Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №375/558/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 375/558/25 Головуючий у суді першої інстанції - Смик М.М.

Номер провадження № 22-ц/824/8949/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року, та за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , поданою представником ОСОБА_5 , на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 08 квітня 2026 року, ухвалені під головуванням судді Смик М.М., у селищі Рокитне, у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Білоцерківського районного округу Київської області Скоробагатько Валентина Данилівна, про стягнення заборгованості за договором позики зі спадкоємців,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики зі спадкоємців. З урахуванням уточнених у травні 2025 року позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 100 000 грн в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 22 вересня 2021 року він та ОСОБА_7 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А., за умовами якого він передав ОСОБА_7 в борг 100 000 грн, які останній зобов`язувався повернути до 22 вересня 2022 року.

Вказував на те, що ОСОБА_7 борг у визначений договором строк не повернув.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

12 червня 2024 року він направив ОСОБА_1 , як спадкоємцю ОСОБА_7 , вимогу, в якій просив повернути борг за договором позики, яка останнім залишена без виконання.

У подальшому він звернувся до приватного нотаріуса Білоцерківського районного округу Київської області Скоробагатько В.Д. для отримання інформації з приводу подальших його дій щодо оформлення майна та повернення боргу.

15 жовтня 2024 року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. направила листа, в якому зазначила, що спадкоємці ОСОБА_7 не зверталися за видачею свідоцтва про право на спадщину. Одночасно приватний нотаріус повідомила, що спадкоємців повідомлено про претензію кредитора.

Однак, згодом йому стало відомо, що спадкоємцями ОСОБА_7 , які прийняли спадщину, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказує, що зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входить до складу спадщини.

Враховуючи викладене позивач вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року позов ОСОБА_4 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики грошових коштів від 22 вересня 2021 року у розмірі 50 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики грошових коштів від 22 вересня 2021 року у розмірі 50 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн з кожного.

23 лютого 2026 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на адресу районного суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги в розмірі 42 000,00 грн.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 08 квітня 2026 року заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення - залишено без розгляду.

Не погоджуючись із рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт передачі ОСОБА_7 грошових коштів та неповернення їх останнім. Позивач мав довести як факт передачі грошових коштів, так і факт їх неповернення, проте належних та допустимих доказів цього матеріали справи не містять. Сам по собі договір позики не є належним підтвердженням вказаного.

У справі відсутні докази того, що позивач за життя ОСОБА_7 звертався до нього з вимогою про повернення позики, що боржник відмовлявся виконувати зобов`язання, або що позивач вчиняв будь-які дії стосовно стягнення заборгованості. Незважаючи на настання строку повернення коштів 22 вересня 2022 року, позивач не заявляв претензій до боржника та звернувся до суду лише у березні 2025 року, тобто після його смерті.

За таких обставин сторона відповідача вважає, що висновок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, без належного дослідження обставин виконання чи невиконання зобов`язання, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та неправильну оцінку доказів.

01 червня 2026 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 надійшов відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що доводи апеляційної скарги про недоведеність факту отримання ОСОБА_7 коштів є суперечливими. Під час судового засідання 18 лютого 2026 року відповідачка ОСОБА_2 підтвердила, що її батько отримував від позивача кошти у борг, та зазначила, що борг був повернутий, посилаючись на записи у блокноті. Водночас жодних доказів повернення позики суду не було надано.

Факт отримання ОСОБА_7 грошових коштів підтверджується договором позики від 22 вересня 2021 року, яким сторони засвідчили передачу позичальнику 100 000 грн до моменту підписання договору. Відтак зазначені обставини не потребують додаткового доказування.

Щодо доводів про відсутність вимог до боржника за його життя, позивач вказує, що перебував із ОСОБА_7 у дружніх відносинах та очікував повернення коштів у погоджений сторонами строк. Після смерті боржника позивач звернувся до спадкоємців із вимогою про повернення боргу, однак вона залишилася без реагування. Зокрема, 12 червня 2024 року позивач направив письмову вимогу спадкоємцю ОСОБА_1 , яка повернулася у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Надалі позивач вжив заходів для реалізації своїх прав як кредитора спадкодавця: отримав інформацію про відкриття спадкової справи, звернувся до нотаріуса та заявив кредиторські вимоги до спадкоємців. Про наявність боргу та претензії позивача спадкоємців було повідомлено нотаріусом у встановленому законом порядку. Це свідчить про послідовне вчинення позивачем дій, спрямованих на стягнення заборгованості після смерті боржника.

Не погоджуючись із ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 08 квітня 2026 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів направлення заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_2 та третій особі - приватному нотаріусу Скоробагатько В.Д.

Заяву було направлено ОСОБА_2 через підсистему ЄСІТС, оскільки вона має зареєстрований електронний кабінет, а отже була належним чином повідомлена про її подання.

Щодо третьої особи приватного нотаріуса Скоробагатько В.Д., то з 18 жовтня 2023 року нотаріуси належать до осіб, для яких реєстрація та використання електронного кабінету в ЄСІТС є обов`язковими. Відтак у заявника не було обов`язку додатково надсилати заяву в паперовій формі. Крім того, вимоги про стягнення судових витрат до третьої особи не заявлялися, тому її права та інтереси поданням заяви не зачіпалися.

За таких обставин суд неповно з`ясував фактичні обставини та безпідставно залишив заяву без розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 до суду апеляційної інстанції не надходив.

Сторони вказаної справи, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду вказаної справи шляхом направлення судових повісток в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подана представником ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 22 вересня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 уклали договір позики грошових коштів, який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А., згідно з умовами якого ОСОБА_7 отримав грошові кошти в сумі 100 000 грн як позику, з умовою їх повернення до 22 вересня 2022 року.

У пункті 2 договору позики грошових коштів зазначено, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору.

Кошти за вказаним договором позики ОСОБА_7 у визначений строк не повернув.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

12 червня 2024 року ОСОБА_4 направив ОСОБА_1 , як спадкоємцю, лист-вимогу, в якому просив повернути грошові кошти сумі 100 000 грн, які отримані ОСОБА_7 на підставі нотаріального посвідченого договору позики грошових коштів, однак лист-вимога останнім залишена без виконання.

Вказаний лист-вимога направлено ОСОБА_1 на адресу - АДРЕСА_1 , що підтверджується описом вкладення, яке міститься в матеріалах справи.

У липні 2024 року ОСОБА_4 повідомив приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. про претензію кредитора.

29 січня 2025 року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. направила позивачу листа, в якому зазначила, що спадкоємців ОСОБА_7 повідомлено про претензію кредитора - ОСОБА_4 від 29 липня 2024 року, за якою є невиконані зобов`язання позичальника - ОСОБА_7 , згідно договору позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області 22 вересня 2021 року за реєстрованим номером 2273 у розмірі 100 000 грн.

З договору про поділ спадщини від 29 листопада 2024 року судом встановлено, що спадщину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли, подавши відповідні заяви до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д.

До складу спадщини, що підлягає поділу за цим договором, входить:

-житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223784501:02:009:0011, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_2 ;

-земельна ділянка площею 0,1868 га, кадастровий номер 3223784501:02:0012:0001, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_2 ;

- частка нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_3 , які складаються із: нежитлової будівлі (магазину), позначеної на плані літерою «А» - 286,1 кв м, та нежитлової будівлі (котельні), позначеної на плані літерою «Б» - 20,7 кв м;

- частка нежитлової будівлі (магазину), позначеної на плані літерою «А» - 102,7 кв м, розташованої на АДРЕСА_4 ,

- частка нежитлової будівлі, позначеної на плані літерою «А» - 85,8 кв м, розташованої на АДРЕСА_5 ;

-транспортний засіб «ГАЗ 5312016», 1986 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У пункті 5 договору про поділ спадщини зазначено, що на підставі статті 1278 ЦК України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , від імені якого діє Кривенкова Н.В., цим договором досягли домовленості поділити вищевказану спадщину наступним чином:

-у спадщину ОСОБА_1 перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину право власності на частка нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_3 , які складаються із: нежитлової будівлі (магазину), позначеної на плані літерою «А» - 286,1 кв м, та нежитлової будівлі (котельні), позначеної на плані літерою «Б» - 20,7 кв м;

-у спадщину ОСОБА_2 перейде на підставі свідоцтва про право на спадщину право власності на:

-житловий будинок, розташований на АДРЕСА_2 ,

-земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223784501:02:009:0011, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,1868 га, кадастровий номер 3223784501:02:0012:0001, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_2 ;

- частку нежитлової будівлі (магазину), позначеної на плані літерою «А» - 102,7 кв.м, розташованої на АДРЕСА_4 ,

- частку нежитлової будівлі, позначеної на плані літерою «А» - 85,8 кв.м, розташованої на АДРЕСА_5 ;

-транспортний засіб «ГАЗ 5312016, 1986 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Пунктом 6 договору про поділ спадщини передбачено, що цей договір є підставою для видачі свідоцтв про право на спадщину за законом.

Зі свідоцтв про право на спадщину за законом від 29 листопада 2024 року судом встановлено, що спадкоємцем після ОСОБА_7 , 1962 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтва, складається з: житлового будинку, 1955 року забудови, який розташований на АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223784501:02:009:0011, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_2 ; частки нежитлової будівлі (магазину), позначеної на плані літерою «А» - 102,7 кв.м, розташованої на АДРЕСА_4 , частки нежитлової будівлі, позначеної на плані літерою «А» - 85,8 кв.м, розташованої на АДРЕСА_5 та транспортного засобу «ГАЗ 5312016, 1986 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та наявні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача суми позики, як спадкоємців померлого позичальника.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В свою чергу, згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Звертаючись з позовом позивач посилався на те, що 22 вересня 2021 року ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір позики грошових коштів, відповідно до якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_7 у позику грошові кошти у розмірі 100 000 грн, а ОСОБА_7 зобов`язався повернути ОСОБА_4 зазначені грошові кошти до 22 вересня 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. 22 вересня 2021 року. (а.с. 9)

12 червня 2024 року позивач скерував на адресу відповідачу ОСОБА_1 заяву-вимогу про повернення заборгованості за договором позики, однак така виконана не була (а.с. 10).

25 липні 2024 року ОСОБА_4 направив лист повідомлення до приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. про претензію кредитора. (а.с. 16)

29 січня 2025 року приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В.Д. направила позивачу листа, в якому зазначила, що спадкоємців ОСОБА_7 повідомлено про претензію кредитора - ОСОБА_4 від 29 липня 2024 року, за якою є невиконані зобов`язання позичальника - ОСОБА_7 , згідно договору позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області 22 вересня 2021 року за реєстрованим номером 2273 у розмірі 100 000 грн. (а.с. 13)

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину, або ж не прийняти її.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7 , оскільки звернулись із заявою про прийняття спадщини за законом та у визначений строк не відмовилися від неї.

Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У Цивільному кодексі України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку запроваджений механізм досягнення справедливого балансу між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця, з однієї сторони, та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців позичальника - боржника, з іншої.

Дотримання цього балансу передбачає забезпечення задоволення вимог кредитора (кредиторів) спадкодавця за рахунок спадкового майна без порушення майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 прийняли спадщину 29 листопада 2024 року, відтак до них перейшли обов`язки померлої особи (боржника) та відбулася фактична заміна боржника за зобов`язанням.

Таким чином з урахування вартості спадщини є підстави вважати, що спадкоємці можуть задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок успадкованого майна, оскільки доказів того, що вартість успадкованого майна є меншої ніж обсяг отриманого відповідачами у справі спадкового майна з урахуванням його переліку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, положенням ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що апелянтами не надано, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договору позики від 22 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

В самому тексті договорі сторони погодили умови, що грошові кошти в сумі 100000 грн були передані позикодавцем ( ОСОБА_4 ) та отримані позичальником ( ОСОБА_7 ) до підписання цього договору ( п.2 Договору ( а.с. 9).

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги представника відповідачів в частині не передачі позикодавцем грошових коштів ОСОБА_7 колегія суддів враховує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Таким чином посилання в апеляційній скарзі про те, що суд безпідставно визнав доведеним факт передачі ОСОБА_7 грошових коштів та неповернення їх останнім, а позивач мав довести як факт передачі грошових коштів, так і факт їх неповернення не знайшли свого підтвердження

Крім того, доказів повернення позивачу грошей в сумі 100 000 гривень позичальником за договором позики відсутні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики необхідно задовольнити.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Перевіряючи доводи представника позивача ОСОБА_4 , поданою представником ОСОБА_5 , в частині незаконності ухвали Рокитнянського районного суду Київської області від 08 квітня 2026 року у даній справі, колегія суддів враховує наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Після ухвалення рішення суду представник позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_5 23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» звернувся із заявою про ухвалення додаткового про відшкодування витрат на правову допомогу. (а.с. 17 т.2)

До заяви було долучено: Договір про надання правничої допомоги № 31 від 26 лютого 2025 року, Додаток № 1 до договору № 31 від 26 лютого 2025 року, Додаток № 2 до договору № 31 від 26 лютого 2025 року, прибутковий касовий ордер № 1 від 26 лютого 2025 року, підтвердження про направлення копії заяви з додатками відправки ОСОБА_1 фіскальний чек 21 лютого 2026 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦПК України позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Положеннями ч. 4 ст. 14 ЦПК України визначено, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Частиною 1 статті 42 ЦПК України передбачено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження) (частина 2 статті 183 ЦПК України).

Частиною 7 статті 43 ЦПК України передбачено, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

В порядку визначеному ч. ч. 2,4 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме не направлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Наведене узгоджується із висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18 та від 30 червня 2022 року у справі № 640/1175/20, від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14, від 02 лютого 2023 року у справі № 466/1403/20, від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20/

У постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 626/133/21 Верховний Суд вказав, що позивач звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування витрат на правничу допомогу після ухвалення постанови по суті спору, до якого додала докази їх понесення. Тож у такій правовій процесуальній ситуації суд мав оцінювати заяву про ухвалення додаткового рішення на її відповідність вимогам статті 183 ЦПК України та у разі недотримання таких процесуальних вимог застосувати відповідні процесуальні наслідки, передбачені у частині четвертій статті 183 ЦПК України, що відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №725/1301/21 та сталій судовій практиці Верховного Суду під час вирішення питання про прийняття до розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення, поданих до суду касаційної інстанції.

У справі, що переглядається представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення по суті спору, до якого додав докази понесення таких втрат. При зверненні до суду з такою заявою представником позивача не були надані докази направлення її іншим учасникам справи.

Зокрема в матеріалах справи відсутні письмові докази виконання представником позивача вимог ч.4 та ч.8 ст.14, а також частини 7 статті 43 ЦПК України а саме направленні в системі Електронний суд відповідних процесуальних документів відповідачці ОСОБА_2 , яка має зареєстрований електронний кабінет в системі Електронний суд .

Не містять матеріали справи і письмових доказів щодо направлення копії заяви про ухвалення додаткового рішення та доданих до неї матеріалів через АТ «Укрпошта» і відповідачу у справі ОСОБА_1 , хоч про це і зазначено у поданій заявником заяві.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції вірно оцінивши заяву на її відповідність вимогам ст. 183 ЦПК України та встановивши недотримання таких процесуальних вимог, правильно застосував відповідні процесуальні наслідки визначені ч.4 ст. 183 ЦПК України, що відповідає вже усталеній судовій практиці.

Суд зазначає, що ст. 129 Конституції України гарантовано, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом.

Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред`явлення скарги до суду.

Отже, процесуальні норми, встановлені законом, є обов`язковими для всіх учасників судочинства. Дотримання цих вимог не може розцінюватися як надмірний формалізм, оскільки воно забезпечує рівність сторін і не створює неправомірних перешкод у доступі скаржника до правосуддя.

Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції при постановленні ухвали від 08 квітня 2026 року не знайшли свого підтвердження. А тому апеляційну скаргу представника позивача необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 18 лютого 2026 року, залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 08 квітня 2026 року про ухвалення додаткового рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя : М.А. Яворський

Судді : Т.Ц. Кашперська

В.О. Фінагеєв