Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №529/609/25 — Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 529/609/25

Провадження № 1-кп/529/44/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретарів c/з – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого — адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12025170440000235 по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Полтава, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, працюючого в АТ «Полтаваобленерго» електромонтером, військовозобов`язаного, одруженого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -

встановив:

24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією російської федерації, в Україні указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває і на даний час.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію”, затвердженого Законом України від 03.03.2022 “Про затвердження Указу Президента України “Про загальну мобілізацію” № 7113, оголошено загальну мобілізацію, у тому числі і на території Полтавської області.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.03.2025 №2025-0308-0846 обвинувачений ОСОБА_6 визнаний придатним до військової служби.

10.03.2025 о 14-03 год. обвинуваченому ОСОБА_6 оголошено та особисто під підпис вручено повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 11.03.2025 о 07-00 год., та роз`яснено зміст повістки про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Обвинувачений ОСОБА_6 , будучи військовозобов`язаним і діючи з прямим умислом, тобто завідомо знаючи, що згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , він придатний до військової служби, будучи обізнаним про його призов під час мобілізації та заздалегідь попередженим про строк і необхідність його явки о 07-00 год. 11.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призову під час мобілізації, бажаючи ухилитися від призову під час мобілізації, на зазначену дату без поважних причин не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для призову під час мобілізації, чим прямо ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не визнав та пояснив, що Конституція України передбачає свободу віросповідання. Він є ОСОБА_8 . Вказана релігія не дозволяє йому бути військовим, зокрема, одягати військову форму, підкорятися наказам військових командирів. Стаття 35 КУ, дія якої не була зупинена Указом Президента України, надає йому право проходити невійськову (альтернативну службу), про що він одразу повідомив працівника ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_6 зазначив, що не відмовляється від свого громадянського обов`язку, хоче приносити користь державі, але за умови дотримання його прав щодо віросповідання, без зброї у руках. Обвинувачений ОСОБА_6 не вважає, що вчинив кримінальне правопорушення, так як його права захищені Основним Законом України - Конституцією України. Крім того вказав, що наразі він працює на підприємстві, яке відноситься до критичної інфраструктури, а саме в АТ «Полтаваобленерго» електромонтером, у зв`язку з чим має відстрочку від мобілізації, так як заброньований за місцем роботи.

Незважаючи на позицію обвинуваченого, який заперечив наявність у його діях складу злочину, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, є доведеною стороною обвинувачення доказами, які досліджені судом, зокрема:

- рапортом ст. інспектора-чергового ВП № 2 (м. Полтава) ГУНП в Полтавській області ОСОБА_9 про надходження інформації щодо порушення законодавства про мобілізацію (Т. 1 а.с. 156);

- зверненням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ухилення ОСОБА_6 від призову на військову службу під час мобілізації громадян, які вчинили кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України (Т. 1 а.с. 157);

- розпискою ОСОБА_6 № 233 про те, що останній 10.03.2025 о 14-03 год отримав повістку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 11.03.2025 о 07-00 год. для призову по мобілізації (Т. 1 а.с. 160);

- копією довідки військово-лікарської комісії від 08.03.2025 № 2025-0308-0846, відповідно до якої ОСОБА_6 придатний до військової служби (Т. 1 а.с. 161);

- копією витягу із журналу вручення повісток на відправку військовозобов`язаним, призначеним у команди ІНФОРМАЦІЯ_6 (Т. 1 а.с. 170-171);

- копією рапорту офіцера ВО мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.03.2025 (Т. 1 а.с. 172);

- показами свідка ОСОБА_11 , працівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 , який придатний для служби, був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де свідок особисто вручив обвинуваченому повістку про прибуття на 11.03.2025 для подальшого направлення до навчального центру. ОСОБА_6 повістку отримав, про що розписався. Отримавши повістку ОСОБА_6 повідомив, що у зв`язку з релігійними переконаннями не може проходити військову службу. 12.03.2025 було зареєстровано лист ОСОБА_6 про направлення його на невійськову службу у зв`язку з релігійними переконаннями. Проте, законодавством не передбачено проходження альтернативної служби під час дії воєнного стану, тому 24.03.2025 ОСОБА_6 була надана відповідна письмова відповідь.

Також в судовому засіданні були досліджені докази, які підтверджують належність ОСОБА_6 до релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» протягом тривалого періоду, та про повідомлення ним РТЦК та СП про зазначене, зокрема:

- довідка № 4137 від 04.03.2025 з якої вбачається, що ОСОБА_6 з 3 липня 1999 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, а з 24.06.2016 Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» призначений на посаду священослужителя – старійшиною (єпископом) збору (Т.2 а.с. 22);

- заява ОСОБА_6 про направлення на невійськову цивільну службу від 10.03.2025, яка згідно штемпеля АТ «Укрпошта» направлена на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 11 березня 2025 року, якою ОСОБА_6 просить направити його на невійськову цивільну службу, що відповідає стандартам Ради Європи та не знаходиться під військовим наглядом, оскільки він дотримується біблійних законів та має глибокі релігійні переконання, що християни не повинні брати в руки зброю, вчитись воювати та вбивати людей (Т. 1 а.с. 165, 167-168, Т. 2 а.с. 28);

Свідок сторони захисту ОСОБА_12 , який є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, в судовому засіданні показав, що ОСОБА_6 знає давно, приблизно 26 років. Познайомилися вони під час релігійних зібрань Свідків Єгови та регулярно бачаться на зустрічах. ОСОБА_6 також є священослужителем, дотримується всіх Божих заповідей. Свідки Єгови не можуть проходити військову службу, оскільки це суперечить їхнім релігійним переконанням.

Оцінюючи зібрані докази у кримінальному провадженні в їх сукупності в результаті повного, всебічного та об`єктивного їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає вину обвинуваченого доведеною.

Щодо доводів обвинуваченого та захисника про те, що ОСОБА_6 не ухилявся від громадського обов`язку і правомірно вимагає надати йому можливість проходити військову службу на альтернативних засадах через свої релігійні переконання, суд вважає необгрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Згідно зі ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Разом з тим, ч. 2 ст. 9 Конвенції передбачає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати релігію не є абсолютним і може бути обмежене.

Статтею 35 Конституції України також встановлено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу», який визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

Частиною 2 цієї статті передбачено обмеження права громадян на проходження альтернативної служби в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

В Україні оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб для відсічі ворожої збройної агресії. Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення.

У зв`язку з агресією російської федерації під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та існування держави, тому в Україні введено воєнний стан та існує нагальна потреба у належному комплектуванні ЗС України для відсічі збройної агресії, що дає підстави вважати, що наявна особлива суспільна потреба.

За таких обставин відмова обвинуваченого від виконання військового обов`язку не була правомірною.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими переконаннями.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях звертає увагу на те, що для визначення балансу у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання, необхідно враховувати «особливі суспільні потреби».

Українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер, протяжність лінії оборони сягнула значної частини кордону України. Держава обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, та володіє ядерною зброєю. Зазначені фактри є непердбачуваною та виключною ситуацією.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27.10.2025 № 573/838/24, згідно якої законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання ним конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_6 , будучи військовозобов`язаним та визнаним висновком військово-лікарської комісії придатним до військової служби, обізнаним про необхідність прибути 11.03.2025 о 07-00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_5 для призову по мобілізації, не з`явився у визначені місце та час без поважних причин.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винність обвинуваченого ОСОБА_6 поза розумним сумнівом знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Судом відзначається, що відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, згідно ст.ст. 66, 67 КК України не встановлено.

Враховуючи ступінь тяжкості та суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На переконання суду, таке покарання є достатнім, справедливим та необхідним для виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Разом з тим, згідно досудової доповіді Київського районного відділу Філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області ризик вчинення повторного кримінального правопорушення обвинуваченим оцінюється як середній, рівень ризику небезпеки для суспільства - середній. Виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства.

Визначені у ст.ст. 50, 65, 75 КК України засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання та звільнити від його відбування з випробуванням. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, та інших обставин, що впливають на призначення покарання.

Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, характер вчиненого ОСОБА_6 діяння, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням обвинуваченим кримінального правопорушення, відсутність відомостей про притягнення останнього до кримінальної та/або адміністративної відповідальності, наявність позитивних характеристик за місцем роботи, проживання та характеристики, наданої радою старійшин Свідків Єгови «Полтава-Східний», наявність у обвинуваченого стійких соціальних відносин у суспільстві, те, що він є глибоко віруючою людиною та обіймає посаду священослужителя – старійшини (єпископа) збору Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, суд, зважаючи на принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та з огляду на припис ч. 2 ст. 50 КК України про те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, приходить до стійкого переконання про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, із звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Суд не зменшує актуальності питання виконання військовозобов`язаними громадянського та Конституційного обов`язку, проте, зважаючи, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, у цій конкретній ситуації, з дотриманням принципу співмірності та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про можливе виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

При цьому заборони застосування ст. 75 КК України за умови невизнання обвинуваченим своєї вини Кримінальний кодекс України не містить, як і не містить заборони її застосування до засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Під час досудового розслідування запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 не обирався, підстави для його обрання відсутні.

Процесуальні витрати відсутні. Речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 392-393, 395 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Диканський районний суд Полтавської області.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати його копію після подачі до суду відповідної заяви.

Головуючий: ОСОБА_1