Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №240/17737/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17737/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

06 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення з 01 червня 2025 року пенсії ОСОБА_1 , виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців тринадцятого-п`ятнадцятого пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області обчислювати та виплачувати ОСОБА_1 , з 01 червня 2025 року пенсію у разі втрати годувальника, передбаченої статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу померлого годувальника ОСОБА_2 в зоні відчуження з 03 травня 1986 року до 20 травня 1986 року, згідно з довідки виданою Житомирською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 01.08.1997 №1890, щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів без обмеження її максимального розміру.

В обґрунтування позову зазначила, що їй протиправно було зменшено розмір пенсії у зв`язку із не підтвердженням первинними документами довідки, виданої Житомирською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 01.08.1997 №1890. В матеріалах особової справи померлого годувальника ОСОБА_2 наявні усі документи на підтвердження роботи у зоні відчуження з 03.05.1986 по 20.05.1986.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обчислення з 01 червня 2025 року пенсії ОСОБА_1 , виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців тринадцятого-п`ятнадцятого пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області обчислювати та виплачувати ОСОБА_1 , з 01 червня 2025 року пенсію у разі втрати годувальника, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням заробітної плати, взятої за роботу померлого годувальника ОСОБА_2 в зоні відчуження з 03 травня 1986 року до 20 травня 1986 року, згідно з довідкою Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890, щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів без обмеження її максимального розміру.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У зв`язку з отриманням у червні 2025 року пенсії у меншому розмірі позивач звернулась до відповідача щодо роз`яснення причин таких дій.

Однак, листом від 10.06.2025 №0600-0307-8/52285 позивача повідомлено, що з 01 червня 2025 року розмір її пенсії буде обчислений, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до абзаців тринадцятого–п`ятнадцятого пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210, та буде становити не 23 610 грн, а 12 776,65 грн.

11.06.2025 позивач звернулася із відповідною заявою до відповідача про роз`яснення зменшення пенсійної виплати та перерахунку розміру пенсії.

07.07.2025 листом №26013-22744/У-02/8-0600/25 відповідач надав роз`яснення, в якому відмовив у проведенні вищезазначеного перерахунку. Причиною зазначеної відмови було твердження відповідача про непідтвердження первинними документами довідки, виданої Житомирською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 01.08.1997 №1890.

Вважаючи такі дії необґрунтованими та протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси - порушеними, позивач звернулась з позовом до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність довідки вже була фактично перевірена та визнана самим органом пенсійного фонду при розрахунку виплат у минулих періодах. Подальша відмова відповідача брати цей же документ до уваги (чи враховувати його в повному обсязі) з посиланням на "відсутність первинних документів" є проявом надмірного формалізму та порушенням принципу правової визначеності.

Така зміна позиції державного органу щодо одного й того самого документа свідчить про непослідовність дій суб`єкта владних повноважень, державні органи не можуть посилатися на власні помилки чи недоліки в адмініструванні як на підставу для позбавлення особи її законного права на соціальний захист.

Перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що в довідці виданою Житомирською обласною санітарно-епідеміологічною станцією від 01.08.1997 №1890 (далі – Довідка №1890) розрахунок заробітної плати проведено за період роботи з 03.05.1986 по 20.05.1986 в селах Ковшиловка, Варовичі, Лубянка, Товстий ліс, Стара Красниця, Нова Красниця, Бенівка Київської області. Первинні документи про роботу саме в зазначених населених пунктах за вказаний період відсутні. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області є правомірними та вмотивованим.

Позивач в межах встановленого судом строку не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796)

Метою та завданнями Закону №796 є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

За правилами статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

У Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.

У Рішенні від 07 квітня 2021 року №1-р(П)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку №1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року №4- р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону №796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону №1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(П)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.

Водночас, з огляду наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку №1210 та Рішення Конституційного Суду № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано частину 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов`язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди.

У наявних правовідносинах між сторонами відсутній спір щодо наявності у померлого чоловіка позивача статусу особи з інвалідністю що виникла у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до ст.57 Закону №796-ХІІ для обчислення пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 цього Закону особам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визначених статтею 10 цього Закону, стосовно яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, особам, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, внаслідок чого стали особами з інвалідністю, а також пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за осіб з їх числа за бажанням особи, яка звернулася за пенсією, заробітна плата (дохід) визначається виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Формула обчислення таких пенсій передбачена абзацами тринадцятим -п`ятнадцятим пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 (далі - Постанова №1210).

Відповідно до п.9 Постанови №1210 у разі коли особа з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визначених статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", стосовно яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, внаслідок чого стали особами з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за осіб з їх числа, виявили бажання обчислювати пенсію із заробітної плати (доходу), визначеної (визначеного) з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, такі пенсії обчислюються у порядку, передбаченому цим пунктом, з урахуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії, (Кзс), що визначається за формулою: Кзс=Зп(мін)*5/Зс1, де

Зп (мін) - розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року;

Зс1 - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в Україні в цілому, з якої (якого) сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року. Якщо на день призначення/ перерахунку пенсії відсутні дані про середню заробітну плату (дохід) у середньому на одну застраховану особу в Україні в цілому, з якої (якого) сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року, для обчислення пенсії за формулою, зазначеною в абзаці тринадцятому цього пункту, враховується середньомісячний коефіцієнт заробітної плати (доходу), який використовувався під час призначення/перерахунку пенсії в році, що передує відповідному року, з наступним перерахунком пенсії після отримання даних про середню заробітну плату (дохід) у середньому на одну застраховану особу в Україні в цілому, з якої (якого) сплачено страхові внески за рік, що передує відповідному року. Якщо при цьому середньомісячний коефіцієнт заробітної плати (доходу), який враховується під час призначення/перерахунку пенсії у відповідному році, є меншим від середньомісячного коефіцієнта заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення/перерахунку пенсії в році, що передує відповідному року, пенсія обчислюється з урахуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати (доходу), який використовувався під час призначення/перерахунку пенсії в році, що передує відповідному року.

Як убачається з матеріалів справи, до червня 2025 року пенсія позивачу у зв`язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи обчислювалася із врахуванням заробітної плати померлого годувальника, визначеної на підставі довідки Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890.

Разом з тим, починаючи з 01.06.2025, відповідач припинив враховувати зазначену довідку та здійснив обчислення пенсії відповідно до абзаців тринадцятого-п`ятнадцятого пункту 9 Постанови №1210, виходячи із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Обґрунтовуючи правомірність таких дій, відповідач посилається на те, що довідка Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890 не підтверджується первинними документами, оскільки відсутні документи про роботу ОСОБА_2 у населених пунктах Ковшиловка, Варовичі, Луб`янка, Товстий Ліс, Стара Красниця, Нова Красниця та Бенівка Київської області у період з 03.05.1986 по 20.05.1986, а також відсутні документи, які підтверджують виконання ним понадурочних робіт та правомірність застосування відповідних коефіцієнтів при визначенні заробітної плати.

Колегія суддів не може погодитися із такими доводами апелянта з огляду на таке.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10.06.1986 №207-7 "Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій і установ, які зайняті на роботах, що пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забрудненню навколишнього середовища" оплата праці працівників підприємств, відряджених у зону відчуження для виконання робіт, пов`язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснювалася у ІІІ, ІІ та І зонах небезпеки у чотири-, три- та двократному розмірах тарифної ставки (посадового окладу) понад середньомісячну заробітну плату.

З наявної у матеріалах справи довідки Штабу цивільної оборони від 30.11.1993 №390 вбачається, що ОСОБА_2 у складі вільного мобільного загону спеціального захисту Житомирської області дійсно брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 03.05.1986 по 20.05.1986 у населених пунктах Ковшиловка, Варовичі, Луб`янка, Товстий Ліс, Стара Красниця, Нова Красниця та Бенівка.

Сам по собі факт відсутності у зазначеній довідці посилання на конкретні документи, що стали підставою для її видачі, не свідчить про її недійсність та не спростовує підтверджених нею обставин щодо участі ОСОБА_2 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому колегія суддів виходить із того, що чинне законодавство не покладає на працівника обов`язку контролювати ведення роботодавцем первинної документації, правильність оформлення архівних документів чи повноту зазначення у виданих довідках їх реквізитів або підстав видачі. Обов`язок щодо належного ведення кадрової, бухгалтерської та іншої документації, її зберігання, а також видачі достовірних документів покладається виключно на відповідне підприємство, установу чи організацію.

Стосовно доводів апелянта про неправильність визначення заробітної плати ОСОБА_2 колегія суддів враховує, що до довідки Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890 додано детальний розрахунок заробітної плати, здійснений для цілей пенсійного забезпечення.

Саме на підставі цієї довідки ОСОБА_2 було призначено пенсію, при цьому будь-яких зауважень щодо правильності її оформлення, порядку визначення заробітної плати або відповідності вимогам законодавства органом Пенсійного фонду на момент призначення пенсії не висловлювалося.

Безпідставними є також посилання відповідача на втрату чинності постановою Ради Міністрів СРСР від 21.08.1988 №491-106 положень постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07.05.1986 №524-156 щодо підвищення тарифних ставок.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, заробітна плата ОСОБА_2 нараховувалася за виконання робіт у травні 1986 року, тобто у період дії зазначених нормативних положень, а тому застосування при її визначенні відповідного підвищення посадового окладу повністю відповідало законодавству, чинному на момент виникнення відповідних правовідносин.

Не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції й доводи відповідача щодо відсутності первинних документів про понадурочну роботу, оскільки самі лише сумніви пенсійного органу щодо правильності оформлення документів, виданих роботодавцем майже тридцять років тому, за відсутності належних доказів їх недостовірності або фальсифікації, не є достатньою підставою для неврахування таких документів при визначенні права особи на пенсійне забезпечення.

Колегія суддів також враховує, що правомірність та достовірність довідки Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890 фактично була перевірена самим органом Пенсійного фонду під час призначення пенсії померлому годувальнику та її подальшої виплати, а згодом і під час призначення позивачу пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

За таких обставин подальша відмова відповідача враховувати цей самий документ лише з підстав непідтвердження його первинними документами, без встановлення факту його недостовірності чи незаконності видачі, свідчить про непослідовність поведінки суб`єкта владних повноважень, суперечить принципу правової визначеності та фактично покладає негативні наслідки недоліків адміністрування на особу, яка добросовісно реалізує своє право на пенсійне забезпечення.

У цьому контексті колегія суддів враховує принцип належного врядування, відповідно до якого державні органи, особливо у питаннях реалізації майнових прав особи, зобов`язані діяти своєчасно, послідовно та передбачувано.

Принцип легітимних очікувань передбачає, що особа, яка на підставі рішень компетентного державного органу протягом тривалого часу реалізовувала своє право на отримання пенсії у визначеному розмірі, вправі розраховувати на стабільність такого правового становища, якщо державою не доведено незаконності набуття відповідного права.

Враховуючи, що відповідач протягом тривалого часу визнавав довідку від 01.08.1997 №1890 належною підставою для визначення заробітної плати, а доказів її підроблення, недостовірності чи незаконності видачі матеріали справи не містять, одностороння зміна правової позиції органу Пенсійного фонду без належного правового обґрунтування порушує справедливий баланс між інтересами держави та правом особи на мирне володіння своїм майном.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини першої статті 64 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пункту 4.2 Порядку №22-1 територіальні органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями щодо проведення планових та позапланових перевірок документів, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також перевірки обґрунтованості їх видачі.

Отже, саме на пенсійний орган покладається обов`язок перевірити достовірність документів, поданих для призначення чи перерахунку пенсії, а сумніви щодо правильності їх оформлення не можуть самі по собі бути підставою для відмови у врахуванні відповідної заробітної плати. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.

Водночас матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач здійснював передбачену законом перевірку довідки від 01.08.1997 №1890, витребовував у відповідної установи документи, які стали підставою для її видачі, чи вчиняв інші дії, спрямовані на перевірку достовірності викладених у ній відомостей.

Фактично відповідач переклав обов`язок доведення правомірності видачі документа, складеного майже тридцять років тому, на позивача, що не відповідає засадам адміністративного судочинства та принципу належного врядування.

Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2021 у справі №2487/68/17, відповідно до якої особа, яка звертається за призначенням чи перерахунком пенсії, не може нести негативних наслідків неналежного оформлення роботодавцем первинної документації, її втрати або неповного проведення органом Пенсійного фонду перевірки достовірності поданих документів.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо неврахування довідки Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890 та обчислення з 01.06.2025 пенсії позивачу, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати відповідно до абзаців тринадцятого-п`ятнадцятого пункту 9 Постанови №1210, є протиправними.

З огляду на встановлені обставини справи, а також з метою повного та ефективного поновлення порушеного права позивача, належним способом судового захисту є покладення на відповідача обов`язку здійснювати обчислення та виплату ОСОБА_1 з 01.06.2025 пенсії у зв`язку із втратою годувальника, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, із врахуванням заробітної плати померлого ОСОБА_2 за роботу у зоні відчуження у період з 03.05.1986 по 20.05.1986 згідно з довідкою Житомирської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 01.08.1997 №1890, із урахуванням раніше виплачених сум та без обмеження її максимального розміру.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.