Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №140/15086/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Шепелюк В.Л.

06 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/15086/25 пров. № А/857/23332/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 140/15086/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

02.12.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення від 08 жовтня 2025 року №032650007307 щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон №796-ХІІ);

-зобов`язати зарахувати до страхового стажу період навчання з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року, період строкової служби з 09 листопада 1982 року - 05 грудня 1985 року, періоди роботи з 23 березня 1982 року - 22 вересня 1982 року; з 05 березня 1986 року - 31 березня 1987 року та з 01 квітня 1987 року - 03 червня 1987 року набуті на території Республіки Білорусь;

-зобов`язати призначити та виплачувати пенсію за віком згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ з 29 вересня 2025 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2026р. позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 жовтня 2025 року №032650007307 про відмову у призначенні пенсії.

При цьому, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року, період строкової військової служби з 09 листопада 1982 року - 05 грудня 1985 року, періоди роботи з 23 березня 1982 року - 22 вересня 1982 року, з 05 березня 1986 року - 31 березня 1987 року та з 01 квітня 1987 року - 03 червня 1987 року, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 вересня 2025 року про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.9).

29 вересня 2025 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII (а.с.33).

Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 08 жовтня 2025 року №032650007307 (а.с.9) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що страховий стаж позивача становить 10 років 01 місяць 03 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року відповідно до диплому НОМЕР_2 , період строкової служби з 09 листопада 1982 року - 05 грудня 1985 року згідно з військового квитка серії НОМЕР_3 , періоди роботи з 23 березня 1982 року -22 вересня 1982 року; з 05 березня 1986 року - 31 березня 1987 року та з 01 квітня 1987 року - 03 червня 1987 року згідно з трудової книжки серії НОМЕР_4 , оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року №562 не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання. До електронної пенсійної справи долучено копію довідки від 18 квітня 2006 №02-09/37, в якій неможливо визначити населений пункт і до якої зони евакуації відноситься. В довідці від 09 січня 2015 року №02-09/6 також не зазначений населений пункт.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004р.

ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

ст.1 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить ч.1 ст.24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка передбачає, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

ч.2 ст.24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ч.4 ст.24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, до 01 січня 2004 року стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Так, приписами ст.56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

ст.62 Закону “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року №1058), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абз.2 п.1,п.2 Порядку №637).

Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

ч.3 ст.56 Закону “Про пенсійне забезпечення” передбачає, що до стажу роботи зараховується також: в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Крім того, згідно ч.1 п.2 Закону України від 25 березня 1992 року №2233-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В абз.1 п.6 Порядку №637 видно. що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема, військові квитки.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 позивач у період з 09 листопада 1982 року - 05 грудня 1985 року перебував на військовій службі (а.с.13).

Варто зауважити, що вказаний період підтверджено також і записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 (а.с. 11-12).

В абз.1 п.8 Порядку №637 обумовлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Як видно з копії диплому серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року навчався в Гомельському технічному училищі №30 річного флоту, рішенням Державної кваліфікаційної комісії присвоєно кваліфікацію моторист рульовий (а.с.14). За відомостями трудової книжки серії НОМЕР_5 позивач з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року навчався в технічному училищі №30 міста Гомель (записи №3-4, внесені на підставі диплому № НОМЕР_6 ) – а.с. 11-12).

Також з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_5 (а.с.11-12) видно, що ОСОБА_1 працював, зокрема у періоди: з 23 березня 1982 року - 22 вересня 1982 року – в Пінському суднобудівно-судноремонтному завод мотористом рульовим (записи №1-2); з 05 березня 1986 року - 31 березня 1987 року – мотористом рульовим на буксирному теплоході 0595 Пінського суднобудівно-судноремонтного заводу (записи №7-8); з 01 квітня 1987 року по 03 червня 1987 року – мотористом рульовим річного порту “Пінськ” (записи №9-10).

При цьому, слід зауважити, що записи трудової книжки про спірні періоди навчання, військової служби та роботи не містять в собі виправлень, здійснені у послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис.

Як трудова книжка, так і військовий квиток та диплом відповідно до положень пунктів 1, 6, 8 Порядку №637 є тими документами, на підставі яких до запровадження персоніфікованого обліку за законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року, Пенсійний орган обчислює страховий стаж, до якого підлягають зарахуванню періоди роботи, військової служби та навчання (на денній формі).

Разом з тим, період навчання з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року, період строкової служби з 09 листопада 1982 року - 05 грудня 1985 року, періоди роботи з 23 березня 1982 року - 22 вересня 1982 року, з 05 березня 1986 року - 31 березня 1987 року та з 01 квітня 1987 року - 03 червня 1987 року не зараховані відповідачем до страхового стажу у зв`язку з відсутністю документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року №562.

Стосовно таких висновків відповідача, колегія суддів звертає увагу на таке.

Законом України від 25 квітня 2024 року за №3674-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення” (який набрав чинності з 23 червня 2024 року) внесено зміни до Закону №1058-IV.

Закон «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено ст.24-1 “Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу”.

ч.2 ст. 24-1 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Кабінетом Міністрів України 16 травня 2025 року прийнято постанову №562 “Деякі питання обчислення страхового стажу”, яка набрала чинності 20 травня 2025 року. Пунктом 1 цієї постанови затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком (Порядок підтвердження).

Із змісту п.3-п.4 Порядку №562 видно, що у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України “Про інформацію” та “Про захист персональних даних”, і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Разом з тим, згідно п.4.1 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, зі змінами, далі – Порядок №22-1) визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Відповідно абз.4 п.1.8 розділу I Порядку 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

п.4.2 розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, крім іншого, повідомляє заявника про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Варто зауважити, що виконуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності, роз`яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення вказаних недоліків.

З наявністю обставин, які свідчать про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів, у органу пенсійного фонду виникає обов`язок повідомити особу, яка звернулась за пенсією, про необхідність усунути певні недоліки при зверненні у визначений цим Порядком строк.

Наведені положення свідчать про те, що неналежне оформлення документів чи їх неповнота не є безумовною підставою для відмови у призначенні пенсії.

Варто зазначити, що при прийнятті у позивача документів жодних зауважень щодо відсутності заяви, передбаченої ст.24-1 Закону №1058-IV, не було. Доказів протилежного не надано.

Колегія суддів наголошує та звертає увагу апелянта, що лише використання органом пенсійного фонду усіх процедур, які застосовуються при вирішенні питання про призначення пенсії та не виконання заявником установлених вимог, може свідчити про обґрунтованість та правомірність рішення територіального органу пенсійного фонду.

У спірному випадку заява позивача від 29 вересня 2025 року містить інформацію, завірену підписом останнього, щодо не отримання пенсійних виплат в інших державах.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пенсійний орган безпідставно посилається на вимоги Порядку №562 при не зарахуванні періодів навчання та військової служби до страхового стажу, оскільки даний порядок визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди саме трудової діяльності до 1 січня 1992 року, а не навчання чи військової служби.

При цьому, якщо періоди роботи (служби) особи співпадають з періодом її навчання на денній формі, то такі періоди і навчання і роботи (служби) повинні бути зараховані до страхового стажу позивача, проте не у подвійному, а в одинарному розмірі, оскільки норми законодавства України не містять заборони для зарахування періоду навчання за денною формою у випадку, коли особа працювала (проходила службу).

Як видно із змісту оскаржуваного рішення, відповідач в рішенні не надав оцінки вказаним фактам, не порівнював періоди навчання позивача за денною формою, які перетинаються або не перетинаються з періодами роботи, та взагалі не зарахував період навчання з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року, період роботи з 23 березня 1982 року -22 вересня 1982 року та протиправно заперечив право позивача на таке зарахування.

Водночас, апелянт не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо періодів навчання, військової служби, роботи позивача та відомості, які містяться у дипломі та військовому квитку.

Як наслідок вірним є висновок суду першої інстанції, що у пенсійного органу не було обґрунтованих підстав для не зарахування позивачу до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1981 року - 23 липня 1982 року, період строкової служби з 09 листопада 1982 року - 05 грудня 1985 року та періодів роботи з 23 березня 1982 року - 22 вересня 1982 року, з 05 березня 1986 року - 31 березня 1987 року та з 01 квітня 1987 року - 03 червня 1987 року на території Республіки Білорусь згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_5 та підтверджених дипломом серії НОМЕР_2 , військовим квитком серії НОМЕР_3 , а тому такі підлягають до зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 .

Стосовно призначення з 29 вересня 2025 року пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, колегія суддів вказує на наступне.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За приписами ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року - 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів,- зменшення віку – 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів мають право на зниження пенсійного віку на 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року - 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році – 5 років.

ст.9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

З аналізу викладеного видно, що обов`язковою умовою для призначення пільгової пенсії відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII є факт роботи в зоні відчуження протягом певного часу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №280/1162/16-а.

Згідно ч.1, ч..4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

ч.ч.1,3 ст. 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

В п.п.7 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

-довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;

-посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому, з аналізу норм ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ видно, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”. Різного роду довідки про період роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі №708/1022/17 та від 24 липня 2018 року у справі № 524/2062/17, від 17 червня 2020 року у справі №552/3456/17.

Отже, при встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії та видачі відповідного посвідчення вже підтверджено та встановлено факт перебування позивача у відповідний період у зоні відчуження, оскільки в іншому випадку підстави для видачі посвідчення 2 категорії були б відсутні.

Як видно із змісту посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 від 26 травня 2006 року, виданого Волинською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, категорія 2.

При цьому, надання позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 2 категорії не є спірним з огляду на документування його відповідним посвідченням.

Таким чином, у позивача наявне право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

З наявних у матеріалах справи листів від 18 квітня 2006 року №02909/37, від 22 серпня 2005 року №02/421-чс видно, що ОСОБА_1 26 квітня 1986 року, працюючи мотористом- рульовим на теплоході БТ-0595, доставляв відсів із річного порту Микашевичі в Могилів. Вантаж доставлявся по річці Прип`ять, через зону евакуації (30-тти км і 10-км. Зону) - повз населені пункти Гешков, Дерновичі, Вепри, Довляди, Біла Сорока – Наровлянського району; Усов, Кошарівка, Шепеличі, Прип`ять, Чорнобиль, Плитовище – Чорнобильського району, Київської області. Час перебування в зоні евакуації – 11 годин (а.с.15). Населений пункт Ломачі Хойницького району віднесений до зони першочергового відселення (територія з щільністю забруднення ґрунту цезієм – 137 від 40 Кі/кв.км і більше). – а.с.16.

Довідкою від 09 серпня 2005 року №01-19/244 підтверджено, що ОСОБА_1 під час роботи на Пінському суднобудівельно-судноремонтному заводі мотористом-рульовим БТ-0595 працював 26 квітня 1986 року з 08:00 год. до 19:00 год. в зоні евакуації (ділянка річки Прип`ять в районі зони; теплохід слідував за маршрутом місто Микашевичі – село Ломачі Хойницького району Гомельської області) і отримував підвищену заробітну плату (а.с.17). Зі змісту довідки від 09 січня 2015 року №02-09/6 встановлено, що ОСОБА_1 в складі екіпажу БТ-0595 на посаді моториста-рульового 26 квітня 1986 року, 01-02 травня 1986 року, 17-23 липня 1986 року перевозив руду з України на м. Брест через зону відчуження (30-ти км, 10-ти км зони), доставляв вантажі (щебінь, відсів) по річці Прип`ять в зону першочергового відселення села Ломачі Хойницького району Гомельської області відповідно; загальний час роботи в зоні склав 79 годин 30 хвилин (а.с.14).

Записами трудової книжки серії НОМЕР_7 підтверджено, що у період з 05 березня 1986 року - 31 липня 1987 року позивач працював на Пінському суднобудівельно-судноремонтному заводі мотористом-рульовим на буксирному теплоході 0595.

З урахуванням вищезазначеного вірним є висновок суду першої інстанції про неможливість ідентифікації відповідачем населених пунктів та зони евакуації за наданими довідками, оскільки надані позивачем документи містять достатньо деталізованих даних (назви населених пунктів, кілометраж зон, часові межі) для однозначної ідентифікації місця роботи позивача як такого, що перебував в межах зони евакуації та зони першочергового відселення.

Крім того, органом пенсійного забезпечення не надано належного обґрунтування наявності у нього повноважень встановлювати факт участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Поміж тим, на нього покладено винятково обов`язок у спірних правовідносинах встановлювати наявність або відсутність підстав для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

ОСОБА_1 при подачі заяви про призначення пенсії надано усі необхідні документи для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ, однак пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії, не здійснивши повну перевірку поданих позивачем документів.

Водночас, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії, суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Суд зауважує, що призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії в силу Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ.

При цьому, суд не обраховує дійсний страховий стаж позивача та не може перебирати на себе повноваження чи компетенцію суб`єктів владних повноважень щодо встановлення наявності чи відсутності права на призначення вказаної пенсії.

В п.4.1, п.4.2, абз.3 п.4.3, п.4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (надалі, також – Порядок №22-1), видно, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, саме Головне управління ПФУ у Львівській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, який повинен вчинити дії зобов`язального характеру за наслідками скасування судом прийнятого ним протиправного рішення.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 08.02.2024р. в справі №500/1216/23, від 07.05.2024р. в справі №460/38580/22.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 140/15086/25– без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель