Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №559/5290/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них

Дата: 23 червня 2026 р.

Справа: №559/5290/25

Суддя: Гуляк Василь Васильович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 559/5290/25 пров. № А/857/15510/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року (суддя – Лободзінський А.С., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – с. Млинів Рівненської області, дата складання повного тексту – 23 лютого 2026 року),

в адміністративній справі №559/5290/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 6 роти 1 батальйону УПП в Рівненській області старшого сержанта поліції Ткачука Андрія Володимировича,

про скасування постанови,

встановив:

У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до поліцейського 2 взводу 6 роти 1 батальйону УПП в Рівненській області старшого сержанта поліції Ткачука Андрія Володимировича, Управління патрульної поліції в Рівненській області, в якому, з урахуванням уточненого позову, просив скасувати постанову серії ЕНА №2316882 від 05 червня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 та ч.2 ст.126 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Відповідач Управління патрульної поліції в Рівненській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права, не відповідає чинній практиці Верховного Суду, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що факт керування транспортним засобом не був належним чином встановлений та зафіксований, оскільки його не було зупинено працівниками поліції у момент руху, а також не проведено належної ідентифікації особи як водія транспортного засобу. Апелянт наголошує, що відсутні належні докази, передбачені ст.251 КУпАП, які б підтверджували саме факт керування ним транспортним засобом, оскільки наявні у справі матеріали, на його думку, не містять беззаперечної фіксації такого факту. У зв`язку з цим апелянт стверджує, що відсутні елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП, оскільки не доведено факт керування транспортним засобом, а також не встановлено належним чином особу, яка керувала транспортним засобом у момент події. Крім того, апелянт вважає, що за відсутності доведеного факту керування транспортним засобом відсутні й підстави для притягнення його до відповідальності за ст.121 КУпАП, оскільки склад цього правопорушення пов`язаний із участю особи у дорожньому русі як водія.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 05.06.2024 серії ЕНА №2316882 за ч.5 ст.121 та ч.2 ст.126 КУпАП із застосуванням ст.36 КУпАП, на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 гривень (а.с.5-6).

За змістом вказаної постанови 05.06.2024 року 22:18:00, смт. Млинів вул. Поліщука, 2, водій (позивач) керував транспортним засобом Скутер не маючи права керування таким транспортним засобом та не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.2.1«а» Правил дорожнього руху України - керування ТЗ особою, яка не мала права керування таким та ст.15 ЗУ «Про дорожній рух», керував ТЗ Скутер не був в застебнутому шоломі, чим порушив пункт 2.3.г Правил дорожнього руху України.

Вважаючи таку постанову відповідача протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідача є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є питання щодо протиправності постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»).

Також, згідно із п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Як визначено пунктом 2.1«а» ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно вимог п.2.3 «г» ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів (п.30.1 ПДР).

Частинами п`ятою, шостою статті 121 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вважав, що відповідачем обґрунтовано визнано позивача винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 та ч.2 ст.126 КУпАП та правомірно накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, а доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, відповідно, позов задоволенню не підлягає.

Надаючи правову оцінку обставинам правомірності прийняття спірної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 268 КУпАП визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а саме: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 (далі - Інструкція), розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, зокрема, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Приймаючи рішення, суд враховує, що визначений правовою нормою ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 520/2261/19.

Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху відповідними доказами.

Відповідно до ПДР України до категорії "А" відносяться: мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.

Отже, керування транспортним засобом - скутером, вимагає у водія наявності права керування транспортними засобами категорії «А (А1)».

Суд апеляційної інстанції враховує, що на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та винесення спірної постанови серії ЕНА №2316882 від 05.06.2024 року за адміністративне правопорушення керування транспортним засобом без застебнутого мотошолома, а також керування транспортним засобом як особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, відповідач надав відеозаписи із службового відеореєстратора, що є належними і допустимими доказами.

На зазначених відеозаписах зафіксовано момент руху та подальша зупинка транспортного засобу – на якому водій без шолома, в панамі, намагався втекти від службового поліцейського автомобіля. На відеозаписах чітко зафіксовано особу водія скутера, зовнішні ознаки та одяг. Крім того, зафіксовано момент перебування водія за кермом скутера без номерного знаку та мотошолому, що виключає можливість керування зазначеним транспортним засобом іншою особою.

Також, позивач до матеріалів справи долучено відеозапис із портативного відеореєстратора працівника поліції, який відображає ті ж події та зафіксовано у той самий проміжок часу, що і відеозапис зі службового відеореєстратора. Порівняльний аналіз вказаних відеозаписів свідчить про їх тотожність за датою фіксації подій, часом доби (темна пора), місцем події та зовнішніми ознаками особи, зокрема одягом, у який була одягнена особа.

За результатами такого співставлення судом першої інстанції встановлено, що на всіх відеозаписах зафіксована одна і та ж особа, а саме позивач, який у відповідний час керував транспортним засобом- скутером без державного номерного знаку.

В ході спілкування, громядянин ОСОБА_1 пред`явив посвідчення водія, з правом на керування транспортними засобами, які відносяться до категорії В, однак, поліцейськими, згідно з даними Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» встановлено, що право керування, згідно посвідчення водія, транспортним засобами категорії А, у позивача відсутні.

Таким чином, доводи позивача щодо недоведеності відсутності у нього права керування є безпідставними, оскільки відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП настає у разі встановленого факту керування транспортним засобом особою, яка не має права керування відповідної категорії.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність у позивача права керування відповідною категорією, а тому встановлені судом обставини обґрунтовано свідчать про відсутність такого права.

При цьому, саме позивач, як особа, що заперечує встановлені обставини, не подав належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права керування, що виключає можливість спростування висновків суду першої інстанції.

Відносно доводів щодо наявності в діях позивача ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП, тобто керування транспортним засобом без шолому , чим порушив вимоги п.2.3 «ґ» ПДР, то колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що відповідно до п. 2.3 ґ ПДР України, водій мототранспортного засобу зобов`язаний під час руху використовувати мотошолом, належним чином зафіксований на голові.

Зазначена вимога є імперативною та не допускає альтернативного тлумачення, оскільки спрямована на забезпечення безпеки дорожнього руху та захист життя і здоров`я водія. Невиконання обов`язку щодо належної фіксації мотошолома свідчить про фактичне порушення встановлених правил його використання.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі є будь-які фактичні дані, у тому числі матеріали фото- та відеофіксації, які підтверджують наявність адміністративного правопорушення. Такі докази були досліджені судом першої інстанції та отримали належну оцінку в їх сукупності.

Згідно зі ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, а незгода особи з такою оцінкою або спроба переоцінки встановлених фактичних обставин не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Відтак, оцінка встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів у їх сукупності дає підстави для висновку про порушення позивачем вимог п. 2.3 «ґ» ПДР України щодо належного забезпечення використання мотошолома під час керування транспортним засобом, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП, та виключає підстави для сумнівів у правильності правової оцінки діяння.

Отже, наявні у матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеним факт порушення з боку позивача п.2.1«а», п.2.3 «ґ» Правил дорожнього руху та відповідно, вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121 та ч.2 ст.126 КУпАП.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та основ процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року в адміністративній справі №559/5290/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 6 роти 1 батальйону УПП в Рівненській області старшого сержанта поліції Ткачука Андрія Володимировича про скасування постанови – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір

Повний текст постанови суду складено 06.07.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua