Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №754/8443/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9750/26

Справа №754/8443/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 липня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленко І. І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 24 000,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін

7.05.2026 Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС", як новий кредитор за кредитним договором № 05633-04/2024 від 04.04.2024, звернувся до суду з позовом до Відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в загальному розмірі 24 000,00 грн.

Позивач стверджує, що Відповідач отримав кредит та не виконав свої зобов`язання належним чином, що призвело до виникнення заборгованості, яка складається з 6 000,00 грн за тілом кредиту та 18 000,00 грн за відсотками.

Також Позивач просить покласти на Відповідача судові витрати, які складаються зі сплаченого ним судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

15.05.2026 Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позов визнав частково, вказавши, що з 08.05.2025 року є військовослужбовцем НГУ, а отже, відповідно до законодавства України, звільняється від сплати штрафних санкцій та відсотків. Також Відповідач вимагав надати докази відступлення права вимоги та заявив клопотання про надання розстрочки виконання рішення строком на 12 місяців з огляду на проходження військової служби та обмежені фінансові можливості.

20.05.2026 ТОВ "Діджи Фінанс" подало відповідь на відзив, в якому підкреслило, що нарахування відсотків здійснювалося з 04.04.2024 по 01.08.2024 року, тобто до початку проходження відповідачем військової служби, тому пільги на цей період не поширюються. Також Позивач надав витяг з Реєстру боржників для підтвердження права вимоги. Позивач зауважив, що штрафні санкції не нараховувалися, а відсутність повідомлення про відступлення права вимоги не звільняє боржника від обов`язку погашення кредиту взагалі.

24.05.2026 Відповідач подав заперечення на відповідь Позивача, в яких зазначив, що процентна ставка у розмірі 2,5% на день є вкрай завищеною та несправедливою, оскільки сума відсотків втричі перевищує тіло кредиту. Відповідач послався на практику Верховного Суду щодо захисту прав споживачів і просив суд зменшити розмір відсотків до розумного рівня, а також відмовити у стягненні 6 000 грн витрат на правову допомогу через неспівмірність та нескладність справи.

3.06.2026 ТОВ "Діджи Фінанс" подало суду клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченого деталізованого розрахунку заборгованості, у якому усунуто недолік щодо помилкового зазначення в реквізитах підписанта Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙОТА ІНВЕСТ" замість Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНС КРЕДИТ".

22.06.2026 Відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів з урахуванням поданих сторонами заяв по суті справи.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

04.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" для отримання коштів на власні потреби. В інформаційно-телекомунікаційній системі компанії о 01:38:35 відбулася ідентифікація клієнта за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором W2787, а о 08:28:18 між сторонами було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 05633-04/2024, за умовами якого позичальник отримав 6000,00 грн строком на 120 днів (дата погашення - 01.08.2024) із фіксованою процентною ставкою 2,50% на день (912,50% річних).

Того ж дня ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі, перерахувавши 6 000,00 грн на банківську картку Відповідача, що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта від 14.08.2024, з якої встановлено, що 04.04.2024 під час підписання договору Відповідач для зарахування коштів вказав банківську картку з номером НОМЕР_1 ; випискою АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за період 04.04.2024, згідно з якою 04.04.2024 року на вказану вище банківську картку (повний номер НОМЕР_2 ) було успішно зараховано платіж у розмірі 6 000,00 грн, а також листом-відповіддю АТ КБ "ПРИВАТБАНК" № 20.1.0.0.0/7-260514/63365-БТ від 21.05.2026, в якому підтверджено, що картка № НОМЕР_2 емітована в банку на ім`я Відповідача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суд перевірив наданий Позивачем розрахунок заборгованості та встановив, що Відповідач не здійснив жодних платежів на погашення кредитної заборгованості та процентів. Заборгованість за тілом кредиту становить 6 000,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення процентів

Відповідач просив відмовити у стягненні відсотків через набуття ним статусу військовослужбовця. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_4 № 1629 від 11.07.2025, Відповідач був призваний на військову службу за мобілізацією 08.05.2025 року.

Частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення (постанови Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18).

З огляду на те, що заявлені до стягнення відсотки нараховані Позивачем за період користування кредитом з 04.04.2024 по 01.08.2024 року, тобто до дати мобілізації Відповідача, положення частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не застосовуються.

Перевіряючи правильність нарахування процентів, Суд бере до уваги, що пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-Iх "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-Iх), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування".

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %"

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-Iх (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %", тобто починаючи з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22.04.2024 року - денна ставка не більше 1,5%, з 20.08.2024 року- денна ставка не більше 1%.

Суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового передіного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-Iх.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-Iх чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-Iх норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-Iх) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-Iх) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% (з 24.12.2023 по 19.08.2024). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24.12.2023 по 19.08.2024.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-Iх було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, Суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-Iх, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-Iх.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-Iх), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24.12.2023 фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас Суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24.12.2023 по 19.08.2024.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, Суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 381/1523/25; постанова Київського апеляційного суду від 25.05.2026 у справі № 758/2266/25, постанова Київського апеляційного суду від 19.02.2026 у справі № 752/7161/25, постанова Київського апеляційного суду від 10.03.2026 у справі № 754/1976/25 та інші).

У справі, що розглядається, кредитний договір із Відповідачем був укладений 04.04.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-Iх.

З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 1,5 % не може бути застосований до спірних правовідносин, бо це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1 %.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Тому Суд не бере до уваги розрахунок відсотків, наданий Позивачем, так як він ґрунтується на нікчемних умовах договору, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної ставки 1 % на день.

Суд встановив, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося в межах обумовленого Договором 120-денного строку кредитування (з 04.04.2024 по 01.08.2024).

Суд визначив належний розмір заборгованості за відсотками: 6 000,00 грн (тіло кредиту) х 1 % х 120 днів = 7 200,00 грн.

Отже, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню, становить 13 200,00 грн (з яких 6 000,00 грн - тіло кредиту, 7 200,00 грн - відсотки). У решті вимог Суд відмовляє.

Щодо відступлення права вимоги

14.08.2024 між ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" (Клієнт, Первісний кредитор), в особі директора Кожухара Артура Андрійовича, та ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" (Фактор, Новий кредитор), в особі представника Арутюняна Артура Вруйревича, було укладено Договір факторингу № 14082024.

На виконання умов зазначеного Договору сторони підписали Акт приймання-передачі Реєстру боржників від 14.08.2024. Згідно з Витягом з Реєстру боржників (Додаток № 1 до Договору факторингу) Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача, ОСОБА_1 , за Договором про надання фінансового кредиту № 05633-04/2024 від 04.04.2024. Відповідно до вказаного витягу, загальна сума відступленої заборгованості Відповідача на дату відступлення становить 24 000,00 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) у розмірі 6 000,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 18 000,00 грн (штрафні санкції відсутні).

На підтвердження виконання укладеного правочину Позивач надав Суду платіжні інструкції, які підтверджують здійснення розрахунку з Первісним кредитором за відступлені права вимоги. Фактор перерахував ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" кошти двома платежами: 600 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією від 21.08.2024 та фінальний платіж у розмірі 586 335,59 грн згідно з платіжною інструкцією від 27.08.2024.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, заміна кредитора у зобов`язанні відбулася правомірно, і Позивач набув статусу нового кредитора з правом вимагати від Відповідача належного виконання грошових зобов`язань в обсязі, що існував на момент переходу цих прав

Щодо доводів Відповідача про відсутність повідомлення про відступлення права вимоги, Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Проте Відповідач не виконав свого зобов`язання з повернення коштів на користь жодного з кредиторів. Неотримання повідомлення про відступлення права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за договором і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості.

щодо розстрочення виконання рішення

Відповідач просить розстрочити виконання рішення на 12 місяців, посилаючись на те, що він має намір добросовісно виконати рішення суду, проте не має такої можливості одночасно виплатити всю суму через обмежені фінансові можливості та проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 2 частини сьомої статті 265, частина перша статті 267 ЦПК України).

Підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина третя та четверта статті 435 ЦПК України). Розстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (частина п`ята статті 435 ЦПК України).

Суд, беручи до уваги соціальний аспект, факт перебування Відповідача на військовій службі та його фінансовий стан, вирішив розстрочити виконання судового рішення за клопотанням Відповідача на максимально можливий строк - 12 місяців.

Суд бере до уваги, що Позивач має повне право на негайне та повне виконання судового рішення. Водночас Суд вважає, що розстрочка виконання стане значним стимулом для Відповідача добровільно виконати свої зобов`язання, що забезпечить задоволення вимог Позивача без понесення додаткових витрат, пов`язаних з примусовим виконанням судового рішення. Таке рішення відповідає головному завданню цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими міркуваннями - забезпечити ефективний захист порушених прав та інтересів, мінімізуючи витрати для обох сторін.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої, частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 662,40 грн. Ціна позову становила 24 000,00 грн. Суд задовольнив позовні вимоги частково на загальну суму 13 200,00 грн, що становить 55 % від заявленої ціни позову. Тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1 464,32 грн (2 662,40 грн ? 13 200,00 грн / 24 000,00 грн).

Суд перевірив і встановив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6 000,00 грн визначено згідно з умовами договору про надання правової (правничої) допомоги № 42649746/01 від 02.01.2026, укладеного між Позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

На підтвердження понесених витрат та повноважень представника Позивач надав Суду такі докази: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841; Акт про підтвердження надання правничої (правової) допомоги від 10.04.2026, згідно з яким загальна вартість послуг становить 6 000,00 грн. Також Позивач надав Детальний опис виконаних робіт, відповідно до якого адвокат витратила 6 годин 30 хвилин. Згідно з цим описом до обсягу наданих послуг увійшли: усна консультація клієнта щодо спірних правовідносин (1 год 30 хв), правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (1 год), складання позовної заяви (3 год) та формування додатків до позовної заяви (1 год).

Отже, розмір витрат на правничу допомогу адвоката підтверджений доказами та визначений на підставі відповідних доказів (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Відповідач заперечував проти розміру правничої допомоги та заявив клопотання про зменшення розміру витрат, обґрунтовуючи це тим, що справа розглядається у спрощеному провадженні без виклику сторін, що свідчить про її нескладність.

Водночас Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (пункт 148 постанови від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 145 зазначеної вище постанови).

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

У цій справі Суд, оцінивши доводи сторін, зміст та обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений час та ціну позову, доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн є обґрунтованим, розумним та цілком співмірним зі складністю справи. Надані Позивачем докази підтверджують реальність адвокатських витрат, а Відповідач не довів їх очевидної неспівмірності.

Зважаючи на те, що позов задоволено частково на 55 %, стягненню з Відповідача підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 3 300,00 грн (6 000,00 грн ? 55 %).

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 435 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС" 6 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 7 200,00 грн заборгованості за сумою відсотків, 1 464,32 грн судового збору та 3 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (загальна сума до сплати 17 964,32 грн), розстрочивши виконання рішення суду терміном на 12 місяців, а саме: на ОСОБА_1 покладається обов`язок здійснити виплати на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС" у розмірі 1 497,02 грн щомісячно (останній платіж - 1 497,10 грн) протягом 12 місяців, починаючи з серпня 2026 року:

1-й платіж: до 31 серпня 2026 року - 1 497,02 грн;

2-й платіж: до 30 вересня 2026 року - 1 497,02 грн;

3-й платіж: до 31 жовтня 2026 року - 1 497,02 грн;

4-й платіж: до 30 листопада 2026 року - 1 497,02 грн;

5-й платіж: до 31 грудня 2026 року - 1 497,02 грн;

6-й платіж: до 31 січня 2027 року - 1 497,02 грн;

7-й платіж: до 28 лютого 2027 року - 1 497,02 грн;

8-й платіж: до 31 березня 2027 року - 1 497,02 грн;

9-й платіж: до 30 квітня 2027 року - 1 497,02 грн;

10-й платіж: до 31 травня 2027 року - 1 497,02 грн;

11-й платіж: до 30 червня 2027 року - 1 497,02 грн;

12-й платіж (останній): до 31 липня 2027 року - 1 497,10 грн

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС" (місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8; адреса для листування: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; код ЄДРПОУ 42649746; IBAN НОМЕР_5 в АТ "ПУМБ")

Відповідач: ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; мобільний телефон: НОМЕР_6 ).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Суд підписує повне рішення без його проголошення, а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України) - 06.07.2026.

Суддя Інна КОВАЛЕНКО