 року Львівська міська рада зверталася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області із запитами про надання належним чином завіреної копії рішення у справі №2-319272008, однак листом Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №7/373/2025 від 26 травня 2025 року надісланий запит повернуто без виконання.

Крім того, 12 травня 2025 року Львівська міська рада надіслала до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» запит про надання належним чином завіреної копії інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Належним чином завірену копію вищезазначеної інвентаризаційної справи Львівська міська рада отримала 27 липня 2025 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Львівської міської ради (а.с. 28).

Серед матеріалів інвентаризаційної справи міститься в тому числі і рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи те, що Львівська міська рада не була учасником даної справи, з моменту отримання інформації про наявність оскаржуваного рішення суду, вважаючи, що її права порушуються цим рішенням, вчиняла дії, спрямовані на його отримання з метою оскарження, однак таке отримано Львівською міською радою лише 27 липня 2025 року, а апеляційна скарга подана в межах тридцятиденного строку з моменту отримання рішення суду, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для залишення апеляційної скарги без розгляду.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради підлягає стягненню 5751.95 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради – задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2008 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 5751 (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят один) гривень 95 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 липня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.