Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 02 липня 2026 р.
Справа: №756/10139/25
Суддя: Желепа Оксана Василівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2026 року місто Київ
Справа № 756/10139/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5724/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в інтересах якого діє Руденко Костянтин Васильович, на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року (у складі судді Шевчука А.В., дата складення повного тексту судового рішення - відсутня)
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ
У липні 2025 року позивач ТОВ «ФК «Процент» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до Кредитного договору № 13355 від 04 червня 2024 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 000,00 гривень, строком на 365 днів (до 04 червня 2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «А-БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування (547,5% річних).
Представник позивача зазначав, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитними договорами, що призвело до утворення заборгованості, яка у відповідності до розрахунку позивача у сумі становить 51 800,00 грн.
Просив стягнути вказану заборгованість, а також витрати на правничу допомогу та судового збору.
Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 000,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн та частину сплаченого судового збору у розмірі 374,11 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач ТОВ «ФК «Процент» 09 грудня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення в частині: відмови у стягненні суми заборгованості за нарахованими процентами за період з 04 червня 2024 року по 04 червня 2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,5 % за кожен день користування кредитом (547,5% річних) та Графіку платежів у розмірі 43800 грн; зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 10000,00 грн до 1000,00 грн, що понесені в суді І інстанції; зменшення судового збору з 2422,40 грн до 374,11 грн, що сплачений за подання позовної заяви до та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент» про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент»: суми заборгованості за нарахованими процентами за період з 04 червня 2024 року по 04 червня 2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,5% за кожен день користування кредитом (547,5% річних) та Графіку платежів у розмірі 43800 грн; витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, що понесені в суді І інстанції; судового збору у розмірі 2422,40 грн, що сплачений за подання позовної заяви до суду; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4542,00 грн за подання апеляційної скарги;.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно зменшив нараховані позивачем відсотки за Договором № 13355 від 04 червня 2024 року, та вважає, що заборгованість відповідача становить 51 800 грн за період з 04 червня 2024 року по 04 червня 2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2 Кредитного договору за ставкою 1.5% за кожен день користування кредитом та Графіку платежів.
Звертає увагу, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ), відповідно до якого денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Наголошує, що будь-які зміни умов до Договору не вносились то відповідно немає правових підстав для перерахунку денної процентної ставки, яка є фіксованою і залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором.
Вказує, що судом І інстанції неправомірно зменшено понесені витрати на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн до 1 000,00 грн, а також судовий збір з 2422,40 грн до 374,11 грн, що понесені позивачем в суді І інстанції, оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, зокрема щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка була сплачена позивачем.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Апеляційна скарга з додатками та ухвала про відкриття провадження від 16 січня 2026 року направлялась відповідачу апеляційним судом на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади м. Києва - АДРЕСА_1 .
Вказані поштові конверти повернулися до суду без вручення.
Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
У постановах від 14 серпня 2020 року та від 13 січня 2020 року у справі №910/22873/17 Верховний Суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 відповідно до якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідачів за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачів до суду за місцем їх реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 51800 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення в повному обсязі не відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції мотивував тим, що кредитний договір укладено після 24 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»), а тому не вбачав підстав для застосування п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» до укладеного між сторонами кредитного договору та дійшов висновку про стягнення з відповідача тіло кредиту у розмірі 8 000,00 грн, відмовивши у стягненні відсотків, які розраховані за ставкою більшою ніж 1 % в день.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 червня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 13355, відповідно якого останній отримав кредит у розмірі 8 000,00 гривень, строком на 365 днів (до 04 червня 2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «А-БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту за кожен день користування (547,5% річних).
Позивачем надано витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи, що відображає хронологію укладення договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статей 626 ,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
У разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Процент» свої зобов`язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 8 000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «А-БАНК».
Як вбачається з досліджених доказів, умови кредитного договору відповідачем належним чином не виконані в передбачені договором строки.
Згідно розрахунку заборгованості, кредитодавцем в період з 04 червня 2024 року по 03 липня 2025 року на суму кредиту 8 000,00 грн, відповідачу щоденно нараховувалися відсотки за користування кредитом у розмірі 1.5 % щодня (547.5 % річних), що в грошовому виразі складало 120 грн щодня.
Однак, суд першої інстанції не погодився в повній мірі з наданим позивачем розрахунком заборгованості та відмовив у стягненні заборгованості по нарахованим відсоткам.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закон України «Про захист прав споживачів» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Відповідно до ст. 1 Закону, що містить визначення термінів, 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
1-2) денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, - з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З матеріалів справи слідує, що відповідач отримав кредитні кошти 04 червня 2024 року.
Отже, відповід до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» денна ставка відсотків має бути не більше 1 %, відтак за період з 04 червня 2024 року по 04 червня 2025 року розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 29 200 грн (період з 04 червня 2024 року по 04 червня 2025 року становить - 365 дні х 1% (80грн)).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та відмічає, що кредитний договір укладено 04 червня 2024 року, тобто, після набрання чинності Законом №3498-ІХ, а тому, він повинен був укладатися з урахуванням норм пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» та розмір денної процентної ставки повинен відповідати відповідним положенням закону.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та спростовуються положеннями чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про споживче кредитування».
За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що відмовляючи у стягненні заборгованості за відсотками, суд не вірно застосував норми матеріального права, а тому відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню в частині відмови у стягненні відсотків, стягнувши їх з відповідача на користь позивача у розмірі 29 200 гривень.
При цьому суд не приймає позицію позивача, що він мав право укладаючи договір в червні 2024 року передбачити відсоткову ставку 1.5% протягом усього строку кредитування, оскільки, передбачаючи такі умови, кредитор поставив споживача в гірші умови, ніж визначені Законом «Про споживче кредитування».
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів відмічає наступне.
З матеріалів справи убачається, що як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивачем було зроблено заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Суд першої інстанції зменшив розмір правової допомоги до 1 000 гривень обґрунтовуючи це тим, що такі витрати в розмірі 10 000,00 гривень не відповідали критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечили принципу розподілу таких витрат.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заявляв клопотань про зменшення розміру витрат на правову допомогу, а тому суд першої інстанції не міг з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин колегія суддів робить висновок про стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 7200 грн, оскільки позовні вимоги були задоволені на 72% (10 000 грн х 72%= 7200 грн).
Щодо стягнення витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у справах №756/2114/17 і №911/3386/17 підготовка справи в апеляційному суді не вимагає великого обсягу юридичної й технічної роботи в разі незмінності правової позиції сторони у судах попередніх інстанцій, з огляду на що, не підтверджується наявність об`єктивної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу позивачу в судах попередніх інстанцій, вивчати додаткові джерела права та відповідно витрачати більше часу на правничу допомогу.
Колегія суддів констатує, що позиція позивача незмінна, а тому витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, де розгляд справи відбувався в письмовому провадженні і правнича допомога полягала лише в підготовці апеляційної скарги, не можуть бути більшими ніж за правничу допомогу в районному суді де така позиція формувалась. Якщо в районному суді витрати складали 10000 грн то за написання апеляційної скарги обґрунтованими є лише витрати на суму 5 000 грн. З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду позов задоволено на 72 %, апеляційний суд стягує з відповідача витрати на правничу допомогу в апеляційному суді 3600 грн.
Щодо стягнення судового збору.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Осікльки позивач поніс витрати за подання апеляційної скарги в сумі 4542 грн, а за подання позову 2422,40 грн, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, які задоволено на 72 % та проведення взаємозарахування, відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу 5 014,37 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», в інтересах якого діє Руденко Костянтин Васильович - задовольнити частково.
Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року в частині відмови у стягненні відсотків - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за Кредитним договором № 13355 від 04 червня 2024 року за нарахованими та несплаченим відсотками за період з 04 червня 2024 року по 04 червня 2025 року у розмірі 29 200 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 5 014,37 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» витрати на правову допомогу в суді першої інстанції 7200 гривень та в суді апеляційної інстанції - 3600 гривень, а всього 10 800 гривень витрат на правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua