Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №369/15504/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/12191/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 369/15504/20

02 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Фінагеєвої О. І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішень, державного акту,

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 , шляхом :

- визнання незаконним та скасування рішення 36 сесії 5 скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 36/1665 від 10.12.2008 «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_3 »;

- визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії VI скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 2/98 від 23.11.2010 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_3 »;

- визнання недійсним виданого ОСОБА_3 державного акта серії ЯЛ № 272708 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером 3222410300:01:024:0202, та скасування його державної реєстрації.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що рішенням 47 сесії ІV скликання Боярської міської ради № 47/2449 від 13.03.2006 їй було надано у власність земельну ділянку та дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована в

АДРЕСА_3, ділянка 10 1000 кв. м, для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,1000 га на масиві Лисенка у м. Боярка, отримано всі необхідні дозволи та узгодження, в результаті чого земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 32224100300:01:024:0166.

Рішенням 36 сесії V скликання Боярської міської ради №36/1665 від 10.12.2008 вирішено надати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Боярської міської ради. Надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішенням 2 сесії VІ скликання Боярської міської ради №2/98 від 23.11.2010 вирішено затвердити ОСОБА_3 проект із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,100 га, яка розташована в АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯЛ №272708 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 32224100300:01:024:0202.

Зазначала, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , отримання ним державного акта про право власності на земельну ділянку відбулось за наявності чинного рішення про надання їй цієї земельної ділянки у власність, при цьому в неї земельна ділянка не вилучалась.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_3 помер.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 , шляхом визнання незаконним та скасування рішення 36 сесії 5 скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 36/1665 від 10 грудня 2008 року «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_3 ».

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га АДРЕСА_2 , шляхом визнання незаконним та скасування рішення 2 сесії VI скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області № 2/98 від 23 листопада 2010 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_3 ».

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га в АДРЕСА_2 , шляхом визнання недійсним виданого ОСОБА_3 , державного акту серії ЯЛ № 272708 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером 3222410300:01:024:0202 та скасування його державної реєстрації.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовою підставою набуття права власності на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження цього проекту і надання її у власність.

03 лютого 2006 року ОСОБА_2 звернулася до Боярської міської ради із заявою про надання у власність земельної ділянки площею 0,1 га на масиві «Лисенка» під забудову.

Рішенням Боярської міської ради від 13 березня 2006 року №47/2449 їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000 кв. м за вказаною адресою, для ведення особистого селянського господарства.

На виконання цього рішення ОСОБА_2 15 липня 2009 року уклала із проектною організацією договір на виготовлення проекту землеустрою № 7/22, яка виготовила проект щодо відведення у власність землі, проте, радою вказаний проект не був затверджений.При цьому, позивач фактично виконала рішення Боярської міської ради від 13 березня 2006 року № 47/2449, оскільки зайняла надану їй земельну ділянку та розпочала розробку проекту землеустрою.

Разом із тим, за наявності чинного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 від 13 березня 2006 року № 47/2449, Боярська міська рада рішенням від 10 грудня 2008 року № 36/1665 надала ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Під час прийняття рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки рада діяла в межах своїх повноважень та відповідно до вимог статей 116, 118 ЗК України, а тому постановлення цією ж радою рішення про надання дозволу іншій особі ОСОБА_3 на розроблення проекту відведення тієї ж земельної ділянки є передчасним і прийнятим всупереч вимогам чинного законодавства.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, то суд першої інстанції зазначив, що до вимог за негаторним позовом позовна давність не застосовується, тобто власник майна може подати такий позов у будь-який час, незалежно від того, коли саме почалося порушення його прав.

Що способу захисту порушених прав, то позивач, будучи землекористувачем земельної ділянки та розробивши проект землеустрою на неї, може вимагати усунення порушення її права на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення,яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.Стягнути з ОСОБА_2 на свою користь витрати на правничу допомогу та судовий збір за подання апеляційної скарги.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року змінено, мотивувальну частину рішення викладено в редакції цієї постанови.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 06 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

19 травня 2026 року справа надійшла до Київського апеляційного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 19 травня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Кафідова О.В., судді Оніщук М.І., Шебуєва В.А.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що у ОСОБА_2 не виникло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки вона не провела до кінця процедуру щодо виготовлення проекту землеустрою та не здійснила державну реєстрацію права власності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що права та законні інтереси ОСОБА_2 не порушені, оскільки нею не було оформлено право власності чи право користування спірною земельною ділянкою та не доведено, що вона користується ділянкою на будь-якій законній підставі, оскільки проект відведення цієї земельної ділянки у власність позивачки не був затверджений міською радою та не являється підставою для користування земельною ділянкою.

