Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №756/15345/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/458/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Київ

Справа № 756/15345/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Майбоженко А.М.,

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди

встановив:

В листопаді 2023 року позивач ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 27 831,88 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 26 лютого 2021 року о 10:45 год. за адресою: вул. Богатирська, 1(2) в м. Києві за участі автомобілів «Nissan Qashqai» з державним номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 і «Toyota» з державним номерним знаком НОМЕР_2 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебют-Центр».

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року у справі № 756/4092/21 відповідача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

На момент дорожньо-транспортної пригоди між позивачем ПрАТ Страховою компанією «АРКС» та ТОВ «Дебют Центр» було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 28.01.2021 року

11 травня 2021 року позивач виплатив ТОВ «Дебют-Центр» страхове відшкодування в сумі 76 878,98 грн. на підставі акту огляду транспортного засобу, рахунку № СМУ00007382 від 19 березня 2021 року, страхового акту № ARX2772301 від 08 травня 2021 року, розрахунку страхового відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ТДВ «СГ «Оберіг».

25 жовтня 2021 року ТДВ «СГ «Оберіг» виплатило на користь позивача суму страхового відшкодування з урахуванням зносу 49 047,10 грн.

Позивач вважає, що набув право вимоги до відповідача про стягнення різниці між виплаченою ним потерпілому сумою страхового відшкодування у розмірі 76 878,98 грн. та отриманою від ТДВ «СГ «Оберіг» сумою страхового відшкодування з урахуванням зносу в розмірі 49 047,10 грн., а саме 27 831,88 грн.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 27 831,88 грн. і суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року.

Не погодившись із заочним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що належним відповідачем у справі є ТДВ «СГ «Оберіг», оскільки розмір завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди складає 76 878,98 грн., що не перевищує ліміт відповідальності страховика ТДВ «СГ «Оберіг», який складає 130 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» - Сечко С.В. просить відмовити в задоволенні скарги, заочне рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що між сторонами виникли деліктні зобов`язання з відшкодування шкоди, тому виплата ТДВ «СГ «Оберіг» на користь позивача суми страхового відшкодування не звільняє відповідача від обов`язку покрити збитки у повному обсязі на загальних підставах.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи

З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Задовольняючи позов повністю, місцевий суд виходив з того, що страхова компанія, якою було застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача ОСОБА_1 , виплатила позивачу страхове відшкодування, проте страхової виплати недостатньо для повного відшкодування шкоди, тому позивач має право на відшкодування понесених збитків з винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.

Підстави апеляційного оскарження зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 повинна нести цивільно-правову відповідальність, водночас розмір заявленої позивачем до стягнення суми не оскаржується, у зв`язку з чим в межах апеляційного провадження належить перевірити законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в частині наявності підстав для відшкодування шкоди відповідачем ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.

Відповідно до матеріалів справи, постановою Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 р. у справі про адміністративне правопорушення № 756/4092/21 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП.

Згідно з постановою суду, 26.02.2021 о 10:45 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Nissan» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) по вул. Богатирській, 1(2) у м. Києві, залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, не дотрималась безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з транспортним засобом марки Toyota (державний номерний знак НОМЕР_2 ), під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушила вимоги пунктів 12.1. та 13.1. Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Постанова суду в апеляційному порядку не оскаржувалася і набрала законної сили 17 квітня 2021 року.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, постанова Оболонського районного суду міста Києва від 06 квітня 2021 р. у справі про адміністративне правопорушення №756/4092/21 має преюдиційне значення для цієї справи в частині причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача, дорожньо-транспортною пригодою, що мала місце 26 лютого 2021 року, та наслідками у вигляді заподіяння майнової шкоди позивачу.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником автомобіля марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , є ТОВ «Дебют-Центр» (а.с. 14).

За договором добровільного страхування наземного транспорту від 28.01.2021 № ак12571а1кш в ПрАТ «СК «АРКС» у період з 18 лютого 2021 року до 17 лютого 2022 року було застраховано майнові інтереси ТОВ «Дебют-Центр», пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням вказаним транспортним засобом, розмір страхової суми складав 384 000 грн.

Крім цього, з пункту 5 договору добровільного страхування наземного транспорту від 28.01.2021 № ак12571а1кш і додатку № 1 до цього Договору вбачається, що ТОВ «Дебют-Центр» застрахувало цивільно-правову відповідальність на автомобіль марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 6, 12).

Цивільно-правова відповідальність автомобіля марки «Nissan», модель «Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом від 26.02.2021 № 201833853 (а.с. 21).

26 лютого 2021 року представник ТОВ «Дебют-Центр» - Дядіченко О.А. звернулася до позивача із заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, в якій повідомила про страховий випадок, який стався 26.02.2021 за адресою: вул. Богатирська, 1 в м. Києві, код дороги: 08, а саме: «Обставини настання події: При русі в задню частину Toyota в`їхав автомобіль Nissan Qashqai AA7482IE. КО оформили подію» (а.с. 13).

