Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №369/20391/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20391/24

Провадження № 2/369/2450/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06.07.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між нею та відповідачем досягнуто домовленості щодо оренди приміщення 89 по АДРЕСА_1 . Щомісячна оренда плата становить 14 000 грн., а також вона мала внести 14 000 грн. у якості гарантійного внеску за останній місяць оренди. На виконання домовленостей, 16 серпня 2022 року перерахувала на картковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 7000 грн. та 29 серпня 2022 року вони підписали договір, за яким відповідач зобов`язався передати в оренду вищевказане приміщення.

Згодом виявилось, що строк дії картки відповідача, реквізити якої вказані в договорі, закінчився, а також приміщення мало недоліки: зламана дверна коробка вхідних дверей та покази лічильника в акті приймання не відповідали показнику лічильника в приміщенні. 30 серпня 2022 року нею на рахунок відповідача перераховано ще 7000 грн. Суму в 14 000 грн. вона мала перерахувати вже після усунення відповідачем недоліків та підписання нового договору.

За домовленості з відповідачем вона 01 вересня 2022 року приїхала до приміщення, але відповідач не приїхав та повідомив, що може зустрітись лише 03 вересня. Але вже о 22 години 01 вересня відповідач викликав поліцію і почав виганяти її з приміщення, вимагати ключі, тобто фактично розірвав договір оренди в односторонньому порядку.

Оскільки підстав для розірвання договору оренди у відповідача не було, тому він мав повернути їй сплачені кошти в розмірі 14 000 грн. Але у задоволенні її претензії відповідач відмовив. Підстави для відмови у поверненні коштів вважає необґрунтованими, такими, що суперечать і чинному законодавству, і умовам підписаного договору. Тому має бути стягнений з відповідача у судовому порядку. Крім того, відповідач зобов`язаний повернути гарантійний внесок та на підставі ст.1214 та ст.625 ЦК України за період з вересня 2022 року по листопад 2024 року сплатити відсотки за користування грошовими коштами – 933,33 грн. та інфляційні нарахування – 2886,90 грн.

Також відповідач має їй відшкодувати матеріальні збитки в загальному розмірі 4 630 грн. – це витрати, понесені нею на дизайнерські товари, послуги орендованого приміщення.

Просила суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 :

суму гарантійного платежу – 14 000 грн.;

інфляційні втрати – 2886,90 грн.;

три відсотки річних за користування чужими грошовими коштами – 933,33 грн.;

збитки – 4 630 грн.;

витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн..

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року відкрито провадження та визначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечень щодо такого розгляду до суду не надходило.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Суду пояснив, що позивачка не правильно тлумачить умови договору. Приміщення було передано позивачу по акту приймання та там знаходились її речі і саме позивач відмовилась виконувати його умови та фактично ініціатором розривання договору є вона. Позовні вимоги є необґрунтованими. Просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 793 ЦК України (у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного правочину) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зазначала, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

При розгляді справи судом встановлено, що 29 серпня 2022 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди приміщення 29082022, а саме: приміщення загальною площею 105,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оф.89.

П.2.1 договору сторони погодили, що орендодавець у дводенний термін після підписання цього договору передає орендарю приміщення по акту здачі-приймання.

29 серпня 2022 року між сторонами також підписано акт приймання-передачі приміщень.

При підписання договору та акту приймання-передачі приміщення сторони письмових зауважень не висловили.

Згідно виписки з АТ КБ «ПриватБанк» від 04 листопада 2024 року по рахунку ОСОБА_3 вбачається, що нею на рахунок одержувача ОСОБА_4 перераховано: 30 серпня 2022 року – 7000 грн. та 16 серпня 2022 року – 7000 грн.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Предметом договору найму можуть бути майнові права (частина друга статті 760 ЦК України).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 762 ЦК України).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 762 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Касаційний суд вже звертав увагу, що за своєю юридичною суттю договір найму (найму житла) є імперативно оплатним. Оскільки оплатність договору найму (найму житла) має імперативний характер, то сторони договору найму (найму житла) самостійно визначають розмір плати (абзац перший частини першої статті 762, частина перша статті 820 ЦК) або буде застосовуватися механізм, передбачений в ЦК (абзац другий частини першої статті 762, 632 ЦК України). Плата за користування майном (стаття 762 ЦК) чи плата за користуванням житлом (стаття 820 ЦК) є тим критерієм, що дозволяє відрізнити договір найму (найму житла) від договору позички (стаття 827 ЦК) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 529/201/20 (провадження № 61-3820св21)).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що плата за користування майном (стаття 762 ЦК) є тим еквівалентом, який отримує наймодавець за те, що надав в найм майно. Вона може виражатися як в грошовій (що загально прийнято в цивільному обороті), так і в натуральні формі (наприклад, надання послуг наймодавцеві, чи виконання робіт). Якщо сторони визначили плату за користування в грошовій формі, то це може бути як фіксований платіж, так і відсоткове значення. За загальним правилом, сторони договору найму самостійно визначають розмір плати. Тому за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Законодавець в такому універсальному регуляторі приватних відносин як ЦК не кваліфікує плату за користування майном як істотну умову договору.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Факт укладення договору та отримання грошових коштів в розмірі 14 000 грн. у якості гарантійного платежу не заперечувалось відповідачем при розгляді справи. Крім того, суд враховує, що досягнення домовленостей щодо оренди приміщення, сплати коштів, укладення договору відповідач проводив у приміщенні певні роботи, передав ключі позивачці, а позивачка завезла власні речі до приміщення. Дані обставини підтверджені як поясненнями сторін, так і допитами свідками, так і поданою позивачкою перепискою сторін.

П.4.1 – договору оренди сторонами погоджено: Орендар зобов`язується сплачувати Орендодавцю за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому договорі терміну орендну плату 14 000 грн. (чотирнадцять тисяч гривень) на місяць та сплачувати Орендолавцю комунальні платежі за користування зазначеним приміщенням а саме: використання електроенергії, послуг водопостачання та вивозу сміття, обслуговування прибудинкової території, та інше згідно рахунків від постачальників.

П. 4.2 договору передбачено, що Орендна плата за користування приміщенням вноситься Орендарем в наступному порядку перший платіж у розмірі місячної орендної плати вноситься Орендарем протягом дводенного терміну від дати підписання акту здачі-приймання орендованого приміщення, передбаченого п.2 1 цього договору, проте не пізніше початку дії договору оренди приміщення, а саме 01 вересня 2022 року Разом з першим платежом Орендар сплачує Орендодавцю гарантований депозит у розмірі місячної орендної плати 14 000 гривень. Гарантований депозит підлягає поверненню Орендарю після закінчення строку дії договору оренди приміщення та підписання акту приймання-здачі приміщення у разі повного розрахунку згідно договору оренди приміщення та погашення всіх платежів за споживання елетроенергії, користування водою, та за обслуговування прибудинкової території за період оренди приміщення, а також у разі попередження Орендодавця за 2 календарних місяці про припинення дії договору оренди достроково.

Гарантований платіж може бути повністю або частково утриманий Орендодавцем та не підлягає поверненню Орендарю у разі дострокового припинення дії договору оренди за ініціативою Орендаря раніше визначеного терміну дії договору без попередження Орендодавця, або у разі пошкодження майна Орендодавця, як компенсація збитків Орендодавця, або як компенсація за останній місяць оренди приміщення, або у разі фактичної заборгованості Орендаря по рахунках за користування приміщенням.

Наступні орендні платежі вноситься один раз кожний поточний місяць не пізніше четвертого числи кожного поточного місяця.

Враховуючи умови договору, орендар зобов`язаний сплатити протягом двох днів з дня підписання договору (з 29 серпня і до 01 вересня) і гарантійний внесок і перший платіж по 14 000 грн. кожний.

Відповідно до пояснень позивача: нею сплачено лише 14 000 грн. гарантійного внеску у строк, вказаний у договорі, а орендна платі в розмірі 14000 грн. внесені не було.

Посилання позивача на недоліки приміщення, неправильність показників лічильників суд оцінює критично, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не подано. Договір оренди та акт прийому-передачі приміщення підписаний сторонами без зауважень. По суту позивачка обмежилась лиш власними поясненнями. Не можуть підтверджувати ці обставини і звернення до поліції, оскільки в них викладена лиш позиція позивача.

За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором; разом з тим, за частиною 3 наведеної статті у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як вбачається з умов договору, сторони погодили його розірвання в односторонньому порядку.

З пояснень сторін та допитаних свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 також встановлено, що 01 вересня 2022 року увечері між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стався конфлікт щодо користування приміщенням. Останній викликав поліцію. У цей день виносились речі позивача з орендного приміщення.

Разом з тим, свідки не повідомили суду про те, що ОСОБА_3 передала ключі від приміщення власнику або уповноваженій особі, між ним підписувався акт прийому-передачі.

З наданих суду пояснень, доказів суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не сплатили у погоджений строк – до 01 вересня 2022 року орендний платіж, поважні причини невиконання умов договору не довела при розгляді справи, чим порушила його умови та після виникнення конфлікту за її проханням, її зннайомими були вивезені речі з орендного приміщення. Встановити чи всі речі було вивезено при розгляді справи не виявилось можливим за відсутності доказів. Але в цей день не було передано ключів від приміщення (докази цього матеріали справи не містять), а також не був підписаний акт прийому-передачі приміщення після вивезення всіх речей з приміщення, що суперечить умовам договору. Тому суд вважає, що позивач не надав суду доказів того, що договір оренди розірваний на вимогу власника. Натомість ні ключ позивачка не повернула, не підписала акт, а на власний розсуд після конфлікту вивезла свої речі. Враховуючи вимоги договору оренди, орендодавець має право залишити гарантійний внесок, оскільки позивачка не повідомляла його про розірвання договору оренди.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивачка не довела своїх вимог щодо розірвання договору за ініціативи орендодавця, у поданій переписці сторін вбачається, що власник майна попереджає про необхідність внесення оплати у строк, доказів того, що відповідач виганяв її з приміщення суду не подано, тому вимоги про повернення авансового платежу та інших витрат задоволенню не підлягають.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Київської області, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 06 липня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