Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №569/11486/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/11486/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,

за участі секретаря судового засідання А. Бугайчук,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,

про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей

учасники справи в судове засідання не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

Позовну заяву мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Балчова (муніципалітет і район провінції Ізмір, Туреччина) відділом реєстрації актів цивільного стану у районі Конак/Ізмір було зареєстровано шлюб між сторонами. Від цього шлюбу у подружжя народилося троє дітей: дві доньки Доган ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також син Доган ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спільне життя з відповідачем не склалося, виявилося що ми різні за характерами та поглядами на життя. Протягом останніх років у нас виникали часті непорозуміння, конфліктні ситуації, що супроводжувалось сварками та неможливістю нормальних умов для проживання. Як наслідок конфліктні ситуації призвели до того, що ми втратили повагу та взаєморозуміння, відтак позивачка просить розірвати шлюб з відповідачем.

Оскільки діти проживають з позивачкою та в подальшому залишаться проживати з ОСОБА_1 , тому позивачка просить визначити місця проживання дітей разом з нею, враховуючи найкращі інтереси, з урахуванням їх віку та потреб, оточуючого середовища. Окрім того, власноручно підписаною заявою від 03.05.2026 відповідач підтвердив, що не заперечує проти визначення місця проживання дітей з матір`ю. Всі діти проживають в Україні, в місті Рівне. Навчаються в Рівненському академічному ліцеї «Престиж» імені Лілії Котовської Рівненської міської ради, що підтверджується довідкою від 05.05.2026 №207/10-08 з якої слідує, що Доган ОСОБА_5 навчається в 5-Г класі даного ліцею, довідкою від 05.05.2026 №209/10-08, про те, що ОСОБА_4 навчається в 2-Г класі даного ліцею, довідкою від 05.05.2026 №208/10-08, про те, що Доган ОСОБА_3 навчається в 6-Г класі даного ліцею. Місце проживання дітей та місце їх навчання змінюватись не буде.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02.06.2026 по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

16 червня 2026 року від Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради надійшла до суду заява, в якій представниця вказує, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей, відповідач не заперечує проти того, щоб діти проживали з позивачкою. Враховуючи те, що спір між батьками малолітніх Доган ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Доган ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відсутній, а отже в органу опіки та піклування немає правових підстав для підготовки висновку. До заяви було додано власноручно написані пояснення батька з офіційним перекладом.

У підготовче засідання позивачка не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує.

Відповідач у підготовче засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. 02.07.2026 представником відповідача подано заяву, згідно з якою просить розгляд справи здійснювати без його участі, щодо задоволення позовної заяви не заперечує.

Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради у підготовче засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі та просила врахувати при винесенні рішення у справі заяву Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від 16.06.2026.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши обставини у справі, судом встановлено таке.

Згідно свідоцтва про шлюб №233 (дата видачі 20.02.2014) шлюб між сторонами був зареєстрований 14 лютого 2011 року в м. Балчова (муніципалітет і район провінції Ізмір, Туреччина) відділом реєстрації актів цивільного стану у районі Конак/Ізмір.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до п. 11 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», передбачено, що правові наслідки шлюбу з іноземним елементом визначаються ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право». Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі. Наприклад, якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України. У випадку відсутності такої ситуації - правові наслідки шлюбу визначаються правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Згідно зі ст. 58 Закону України «Про міжнародне право» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умовами додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Відповідно до ст.63 Закону України «Про міжнародне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків.

На підставі ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Документом, яким встановлено безпосередні процедури легалізації шлюбу, укладеного за кордоном, є Наказ Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні» із змінами та доповненнями. Тобто, для визнання шлюбу державою Україна, укладеного в іншій країні, з усіма правовими наслідками, шлюб необхідно легалізувати. За загальним правилом, легалізація це процедура приведення документів у ту форму, яка відповідає законодавству іноземної держави і визнається державними органами цієї держави. Процедура легалізації в Україні таких документів, як: свідоцтво про укладення шлюбу або розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, скоєних за кордоном, відбувається на підставі Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04.06.2002 року.

Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

На підставі ст. 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Так, з поданого позивачем, у якості доказу, документу про укладення шлюбу вбачається проставляння на ньому печатки органу, що видав свідоцтво, і таке свідоцтво перекладене українською мовою.

Таким чином, шлюб укладений між сторонами є дійсним на території України і не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення.

Згідно з частиною третьою статті 105 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

Стаття 112 СК України передбачає, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя та постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що сторони не підтримують подружніх стосунків і позивачка бажає розлучитися.

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Суд вважає, що на даний час спільне проживання сторін стало неможливим і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, тобто фактично шлюб не існує, а тому його слід розірвати, що не позбавляє сторін права повторно зареєструвати шлюб після усунення обставин, що були підставою для його розірвання.

Відповідно до частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що згідно з абзацом 2 частини третьої статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Щодо позовної вимоги про визначення проживання дітей, суд зазначає таке.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей, дві доньки Доган ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 17.04.2014 №61318/17-536-482 (виданої генеральним Консульством України в Стамбулі) Доган ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована громадянкою України.

Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України від 15.05.2018 №61318/17-536-806 (виданої генеральним Консульством України в Стамбулі) Доган ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована громадянкою України.

Відповідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України від 05.06.2016 №61318/17-536-144 (виданої генеральним Консульством України в Стамбулі) Доган ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований громадянином України.

Відповідно до довідки про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщені від 13.05.2025 №10548 (видана департаментом ЦТ та ЗНАП РМР), позивачка, ОСОБА_8 , разом з дітьми, доньками Доган ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також сином Доган ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та відповідачем зареєстровані у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .

За приписами частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Судом встановлено, що відсутні виняткові обставини, коли малолітні діти можуть бути розлучені зі своєю матір`ю, зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, сприятиме їхньому повноцінному вихованню та розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дітей з матір`ю, що не позбавляє батька права та можливості особистого спілкування з дітьми, обов`язку брати участь в їхньому утриманні та вихованні.

При цьому, судом враховується, що батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їхнє здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дітьми, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Розірвати шлюб, зареєстрований 14 лютого 2011 року в м. Балчова (муніципалітет і район провінції Ізмір, Туреччина) відділом реєстрації актів цивільного стану у районі Конак/Ізмір між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що засвідчується свідоцтвом про шлюб №233 (дата видачі 20.02.2014).

Визначити місце проживання дітей: доньки Доган ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: ОСОБА_9 ( АДРЕСА_2 , посвідчення на постійне проживання № НОМЕР_2 , орган що видав 5601);

третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Шевченка, 45, м. Рівне, 33028, ІК 25675397).

Повне судове рішення складене та підписане 06.07.2026.

Суддя О. Левчук