Відповідно до розрахунку страхового відшкодування і страхового акту від 08 травня 2021 року № ARX2772301 сума страхового відшкодування розрахована в розмірі 76 878,98 грн., за заявою ТОВ «Дебют-Центр» виплату належало здійснити ТОВ «Саміт Моторз Україна» (а.с. 18, 17).

Факт переказу позивачем на користь ТОВ «Саміт Моторз Україна» суми страхового відшкодування в розмірі 76 878,98 грн. підтверджується платіжним дорученням від 11.05.2021 № 777826 (а.с. 19).

Надалі, 25 жовтня 2021 року ТДВ «СГ «Оберіг» переказало на користь позивача страхове відшкодування згідно зі страховим актом від 24.10.2021 № 26534р/1 в розмірі 49 047,10 грн.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 979 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

На час дії договору страхування, укладеного між сторонами у справі, діяв Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року, який втратив чинність на підставі Закону України № 1909-ІХ від 18.11.2021 року з 01.01.2024 року. Однак, в силу положень ст. 5 ЦК України, саме вказаний Закон підлягає до застосування при вирішенні спірних правовідносин судом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц у пп. 41-44 зазначила: «Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов`язанні».

Верховний Суд України у постанові від 25.12.2013 року у справі № 6-112цс13 сформулював висновок, що у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України).

Страхувальник, який отримав майнову шкоду, набув право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача.

Таким чином, відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «СК «АРКС» після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Колегією суддів установлено, що вина ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді доведена при розгляді справи про адміністративне правопорушення № 756/4092/21, також матеріали справи містять докази дійсного понесення позивачем витрат на виплату страхового відшкодування в розмірі 76 878,98 грн., за заявою ТОВ «Дебют-Центр».

Таким чином ПрАТ «СК «АРКС» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту сплатило на користь ТОВ «Дебют Центр» суму страхового відшкодування - вартість відновлювального ремонту транспортного засобу в розмірі 76 878 грн. 98 коп., а ТДВ «СГ «Оберіг», яке є страховиком відповідача за договором страхування цивільно-правової відповідальності, сплатив на користь позивача суму відшкодування з урахуванням зносу транспортного засобу, тобто 49 047,10 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що різниця між виплаченим позивачем потерпілому страховим відшкодуванням та сумою, що була відшкодована страховою компанією, якою застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , становить 27 831 грн. 88 коп. та підлягає стягненню з винної особи - ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) має сплатити страховик винної особи ТОВ СГ «Оберіг», колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «СК «АРКС» після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду.

Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті страховиком відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Отже, правила ст. 29 Закону №1961-IV покладають на страховика обов`язок у разі пошкодження транспортного засобу відшкодувати потерпілому не всі витрати, а лише витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законом порядку.

Системний аналіз ст. ст. 22, 1166, 1192, 1194 ЦК України та ст. ст.22, 28, 29, 36 Закону № 1961 - IV дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі обов`язок відшкодувати ту частину витрат, які необхідні для проведення ремонту автомобіля, які не увійшли до страхової виплати, покладається на особу, яка завдала шкоду, у загальному порядку.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року у справі № 205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові № 645/3746/16 від 07.02.2019 року Верховний Суд зазначив, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові ( без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці.

Відповідальність відповідача застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відшкодування за яким має особливості, встановлені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, правила ст. 29 Закону №1961-IV покладають на страховика обов`язок у разі пошкодження транспортного засобу відшкодувати потерпілому не всі витрати, а лише витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законом порядку.

Тобто, даний Закон встановлює законодавчі обмеження щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме, розмір страхової виплати визначається з урахуванням зносу автомобіля, що, у свою чергу, згідно ст.1194 ЦК України, покладає на винуватця обов`язок сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у разі її недостатності.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності виплати страхового відшкодування у повному обсязі ТДВ СГ «Оберіг» з тих підстав, що розмір збитків не перевищує ліміту відповідальності страховика, колегія суддів вважає безпідставними, адже правила ст. 29 Закону №1961-IV покладають на страховика обов`язок у разі пошкодження транспортного засобу відшкодувати потерпілому не всі витрати, а лише витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законом порядку.

Отже, зважаючи на те, що закон покладає на винну в дорожньо-транспортній пригоді особу обов`язок з повного відшкодування шкоди, висновки суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 , як винної в ДТП особи, на користь позивача різниці між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, в розмірі 27 831,88 грн., є обґрунтованими

При розгляді справи суд першої інстанції застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню для врегулювання спірних правовідносин, тому рішення місцевого суду є законним.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до неправильного застосування (тлумачення) матеріального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г. М.

Рейнарт І. М.