Оскільки у ОСОБА_2 не виникло право власності на спірну земельну ділянку, предмет спору відсутній, що є підставою для закриття провадження у справі.

Звернувшись з негаторним позовом, позивачкою невірно обрано спосіб захисту.

Судом першої інстанції не взято до уваги заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Твердження суду, що рішення Боярської міської ради від 13 березня 2006 року №47/2449 фактично виконано позивачем, оскільки ОСОБА_2 зайняла надану їй земельну ділянку та розпочала розробку проекту землеустрою у 2009 році, суперечить нормам земельного законодавства України.

ОСОБА_2 не є землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки розробка проекту землеустрою земельної ділянки не дає їй права приступити до використання цієї ділянки.

Висновок суду про те, що рада не мала законних підстав для винесення рішення від 10 грудня 2011 року №6/268 в частині відміни всіх рішень від 13 березня 2006 року про надання, зокрема, позивачу земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки таке рішення може бути скасовано виключно в судовому порядку за наявності передбачених законом підстав, не стосується предмету спору.

Постановою апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2006 року визнано дії Боярської міської ради по скликанню та проведенню 9 березня 2006 року засідання позачергової 47 сесії міської ради 4 скликання неправомірними, рішення прийняті позачерговою 47 сесією Боярської міської ради 4 скликання визнані незаконними та скасовані.

В подальшому спірна земельна ділянка надавалась згідно рішення Боярської міської ради №15/852 від 07.06.2007 ТОВ «Арсенал 777», і лише 10.12.2008 ОСОБА_3 .

Таким чином, висновки суду про те, що рішення Боярської міської ради від 10 грудня 2008 року №36/1665 щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки було прийнято за наявності чинного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 від 13 березня 2006 року №47/2449, не відповідають дійсності.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16; від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц.

Суд першої інстанції не надав оцінки позовній заяві на відповідність її вимогам ст. 17 ЦПК України. Так, позовна заява не містить ціни позову, хоча стосується права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно та має дорівнювати дійсній вартості нерухомого майна. Суд мав залишити позовну заяву без розгляду відповідно до п. 8 ст. 257 ЦПК України, проте цього зроблено не було.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 адвокат Речицький М.Л., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задвольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат Биструшкін В.Ю., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представник Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами електронного зв`язку. Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресату 22 червня 2026 року.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 13 березня 2006 року Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області прийняла рішення № 47/2449 «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам в м. Боярка», яким вирішила: надати у власність земельну ділянку та дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована в м. Боярка для ведення особистого селянського господарства громадянці: ОСОБА_2 АДРЕСА_4 1 000 кв.м. Громадянці виконувати обов`язки власника земельної ділянки відповідно до ст. 91 Земельного кодексу України. Попередити громадянку, що право власності на земельну ділянку може бути припинено у випадках, передбачених ст. ст. 140, 143 Земельного кодексу України.

Відповідно до рішення позачергової 47 сесії першого пленарного засідання «Про дострокове припинення повноважень секретаря ради ОСОБА_5 » та враховуючи факт непередачі новообраному секретарю ради документації, Боярська міська рада своїм рішенням від 13 березня 2006 року № 47/2591 вирішила вважати дійсними рішення 47 сесії ради та наступних сесій 4 скликання, розпорядчі, фінансово-банківські документи, на яких підпис завірений печаткою «Виконавчий комітет Боярської міської ради».

Рішенням Боярської міської ради 8 сесії 5 скликання від 30 листопада 2006 року № 08/424 визнано нечинними рішення останньої 47 сесії 4 скликання Боярської міської ради, зокрема, і рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Рішенням Боярської міської ради 9 сесії 5 скликання від 21 грудня 2006 року № 09/425 вирішено вважати, що Боярською міською радою 4 скликання було проведено 46 сесій.

10 грудня 2008 року рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №36/1665 було надано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель запасу Боярської міської ради. Надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1 га, яка розташована в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішенням 2 сесії VI скликання Боярської міської ради № 2/98 від 23 листопада 2010 року затверджено ОСОБА_3 проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,100 га, яка розташована в АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт серії № 272708 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222410300:01:024:0202.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємцем померлого за заповітом є ОСОБА_1 .

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2006 року у справі № 2-а-167 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до Боярської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень ради від 09 березня 2006 року щодо дострокового припинення його повноважень як секретаря міської ради та обрання іншого секретаря, зміну запису в трудові книжці щодо причин та дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до вищезазначеної постанови ОСОБА_5 просив скасувати рішення Боярської міської ради № № 47/2, 47/3, 47/4 від 09 березня 2006 року, якими припинено його повноваження як секретаря Боярської міської ради та обрання іншого секретаря.

Постановою апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2006 року у справі № 22АС-139/2006 апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено та визнано неправомірними всі рішення, прийняті позачерговою 47 сесією IV скликання Боярської міської ради, визнані незаконними та скасовані, у тому числі, і рішення 47 сесії IV скликання Боярської міської ради від 13 березня 2006 року, якими мешканцям м. Боярка надано дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2007 року постанову апеляційного суду Київської області від 26 вересня 2006 року скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2007 року позов ОСОБА_5 залишено без задоволення, а постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2006 року без змін.

У подальшому рішенням Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 10 лютого 2011 року № 6/268 було скасовано рішення 47 сесії 4 скликання Боярської міської ради від 13 березня 2006 року «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо і відведення земельної ділянки у власність громадянам міста Боярка» для ведення особистого селянського господарства м. Боярка на масиві Лисенка, громадянам згідно додатку 1, як рішення які є з перевищенням повноважень Боярської міської ради 4 скликання і суперечить чинному законодавству.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року (справа №369/2229/13-а), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2014 року, визнано незаконним, протиправним та нечинним пункт 1 рішення чергової 6 сесії VІ скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 10 лютого 2011 року № 6/268, а саме в частині відміни рішення 47-ої сесії ІV скликання Боярської міської ради від 13 березня 2006 року «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення: земельної ділянки у власність громадянам міста Боярка для ведення особистого селянського господарства в м. Боярка на масиві Лисенка».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року постанову районного суду залишено без змін.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності (частина перша статті 81 ЗК України).

Частиною першою статті 116 ЗК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства чи будівництва і обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (частина десята статті 118 ЗК України).

У постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц; від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц зроблено висновок про те, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Водночас, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою.

За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність під час безоплатної передачі земельних ділянок у межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 702/21/21, від 20 листопада 2024 року у справі № 695/1039/22, від 28 листопада 2024 року у справі № 391/505/21

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачені статтею 152 ЗК України. Так, частиною першою, пунктом «г» частини третьої цієї статті передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У справі, яка переглядається установлено, що під час прийняття рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки Боярська міська рада діяла в межах своїх повноважень та відповідно до вимог статей 116, 118 ЗК України.

Після прийняття радою вказаного рішення ОСОБА_2 розробила проект відведення спірної земельної ділянки, на підставі якого ділянці було присвоєно кадастровий номер 32224100300:01:024:0166.

Враховуючи наведене, встановивши, що рішення Боярської міської ради від 10 грудня 2008 року №36/1665 про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки було прийнято за наявності чинного рішення цієї ж ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 від 13 березня 2006 року №47/2449, спірна земельна ділянка сформована та їй присвоєно кадастровий номер на підставі проекту, виготовленого на замовлення позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то колегія суддів звертає увагу, що за відсутності у ОСОБА_2 документа, що посвідчує її право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, на заявлені нею вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, державного акту на право власності на земельну ділянку поширюються вимоги про позовну давність.

Так, за правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У визначенні початкового моменту строку позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №760/17256/19-ц зазначив, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 про існування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року у справі №369/2229/13-а, яким було визнано незаконним, протиправним та нечинним пункт 1 рішення чергової 6 сесії VІ скликання Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 10 лютого 2011 року № 6/268, а саме в частині відміни рішення 47-ої сесії ІV скликання Боярської міської ради від 13 березня 2006 року «Про надання земельної ділянки та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення: земельної ділянки у власність громадянам міста Боярка для ведення особистого селянського господарства в м. Боярка на масиві Лисенка», вона дізналась від сусідів лише у 2020 році.

Саме з цього часу у позивачки виникло право на звернення до суду з позовом, оскільки підстава, на якій відповідач набув спірне майно у власність, відпала.

З відповідним позовом за захистом своїх порушених прав ОСОБА_2 звернулася у грудні 2020 року, а отже не пропустила строк позовної давності.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності не впливають на результат вирішення справи по суті, то колегія суддів доходить висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року - без змін в редакції цієї постанови, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 липня 2026 року

Головуючий: Судді: