Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №240/19249/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/19249/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

06 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з грудня 2020 року по день фактичної виплати 23.05.2025;

- зобов`язати НОМЕР_3 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з грудня 2020 року по день фактичної виплати 23.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскільки відповідачем несвоєчасно виплачено грошове забезпечення відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду, він має виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за несвоєчасного виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з грудня 2020 року по 23.05.2025 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактична виплата перерахованого грошового забезпечення відбулася лише у травні 2025 року, позивач набув право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України № 2050-ІІІ, незалежно від того, чи було таке нарахування добровільним чи на виконання рішення суду.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у позові.

Скаржник стверджує, що затримка виплати після нарахування за рішенням суду склала менше одного місяця, а тому підстави для компенсації відсутні.

Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 817/621/18 та зазначає, що право на компенсацію виникає лише у разі несвоєчасного виконання самого рішення суду.

Окремим доводом апелянт вказує на необхідність застосування за аналогією обмежень, встановлених статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX, щодо обмеження виплат шестимісячним строком.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі № 240/23916/24 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 01.11.2020 по 19.05.2023 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

23.05.2025 на виконання рішення суду від 20 лютого 2025 року у справі № 240/23916/24 відповідач здійснив виплату в сумі 287 173,92 грн, що підтверджується банківською випискою.

При виплаті грошового забезпечення відповідач не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу належну позивачу за час затримки виплати грошового забезпечення.

Позивач вважаючи таку бездіяльність протиправною, звернення до суду за захистом своїх прав.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

Нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати по день фактичної виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-III).

Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно, чи на виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), пункти 1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Надаючи оцінку доводу апелянта про те, що затримка виплати склала менше місяця після нарахування за рішенням суду, суд апеляційної інстанції вважає його необґрунтованим.

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ та пункт 2 Порядку № 159 передбачають, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів. Верховний Суд у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16 та від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 чітко роз`яснив, що право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були суми нараховані добровільно, чи на підставі судового рішення. Визначальним є факт затримки виплати доходу, право на який було підтверджено судом за минулі періоди. Оскільки виплачене у травні 2025 року грошове забезпечення стосується періодів 2020– 2023 років, затримка очевидно перевищує один місяць.

Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 817/621/18, оскільки обставини тієї справи стосувалися інших правовідносин. У даному випадку застосовуються висновки щодо компенсації саме інфляційних втрат на суми грошового забезпечення військовослужбовців, які є триваючими доходами. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання «нарахованого, але не виплаченого доходу» включає і дохід, право на який встановлено судом, оскільки рішення суду лише відновлює порушене право особи на вчасне отримання коштів.

Щодо аргументу апелянта про застосування обмеження шестимісячним строком за аналогією зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає таке.

Закон № 2050-ІІІ є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює саме питання компенсації втрати купівельної спроможності грошей через інфляцію. На відміну від статті 117 КЗпП України, яка передбачає санкцію за затримку розрахунку при звільненні у вигляді середнього заробітку, компенсація за Законом № 2050-ІІІ має зовсім іншу правову природу — відновлення реальної вартості затриманих виплат. Жодних часових обмежень щодо періоду нарахування компенсації (крім самої тривалості затримки) Закон № 2050-ІІІ не містить. Застосування аналогії закону у даному випадку є недопустимим, оскільки правовідносини щодо компенсації інфляційних втрат повністю врегульовані спеціальними нормами.

Колегія суддів вважає, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівникові грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянинові сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Також апеляційний суд під час розгляду справи враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах від 19.05.2022 року по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 року по справі № 200/10176/19-а, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Отже, виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов`язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів, а оскільки такий обов`язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум не дотримано, право позивача на виплату компенсації порушено.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.