Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №440/7719/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 р. Справа № 440/7719/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 року (постановлену суддею Ясиновським І.Г.) в справі № 440/7719/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 23.10.2022 р. по 01.06.2023 р. грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 23.10.2022 р. по 01.06.2023 р. грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 в справі № 440/7719/25, яке набрало законної сили 06.10.2025 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат за період з 23.10.2022 р. по 19.05.2023 р. з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат ОСОБА_1 за період з 23.10.2022 р. по 31.12.2022 р. - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р. - 2481,00 грн., з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р. - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р. - 2684,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704 та здійснити виплату ОСОБА_1 різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із утриманням належних податків та зборів; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

23.02.2026 р. від позивача до суду першої інстанції надійшла заява в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій заявник просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 р. в справі № 440/7719/25.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 р. залишено без задоволення заяву позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду від 08.08.2025 р. в справі №440/7719/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду в справі № 440/7719/25 від 08.08.2025 р.; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 усунути порушення та вжити заходів щодо виконання рішення суду, а саме: здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні, додаткові та одноразові види) за період з 23.10.2022 р. по 19.05.2023 р. з урахуванням визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом 30 днів повідомити суд про вжиті заходи на виконання цього рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституцію України, Закону України «Про адміністративну процедуру», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що судове рішення у цій справі відповідачем повністю невиконане. У довідці № 8051 від 30.10.2025 р. на які посилається суд першої інстанції, інформація щодо перерахунку або нарахування «одноразових додаткових видів грошового забезпечення» або «інших виплат» повністю відсутня. Позивача вважає, що суд безпідставно наділив надані відповідачем документи змістом, який у них об`єктивно не відображений.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку, визначеному статтею 383 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Залишаючи без задоволення заяву, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заяви позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, вчинених в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідачем здійсненні дії щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.

Тобто, застосування судом до суб`єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 р. в справі № 440/7719/25 здійснено перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат ОСОБА_1 за період з 23.10.2022 р. по 31.12.2022 р. - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р. - 2481,00 грн., з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р. - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р. - 2684,00 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704 та здійснено виплату позивачу різниці з урахуванням фактично сплачених сум та із утриманням належних податків та зборів. За результатами вказаних перерахунків відповідач нарахував позивачу різницю у відповідних виплатах в розмірі 71645 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що дії стосовно складання довідки про перерахунок грошового забезпечення № 8051 від 30.10.2025 р. не відноситься до предмету спору в справі №440/7719/25 та рішенням суду не охоплюються.

Предметом спору в справі №440/7719/25 була протиправність дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат за період з 23.10.2022 р. по 19.05.2023 р. з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тобто, судом не вирішувались та не розглядалися питання про наявність правових підстав для складання довідки про перерахунок грошового забезпечення № 8051 від 30.10.2025 р., тому вказане не свідчить про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання рішення суду.

Довід апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що полягає в ігноруванні волевиявлення позивача щодо самопредставництва суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки зазначений довід не може бути підставою для скасування ухвали відповідно до ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначення в ухвалі участі представника позивача в даній справі жодним чином не вплинуло на розгляд заяви по суті, не позбавило позивача будь-яких процесуальних прав та не змінило результату розгляду. Суд апеляційної інстанції вважає, що такий недолік, за наявності, є суто технічним та ніяк не є підставою для скасування ухвали.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на статті 74, 75 Закону України "Про адміністративну процедуру" є нерелевантним. Зазначений Закон регулює відносини щодо прийняття індивідуальних адміністративних актів. Довідка про перерахунок грошового забезпечення є обліковим (розрахунковим) документом, а не індивідуальним адміністративним актом у розумінні цього Закону.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 в справі № 440/7719/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін