Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №363/6909/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/10793/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 363/6909/25

06 липня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Весніна Сергія Олександровича на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Лукач О.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні в порядку проведення його поділу,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні в порядку проведення його поділу.

15 березня 2026 року позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви представника позивача адвоката Весніна С.О. про уточнення позовних вимог у цивільній справі №363/6909/25 та повернуто її представнику позивача.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 20 квітня 2026 року представника позивача ОСОБА_1 - адвокат Веснін С.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року про відмову у прийнятті до розгляду заяви представника позивача про уточнення позовних вимог у цивільній справі № 363/6909/25 та направити справу до для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що подана 15 березня 2026 року заява за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, а не заявою про зміну предмета та підстав позову.

Апелянт зазначає, що позивач, реалізуючи право, передбачене статтею 49 ЦПК України, зменшив розмір позовних вимог, виключивши частину майна з переліку спірних об`єктів, унаслідок чого ціна позову зменшилася з 11 349 692,50 грн до 9 415 065,50 грн.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що копії відповідної заяви з доданими до неї документами були направлені відповідачу засобами підсистеми «Електронний суд» по запропонованому системою шаблону, проте у даному шаблону відсутня технічна можливість надіслання копії такої заяви. З огляду на зазначене, 15.03.2026 представником було використано інший шаблон документу та вже було направлено копію іншим учасникам справи.

26 травня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Напрієнко М.В. надійшов відзив на апеляційну скарг, в якому представник зазначав, що судпершої інстанції належним чином оцінив зміст поданого позивачем процесуального документа, правильно визначив його дійсну правову природу та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті уточнення.

З огляду на вище викладене, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року - без змін.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні в порядку проведення його поділу.

Предметом спору є майно, яке, за твердженням позивача, було набуте сторонами у період спільного проживання однією сім`єю та/або перебування у фактичних шлюбних відносинах, зокрема об`єкти нерухомого майна та транспортні засоби.

15 березня 2026 року представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, у якій зазначено, що уточнена позовна заява подається в окремому файлі.

Зі змісту наданої заяви та переліку додатків вбачається, що разом із нею подавалися: уточнений позов, протоколи огляду Instagram-дописів, додатки до протоколів огляду, декларації НАЗК ОСОБА_1 за 2017, 2018, 2019 роки, клопотання про витребування доказів, клопотання про виклик свідків, чек про оплату судового збору та квитанція про сплату судового збору.

В уточненій позовній заяві позивач просив прийняти уточнену позовну заяву до провадження; визнати спільною сумісною власністю сторін садовий будинок, автомобіль Rolls Royce Wraith 2015 року випуску та автомобіль Porsche Taycan 2021 року випуску; у порядку поділу спільного сумісного майна визнати за позивачем право власності на 1/2 частку садового будинку та стягнути з відповідача грошову компенсацію у розмірі 1/2 середньоринкової вартості транспортних засобів.

Відмовляючи у прийнятті уточненої позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що подана заява за своїм змістом не є заявою про зменшення розміру позовних вимог, а фактично є позовною заявою у новій редакції, поданою без дотримання процесуального порядку, встановленого ЦПК України.

Крім того, суд першої інстанції встановив відсутність належних доказів направлення копії заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для повернення заяви заявнику.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до п. 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження

Частиною п`ятою статті 49 ЦПК України передбачено, що уразі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Отже, процесуальний закон розрізняє зменшення розміру позовних вимог та зміну предмета або підстав позову.

Зменшення розміру позовних вимог означає зміну кількісного показника у межах тієї самої матеріально-правової вимоги. Натомість вилучення з позову окремих самостійних вимог щодо конкретних об`єктів майна, зміна обсягу спірного майна, подання позовної заяви у новій редакції, доповнення її новими обставинами та новими доказами не може автоматично розцінюватися як просте арифметичне зменшення розміру позовних вимог.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить ухвалити судове рішення, а підставою позову є фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує заявлену вимогу.

У справах про поділ майна кожен окремий об`єкт майна, щодо якого заявлено вимогу про визнання права власності, поділ або стягнення компенсації, має самостійне матеріально-правове значення, окремий предмет доказування та окремі правові наслідки для сторін.

Тому виключення з предмета спору земельної ділянки та житлового приміщення не є лише зменшенням ціни позову. Таке виключення змінює обсяг судового захисту, межі спору та предмет доказування у справі.

Посилання апелянта на те, що після подання уточненої позовної заяви ціна позову зменшилася з 11 349 692,50 грн до 9 415 065,50 грн, не спростовує правильності висновку суду першої інстанції, оскільки сама по собі зміна ціни позову не визначає правову природу поданого процесуального документа.

Ціна позову є грошовим вираженням заявлених вимог. Водночас правова природа заяви визначається не її назвою та не лише розміром ціни позову, а її фактичним змістом, тобто тим, які саме вимоги, обставини та докази включено до заяви порівняно з первісним позовом.

Зі змісту поданої позивачем заяви вбачається, що вона не обмежувалася зменшенням кількісного показника тієї самої вимоги. У заяві фактично викладено позов у новій редакції, змінено перелік спірного майна, наведено нове фактичне обґрунтування.

Колегія суддів звертає увагу, що процесуальний закон не передбачає можливості під виглядом заяви про уточнення позовних вимог подавати позовну заяву у новій редакції, одночасно змінюючи обсяг позовного захисту, фактичні обставини, доказову базу та процесуальну конструкцію спору.

Якщо позивач припиняє підтримувати частину раніше заявлених вимог, він має обрати належний процесуальний спосіб розпорядження такими вимогами - зокрема заявити відмову від частини позову або, за наявності передбачених законом підстав, просити залишити відповідну частину вимог без розгляду.

У поданій заяві позивач не зазначив про відмову від вимог щодо вилучених об`єктів майна, не просив суд прийняти таку відмову, не підтвердив обізнаність із процесуальними наслідками відмови від позову та не заявив клопотання про залишення відповідної частини вимог без розгляду.

За таких обставин поданий документ створював правову невизначеність щодо подальшої процесуальної долі вимог, які були заявлені у первісному позові, але відсутні в уточненій позовній заяві.

Окрім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що підставою для повернення заяви є також невиконання позивачем вимог частини п`ятої статті 49 ЦПК України.

Зазначена норма прямо зобов`язує особу, яка подає заяву про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, подати до суду докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

ЦПК України пов`язує невиконання цього обов`язку з конкретним процесуальним наслідком - суд не приймає відповідну заяву до розгляду та повертає її заявнику.

Суд першої інстанції встановив, що до заяви про уточнення позовних вимог не було долучено належних доказів направлення її копії та копій доданих до неї документів іншим учасникам справи. У переліку додатків до заяви такі докази також не зазначені.

Технічні особливості роботи підсистеми «Електронний суд» не звільняють учасника справи від виконання вимог процесуального закону. Якщо представник позивача вважав, що обраний шаблон документа не дозволяє належним чином реалізувати відповідну процесуальну дію, він мав забезпечити подання до суду доказів направлення копій заяви та доданих документів відповідачу в інший належний спосіб.

Апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції здійснюється з урахуванням тих обставин і матеріалів, які існували та могли бути оцінені судом на час вирішення відповідного процесуального питання. Подальше подання або посилання на документи, які не були належним чином подані разом із заявою, не може саме по собі свідчити про незаконність ухвали суду першої інстанції.

Колегія суддів також враховує, що повернення заяви про уточнення позовних вимог у зв`язку з недотриманням процесуальних вимог не позбавляє позивача права реалізувати належні процесуальні права у передбачений законом спосіб, зокрема шляхом подання відповідної заяви із дотриманням вимог ЦПК України, якщо для цього наявні процесуальні підстави.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подана представником позивача заява про уточнення позовних вимог за своїм змістом не є лише заявою про зменшення розміру позовних вимог, а фактично становить позовну заяву у новій редакції, спрямовану на зміну обсягу предмета спору, вилучення частини самостійних вимог, подання нового фактичного обґрунтування.

Окрім того, позивачем не виконано імперативні вимоги частини п`ятої статті 49 ЦПК України щодо подання доказів направлення копій заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, що є самостійною підставою для неприйняття такої заяви до розгляду та її повернення заявнику.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з процесуальною оцінкою суду першої інстанції, однак не спростовують висновків суду про недотримання позивачем встановленого законом порядку подання відповідної заяви.

Інших доводів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Весніна Сергія Олександровича залишити без задовлення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: